Я дойду до ручки. Допишу до точки.
Я дойду до ручки. Допишу до точки. У Пегаса нынче сломано крыло. Пред тобой, родная, рассыпаю строчки, Раз молчанье – золото, слово – серебро. За стихи у Бога, словно за монеты, Выкуплю я счастье и отдам тебе. Ну а если небо погодит с ответом, Украду у чёрта роль в твоей судьбе. Одари улыбкою, грёз моих избранница, Красотой сапфировых жгучих глаз ужаль. Только то, что выстрадал - навсегда останется. Всё, что осязаемо – хрупко, как хрусталь. Чувства и эмоции, словно карты розданы, Буковки стекаются в целое, как ртуть. Я хочу, чтоб те слова стали в небе звёздами - Чтоб во тьме реальности освещать твой путь.
2023-02-01 20:27:34
1
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1929
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11464