Яремій розплющив очі в суцільну темряву, він хотів підняти голову, але одразу вперся головою в щось з верху, те саме руки ноги й не лише з верху, а й в сторону теж неможливо розставити кінцівки, щось тверде більш як сорок сантиметрів не поворухнешся, а знизу щось м'яке і холодне. Дихав ніби сирістю і не свіжістю як в погребі та звуки шарудіння далеко не розлітаються, ніби в банці звуки притупляються. Яремій в'яло порухав шиєю, біль одразу дала про себе знати. Він почав пригадувати, що з ним відбулося і де він зараз може находитись, паніка на нього набігала в міру згадування подій. Він пригадав і усе зрозумів з усієї сили гамселив по дерев'яних як він зрозумів дошках.

-Бл....!, -бл....!!, лайно!!, лайно!!!,- що разу він вигукнув в істериці, вдаряючи якомога сильніше по дошках.

-Ні я не хочу отак померти, прошу!!!, хто не будь!, бл....!!, бл.....!!, - серце билось як на марафонському забігу, як це знати що ти помреш в страшних муках і страждань, “як будеш там раджу одразу вдавитись”, пригадались слова Маргаритки, Яремій закричав вигнувши спину і вперся ногами й руками об боки ніби Самсон розтискаючи дошки в сторони, але все марно, вони ніби залізобетоні. Сльози потекли струмком під важким стогоном.

- Я не хочу помирати, прошу допоможи, - до кого він звертався не знав і сам Яремій. Як раптом в кишені щось забриніло, там в штанях, це ж телефон, він швидко запустив руку туди, дістав звітам свій смартфон, крихта надії ніби піщинка золотом спалахнула на купі сміття, швидко вибравши значок ліхтар, він освітив це мало місне місце, як він і здогадався, це була домовина, він захований заживо, як казав Марк він став живцем, такого кінця для себе не можливо й уявити у своєму житті, безвихідь повна просто.

-Спокійно, спокійно, Яремій без паніки, - намагався вирівняти своє дихання він і заспокоїтись, як тільки це можливо, хоча опинившись в такій ситуації, щоб не панікувати просто зробити це не можливо. Яремій глянув в телефон батарея на половину розряджена була, а мережа як часто буває коли ти два метри під землею не ловить. Він знову голосно вилаявся і сльози з новою силою почали литись по скронях. Яремій зробив кілька спроб когось набрати, але все одне і теж, в не зоні доступу, він сильно вдарив кулаком по кришці гробу і відчув як під ним щось колихнулось, ніби як на водяному матраці, він підійняв голову і повернувся в сторону, щоб заглянути що це може таке бути під ним, посвітив собі ліхтарем, те що він побачив з новою хвилею паніки накинулось на нього, під ним лежала жінка з відкритим ротом і заплющеними очима, уся синя і зеленкуватими венами уповита на щоках. Яремій ледь телефон втримав в руках від жаху, його погребли разом з мертвою жінкою, просто сунув в одну домовину. Розпач і відчай усе злилось в воєдино, життя ішло просто на хвилини, скільки ще повітря вистачить не відомо, але дихати усе важче і важче ставало. Хвилин десять від сили в нього було, щоб хоча б нормально дихати, цей час був просто мізерний, що робити і як діяти, вибратись живим з такої ситуації просто не можливо, лишається лише одне, чекати своєї смерті, яка вже мчить і от от буде стукати у двері, біля твого порогу. Яремій пересилив свою відразу до мерця, і ще раз повернувся, щоб оглянути її, телефон нависнув над нею, освітив неживу плоть, жінка виглядала років на сорок п'ять, з дуже зайвою вагою. Яремій подумав про себе що десь він її вже бачив, товста жінка набрякла ще більше і здавалось що вона ось ось може луснути, через розтяжки на шиї. Шия саме шия привернула увагу Яремія, громіздкий кулон у вигляді мушлі, лежав на її грудях він схопився за ланцюжок і без сильного клопоту зірвав його з шиї, цей кулон можна використати як інструмент, це наче мініатюрна лопатка, він пройшовся над нею ще телефоном і ще одна знахідка в її руці притиснута до стегна, між чим щось схоже на папір, який складений був у три рази. Яремій потягнув папірець на себе, смикнув за край, і лист одразу вислизнув. Він швидко його розгорнув, листок був розписаний від руки, вміст Яремій читав швидко позаяк часу було обмаль. “Я важко хвора і скоро все скінчиться, ти читаєш його значить ти зі мною і душа моя тепер спокійна, не гнівайся на мене, просто у своєму житті я не знайшла того єдиного і тому я ніколи не кохала і не була коханою, я багата і знаменита, тому змирись з цим і обніми мене, Діаною мене звуть, я не винна що це так модно зараз, чим ти заможніший, тим вибагливий, моя мама забрала з собою персонал прислуг з собою, а я лише тебе, красунчик незнайомець, заспівай мені там і ще помолись в останнє, тому що якщо вірити контракту, ти тепер мій не лише тілом, а й душею”. Яремій прочитав повідомлення і чомусь йому запаморочилось в очах, лист був адресований йому, божевільна дама яка своєю забаганкою розпорядилась ось так його долею, ігри еліт які вже не знають куди дівати свої багатства, просто придумали собі таке людожерство, якщо Яремій правильно цей задум зрозумів, для чого це все, ніби як в стародавньому Єгипті, фараонів ховали з прислугою, з гаремом, з усім пожитком і дорогоцінностями, чим ти заможніший, тим більша піраміда і більше жертвоприношення, от і все, а сьогоднішні вищі сорти вирішили піти ще далі, змагаючись між собою таким дикунством і тримаючи все в секреті для простого люду, ти ніби скот для них, розхідний матеріал, ніхто з ним не рахується, лише пафос і престиж, саме так Яремій усе правильно зрозумів, перегони за престиж, вони про це пошепки між собою розмовляють, тому ніхто цього не знає і не здогадається, люди просто пропадають з вулиць і рахуються безвісти зниклими, нікому і в голову не прийде розкопати могилу якомусь буржую, якого так з почестями ховали.

-Ах ти хвойда проклята!!!!,- крикнув Яремій скомкав лист і жбурнув собі під ноги, світ зійшов з розуму, коли таємниця розкрита усе таємне стає перед тобою, то справді в такому середовищі жити не хочеться, ти ніби змирився з неминучим і приймаєш усе це із думкою одною, щоб скоріше це все закінчилось. Скільки мерзоцтва підлості і бруду там на верху це лише шпаринка відчинилась для Яремія, а скільки всякої погані там за воротами, можна лише здогадуватись. Яремій стиснув сильно зуби розпач переслідував його, він сильно стиснув кулон і почав скребти дошку з краю, тріски почали сипатись дрібними частинками, але він і не думав зупинятись, потрібно було спішити, але все що він зміг на колупати, то це пів сантиметра деревини, а дихати уже просто було не можливо, повітря просто катастрофічно не вистачало, він спітнів і уже ротом хапав повітря, по голові ніби чимось стукає це вже судоми почались подумав Яремій, він відкинув мушлю і перевернувся рівно, очікуючи своєї смерті, знову удар по голові він заплющив очі, прислухаючись до звуків, удар і одразу ще два, Яремій прислухався це не по голові, а по кришці гробу щось стукає, галюцинації мабуть, таке буває за мить до смерті, не зрозуміле шарудіння ніби піском чи землею посипають зверху, задуха стисла груди, горло, і все, нема що втягувати, свідомість покидає це кінець, помутніння свідомості паршиве відчуття, кришка гробу розкрилась і морозний свіжий потік повітря вдарив в обличчя Яремія разом з насипом холодної землі, щось його схопило за руку і почало різко тягнути, на що Яремій лише ненаситно ловив повітря, полегшення одразу розлилось в середині теплом попри морозний потік повітря.

-Ти живий?, - спитав його жіночий голос. Яремій не міг відповісти, його підтягнули на верх обличчям в сніг, він важко дихав, а земля йому засипала очі, він не міг розплющити їх, щоб хоч побачити свого рятівника, він як втомлений осел, який видерся на височенну гору видавав звуки ИГГЕЕИИГГАігггеееігггггеееее, а пара ніби з димової труби серіями з рота вилітала, ще трохи його за комір протягнули, щоб він остаточно виліз з ями. Яремій перевернувся на спину у грудях чомусь пекло, він по мало вирівняв дихання й одразу набрав в руки снігу, щоб протерти обличчя яке було повністю в землі, він натер лице підвівся помотав трохи головою, щоб усе зайве скинути й розплющив очі, перед ним сиділа Тетяна, ноги та руки по коліна і ліктів в землі, вона сиділа навприсядки захекавшись. Яремій не міг повірити своїм очам, радості його просто не було меж, він сильно засміявся і знову повалився на сніг розкинув руки.

-Я живий!!!!!, - під свій сміх сказав Яремій, це був істеричний сміх, Тетяна все розуміла тому сиділа лише спокійно спостерігаючи, людина яка була на волосині від смерті і змогла уникнути трагічної участі, переживає емоційний шок, тому потрібно просто дати трохи часу, щоб оговтатись. Яремій ще трохи повалявся на землі натираючи своє лице снігом, він підвівся та оглянувся по сторонах.

-А де це ми?, - спитав він раптом.

-Не знаю, місцеве кладовище якесь, - відповіла вона йому підводячись, - потрібно звідси забиратись, а то скоро темніти почне.

-Постривай, постривай, - ніби опам'ятався Яремій спиняючи її, - спершу розкажи як це ти вибралась з лап нелюдів?, і знайшла мене в цьому місці?.

-Якщо коротко, то я швидко бігаю, як тільки він тебе повалив на землю, я кинулась тікати, що є сил не оглядаючись, тому не впевнена чи він взагалі намагався мене наздогнати, переконавшись що я в безпеці я все ж вирішила повернутись до своєї машини та викликати поліцію, копи приїхали й поїхали, мабуть нічого підозрілого там не знайшли, а я залишилась, щоб трохи по спостерігати, під ранок чорний катафалк виїхав з подвір'я, і привів мене сюди, могила була уже викопана, я бачила як він тебе діставав і засунув в домовину засипавши землею, я дочекалась коли він поїде та одразу кинулась розкопувати тебе, я майже годину розкопувала мерзлу землю, і я тобі офіційно заявляю, що цей передноворічний вечір я ніколи в житті не забуду, - з докором сказала Тетяна, а Яремій дивився на неї та розумів, що дівчині він повинен кинутись в ноги та дякувати, адже вона витягла його з того світу і в прямому і переносному сенсі. - Тому підводься і їдемо звідси, я давно уже повинна бути дома, мене дитина чекає, - промовила незадоволено дівчина.

-І ти після усього цього просто поїдеш і забудеш усе так, і будеш жити так ніби нічого і не сталося, - обурився Яремій по мало підводячись з землі.

-О!, оце мені така дяка, я тебе щойно випорпала з землі, і ти ще на мене злишся, - наморщила носик Тетяна не розуміючи що вона робить не так.

-Їх треба зупинити, - наполягав Яремій.

-Кого їх!?, я взагалі не повинна б була бути тут, подивись і озирнись куди нас привела твоя цікавість, - розводила руками Тетяна, Яремій оглянувся рефлекторно, кладовище, пам'ятники, та гробки одні з вінками, а далі поле, знати б де вони зараз.

-Я був там!, - Яремій вказав пальцем на свіжо вириту могилу, - і я прощався уже з життям, я тобі своїм життям зобов'язаний за те що ти мене врятувала, але ти й гадки не маєш який це жах коли ти там, а тепер уяви собі що в них такий цілий конвеєр про що ми навіть не здогадуємось, вони закопують людей живцем на примхи еліт, які це вважають таємним культом, престижні ігри, називай це як хочеш, але ми для них сміття і не більше, - Яремій старався усе передати увесь стан справ і жахливість цих подій, які таємно від них відбуваються.

-Що ти пропонуєш?, в тебе є якийсь план?, - спитала дівчина коли добре вислухала його. Сніг почав падати дрібними сніжинками повільно приземлялись їм на голови, Яремій підійшов до вінка який лежав на землі біля ями, він підняв чорну стрічку на якій було написано білими буквами “Діана ти нас надихала, твої віддані шанувальники”.

-Хто вона така?, - спитав Яремій кинувши з відразою вінок у яму.

-Оперна співачка, виступала навіть в королівському театрі, в ЛІСЕУ, Саксонська опера Дрездена, і т.д., голос мала бомбезний, що аж посуд не витримував і лускав, потім важка хвороба і нікому ти уже не потрібна, ось і її кінець, похована в цій глушині аж дивно, - дивувалась Тетяна розповідаючи усе що знала про співачку.

-Знаменита кажеш, мене це мало вражає, мерзентсво!, ось що можна про неї сказати, на екрані чи на сцені вона вдавала з себе, мабуть самою довершеністю, а в душі шматком лайна виявилась, а скільки таких людожерів ще є, ти тільки уяви, - відразливо і з презирством говорив Яремій до таких “зірок” і знатей різного калібру.

-Слухай холодно вже, та й сутеніє, може поїдемо нарешті звідси, а то це кладовище навіює моторошне відчуття, - сказала Тетяна прислухаючись до тиші, тому що тиша може налякати деколи значно більше, а ніж будь-який звук. Вони у двох рушили до її авто, перестрибуючи через кучугури, Тетяна трималась за плече Яремія, а він підтримував її за талію обережно маневрував, так вони дострибали до машини, яку Тетяна завбачливо сховала подальше за поворотом у старого похиленого забора.

-Дякую тобі, - сказав Яремій їй коли вони сіли в машину, - якби ти злякалась і не приїхала сюди простежив за ним, мене уже зараз в живих не було, - щиро вдячним був у своїх словах Яремій глянув на Тетяну.

-Будеш винен мені нормальне побачення, - відповіла Тетяна посміхаючись йому, вона завела двигун і глянула на Яремія, який їй теж посміхнувся, машина рушила і за мить вони минули вказівну табличку на в'їзді села “Бильці”.

Кілька салютів пролунали в повітрі, яскраві вогники різнобарвними кольорами спалахували гучно, і сріблястим дощем сипались на низ не долітаючи до землі згасли. Прикрашені гірлянди мигали різноманітними мотивами й колярами, що додавало новорічного настрою, під галас дітвори та метушливих перехожих, ішли останні години до нового року. Лише кілька молодих людей які стояли біля входу в “Піку” збились в гурт і спостерігали за всім що відбувається, без різдвяного настрою, вони наче до чогось готувались, чогось не відомого і страшного, але розуміючи що це потрібно зробити, тому що друзі в небезпеці.

-Чого він так довго?, - спитала Регіна заспано позіхаючи, - холодно ж дуже.

-Таксі вже на підході, розслабся, а то ти нас всіх видаси своєю нервовістю, - звернувся до неї Віталік.

-А Гнат коли підійде?, - спитала Оксана притиснувшись до подруги, щоб зігрітись.

-Він сказав що своїм ходом прибуде туди, тому не чекаємо його, - пояснював своїм друзям Віталік.

-Галька так і не виходить на зв'язок, - повідомила Регіна усім свою стурбованість.

-Яремій теж телефон не бере, поза зоною весь день, - підтвердив стурбованість своїх друзів заявив Віталік.

-Ти як себе почуваєш?, - спитала Оксана у Фабіана, який стояв біля друзів мовчки увесь блідий як смерть.

-Було і краще, - відповів він закутавшись у плащ, нащо усі друзі лише посміхнулись.

-Не знаю народ ніяково мені через це все, може ми це все надумали та робимо помилку,- Регіна сумнівалась у намірах і підозрах своїх друзів.

-Днями у мою зміну, - раптом повернувся до них Віталік і почав розповідати, - ми з Яремієм прийняли зміну, на цей момент Шусст уже відправився на адрес з візиткою яку він взяв у Яремія, так от тої зміни наш м'ясник Микитович попався на крадіжці, ситуація здалась буденною можна було б вирішити без зайвого галасу, можна, але Марк думав інакше, він переламав кадик йому прямо на наших очах, як потім розповідав Яремій, що це не перший випадок такого насильства відбувалось з боку Марка. Яремій знав і намагався попередити, тільки тоді я здався і не повірив йому, ніхто не повірив йому і Пончик теж, тому я не стверджую, але щось мені підказує що ми маємо справу з відморозком який щось приховує від нас.

-Я не знала що він на таке здатний, - шоковано сказала Оксана, - а я ще думаю чому весь персонал його боїться як вогню, особливо коли кінець зміни перед обшуком.

-Так я пригадала Микитович тоді на шиї бандаж носив, я думала що він шию собі потягнув просто, тому що він так усе всім і розповідав, - Регіна пригадувала замружив очі.

-От і я вам про що, висновки робіть самі, - сказав Віталік як за його спиною припаркувалось таксі, посигналив їм, друзі дружньо поспішили до машини.

Таксі зупинилось під самими воротами над якими висів плакат з написом “Артеміда”. Віталік розрахувався за поїздку і друзі вийшли, щоб добре усе роздивитись, ліхтар освічував усе, дорогу і браму, але за брамою уже була повна мряка і нічого не видно. Першим переступив за браму Віталік, скрипуча брама завила ніби від старості під лай собаки.

-Не бійтеся, вона на ланцюзі, - заспокоїв дівчат Віталік побачивши як вони притиснулись одне до одного налякано, та не тільки вони, Фабіан теж сховався за ними, що трохи насмішило Віталіка. Вони дійшли до контори, головні двері були відчинені, компанія зайшла в середину без проблем, темний коридор і приглушена музика, яка лунала в кінці коридору, раптом двері звідки долинала музика відчинились, і звітам вибіг Гнат.

-Ну нарешті, скільки вас можна вже чекати.

-О ти вже тут, зраділа Регіна і поспішила до нього.

-Так, давно вас чекаємо, ми з Марком уже думали що ви не прийдете.

-З Марком?, насторожився раптом Віталік і заглянув через Гната у приміщення де лунала музика він нікого не бачив, пройшов в кімнату він побачив Марка, який уже сидів за столом і собі щось наливав, стіл був щедрий, м'ясна нарізка, сирна, фрукти, закуски, салат олів'є, що сильно здивувало Віталіка.

-І хто це так постарався?,- спитав він в Марка.

-Салют, оце, це я підготувався, проходь сідай, - Марк був на диво ввічливим,- що тобі налити друже?!, - крикнув сміючись звертаючись до Фабіана, який зайшов слідом за Віталіком наче його тінь, від запропонованого Фабіан лише звів до купи брови і виставив в перед долонь.

-Ні, я сьогодні пас, - змарніло промимрив він. Дівчат слідом за ними завів Гнат під голосний сміх його, настрій в нього був при чудовий святковий.

-Привіт, - дружньо привітались вони з Марком, нащо він їм лише помахав. Музика була голосна, через що доводилось трохи перекрикуватись.

-Гарне місце, то це правда контора ритуальних послуг, - питала Регіна у Марка сідаючи за вільне місце.

-Так, але не зациклюйся на цьому, ми сьогодні просто святкуємо тут, тому не важливо де, головне з ким, - підморгнув їй Марк, - навіть якщо на цьому місці було колись кладовище, хіба це має значення якесь?, - від слова кладовище Віталік раптово закашлявся і швидко побив себе в груди, щоб взяти себе в руки.

-То ти раніше тут працював?, - раптом спитала Оксана сідаючи біля Регіни, розкажи нам, а то ми так мало знаємо про тебе, від цих слів Марк єхидно посміхнувся блиснув хижими очима, від цього погляду Віталіку стало незручно, і він подумки лаяв дівчат за те, що вони такими питаннями видають себе.

-Так я раніше працював тут, мій дядько досі тут працює, він мене сюди прилаштував, - відповідав на їх питання Марк, наливаючи їм шампанське.

-То ти копав могили на кладовищах?, - поспішила знову з запитанням Регіна, нащо Віталік просто завмер і ледь зміг пропхати слину далі в горло, але Марк все одно холоднокровно усі питання тримав стійко, він відклав шампанське в сторону і глянув на них мертвим поглядом, холодним, двома кришталиками голубими ніби з льоду.

-Копав, і глибоко копав, - він уже говорив це їм не посміхаючись, навіть музика випадково спинилась і в повній тиші, уже з під лоба він говорив далі, - деколи здавалось що ще трохи й з низу тобі постукають, і з самісінького пекла, коли ти стоїш у двох метровій ямі, серед мерців, в ночі, під звуки сови чи шелесту гілок, з одним ліхтарем, тоді ти вже сам не розумієш чи ти живий, чи мертвий,- нервовий сміх Фабіана перебив його, циган схопився за бокал з шампанським і швидко підвівся.

-Друзі годі про роботу, давайте краще вип'ємо за нас і наступаючий новий рік, який уже за п'ять годин настане, - радісно промовив Фабіан підводячи до кожного свій бокал, щоб цокнутись, музика заграла та усі знову почали весело сміятись і перекрикуватись між собою. Веселощі тривали ще пів години, як раптом Марк виключив музику і звернувся до всіх.

-Народ маю для вас один сюрприз, прошу почекати мене кілька хвилин, я швидко, - він попрямував до виходу, як раптом зі свого місця скочила та спинила його Оксана.

-Який сюрприз?, - дівчина схвильовано чомусь спитала, через те що добре знає, який можна очікувати сюрприз від людини, за якою тягнеться неприємний шлейф зі чуток і підозр.

-Якщо я вам скажу це не буде сюрприз, не хвилюйтесь, я швидко, - залишив їх без відповіді він швидко покинув їх, закрив за собою двері.

-І як це розуміти?, - повернулась до друзів Оксана розвівши руки в сторони.

-Так щось це дуже підозріло, і побіг кудись так швидко, - сказав Віталік звузивши очі ніби щось підозрюючи.

-Ви знову за своє, може уже трохи заспокоїтесь, людина вас щиро і ввічливо покликала, щоб подружитись з вами, а ви що?, - з докором сказав Гнат говорив це адресуючи кожному.

-Чому тоді Яремій, Галя і Шусст не виходять на зв'язок?, - спитала Оксана у Гната.

-Мені звідки знати, може вони уже сидять десь разом і весело святкують новий рік, а ви тут паритесь за них,- доказував своє Гнат, він обійшов всіх і підійшов до дверей, я в туалет, а ви посидьте і подумайте над своєю поведінкою, він зловився за ручку дверей і потягнув її на себе, але двері не піддались, він знову смикнув сильніше, але все було очевидно, двері закриті з другої сторони.

-Що ти там колупаєшся?, - занепокоїлась Оксана заглядаючи йому через плече.

-Закрито, - оголосив Гнат повернувшись до друзів, помінявся в обличчі та округлив очі, ніби щойно привида побачив.

-Як закрито!?, - швидко підбіг до нього Віталік і почав при всіх смикати за ручку, двері дійсно були зачинені з коридору. Жах і переляк читався на обличчях у кожного присутнього.

-Та ви що знущаєтесь наді мною, - розштовхуючи їх, Оксана вирішила сама переконатись, коли зловилась за ручку, в голові промайнуло, так і є двері замкнені.

-Та ні, це, мабуть розіграш якісь, - помотав головою сказав Гнат, він відмовлявся просто в це повірити.