Попіл

Rin Ottobre

Порушувати спокій твій не стану. Холодний попіл наших почуттів Розвіяв вітер. Най минають дні, Ми більше не побачимось. Востаннє Я двері відчинила в своє серце... Зачинено. І входу вже нема. Нехай тепер залишуся одна, В душі нестерпний біль колись минеться. А мрії, ті зруйнованії мрії Про безтурботні та п'янкі часи... Забути це не вистачає сил, Хоч викреслити їх я так волію. Бо в небуття відправив ти, напевно, Слова, які казала я тобі У радості, у спокої, в журбі. Скінчилися ці миті сокровенні. Ми ще тоді з тобою розуміли: Не можна залишати все, як є. І розійшлися. Кожному своє. Кохання розтоптали і спалили. І я, і ти знайшли свою дорогу. У протилежних напрямках пішли, В минуле зруйнували всі мости. Ніколи їх не відбудуєм знову. Любов, що в нас була одну лиш мить, Тепер із вітром попелом летить.

2021-03-23 16:40:27

2

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

"Поэтическая эльфийка" - WtS

👍👍

Відповісти

2021-03-23 17:14:53

Подобається

Блакитноока

Неймовірноооо 😍😍

Відповісти

2021-03-24 06:59:31

1

Rin Ottobre

@Блакитноока дякую)

Відповісти

2021-03-24 07:13:04

1

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3691

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12573