Через хвилину розлючений Яремій увірвався в рубку, чим сильно злякав Віталіка. Який в цей момент переодягався. Його доганяв Шусст і намагався щось пояснити.

-Та чого ти панікуєш, - зачинивши за собою двері, привітався з Віталієм Шусст.

-Чого я панікую!, усе вийшло з під контролю, тепер псих буде нами заправляти, а ти кажеш чого я панікую!!!, - Яремій гучно бахнув дверима шафки та кинувся діставати свої речі. Віталік намертво завмер, спостерігаючи за розмовою двох друзів.

-Все одно я не бачу причин для паніки, - присів замучено на лавку Шусст.

-Не бачиш причин!!, - повернувся різко до нього Яремій, - він уже в моїй хаті побував, і лишив мені ось це, - Яремій кинув під ноги Шуссту візитку з назвою “Артеміда”. Шусст підняв її та оглянув ретельно з двох сторін.

-Це він тобі лишив?,- здивовано запитав Шусст. Яремій підійшов до Шусста і нависнув над ним, потім нахилився обличчям в обличчя, скрегочучи зубами від злості.

-Маніяк припхався до моєї хати та лишив мені це послання, перед тим мило поласував печивом з моєю мамою.- Яремій випрямився і уже глянув на Віталіка ніби щойно його помітив,- з відморозком негайно щось потрібно робити.

-Що у вас взагалі відбувається?, - нарешті наважився подати голос Віталій.

-Гаразд, нехай думає що він тут щось може, я з ним сам розберусь, він зайшов уже на мою територію і це вже особисте, - Шусст підвівся і покрутив в руках візитку, - але спершу зганяю на його старе місце роботи, потрібно усе про нього дізнатись. - Більше нічого не пояснюючи Шусст з візиткою в руках вийшов з рубки.

-Та хтось нарешті мені пояснить, що трапилось?,- невдоволено буркнув Віталій, позаяк хлопці проігнорували його питання.

-А я його попереджав, що це не простий штемп нам попався, - знову десь у двері говорив Яремій куди щойно вийшов Шусст, від чого Віталій здивовано знизив плечима.

-Дивина та й годі, нічого не ясно,- здався отримати хоч якісь пояснення, Віталік прийнявся далі переодягатись.

Уся зміна протікала в загалом спокійно, Яремій усю ніч ходив понурений і задуманий, йому ніби щось спокій не давало, йому дуже хотілось вірити що Шусст найде якийсь вихід, щоб притиснути цього новенького, але без колективної допомоги Шуссту не справитись, і Яремій це розумів, і міркував над планом, як можна позбутись новенького, або хоча б повернути владу для Шусста. Але найбільший не спокій в нього був стосовно того, щоб ця мерзота не надумала нашкодити якось йому чи його близьким. Хоч Яремій попередив маму не відчиняти двері незнайомим людям, все ж неспокій все одно його переслідував. Його роздуми перервав голос Галі Чижучки.

-Чула Марк тепер завідує вами,- вона злорадно хмикнула, сидячи на кріслі поки не було відвідувачів, Яремій озирнувся на неї, щоб поглянути чи вона це, в повному спантеличені й неочікуваності від її слів він просто завмер, - нарешті хтось з вами порядок наведе,- вона демонстративно відвернулась надув щоки. - Яремій вирішив її проігнорувати і попрямував в рубку, від гріха подальше. Зайшовши в рубку Яремій побачив як Віталік щось складає в комору. Розгледівши ближче він побачив що це алкоголь, багато алкоголю, пиво, вино, горілка, і навіть коньяк.

-Оксана попросила ще в вечері усе сховати,- пояснював Віталік коли помітив Яремія.

-Нащо так багато?, - здивовано спитав Яремій.

-Так купа людей буде, а потім ще два дні вихідних,- засміявся Віталій, але помітив що Яремій не в гуморі швидко відкашлявся. -Я знаю що ти не вживаєш, але Оксана просила з кожного взяти по триста гривень. - Яремій поплескав по кишенях, і нічого не знайшов, він дістав з шафи кілька купюр, і передав їх Віталіку, той одразу вніс його в список у якомусь блокноті.

- Знаю що вже тебе питав, але нагадай ще раз, чому ти відмовляєш собі в цьому задоволені?, - вносив його в список, питав Віталік з насмішкою.

-Тому, що вважаю що алкоголь це для бидла мало - думаючого, - грубо пояснив своєму товаришу Яремій, дивлячись як він знущається з нього.

-Та годі тобі один раз живемо, - помічаючи ще щось у своєму блокноті, говорив Віталік в голос про себе, -Шусст здав, Фабіан здав....

-Задоволення не отримую від цього просто, - пояснював Яремій сівши біля Віталія.

-Галька здала, Регіна сьогодні зранку донесе....., - ішов по списку далі Віталік, - ти просто не вмієш від життя брати усе що тобі воно пропонує.

-Хтось має лишатись при здоровому глузді, - дивлячись як Віталік щось позначає в блокноті сказав Яремій.

-Оксана є, я теж здав, тобі просто потрібно з'їхати від мами, а то так і лишишся сам, а там і гляди й випити захочеться, - відірвався на секунду від свого списку сказав Віталік.

-Можливо ти правий, але ні я хотів сказати дурний, - засміявся Яремій на що теж викликав посмішку у Віталіка.

-Гнат здав, Марк здав,- на цьому останньому слові у, Яремія жалось серце, він повернув прямо на Віталіка свій погляд.

-Що!!?, Вільха теж буде на корпоративі?, - Яремій різко підвівся і видер з рук блокнот у Віталіка, щоб самому переконатись.

-Оксана сказала, щоб новенького теж запросити треба, йому в колектив влитись потрібно, - проговорив Віталік голосом на спад, тому що в друга на обличчі читалось повне не вдоволення.

-Та ви всі знущаєтесь з мене мабуть, - відкинув він від себе цей блокнот, переконавшись що він дійсно є у списку.

-А в чому проблема?, вроді нормальний чоловік,- в розгубленості сказав Віталік і підібрав блокнот.- Так трохи дивний, але згадай нас в перші дні, спочатку на новому місці завжди важко адаптуватись, - Яремій слухав друга який просто і гадки не мав про що говорить, він не знав і навіть не здогадувався, усе що вже встиг накоїти Вільха. Корпоратив уже після завтра, а святкового настрою просто не має, лише тривога і неспокій, ніби щось має статись.

-Пончик Шусста скинув і назначив на його місце Вільху, а ви його на гулянку кличете, - сказав Яремій, від чого появилось здивування у Віталіка.

-Як на його місце?, це не можливо, Петрович не міг так вчинити зі своїм улюбленцем,- шокований новиною говорив збуджено Віталік.

-Ще як міг, уже розпорядження є, - відійшов кудись в сторону сказав Яремій і зупинився біля стіни де ще були багряні сліди капель крові набризком ніби дуга. -Послухай мене уважно, ми маємо справу зі справжнім монстром, і це я не перебільшую, Шусст теж його не до оцінив і ось що з цього вийшло, - Яремій торкався рукою по стіні водивши руку по слідах дугою, він обернувся до Віталіка і глянув на нього поглядом ніби перед смертельним боєм,- ми повинні його позбутись у будь-що...

До другої половини дня Яремій намагався зв'язатись з Шусстом, але усе марно абонент не доступний, зв'язку не має атак хотілось дізнатись що Шуссту вдалось вияснити по старому місці праці Вільхи, він уже давно мав вийти на зв'язок, нічого не ясно, а тривога усе посилювалась з кожною годиною. В рацію роздався виклик від Віталіка, який повідомив Яремія, щоб той негайно підійшов до рубки. Що за нагальна потреба, думав здивовано Яремій, але до рубки все ж поспішив.

-В чому справа?, - спитався Яремій коли зайшов в рубку.

-Ще не знаю, але щойно дзвонив Вільха і сказав, щоб ми його тут чекали,- повідомив Віталік кинувшись похапцем закривати комору на ключ де були на складені коробки з алкоголем на корпоратив.

-Може знову сюди Пончик їде, - видав свою здогадку Яремій, але на це питання їм довго не довелось чекати, за п'ять хвилин в рубку явився Вільха. Він зайшов і одразу почав мугикати свою мелодію ступаючи повільними кроками, мовчки обійшов хлопців і сів на стілець за їх спинами, вони лише між собою двоє переглянулись, не розуміючи що це він робить.

-Ваш корабель тоне, а хто першим покидає палубу?, правильно вгадали, а мій корабель непотоплюваний, застрибуйте і схиліться переді мною, ато скоро буде пізно, можете шушукатись у мене за спиною скільки завгодно, навіть план розплати можете обдумувати, але вихід у вас все одно один, або ви переходите на мою сторону, або потонете разом із кораблем. - Він так і сидів розвалившись на кріслі повільно їм це сказав.

-Я думав що щось сталось, що ти нас терміново зібрав тут, - повернувся до нього Яремій.

-Сталось, ви не ловите мишей, і я спеціально для вас готовий вам показати як це потрібно робити, сподіваюсь ви швидко вчитесь, - він підвівся з місця і став по центру кімнати мовчки не рухаючись дивився лише на вхідні двері, ніби чогось очікуючи. За мить у двері постукали.

-Можна, - зайшов чоловік в білому комбінезоні з червоними плямами на ньому, налякано якось і незграбно він пройшов в приміщення, оглядаючись весь зжатий ніби боячись зробити зайвий рух кудись в сторону. Яремій одразу впізнав чоловіка, це був Микитович, різник м'ясного цеху, і уже по його погляді можна було здогадатись що щось трапилось. Вільха одразу зарухався обійшовши його ніби гепард перед кліткою, в якій сидить налякана антилопа.

-Прошу сідайте сюди, - він вказав м'яснику на вільне місце, чоловік не впевнено підійшов і сів, почергово налякано оглянув кожного хто перед ним стояв.

-Так, так, так, хитра миш поки кіт спить, зерна носить в очерет, - наспівував свою мелодію ходив за спиною м'ясника Вільха.

-В чому справа Марк, можеш пояснити нормально, - не витримав Яремій.

-А господар б'є кота, що нема уже зерна, - продовжував наспівувати Вільха свою моторошну пісню,- тільки миш сама дурна, що сміялася з кота.- М'ясник уже жався зі страху в крісло, і уже ледь стримував сльози, що за виставу він тут намагається влаштувати, не розумів Яремій, і передчуття чогось поганого у нього було, -насправді кіт не спав, він спостерігав, куди бігає вона, - миш носила мишеням, значить гніздо десь там, в очеретах, миші стануть жирні від зерна, і тоді ням-ням-ням.

Вільха в цей момент різко дістав свою битку і зі свистом вона шмякнула прямо в кадик м'яснику, він кинувся в танець пораненої гусені, задихаючись він бився по підлозі тримаючись за горло, він намагався вхопити повітря, Яремій лише зробив крок назад моргнувши від неочікуваності, а от Віталік від побаченого не міг прийти до тями, він лише випочив очі від страху.

-Поки ви байдикували, миш виносила м'ясо через чорний хід, схема налагоджена як годинник, чорний покупець стукав зашифрованими комбінаціями по дверях, а він виносив кілограмами та продавав на місці, уся недостача списувалась в страви, салати, супи, випічку, чистий прибуток і платні з таким заробітком не потрібно,- кружляв Вільха пояснюючи хлопцям за що він всадив биткою по горлу горе м'яснику.

-Я все віддам, клянусь, відроблю, - відкашлювався слиною храпів м'ясник, здається він зламав йому кадик.

-Як благородно з вашої сторони, віддасть він усе, - Вільха нагнувся до нього хмикнувши, - ти!, - він тицьнув биткою в сторону Віталіка,- скільки Петрович зняв тобі за нестачу цього місяця.

-П'ятсот гривень, - не впевнено і налякано відповів Віталій.

-А минулого місяця?, - знову спитав він у нього.

-Тисячу, - одразу відповів Віталік.

-От бачиш, а ти кажеш повернеш відробиш, - уже звертався до м'ясника Вільха, він підвівся насвистуючи мелодію, як його битка шваркнула по нозі м'ясника, той від болю аж очі закотив, тримаючись за коліно він ридав і благав, щоб його відпустили. -Підійди сюди наказав він Віталіку, - той не впевнено оглянувся на Яремія і повільно підійшов, - тримай це, - він сунув свою битку в руку Віталіку коли той підійшов до них. - Тепер я хочу, щоб ти його за це наказав,- сказав Марк майже пошепки біля вуха Віталія.

-Я..я не хочу його за це наказувати,- заїкаючись і запинаючись сказав Віталік, руки в нього тряслись як в діда з хворобою Паркінсону.

-Роздави цю кляту миш!!!!, - він так голосно крикнув бризкаючи слиною, Віталік від страху пустив битку на землю, а на його штанях появилась мокра пляма, яка розросталась швидко, він з ватними ногами повільно сів на землю обхопив руками голову.

-Не хочу, не хочу, - він повторював ці слова мотаючи головою.

-Ну все досить, ми зрозуміли, ми будемо пильнішими й уважнішими,- вступився за Віталіка Яремій.

-Пильніші?, та ви далі свого носа нічого не бачите, у вас з під носа вашого ж виносять кілограмами, а ви не бачите, миш сміється з вас, а господар б'є кота.- Підняв свою битку Вільха насвистуючи свою мелодію, видно як оця жорстокість приносить йому задоволення, - вас ніхто не поважає, тому що ви слабкі. Як я про нього дізнався, а дуже просто, коли ти давиш мишей і показуєш їм свою силу вони тебе починають поважати, інша миш здає другу миш і так по колу, я все знаю, і про вас все знаю, - Вільха показав на Яремія і Віталіка, - усе, тому що слабкі здають усе сильнішому. Я притиснув хвоста одній з них сьогодні, і якщо миш розумна вона більше такого не повторить, але як тільки вона намацає слабину знову, то все почнеться як і було тільки миш буде обережнішою, тому вам краще включатись і негайно, - він підійшов в притик до Яремія, - сліпий кіт мертвий кіт, йому не вижити, - він повернувся до м'ясника схопив його за комір і потягнув кудись з рубки, - і візьміться нарешті за роботу, - останні слова які він сказав перед тим як хлопнути дверима. Яремій стояв і дивився на друга, який так і сидів на підлозі тремтячи. Віталік боявся підвести голову, йому було стидно і від пережитого шоку він ще не міг відійти.

-Ти в порядку, - обережно спитав його Яремій нахилившись до нього.

-Яремій що це щойно таке було?, - питав він в друга, так і не підводячи голову, увесь подьоргуючись.

-Усе гаразд Віталік, це непорозуміння яке ми мусимо разом вирішити, нам зараз головне триматись разом. - Яремій допоміг підвестись другу на ноги, більше до кінця зміни він його не рухав, дозволивши усе переварити та заспокоїтись. З Шусстом він так і не міг ніяк зв'язатись, телефон усе повторював поза зоною досяжності. Без Шусста важко буде прийняти будь-яке рішення, все ж таки він лідер, а Віталік морально зламаний, йому потрібен час, щоб прийти до себе, Гнат уже не в їх команді, Фабіан залишився, але він розм'якне ще швидше за Віталіка, без Шусста тут ради не дати, потрібно терміново його знайти. Саме цим вони й зайнялись після здачі зміни, Яремій і Віталік поїхали до Шусста до дому. Дружина повідомила що він ще з вчорашнього дня не повертався з роботи, вона хвилюється, бо від неї він теж телефон не бере. Це не схоже на нього, думав Яремій, щось трапилось, але що?, куди він міг подітись. Лише коли вони вийшли на вулицю, Віталік пригадав вчорашній їх спор і візитку яку він взяв і мав по її адресу з'їздити.

-А який там адрес?, - намагався пригадати Яремій.

-Ти що збираєшся туди навідатись, - здивовано спитав Віталік.

-Шусст пропав, я думаю він щось дізнався, хоч би з ним нічого не сталось, - переживав Яремій за друга.

-Що з ним може трапитись?, - насторожено спитав Віталік.

-Ще не знаю, але думаю що це зв'язано з нашим новеньким, - Яремій зупинився посеред вулиці й зупинив Віталія.

-Послухай, ми маємо справу зі справжнім відморозком, я думаю, що Шусст взяв слід, але...- Яремій замовк схилив голову до низу, - не знаю погане в мене передчуття, я збираюсь усе вияснити, але можливо буде потрібна твоя допомога.

-Що вияснити?!, і яка допомога?, ти щось не договорюєш мені?, - занервував Віталій.

-Я пам'ятаю адресу, де живе Вільха, потрібно буде сьогодні трохи простежити за ним, - Яремій відпустив його плече і пішов далі, Віталік так нічого і не зрозумів почав доганяти його.

-Стій!, тобто простежити?, супер шпигуном себе відчув, - зрівнявся з ним Віталік, - послухай я пас, ці ігри не для мене, - він зупинився і Яремію теж довелось зупинитись, - я не буду цього робити, вибач, - після цих слів Віталік перейшов через дорогу, зупинився, і ще раз глянув на Яремія, і знову попрямував кудись, повернув за провулок вулиці й зник. Яремій так і стояв дивлячись в слід де щойно зник Віталік і думав, невже це кінець і корабель їхній дійсно іде на дно, друзі які вчора ще ними були зараз розбігаються, і весь їхній дружній, як думав Яремій міцний колектив руйнується, через одного новенького, який прийшов зі своїми правилами та порядками, вчорашній лідер уже не лідер. Яремій стояв і усе це обдумував, невже це кінець, ні так не повинно усе закінчитись, потрібно ще трохи поборотись. Він зрушився з місця і пройшов кілька вулиць, уже за пів години він стояв біля будинку по вул. Престижній 2 а. І що тепер адрес знайдений, скільки часу прийдеться чекати, можливо всю ніч, думав Яремій, трохи озирнувшись довкола він найшов місце, де добре проглядався під'їзд будинку, кав'ярня навпроти, довго не вагався він рушив туди. Купив вуличної їжі там, це два хот дога і велика кружка кави, і прилаштувався за одним зі столиків під накриттям, людей на терасі не було, адже зима холодно, відвідувачі усі перебували в середині, стеження розпочалося, уже через годину Яремій змерз і вирішив трохи поміняти місце дислокації, потрібно було ходити, трохи порухатись, тому він вирішив ходити в зад в перед тримаючи дистанцію від дому, ще через годину коли вже темніти починало, Яремій запримітив дім який возвишався за кав'ярнею, де теж добре проглядалось все довкола, довго не думаючи він дочекався коли якийсь мешканець вийде з під'їзду, щоб швидко прослизнути в середину. План спрацював трохи терпіння і дівчинка вийшла вигулювати свого пса, магнітні двері не встигли прижатись як Яремій підставив свою ногу, і одразу заскочив в під'їзд. Він піднявся на другий поверх і прислонявся до вікна, став очікувати доїдаючи хот дог і попиваючи каву. Ліхтар який світив навпроти, добре освічував вулицю, завдяки чому Яремій міг без проблем усе розгледіти. Безліч людей тинялись по вулиці, хтось просто гуляв, хтось вирішив прочистити авто від снігу, дітвора щось ліпила зі снігу, дехто уже з ялинкою направлявся до дому, вулиця жила своїм життям. Довго Яремій стояв в очікувані, ноги уже давали потрохи про себе знати, та люди які жили в цьому домі косо дивились на незнайомця коли підіймались до своїх квартир. Ще трохи й доведеться повертатись до дому безрезультатно, але уже за короткий час коли Яремій уже малював візерунки пальцем по склі, як попри будинок він помітив чиюсь постать, чоловік ішов з пакетом в руках, це був Вільха. Він зайшов у свій під'їзд. Дуже добре, думав Яремій, тепер потрібно дочекатись коли він вийде з дому і простежити за ним. Довго Вільха себе чекати не заставив він вийшов з дому, уже за п'ятнадцять хвилин без свого пакета. Яремій кулею злетів по сходах в низ, потім повільно та акуратно вийшов з під'їзду без різких рухів, покрутив головою він його засік. Розрахувавши дистанцію, не ближче тридцяти метрів, він ішов за ним слідом. Вільха кілька раз озирався ненароком, тож Яремію довелось накинути на себе капюшон. Ось він спустився в перехід, Яремій запанікував подумавши що вже його з виду втратив, але за мить він виринув на другому боці вулиці, прийшлось трохи поквапитись, щоб його наздогнати. За поворотом він дійшов до трамвайної зупинки й зупинився, ніби на щось чекаючи, Яремій акуратно, не помітно змішався з юрбою, підійшов ближче ставши в кількох метрах за спиною Вільхи. Затріщав старий трамвай під'їхавши до зупинки, куди заскочив Марк, Яремій нагнувши голову скочив у задній вагон слідом за ним. Старий трамвай рушив з місця колихнувши пасажирів, він їхав по мало і тріщав від старості. Яремій визирнув через голови пасажирів і знайшов Марка, який стояв в другому вагоні по центру. Через три зупинки трамвай зупинився знову, і саме на цій зупинці Вільха вийшов, Яремій кинувся поспішно розштовхуючи людей, вискочив з трамвая. Кілька разів він його втрачав з виду, то за поворотом, то дворова арка, то скупчення людей в потоці руху тротуарного маршруту. Але ось непримітно сіра огорожа з великими воротами, він повернув за ворота у якийсь двір. Яремій зупинився, щоб прочитати напис над воротами, чорний плакат з білою назвою “Артеміда”. У двір Яремій не одразу наважився сунутись, гавкання собаки, його сповільнило, але добре заглянувши він помітив собачу будку, пес був на прив'язі, загрози ніякої нема. Яремій пройшов вздовж подвір'я де стояла перед ним будівля у два поверхи, а збоку гаражні пристройки з яких лунав звук циркулярки, біля цих гаражів було купа поскладена гора зі свіжих щойно порізаних дощок, пилорама, мабуть якась відмітив для себе Яремій, але більше його цікавила будівля куди зайшов Марк, саме там гупнула дверка, так ніби хтось щойно зайшов. Він відкрив вхідні двері і як міг тихше зайшов, ледь чутно закривши за собою двері, в середині він побачив коридор по обидві сторони двері, туалет, душова, комора, світлиця, і єдині двері де пробивалась смужка світла, це були двері з табличкою, бюро ритуальних послуг. З під зачинених дверей долинали голоси, голос Марка Яремій одразу впізнав, а от другий було чутно що це старша людина, дід ніби якісь. Яремій притулив вухо, щоб усе добре почути.

-Більше таких помилок не допускай!!, - крикнув старий голос, - він припхався сюди щоб дізнатись про тебе!!

-Вони усі солодкі, заспокойся Маргаритка, - говорив голос Марка,- головне, щоб клієнт був задоволений, саме про це тобі варто дбати, а я ще дістану живців, - весело так промовляв Марк.

-Ми не можемо так ризикувати, я тебе для чого в місто вивів, щоб ти живців діставав, не примітно і без шуму, а ти що накоїв, візитками розкидаєшся!, зовсім обережність втратив, - кричав дід дивним голосом.

-Спокійно Маргаритка, я трохи вжився в роль і розваг трохи мені не завадить.

-Розваг!!!?, ти забув чим маєш займатись...

-Добре, добре, я усе зрозумів, перейдімо до діла, - перебив його Марк.

-Клієнт під номером 222 забажав з собою під землю дівчину, підемо на верх я тобі усі дані дам.- З приміщення почулись кроки та шарудіння, Яремій сховався швидко за кут стіни, добре що коридор був темним і за вікном була ніч, його практично не було видно. З офісу першим вийшов Марк, а за ним не зрозуміле створіння маленького зросту, в жіночому платі, кульгаючи швидко перебирав ногами, трохи напруживши зір, Яремій намагався розгледіти другого, лише світло з приміщення на секунду освітило і дало змогу розгледіти особу, яка закривала за собою двері, це був дід на вигляд неандертальця чи мавпи якоїсь, він навіть ходу мав як в шимпанзе, щелепа сильно випирала до переду, а брови нависали кремезними каркасами, волосистість занадто багато на обличчі, і це рожеве жіноче плаття, дід був босий і смішно почав доганяти кульгаючи Марка, він як мавпа застрибував на сходи, допомагаючи собі довгими руками, хапаючись за порочні. Вони підіймались кудись на верх, коли вони пропали з виду, Яремій смикнув ручку дверей, двері були не зачинені, він прослизнув в середину в приміщення. Не велика кімната старої будівлі, він швидко оглянув цей кабінет, нічого незвичайного, стіл, шафа, тумба і все. На столі лежала тека, саме нею чомусь зацікавився Яремій, швидко оглянувши її паралельно прислухаючись до звуків з коридору чи ніхто не йде, він почав перебирати листки, нічого не зрозуміло, якісь цифри, номери, дати. Він вирішив усе на телефон сфотографувати, потім розібратись у більш відповідній обстановці, зробивши кілька фотографій, він почув за спиною голоси та наближаючись кроки. Втекти не було часу, уже занадто близько вони, Яремій розкрив шафу з якимось одягом і заліз в середину, тихо зачинивши за собою.

-Тільки не тягни, бо ще є кілька замовлень, - зайшов першим людина мавп.

-Не хвилюйся, я вкладусь у терміни, - відповів Марк тримаючи в руках якісь папірці, Яремій в отвір замка спостерігав за цими двома з середини шафи, від якої запах нафталіну сильно тягнуло. Ну й урод цей мавпоподібний, таких хіба в цирку чи кунс камері показувати, але найбільше дивувало навіть ніяково було, то це від вбрання потвори, жіноче рожеве плаття, але дід ніби добре і комфортно в ньому себе почував.

-Тоді все, з цим фраєром не забудь розібратись, - кумедно заліз на стілець сказав дід.

-Завтра маю корпоратив думаю після нього відвезу його за місто, клієнт під номером 109 здається дані під нього можна підігнати, - перекинувши папірці та переконавшись в інформації сказав Марк.

-Добре, дуже добре,- застрибнув зі стільця на стіл, дід копіюючи мавпу, босою ногою схопив теку і підкинув її в верх і зловив її лапами, сунув під пахву. - Тоді забираємось звідси, а то тебе знову засічуть і направлення примусове видадуть, як минулого разу, - засміявся дід.

-І нічого, роботу як бачиш собі другу підшукав, не пропав, і не пильна, - рушив з цими словами з кабінету Марк, а за ним це створіння з заду пострибало. Двері закрились і за ними роздався звук замка у дверях. Яремій розкрив шафу і тихо виліз переконавшись що вони пішли, він кинувся до дверей, зачинено!, що він в пастці, двері на ключ, вікно можна через вікно!, кинувся він до вікна, але одразу відступив, вікно мало сталеву решітку. Він загнав себе у цю пастку. Яремій заглянув у вікно на вулиці нікого, лише місяць повний світив, так яскраво що все було добре видно. Часу до ранку було вдосталь, тому Яремій ще раз усе ретельно оглянув, нічого цікавого, лише бейджик завгоспа Вільха Охрист, прізвище як в Марка, а от ім'я мабуть, родич якісь, думав Яремій. Добре все оглянувши тепер пора придумати як з цієї кімнати вибратись, що робити коли ти в чотирьох стінах, де немає виходу, можна спробувати виламати замок, прийшла така думка Яремію, він кілька раз пробував вивалити плечем двері, але вони намертво не рухались, ще кілька раз ногою, все марно. Підійшовши до вікна він його розкрив, виліз на підвіконня, він почав давити ногами на сталеву решітку. Здається одна сторона нібито піддалась, але це лише здалось, він ще сильніше надавив ногою і щось ніби лопнуло, арматура на сантиметр вилізла з цегляної рамки, пустивши невеличку тріщину в стіні. Ще трохи зусиль і стара решітка вивалиться, з кусочками тріснутої цегли. Свобода, подумав Яремій, але це ще не все, на шум падіння решітки, дворовий собака почав гавкати, потрібно спішити й негайно. Яремій зіскочив з вікна і впевнено накинувши капюшон попрямував до виходу. От ворота здається не зачинені він відсунув засув, все свобода, на душі аж полегшало коли опинився серед людей, які проходили мимо по нічному тротуарі. Усю дорогу до дому Яремій поспішав і постійно оглядався, він спішив, щоб швидше розгледіти ці знімки, які йому вдалось зробити, в цьому злощасному агентстві. Уже в дома з порога його зустріла мати схвильовано допитувалась де він пропадав.

-Майстри приходили до Клавки сьогодні,- стурбовано повідомила мати.

-Це ж добре, - відповів Яремій скидаючи верхній одяг і взуття.

-Так вона їм двері не відчинила уявляєш.

-Як не відчинила ?, - на мить зупинився Яремій.

-Не знаю, з дому здається вона нікуди не виходила,- знизила плечима вона, - але вони сказали що ще завтра прийдуть і просили попередити хазяйку, щоб уже їх точно пустила.

-Дивно, то вона мені проходу не дає, то кудись дівається, - дивувався Яремій. Він поспішив в кімнату і за столом прийнявся розглядати фотографії, важко було второпати людині яка не знає про що йдеться. Клієнт №98, 20, 01, 2023 р, в одній графі, навпроти графа під назвою живий, дівчина, блондинка, приємної зовнішності, що до статусу не вибагливий. Яремій не міг нічого скласти до купи, одні дати й числа, а клієнт це що значить?, живий графа, з людьми різними даними, нічого не зрозуміло, але занадто підозріло, потрібно знайти людину яка б могла з цим розібратись.

З ранку Яремія розбудив шум в коридорі дзвінок у двері. Голос мами і якихось людей. Яремій підвівся і вийшов на коридор до вітальні.

-О, Яремій це знову прийшли майстри з ЖКГ, кажуть що Клавка знову двері їм не відчиняє, - повідомила мама тримаючи у дверях двох сантехніків з Жеку.

-Дурня якась, вона повинна бути в дома в цей час, - Яремій невдоволено промовив, - гаразд зачекайте хвилинку я зараз до вас спущусь, - відповів майстрам Яремій і прийнявся кволо вдягатись.

За три хвилини він уже стояв з майстрами поверхом нижче, перед дверима сусідки.

-Тьоть Клава відчиніть двері це Яремій, - стукав по дверях сусідки й тризвонив настирно в дзвінок дверний, але на виклик ніхто не відповідав.

-Так хлопці, там щось сталось, і без вашої допомоги тут не обійтись, - повернувся до двох роботяг сказав Яремій.

-Петро іди за інструментами, - звернувся один з них до другого, -дрель, молоток, викрутка, одним словом валізу неси, - напарник усе зрозумів і кивнув, після чого побіг за вказаними інструментами. За пів години вони уже взялись за замок у дверях, висвердлювали серцевину замка дрелькою. Яремій з кожною хвилиною накручував себе, сусідка пропала з поля зору ще з вчорашнього дня, що до цього нічого подібного не траплялось. От замок випав тріснувши пополам під натиском сверла і монтажки. Двері відчинились і вони зайшли у квартиру. Усе тихо і спокійно тільки щось в ванні капало, заглянувши туди, вони побачили велику пляму на стелі з якої падали теплі каплі води.

-Терміново!!!, перекрити стояк треба!, Петро мерщій в підвал, - наказав напарнику другий слюсар, той миттю вибіг з квартири й побіг на низ. Поки сантехнік оглядав стояк, Яремій прийнявся оглядати усю квартиру, в кімнатах нікого, все тихо і спокійно, лише він зайшов на кухню, то одразу остовпенів. Сусідка висіла ледь колихалась на люстрі, а під нею лежала табуретка.

-Швидку!!,- крикнув Яремій, хоч аналізуючи ситуацію швидка уже тут нічого не зробить, тіло було синім і набряклим, ще не відійшовши від шоку, адже сусідка з якою він тільки кілька днів тому розмовляв, зараз перед ним повішена висить. Сантехнік вибіг з квартири, щоб викликати екстрені служби, а, Яремій так і стояв дивлячись на сусідку, яка висіла на плафоні люстри, на землі лежав папірець, Яремій його підняв він був з конверта, який лежав на столі, Яремій почав читати.

“Люба Клава, я отримав твого листа від хлопчини, який назвався твоїм сусідом, скажу одразу, мене ця подія сильно приголомшила, і мені навіть на думку не могло прийти, що ти мені через стільки років наважишся написати цього листа, я плакав, але не, тому що я щось до тебе відчуваю, ні, а лише тому, що цей лист заставив мене згадати та повернути в минуле, в цей прекрасний і казковий відрізок мого юного життя, тоді моя любов до тебе була безмежна Клава, тоді саме тоді, коли ми були разом Клава, я був готовий відати своє життя, щоб хоча б бути поряд біля тебе,- я так тебе любив, не думаю що хтось на цій планеті зміг би так когось любити як я тебе, і коли Клава ти пішла з іншим і я вас побачив разом, саме тоді цей юнак з цими тюльпанами помер, він помер за батьківським гаражем, а я від тоді зовсім інша і чужа тобі людина. Я плакав за цього юного юнака, який безмежно любив дівчину своєї мрії, але він загинув наклавши на себе руки, тому Клава цей лист який ти відправила, я читав від незнайомої мені людини, я вас не знаю пані Клава і знати не міг, я знав лише цього юнака, як він і сказав вам пані Клава, не в цьому житті, можливо в іншому, тому не бачу сенсу з вами зустрічатись. Панас Говородун.”

Яремій відчув що щось йому об ногу треться, це були улюбленці, голодні коти муркотіли покусуючи ногу Яремія. Драма яка відбулась ще пів століття назад, завершилась ось так, двоє людей які не зрозуміли одне одного, були юні та накоїли от такі помилки, бувши ще молодими, насправді до кінця життя не могли жити одне без одного, і ця фраза “не в цьому житі”, зіграла зараз остаточну і ключову роль. Яремій нагнувся, щоб погладити самого активного кота, три пухнастики збились в купу і почали боротись за основну увагу до себе, перемуркочуючи одне одного.