Зреют наши души
«По ночам, когда нас слезы душат, Зреют наши души …» (Иоланда Бедрегаль) Созреют души наши, и что потом? Куда плоды чистых слёз девать? Молитвы мы произносим шёпотом, Зато проклятья любим орать. К чему кичиться? Задаром важничать? Перегонять в сон утраты боль. Завтра очнёмся. Вновь станем бражничать. Плод перезрелый – есть алкоголь. И много ль гордости в том, что был прав ты? Жажду познаний во всём вини. Ведь есть срок годности даже у правды. Забыть не в силах? Так замени. Щемящей горести в такт зубы стисни. Сумей проснуться, услышав хруст. Созреют души так на ветках жизни, И разорвутся от сока чувств.
2023-02-11 07:14:00
1
0
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
3576
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12320