Психіка смертних людей

Роузі Рей

Якщо б ти розповсюдила смерть? Сказала все в обличчя людям? Зруйнувала б тих хто ображав? Чи стала б ти тоді щаслива? Чи стало б краще жити в світі? Я не хочу повчати,тебе життю Я просто кажу.. Щоб було як би ти забула рідних? Не згадала в пам'яті ясній своїй.. Й залишилась одна без друзів.. В безкрайнбому морі гладкім Ти б стала певне плакати.. А хтось сміятись і радіти тому Але точно не ти,бо ти кохала.. А тебе так просто забули як порох Розвіялась любов твоя до нього. І вітер завів тебе у небо А він тебе так і не згадав.. Хоч в пам'яті залишилась іскра.. Та чи згадає хтось тебе..? . . . Продовження?)Я знаю,я рідко пишу..але це буде щось з чимось))🥰 Моє натхнення прилетіло)

2023-12-16 19:37:03

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

Дуже гарно і смутно.

Відповісти

2023-12-16 21:03:34

2

Роузі Рей

Дякую)Я так розумію писатиму продовження))

Відповісти

2023-12-17 09:23:46

Подобається

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

3955

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12685