У ЧЕРЗІ ЗА ЩАСТЯМ

Андрій Лаврик

Чуєш? Це молодість тихо минає В чварах та сумнівах, в смуті та змовах. Це дні, мов сумна вороняча зграя, Кружляють та губляться в темних дібровах. Бачиш? Це люди у черзі за щастям. Тримають минуле в масних долонях. Пишаються ним, ніби першим причастям. А що в нагороду їм? Срібло на скронях. Спробуй на смак, відчувай на дотик Кожну хвилину свого існування. Рідна людина чіпля, мов наркотик, Якщо ваша зустріч, ймовірно, остання. З часом все суще втрачає суттєвість. І до чудес мимоволі звикаєш. Саме у цю дивовижну миттєвість Крізь тебе проходить життя. Відчуваєш?

2023-02-01 23:42:27

Інші вірші поета

SIC TRANSIT GLORIA MUNDI ПРИВИДЮШКА ТЕОРЕМА ПРИТЯЖЕНИЯ Звонок

Інші поети

Renad Repors

@renad_repors

Taeter Pompi

@TaeterSmile

Clary Lorraine

@clarylorraine

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

2593

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11356