Яремій відкидав лопатою землю так швидко як тільки міг, руки німіли об тверду замерзлу землю, кожен змах давався болем в грудях і руках та спині, ще трохи лиш би вона була жива.

-Як ти мене знайшов?, - спитав Марк лежачи на землі з зав'язаними руками й ногами міцними вузлами.

-Оглядатись назад частіше потрібно, - хрипів від морозного повітря відповів йому Яремій.

-А це таксі яке за мною їхало всю дорогу, а мені й не втямки, мав би здогадатись що це хвіст за мною тягнеться, слухай може розв'яжеш, а то земля холодна, - Марк ніби знущався над ним бачивши як Яремій поспішає, він підковирював його своєю балаканиною. Ще один цвинтар який знаходився за містом, нічим не запам'ятовуюча місцевість, вечірня тиша стояла, і цей спокій порушували лише ці двоє.

-Обійдешся,- різко відповів йому Яремій розкидаючи землю в сторону.

-Добре ти мені врізав по голові цією лопатою, шум в голові стоїть ще досі, слухай якби я знав що ти прийдеш за нею, я б так старанно не закопував її, - морщив лоба він, потилиця куди Яремій йому опустив лопату це місце нило від болю йому.

-Заткнись, - рявкнув задихаючись від поспіху увесь мокрий крикнув йому Яремій.

-Облиш, вона вже мертва, ти занадто пізно за нею прийшов, - сплюнув слину в сторону де Яремій копав.

-Молись, щоб це було не так, - Яремій скинув куртку, адже був увесь мокрий уже.

-Признаюсь чесно коли я розплющив очі, і побачив тебе, я просто не повірив в те що бачив, ну сам розумієш я тебе своїми руками сам засипав землею, а тут ти знову переді мною, може мені усе це сниться, розкажеш може як таке воскресіння трапилось, а то я точно завтра в церкву схожу, - продовжував кров звертати Марк, він спробував голову підвести з землі й одразу завив від болю.

-Тобі уже нічого не поможе, - Яремій вдарив лопатою по чомусь твердому, і прийнявся ще швидше розчищати землю.

-Ти вже близько, - почув цей глухий звук з насмішкою сказав Марк, - це вона тебе викопала?, як мило, розкажеш це її сину, нехай знає через якого козла загинула його мама.

-Закрийся!!!!, - закричав уже ледь стримуючи сльози Яремій, що тільки викликало єхидну посмішку у Марка, він отримував задоволення від страждань Яремія.

-Ти залишився сам, усі твої друзі уже у власності душею і тілом інших, вони раби до нескінченності, - роздався гучний сміх від Марка, голосно розносившись по кладовищі. Яремій розчистив кришку дерев'яну і кинувся її підносити, з ледь відкритої домовини вдарив сильний сморід, трупна отрута, не дивлячись на сильний сморід, Яремій навалився підвантажив лопатою на крижку домовини, і вона з тріском розпахнулась під вагою ще землі наполовину відкрита, але цього було достатньо щоб дістати Тетяну. Яремій кинувся до неї дістаючи та витягуючи її на зовні, вона була холодна як лід без о знаків життя, він витяг її на верх, взявши на руки акуратно положив до землі пробуючи пульс. Мертва усе марно, тіло вже синіло, він лише склонився над нею повісивши голову, а сльози полились рікою, він схлипував і обнімав горнув її до себе, біль була не стерпна, його розривало всього в середині пекельним вогнем.

-Красива була дівка, - подав голос Марк спостерігаючи за цим, - шкода що лише зв'язалась з таким козлом як ти, ти нікчема, ви всі нікчеми, і ваше скиглення постійне остогидло нудить від вас просто, я не хотів її вбивати, чесно не хотів, це був останній мій вилаз, я готовий почати з чистого листа, але уже у вашому світі, стану зразковим громадянином, буду працювати в магазині та посміхатись усім відвідувачам, заведу сім'ю, дітей, і буду жити як ви, - замріяно розповідав усе це Марк, дивлячись як Яремій притиснув до себе Тетяну, сидячи на колінах колихав її. -Дядько мій змалечку мені вбивав цю дурню про вас, які ви погані й не гідні життя, але зараз я розумію наскільки він мене зіпсував, та й надоїло мені усе це, хочеться того що у вас, ілюзії, вона п'янка, і без турботна, усе як книжка пише за правилами й законах,- Вільха оглянувся довкола і задер голову до верху як тільки міг, - це він не такий як ви із вигляду і в душі, а я попав під його вплив, - Марк засміявся ніби сам з себе закривши очі.- Ну що Яремій почнемо усе з чистого листа і потиснемо руки одне одному, га?, - радісно посміхнувся Марк до Яремія, але його посмішка сходила повільно як роса на сонці, як тільки Яремій повернув обличчя своє в його сторону. Погляд був спрямований просто в нікуди, ніби життя в них погасло, це був погляд не людини, а зомбі, він уже не плакав, а сльози його покрились інеєм на щоках, цей погляд змусив Марка панікувати, і викликав відчуття безпомічності. Яремій повільно підвівся не відриваючи свого погляду від Марка, він випрямився і попрямував повільно до нього.

-Ти розумієш що я ні в чому не винен, я зростав з ним усе дитинство, це він вбивця, я лише виконував доручення, - заговорив в крик Марк захлинаючись від своїх слів, Яремій нагнувся і схопився за його ноги.

-Що ти робиш!!!!, - жах і паніка охопили Вільху він чіплявся зав'язаними руками за землю, коли Яремій його потягнув до свіжо викопаної ями,- я жити хочу!!, ні!!, НІ!!, я почну все з чистого листа, КЛЯНУСЬ!!, - заверещав як дитина мала в істериці Марк, але Яремій уже його не чув, він підтягнув його до краю могили та скинув в низ, де він сильно вдарився головою об край домовини. -Прошу тебе, благаю я хочу жити як ви, серед вас, я змінився!!!, я зроблю усе що ти скажеш, - на цих словах Яремій скочив до нього в низ легко приземлився на трону.

-Зробиш усе що я скажу?,- холодно спитав Яремій схилившись над ним.

-О так, так, - радісно защебетав Марк, з надією в голосі, - усе що скажеш.

-Тоді слухай, коли будеш там, повторюй усі імена які ти живцем поховав до поки не закінчиться кисень у твоїх легенях.

-Що!, ні, ні!!, - заверещав Марк коли Яремій розкрив гроб і заштовхував його в середину.

-І ще одне, ти тут не головний,- з цими словами Яремій закрив кришку, з низу була справжня істерика гуркіт, стукіт, верещання приглушене, Яремій виліз наверх і повільно один за одним закидав землю лопатою, вона брилами розсипалась об дерев'яну поверхню що ще більше викликало паніку та істерику зі знизу, кажуть вбивці найбільше бояться своєї смерті, саме так це виглядало, Вільха товкся до останнього поки його уже не було чути серед навали землі. Ще хвилин десять і могила була повністю засипана. Тихо так стало навкруги й холодний потік повітря бив в обличчя. Яремій схилився над Тетяною впавши на коліна, він цілував її холодні руки та повторював в голос.

-Пробач мені, прошу пробач, - сльози знову рушили блискучими смужками, йому хотілось кричати від болю, але все що він міг це видавати безшумний хрип, задерши голову до неба і широко розкриваючи рота, він просто впав на неї. Він ніби засинав і йому так тепло стало, він не хотів розплющувати очі, нехай все так і скінчиться, він жити просто не хотів і був готовий піти із нею, посеред цього кладовища замерзнути і як одне ціле стати крижиною. Теплим лускотом щось торкнулось по носі й він ніби вологим став, знову і знову щось не свіжим теплом своїм торкнулось і звуки дихання чийогось так швидко ніби щось обнюхувало скрізь. Яремій відкрив очі, це був бездомний дворняга облизуючи його носа він наче промовляв “вставай”. Яремій підвівся відганяючи сірка від себе.

-Облиш мене, - повільно підводячись на ноги, тіло нило і руки ще боліли, але він ще раз глянув на ніби сплячу Тетяну, підхопив її на руки та похитуючись кудись поніс, сірко лише жалісно заскавчав чемно сидячи на місці, він проводив своїм жалісливим поглядом їх, скалічених долею і не справедливістю, поки вони не пропали з виду і він знову прийнявся до своєї улюбленої справи, піймати свого хвоста.

******************

Два тижні по тому:

-В які терміни ви це виконаєте?,- спитав чоловік в дорогому костюмі й шикарній краватці.

-Це не так все просто, мій помічник пропав безвістю, і мені здається що хтось натрапив на мій слід, мені зараз потрібно працювати дуже обережно і не примітно,- відповів сидячи навпроти Маргаритка заповнюючи якийсь бланк.

-Це мене мало хвилює, це ваші проблеми, але я до вас звернувся, тому що попередній раз я був задоволений вашою роботою, - чоловік в костюмі поводив себе дуже важно, його акуратні вуса були рівно підстрижені, які він постійно поправляв ніби хизуючись ними.

-Ознайомтесь, - Маргаритка підсунув до нього бланк, на якому було зазначено, клієнт №183, - якщо все гаразд тоді діло лише за мною.

-Так, мене тут все влаштовує, моя тітка ніколи не мала дітей, тому її прохання було, щоб немовля зашили їй в живіт, у вас з цим проблем не виникне?, - спитав чоловік в костюмі, у якого красувався годинник в пів бюджету міста.

-Ні, це моя робота за яку мені добре платять, - запевнив Маргаритка почухуючи своє підборіддя, якось по тваринному як собака швидко, ніби позбувався від настирної блохи, - у мене є канал з місцевим пологовим закладом, за хорошу платню зроблять фікцію, горе батькам повідомлять що дитина народилась мертвою, а насправді доставлять мені живою, схема робоча уже не вперше, плід ніби на дослідження потрібно відправити, експертизу провести, одним словом батьки не завжди наполягають на повернені для поховання, невеличка компенсація і всі сторони задоволені, - виставив свої жовті широкі зуби Маргаритка, що дуже не сподобалось чоловікові навпроти, гидко якось це виглядало і сам мавпій був з вигляду огидним, але виду своєї відрази він не подав.

-Добре, дуже добре, - задоволено промовив чолов'яга виставивши руки на стіл, на руках красувались золоті перстені з дорогою начинкою у вигляді алмазів і сапфірів. -Життєзабезпечення яким чином плануєте завести?, - спитав чоловік перебираючи пальцями по столі вибиваючи ритмічний такт.

-Це буде термо пакет, заповнений спеціальним гелієм захищаючи від гниття плоті, ємність з харчовою сумішшю, яка буде подаватись через відведений канал, і клапан з помпою вмонтований з припливним і витяжним повітро забором, - перерахував усе що було вказано в договорі Маргаритка.

-Скільки часу плід буде життєво активним, - поцікавився чолов'яга.

-Уся установка забезпечить життєздатність на пів року, у договорі усе ж написано, - тицьнув пальцем Маргаритка в бланк, який лежав біля чоловіка.

-Тоді приступайте,- чоловік взяв з грудної кишені ручку і підписав бланк, після чого підвівся і потиснув брезгливо руку Маргаритці, уже не приховуючи він витер свою руку об свій костюм, але Маргаритку це ні краплі не заділо, для нього це було звичним ділом, його взагалі за людину ніхто не вважав ніколи.

-Не проводь, я дорогу знаю,- сказав на останок поважний чолов'яга з вусами та за мить він зник за дверима офісу. Маргаритка застрибнув на стіл і підхопив бланк лапою, і поскакав до тумби де дістав цілу теку таких же заповнених бланків, він положив його у теку закрив тумбу на замок. Він насвистував мелодію спускаючись в низ сходами в підвал, як раптом ніби звук приглушений звідкіля пролунав, він завмер на мить прислухаючись до кімнати.

-Ні, мабуть почулось, - сказав він собі, але звук знову повторився і цього разу гучніше і чіткіше ніби щось впало важке металічне зі скрипом. Маргаритка одразу впав до підлоги, притиснувшись вухом до холодної плитки, він так лежав до поки звук не повторився, його широка посмішка розтягнулась оголив широкі лопати.

-Іду, іду, ви голодранці прокляті, вічно їжу в мене клянчите, - говорив Маргаритка ідучи до старого холодильника, який стояв в кутку кімнати, з нього він дістав глибоку посудину набиту нутрощами людськими, кишки, суглоби, і перемелена шкіра. Він підніс до люка як раптом знову щось вдарило, ніби дрібні предмети бились об щось металічне попискуючи одночасно.

-Та іду вже, які нетерплячі поганці, - підіймав кришку люка Маргаритка і заглянув в пітьму, зовсім нічого не було видно, довелось йому взяти з тумби ліхтарика, відкинув кришку металеву, він освітив колодязь, уся хвостата живність розбіглась налякавшись яскравого світла, вони лише червоними очима рискали по закутках.

-Зголодніли?, мої маленькі,- Маргаритка перекинув вміст великої миски в яму, усе жмякнулось наче помиї жижею розтеклось по дну колодязя, гризуни кинулись на ці ласощі, як навіжені перестрибуючи одне через одного, купую цілою налітали, їх там наче сотня ціла була.

-Чого так б'єтесь вам там усім вистачить, - спостерігав зверху Маргаритка, і раптом уся зграя розбіглась в різні сторони, ніби щось їх сполохало, Маргаритка здивовано розкрив очі вдивляючись у глиб колодязя, що це їх так могло налякати, щось залізне шурхнуло по підлозі та перед світлом ліхтаря появилась постать в металічних обладунках, в поодиноких спробах гризуни атакували залізний панцир, але кожен раз відбивались з дзенькотом вдаряючись і падаючи на лапи. Маргаритка не вірив своїм очам, справжній лицар внизу стоїть, він ще більше нахилився, щоб роздивитись чужинця, як тільки він нахилився йому на шию впало ласо зі шнурка.

-Якого!!!....., - він одразу кинувся скидати петлю, але не встиг і слова промовити, як знизу його різко потягнули, він мішком завалився на низ голосно гарчав, він одразу підскочив на ноги виставивши свій бойовий вискал.

-В переді тунель завалений, виходу звідси немає, - сказав сухо чоловік в обладунках стоячи навпроти Маргаритки, нащо мавпій скинув з шиї петлю і розмахував шнурком відлякував від себе гризунів.

-Ти хто такий?, - вдивлявся в темний силует Маргаритка, все сильніше трусив і бив шнурком об землю, намагаючись якомога більше шуму створити.

-У нас кажуть собаці собача смерть, але ти гірше любої тварини на цій землі, ти істота в якої немає імені, у жодному болоті, чи гнійнику, не заведеться гірше за тебе створіння, - говорив металічним голос з пітьми.

-Ти думаєш зупинивши мене ти зупиниш цю систему?!, ти наївний ідіот, та таких як я сотня ще є, - гарчав загнаний звір, задушив лапою одного з гризунів, який занадто близько підійшов.

-Ні не зміню, і я це знаю, але просто на одного менше виродка буде на цій землі.

-Аааааа!!!!, - закричав з темряви Маргаритка, тому що один з гризунів вчепився йому в плечі.

-Здається вони відчули твою кров, що далі буде ти знаєш, це буде іти по наростаючій, слабке місце здобичі знайдено,- говорив залізний чоловік, Маргаритка від злості хаотично почав розмахувати лапами, щоб вдарити його, але в темряві його не було видно, тому він лише гучно розривав повітря зі свистом кожного змаху лапами.

-Покажись!, - крикнув голосно маргаритка в темряву.

-Я тут перед тобою, - Маргаритка вирахував звідки звук і що сили вмастив по сталевій броні чоловіка, на що він лише трохи втратив рівноваги й тут же вчепився в Маргаритку, ніби лещатами за талію і повалив його на землю, не розтискаючи рук. Маргаритка що сили виривався з його обіймів, але руки ніби на замку були. Цим і скористались гризуни, один за одним кидаючись на свою жертву, на що Маргаритка лише скрикував від болю, його спину дерли живцем гострі різаки, це було дуже швидко і безжально, вони наче сарана налетіли один за одним, усе йому уже не відбитись від них, і залізний чоловік розтиснув руки, чим звільнив більшу площу плоті для трапези. Вереск стояв просто дикий, усе тіло на повний ріст було обліплено пацюками, якщо один відвалювався з кусочком плоті, то на його місце застрибувало ще троє. Маргаритка ніби навіжений то підіймався то падав, катуляючись по землі, він намагався їх давити та скидати цих плотоїдів, але їх було уже не спинити, жертва була уже цілком і повністю в їх володінні, відчувши кров звірі ввійшли в дикий азарт і навіть сильно вдарившись об землю, чи придавлені тілом мавпія, вони все одно підводились і кидались в бій без краплі страху та обережності, це була машина для перемелювання м'яса, і навіть коли мавпій завалився на коліна опираючись лапами, вони ніби активніше діяли добиваючи свою жертву. Ще трохи боротьби й Маргаритка повністю завалився на землю, уже тільки чути було стогін, а потім і він стих. Чоловік в обладунках підвівся скидаючи з себе настирних пацюків, які відчували живу плоть, але крізь захист не могли пробитись, що разу гучно стукавшись дзвінким лясканням. Важко крокуючи через масивний костюм він направився до виходу, проповзаючи три повороти, залізний чоловік виліз біля забору підприємства, підважив масивний люк, він повільно і незграбно виповз з ями завалився на спину важко дихаючи, звірі внизу злякались денного світла розбіглись в темряву колектора, люк був одразу зачинений, тепер вони будуть голодувати дуже довго поки не почнуть поїдати одне одного, так вони влаштовані це їх жорстокий осередок, в якому свої закони виживання. Залізний шолом впав на сніг, і свіже повітря було на повні груди жадібно і втомлено насичене в легенях. Яремій лежав на землі та дивився в голубе яскраве небо, він розумів що він змінився, і на речі які він колись любив, дивився, слухав, тепер викликали відразу, і небезпеку, з його знаннями йому довго не дадуть ходити по землі, за ним прийдуть обов'язково, а поки він буде насолоджуватись кожним днем, годиною, хвилиною, миттю свого життя. Важкі обладунки були залишені ним там під цим забором в чагарниках, в одязі не по сезону в легкому костюмі та кросівках він пішов.

Уже біля дому його хтось гукнув.

-Яремій, - почувся голос за спиною.

-Так?, ви мені?, - спитав Яремій в діда, який стояв біля його під'їзду.

-Яремій, ти мене не впізнаєш?, - чоловік стояв з букетом троянд, красивий в костюмі з метеликом на шиї й до блиску відполірованих черевиках, чорне пальто поверх костюма додавало солідності й важності, а шарф на плечах висів скоріше для декору, а ніж для тепла.

-Я вас знаю?, - здивовано спитав Яремій дивлячись на діда, який тупцював біля під'їзду, видно було що він хвилюється і якось по підлітковому ніяковів.

-Панас мене звати, ти листа мені від Клавки приносив, забув?, сусідки твоєї, - старався дідусь освіжити пам'ять Яремію, і знову ніяковіючи.

-Я не забув, - сказав Яремій опустивши голову, розмова йому ця була не приємна, він холодно глянув на діда і зупинився навпроти нього.

-Скажи вона кудись пішла чи виїхала?, бо уже з самого ранку не можу достукатись до неї, в квартирі ніби нікого немає, - пояснював дід переминаючи ноги від незручності.

-Я думав ви її бачити не хочете, цілу історію мені розповіли тоді,- байдуже поцікавився Яремій в діда, спостерігаючи за ним як він ніяковіє, ніби вперше на побачення збирався.

-Так було таке в моєму житті, але я все довго обмірковував...., я вирішив що не той уже вік, щоб тримати обіду на все життя, та й скільки нам залишилось ще невідомо, - говорив дід усе задираючи голову до верху, ніби на балкон хтось має вийти, та до кого він прийшов з цим пишним букетом.

-Ну так що?, де вона може бути?, - нетерпляче цікавився дід намагаючись вивідати відсутність подружки молодості.

-Поїхала вона, - відповів йому Яремій глянувши за ним на її балкон, і попрямував одразу до дверей під'їзду.

-Стривай!, як поїхала?, - здивовано навіть збентежено перепитав дід, від чого руки з букетом який він тримав на рівні грудей різко опустились в низ, Яремій уже нічого не говорив лише мовчки дивився на нього. -Я так і знав, не треба було писати їй цього листа, - картав себе говорив Панас, - а на довго?, - ще з надією спитав дід, але очі його вже були повні смутку.

-Назавжди, - сказав Яремій без емоцій, навіть не дивлячись на нього, він уже хотів іти, але дід знову його спинив.

-Слухай як повернеться все ж, скажи їй що я хочу її бачити в нас є про що поговорити, - він підійшов до Яремія і простягнув до нього букет троянд, - візьми не нести мені це назад, та й нема уже кому, - Яремій взяв букет і Панас одразу поспішив кудись так і не отримав те за чим приходив. Яремій дивився йому в спину, як він шкутильгаючи незграбно оминав кучугури снігу, зник за поворотом арки, як і життя його яке яскраво починалось, з однієї помилки зруйнувались дві долі, які усе своє життя були нещасні.

Яремій залишив букет під дверима сусідки, на останок оглянув сходову клітку де його перестрівала сусідка з різноманітними проханнями, “Яремій одна помилка в житті, і будеш розплачуватись усе життя, запам'ятай це”, ніби голос з потойбіччя в голові його промовив, він здригнувся і різко оглянувся собі за спину, нікого там не було. Яремій піднявся до себе у квартиру й одразу гукнув маму, вона схвильовано вибігла до нього, нащо він її міцно обняв.

-Ой, а що трапилось сину?, - від несподіванки здивувалась жінка.

-Нічого, просто радий що ти в мене є,- відповів їй Яремій не відпускаючи з обіймів, сльози котились від болю в нього, а в середині все палало і стискалось нестерпним почуттям провини.

******************

Магазин “Піка” закрили через резонансну справу хлопчини, якому зламали руку, хлопець таки звернувся до суду і виграв справу, отримавши компенсацію. Як потім признались самі працівники та підтвердили побої й знущання над ними самими, звинувачуючи нового працівника охорони Вільху Марка, який по сьогоднішній день оголошений в розшук. На зачинених дверях було прикріплено оголошення, про зниклих безвісти працівників, які пропали в новорічну ніч цілою групою, про знаходження їхнього місця перебування досі не відомо.....

Автор рекомендує свою книгу “Садиба”.