Уже ближче до вечора магазин був до відмови завалений клопітливими відвідувачами, три каси які працювали в зміні просто катастрофічно не вистачало, черги були аж до прилавків, хтось нудьгував, хтось лаявся що черга повільно рухається, хтось в телефоні юзив, але в загалом люди не вдоволені були. Яремій поставив новорічну мелодію, щоб хоч трохи збавити гарячий пил у відвідувачів. Але усе марно було, настрій у людей псувався що хвилини, виходу не було, прийшлось відкрити ще одну касу, щоб розвантажити інші. Яремій за усім цим спостерігав і в голову йому раптом закралась думка, він бачив картину споживачів які ніколи не виходять із зони комфорту, вони все більше і більше споживають, навіть речі які їм не знадобляться вони все одно купують. Магазин своєю нейлоновою вивіскою усе манив ніби промовляв “купуй, споживай, витрачай, більше, більше, більше!”. Людина єдине створіння на землі яке платить за те, щоб жити. Люди викочували з магазину на возиках доверху набитих усілякою продукцією. Що половина з цього вони навіть не з'їдять, а викинуть залишки на смітник, і через монітор це виглядало так ніби солодкий пончик впав на землю, а на ньому рій мурах копошиться.

-Чорний яструб викликає білого Савана!, - роздалось в рацію, господи боже і це він біля людей зараз отаке молотить, подумав Яремій глянувши на рацію і паралельно шукаючи Фабіана на моніторі. Він стояв біля шостої каси ніби з кимось розмовляв.

-В чому справа Фабіан?, - нарешті взяв до рук рацію спитав Яремій. А на моніторі спостерігає як Фабіан схопив сумку у якоїсь дівчини і вони наче як на змаганнях перетягування каната тягнуть одне на одного, якого чорта він там робить, подумав Яремій, а через порвану кишеню в люди виходити бажання зовсім не було.

-Викликаю підмогу.....гу..гу..гу, як чути...иии, - так ніби його трусили говорив Фабіан у рацію. Яремій схопив зі столу звичайну шпильку і пристебнув нею кишеню поспішив до зали. Молода дівчина до цього часу уже здолала Фабіана і вклала його на землю наступивши коліном йому на горло, а Марія Іванівна відтягувала її від нього під обступивши їх групою зівак. До Яремія помалу почало доходити чому всі Фабіана тримають в рубці, хоч там від нього спокою нема все ж так краще. Дівчина була середнього зросту, тендітна, дуже вишукано вдягнена, пуховик по пояс, шузи, джинси обтислі і яскравий макіяж, а сама сумка відомого бренду, дуже дорога. Люди обступили зі всіх сторін, щоб подивитись на таке шоу, а Яремію хотілось просто мимо пройти, не помітно вислизнути, на сьогодні сорому з нього досить. Фабіан відповз на своїх чотирьох і вчепився Яремію в ногу.

-Сумка, в її сумці!!, - закричав Фабіан. Марії Іванівні вдалось відтягти дівчину і стати між ними розбороняючи таку активну чубанину.

-Молоді люди та що це таке, - стримуючи дівчину говорила Марія Іванівна.

-Ця козляра вчепився в мою сумку, - закричала задихаючись дівчина відбивалась від Марії Іванівни. Було видно що Фабіан просто не на жарт розізлив її, і вона була готова кинутись в бій знову. Як Яремію не хотілось соромитись на такій великій публіці, діватись йому просто нікуди було, та й Фабіан вчепився намертво в ногу.

-Давайте трохи заспокоїмось і спокійно обговоримо що щойно тут трапилось, усіх прошу розійтись і не робити скупчення перед касою,-- втрутився Яремій і промовляв до всіх хто їх довкола обступив. І тільки тоді коли люди зрозуміли що шоу більше не буде, не кваплячись почали розходитись.- Я дуже сильно перепрошую за свого колегу, - звернувся Яремій до дівчини й одночасно вхопив Фабіана за руку, щоб той негайно підвівся на свої дві та привів себе в порядок, бо його чуприні добряче дісталось, волосся скуйовджене було в різні сторони, а сорочка вилізла не акуратно виглядала зі штанів. Фабіан різко підскочив сховавшись за плече Яремія і злобно спостерігав за дівчиськом.

-Сигнал на рамці спрацював, не знаю можливо помилково,- схвильовано пояснювала Марія Іванівна, Яремій одразу здогадався про що говорить Марія Іванівна, сигнал який вона має на увазі, це магнітний маячок анти крадіжка прилаштований на кожній касі.

-Я нічого не крала, - заговорила дівчина і прийнялась розкривати свою сумку, - ось можете переконатись,- вона нахилила свою сумку в якій було лише кілька льодяників, косметичка, ключі та гаманець, і все.

-Мені дуже не зручно і дозвольте мені ще раз перепросити за свого співробітника, - Яремій як міг старався влестити та задобрити клієнтку, адже ситуація вийшла досить не зручна, - в знак такого непорозуміння, дозвольте ми з колегою допоможемо донести пакунки ваші до виходу, - запропонував таку послугу Яремій розуміючи великий їх прокол. Ці кляті рамки спрацьовують майже на все, на банківську картку, та старий погано розмагнічений товар, магнітні ключі тощо, тому це було реальне фіаско.

-Приємно це чути що в цьому магазині працюють ввічливі люди, - відповіла дівчина і посміхнулась, а потім злобно глянувши на Фабіана, який так і стояв за Яремієм пригладжуючи волосся. Як тільки Марія Іванівна вибила чек хлопці понесли пакунки до виходу ідучи за дівчиною, вона вивела їх на стоянку де вони усе склали в багажник, конфлікт був вичерпаний, але осад не приємний таки залишився. Як тільки вона від'їхала подякувавши, хлопці попрямували на свої робочі місця.

-Що ти виробляєш!?, ти можеш пояснити, - сердився Яремій на Фабіана.

-Вона не хотіла показувати мені сумку, - пояснював Фабіан винувато оскільки розумів свій прокол.

-Інструкцію вчи, ти не маєш права торкатись особистих речей клієнта, навіть коли впіймав на гарячому, ти геть сказився такий номер на публіці викинути, ти її бачив це тобі не Ганька провінціалка з Загоруйок якихось, а машина яка в неї крута одразу видно при грошах, такі виносити нічого не стануть, в людях потрібно розбиратись Фабіан, - вичитував його Яремій коли вони зайшли в рубку, той лиш голову повісив винувато і час від часу поглядував на Яремія.-Одним словом дякуй що все так скінчилось, а не приїхав зараз сюди її папік і влаштував би нам тут розбір польотів, усі б під роздачу попали.- Яремій прийнявся калатати кружки з чаєм, поглянувши на годинник.

-Через годину нас міняють, давай уже зміну здамо нормально ще трохи залишилось.

За годину прийшов Шусст і сказав що Гнат теж в дорозі, в подробиці не вдавався як він його видзвонив, лише сказав що усі деталі в понеділок обговоримо. Ми з Фабіаном здали зміну і на виході розійшлись попрощавшись. Яремій попрямував через стоянку, як раптом йому з заду хтось засигналив і мигнув фарами, це була та сама дівчина з якою годину тому Фабіан тягався. Дівчина висунула голову з машини і махнула рукою гукнув Яремію.

-Сюди.

Яремій трохи насторожився не вже конфлікт не закінчений, а дівчина просто пил в очі пустила, щоб продовжити гру на новому рівні.

-Привіт, - привітався знову Яремій коли підійшов до авто.

-Мене Тетяна звати, давай підвезу до дому, - запропонувала вона.

-Та не варто, я тут зовсім близько живу, - відповів Яремій смакуючи носом її духи які відчувались з салону машини.

-Давай не впирайся, тим більше я не подякувала тобі що ти відігнав від мене свого друга, - посміхнулась вона білосніжними зубами як молоко.

-Ти я бачив і без мене впоралась з ним,- зауважив Яремій сівши у салон на пасажирське сидіння. Виснажений недосипом він був просто живий труп.

-Бачу важкий день в тебе видався,- дівчина це сказала відмітивши важкий і в'ялий погляд у Яремія,- не будемо зволікати, а негайно доправимо тебе до дому, - вона завела двигун і тут же різко рушила з місця.

Біля під'їзду акуратно припаркувавшись, машина зупинилась.

-Дякую, - подякував їй Яремій дивлячись у своє вікно, де горіло світло, як він і думав мама на нього чекає.

-Зовсім близько, гарно прилаштувався і робота під боком, - відмітила Тетяна, - сам живеш?, - це питання яке вона поставила Яремію, від якого хотілось крізь землю провалитись, мабуть сьогодні буде його день сорому офіційно.

-Ні, з мамою,- відповів він відчуваючи як його щоки червоніють, не зручно йому так стало чомусь, і вона помітивши це поспішила заспокоїти його.

-Це так мило, - вона хотіла як краще, але цією фразою ще більше загнала його в сором.

-Та мабуть, - якомога швидше хотілось втекти Яремію від цього стидопобоєща, лише коли він прочинив двері вона його спинила.

-Стій, я лише хотіла признатись, що дійсно взяла дещо з вашого магазину, - цією фразою вона просто приголомшила Яремія.

-Не зрозумів тебе,- перепитав він в неї, все ж можливо вона просто обмовилась і мала на увазі щось інше.

-Тільки я це не в сумку положила, а в пуховик у кишеню,- вона дістала з кишені маленьку коробочку найдорожчих парфумів які були у магазині. Яремій наморщив лоба ніби уся ця інформація туго проходила через його голову, він не вірив своїм вухам що вона щойно сказала.

-Навіщо?, - тільки те і зміг вимовити Яремій мотаючи головою в сторони.

-Вибач, просто це мої улюблені парфуми мені їх хотілось взяти задарма, ти тільки не подумай у мене було чим розплатитись, просто не знаю хотілось себе відчути в ролі поганки, зробити щось таке безглузде. - Яремій дивився на неї як на розумову лишену, це що жарт такий, якщо вже такі люди таким займаються, крадіжками, то що вже говорити про різну шантропу всіх мастей, а він ще так Фабіана вичитував, як в них нахабно з під носа парфуми за десять тисяч винесли й ще перепрошувати змусили, о це обвела вона їх круг пальця, “ну що Яремій вирахують це з твоєї зарплати”, крутилось в нього це в голові.

-Я відаю їх тобі, вибач що взяла їх, не хочу, щоб в тебе були через це не приємності на роботі, - продовжувала вона простягнула цю коробочку до Яремія, він злобно глянув на неї з таким поглядом повного не розуміння.

-Залиш їх собі, - він зіскочив з машини сильно гримнувши дверцятами, швидкою ходою пішов, його силует зник в тунелі темного під'їзду.

Яремій тихо зайшов у квартиру, в кімнаті на дивані сидячи спала мама, мабуть усю добу його чекала. Він акуратно її повернув і вкрив теплим покривалом, вимкнув світло в кімнаті та прикрив двері. Не роздягаючись завалився на своє ліжко, йому достатньо було двох хвилин, щоб сон його вхопив, відплив в такій позі в якій приземлився на ліжко, навіть не вмощуючись, і тільки нехай хтось спробує потривожити його заслужений відпочинок.

Недільний ранок, Яремій добре виспався, розплющив очі, він проспав понад десять годин, добре виспавшись він відчув звірячий голод, тому що нормально не їв більше як добу. На кухні уже поралась тихенько мама, смажила млинці, і запах смажених млинців був заповнений у всьому домі.

-Ну як ти?, сідай зараз насиплю тобі, - одразу почала поратись мама, коли Яремій зайшов на кухню. -Голодний напевно, я думала ти ще вчора зранку будеш, затримався?,- спитала вона наклавши цілу стопку млинців і окремо поставила мисочку з домашнім варенням.

-Попросили чергувати повну зміну, - відповів Яремій і прийнявся поглинати мамині млинці, наче хижак заковтує свою здобич, звірячий апетит просто не можливо втамувати одразу. Мама сіла навпроти та почала милуватись таким видовищем, їй було дуже приємно, як любій господині що її кулінарні творіння так апетитно і вправно наминають.

-В ночі твій телефон знову дзвонив,- сказала мама сидячи за столом і поправляючи свій фартушок.

-Що?, хто дзвонив?, - перепитав Яремій, а сам в голові почав згадувати, чи щось таке він пригадує, не вже він так міцно спав.

-Я зайшла тихо, і забрала його, ти так міцно спав, я не глянула хто дзвонив просто його вимкнула, - розповідала вона, оце турбота, Яремій навіть не сердився, він навіть вдячний їй був, хоч цього і не сказав в слух. -Клавка сусідка з низу приходила, тече щось там в неї й каже ми її топимо, я сказала син вернеться гляне, сходиш?, - спитала вона так і милуючись ним.

-Без проблем, зараз зберусь і піду, все одно сьогодні без діла,- доїдаючи останній млин тамував голод, Яремій підвівся подякував за сніданок. Він досить швидко зібрався і спустився нижче поверхом, де жила сусідка тьоть Клава, одинока старенька жіночка. Він подзвонив в дзвінок і за дверима хтось зашарудів, клацнув замок і двері відчинились.

-А, це ти Яремко, заходи,- привітно запросила до себе жінка. Вона одразу завела Яремія в ванну кімнату, де красувалась невеличка волога пляма довкола стояка.

-Виглядає так що центральний стояк потік, потрібно викликати комунальників і замінити пошкоджену ділянку, - як припущення видав свою версію проблеми щодо плями на стелі Яремій,- я залишу заявку в ЖКГ, щодо пориву і майстри виконають ремонт, - запевнив жінку він.

-От і добре, - відповіла жінка взявши на руки свого кота, а під її ногами ще двоє терлись. Яремій одразу подумав про себе чому всі одинокі жінки заводять котів, це що така закономірність потреба в комусь живому, в другій половинці, заповнення тої порожнечі яка відсутня для ніжностей. Жінка запропонувала чаю з прянощами, від чого Яремій не відмовився. Вони пройшли на кухню, жінка поставила чайник і запросила Яремія за стіл. Яремій помітив рамки зі старими фотографіями де молоді люди стояли компанією на природі, біля якоїсь будівлі, а одна з них була де три молоді дівчини стоять разом дуже радісні на фоні якогось фонтану.

-Це я по середині, - відповіла Клава помітивши як Яремій розглядав фотографії на стіні.

-Сімдесят другий рік здається, а це мої друзі молодості,- розповідала жінка дивлячись на фотографію.

-Весела компанія здається у вас була, - відмітив Яремій посміхнувшись, але жінка була без емоції навіть трохи чимось засмучена, через що він вирішив не продовжувати цю тему.

-Ти мабуть, здивуєшся, але якби можна було повернути час назад, я б своє життя зовсім по іншому прожила. - Промовила раптом жінка підвівшись готувати чай оскільки чайник уже скипів.

-Що є за чим жаліти?, тьоть Клава, - поцікавився Яремій розглядаючи кухню поки вона заливала кружки.

-Скажу тобі так Яремій, є речі про які я дуже сильно шкодую, і відголос з минулого просто рвуть мені душу по сьогодні,- вона піднесла до нього гарячу кружку з чаєм і плавно поставила її перед ним.

-І що ж це таке?, що вам не дає спокою?,- дальше цікавився Яремій більше через те, щоб підтримати розмову аніж те що б це його сильно цікавило.

-У мене колись був молодий чоловік, і ми були щасливі з ним, друзі в нас теж були справжні вірні, ми жили по справжньому, розумієш?,- вона над пила трохи чаю і повторила, - по справжньому!, - і повільно опустила кружку вдивляючись в неї, ніби там вона бачила знову своє життя, як в чарівній кулі. - Я вибрала іншого, тоді мені здавалось що красивішого, розумнішого і цікавішого, але з ним в мене не склалось, він поступив зі мною точно оскільки я вчинила з тим хто був готовий життя відати за мене, повертатись мені більше не було до кого, мій перший хлопець уже був далеко, згодом у нього появилась своя щаслива сім'я, друзі через цей вчинок теж перестали бути друзями, у кожного своя сім'я і клопоти, тому ми різко всі стали чужими. - В неї помітно почались труситись руки, і вона почала сильно мружити очі закривши їх рукою, - через одну помилку у своєму житті я залишилась ні з чим, поглянь яке жалюгідне життя у мене, у компанії котів я залишилась одна, нікому не потрібна доживаю у цьому домі своє життя. - Яремій сидів не рухаючись, сама атмосфера була дуже не зручною, і нащо він завів взагалі таку тему, тепер як втішати стару жінку навіть слів потрібних не підбереш, переважно в таких ситуаціях Яремій каже “та не хвилюйся у тебе ще все в переді”, а тут навіть язик не повертається щось подібне бовкнути старій жінці. - Я рік тому його бачила, так випадково помітила його на вулиці він майже не змінився, лише сивина трохи взяла його, я втекла з місця так швидко щоб лиш він мене не помітив, весь день тоді проплакала, такий біль. Тому Яремій не роби таких помилок як я, а то все життя будеш за це розплачуватись. - Жінка допила свій чай і підвелась, для Яремія це була слушна нагода, щоб втекти від не зручного становища.

-Добре тьоть Клава, тоді домовились, я завтра залишу заявку щодо протікання, - проговорив Яремій і поспішив до виходу.

-Домовились, - сумно відповіла жінка і провела його до виходу. Уже виходячи з квартири вона його спинила.

-Яремій, одна помилка в житті та будеш розплачуватись усе життя, запам'ятай це.- Вона закрила двері у квартиру, а Яремій так і стояв з відкритим ротом на сходовій клітці, і думав перебираючи про себе, що ніколи не стане такою людиною, краще з вікна викинутись, а ніж так в старості з котами жити. Жити потрібно одним днем і не думати що там буде далі, а саме головне ні про що не жаліти, думав Яремій уже піднімаючись до себе.

Уже в дома він включив свій телефон, щоб подивитись хто до нього дзвонив в ночі, пропущених було два номери, перший був підписаний Шусст, як завжди що йому постійно потрібно, а другий номер був невідомим десь з інтервалом пів години. Не вже знову Гнат не прийшов на зміну, Яремій вирішив передзвонити до Шусста, вияснити що за пізній дзвінок до нього був.

-Привіт старший, бачу пропущений від тебе.

-О так,- ніби опам'ятався Шусст, - я чого тебе потривожив вчора, тут якась принцеса гламурна вчора до нас завітала, сказала що тебе знає, і передала мені коробочку з парфумами, сказала що ти знаєш, така ляля де ти її знайшов?, - загравав Шусст під колюючи Яремія.

-Яка принцеса?, - спитав Яремій, але одразу згадав бойову незнайомку, Тетяна здається.

-Тобі видніше, твій номер у мене взяла, ми з Гнатом пробували її більше на розмову витягти, але вона сказала що бажає лише з тобою говорити. - Шусст радісно посміювався в телефон, - ну то може розкажеш хто така?, татко має дати благословення.

-Шусст ти що дав їй мій номер?, - розлютився Яремій, що він собі думає взагалі, подумки сердився він на свого патрона.

-А що не треба було?, симпатична ж дівчина, - помінявся в голосі Шусст, відчувши що щось зробив не те. Яремій вибив дзвінок і почав нервово розсікати по кімнаті, що за переслідування, їй що мало було цих парфумів, так вона вирішила ще й мене потопити, лізли різні думки в голову йому. Все ж трохи опанувавши себе Яремій наважився зателефонувати по невідомому номеру.

-Я знала що ти передзвониш,- відповіла Тетяна.

-Навіщо ти приходила на мою роботу?,- одразу спитав її Яремій.

-Я лише відала те що мені не належить, ти не забрав, а повернути треба було,- говорила вона.

-Повернула, а номер мій нащо взяла, - допитувався він її.

-Вибачитись хотіла, - пояснювала вона.

-Я ніяких претензій до тебе не мав, а якщо і були якісь питання, то лише до себе, що погано виконую свою роботу, так що все нормально, можеш не хвилюватись, - холодно і без емоційно говорив Яремій.

-Може все ж дозволиш нормально вибачитись і запросити тебе на кружку кави, - наполягала Тетяна.

-Це зайве, і вільного часу не має зараз зовсім, - відмахнувся Яремій.

-Ну не буду нав'язуватись, тим більше ти мій номер маєш, якщо передумаєш, то дзвони, - сказала Тетяна і завершила розмову. Увесь день Яремій думав лише про цю незнайомку, і що вона собі надумала, на роботу являтись і ще телефон їй подавай, мало того що товар винесла, тепер по ночах видзвонює, ні тій дівці наглості хоч відбавляй гру якусь затіяла не більше от тільки яку.