Зреют наши души
Андрій Лаврик
«По ночам, когда нас слезы душат, Зреют наши души …» (Иоланда Бедрегаль) Созреют души наши, и что потом? Куда плоды чистых слёз девать? Молитвы мы произносим шёпотом, Зато проклятья любим орать. К чему кичиться? Задаром важничать? Перегонять в сон утраты боль. Завтра очнёмся. Вновь станем бражничать. Плод перезрелый – есть алкоголь. И много ль гордости в том, что был прав ты? Жажду познаний во всём вини. Ведь есть срок годности даже у правды. Забыть не в силах? Так замени. Щемящей горести в такт зубы стисни. Сумей проснуться, услышав хруст. Созреют души так на ветках жизни, И разорвутся от сока чувств.
2023-02-11 07:14:00
1
0
Інші вірші поета
Сладко плачет гитара НОЯБРЬСКОЕ НАСТРОЕНИЕ Всем святым за тебя молюсь ПРОТИВОКОШМАРНОЕ
Інші поети
Vici Queen
@BlackBeauty17
Moi
@Moi_2000
Аня
@Ann_000
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2373
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11169