У вечері їх прибув міняти Фабіан, тому Яремій здав зміну першим, і навіть не прощаючись покинув “Піку”. Усю дорогу до дому йому здавалось, що за ним іде Вільха, на що постійно приходилось йому оглядатись, а місцями навіть пришвидшити ходу. Тривога це відчуття було з ним скрізь, навіть коли він опинився в дома, навіть там він не відчував себе в безпеці, після вечері Яремій спробував хоч трохи поспати, але сон його ані трохи не брав, всі його думки були пов'язані з його зміною, він пережив шок і стрес від якого не міг ніяк відійти. Під сам ранок Яремій все ж заснув, але його розбудив дзвінок від Шусста.

-Вибачай що скоріше не подзвонив, просто лишив вчора на цілий день свій телефон в дома, в малої виступ був у школі, потім трохи це все діло святкувати поїхали, - пояснював Шусст чому не брав від Яремія телефон.

-Ясно,- підвівся Яремій і глянув на годинник, який стояв на столі, чотири години сну, знову не доспав.

-Розказуй, як зміна пройшла?, - спитав Шусст, і тут Яремій навіть не знав як почати розмову, щоб усе викласти.

-Слухай, те що я тобі розкажу, ти просто не повіриш, - тому зустріньмось за годину в кафе “Джміль”.

-Що так все погано, що мені краще сісти?, - здивовано, але розуміючи що щось не все гаразд, спитав Шусст.

- Через годину я тебе чекаю,- сказав Яремій і скинув дзвінок. У вітальні збираючись на зустріч, до нього підійшла мама.

-Яремій слухай, тут вчора Клава приходила, і питала коли майстри зможуть прийти, пляма на стелі все більшає.

-Сьогодні когось приведу,- поспішив Яремій уже у дверях їй відповісти.

Уже через годину вони з Шусстом сиділи в кафе “Джміль”, неподалік від “Піки”, офіціантка принесла дві кави та побажала їм приємного дня, затишна кав'ярня з панорамними вікнами на вулицю, проглядаючись уся вулиця, і пішоходи які ходили повз, легенька музика і запах кави, усе як повинно бути. Шусст задумливо сидів дивлячись в вікно, нарешті він відірвав свій погляд від споглядання.

-Те що ти щойно розказав мені, просто на голову не налазить, - сказав Шусст крутивши телефон в руках, вираз обличчя в нього дуже посерйознішав.

-Кажу тобі Шусст, ти мене знаєш, якщо ситуація не була така серйозна, я б навіть не турбувався, - Яремій виклав усе що відбулось в зміні вчора.

-Він пройшов співбесіду у Петровича, а знайшла його по оголошені Оксана, - ніби щось пригадував говорив Шусст.

-Це не нормальний псих, Шусст він переламав штемпу руку, і до блювоти нагодував ліверами бабу Стефу, - уже розкинувши руки в сторони пояснював нервово Яремій. Шусст почав щось клацати на телефоні, а потім приклав його до вуха.

-Ало, Оксанка слухай, новенького ти оформляла?,- спитав Шусст, а в телефоні прозвучало ледь чутне мугикання, - от мені потрібна уся інформація на нього, де працював, де проживає, і так далі...., зробиш це для мене золотко?, - знову мугикання дівчини, - от дякую, буду чекати, - сказав Шусст відклавши телефон він надпив трохи кави.

-Оксана дістане усю інформацію на нього, не хвилюйся він в нас не затримається, - говорив впевнено Шусст, щоб заспокоїти Яремія,- я усе Петровичу ще сьогодні доповім, про цей інцидент,- він випрямив плечі й оперся на спинку крісла посміхнувся,- мою стаю я в обіду не дам, якщо цей козляра задумав від мене відібрати владу, то я мушу його сильно розчарувати, - якось задоволено скрутив гримасу Шусст.

-То що з ним будемо зараз робити?, - спитав Яремій.

-Нічого, піде з Гнатом в зміну, а там нехай Петрович з ним розбирається, я сьогодні з ним зв'яжусь розкажу що і як,- він нахилився до Яремія, - ти розумієш мені самому цікаво що буде далі, поки що я приймаю його виклик, можна трохи погратись, я не проти, - посміхаючись злорадно говорив Шусст.

-Це не ігри, психа не можна в зміну випускати, - запевняв Яремій, - він нас всіх підставить сильно, невже ти не розумієш?.

-Це вже не мені вирішувати, Петрович за нього просив, то ж нехай і розбирається, - відповів Шусст, заглядаючи у свою уже пусту кружку. -Я всіх попереджу на рахунок новенького, щоб з ним там обережніше, це все що я зараз можу зробити, - говорив Шусст помітивши як Яремій переживає, вирішив трохи змінити тему. - Ти краще скажи, чому ти мені за корпоратив нічого не сказав, Оксана казала що організація у нас іде повним ходом, - він знову радісно посміхнувся заклавши ногу на ногу і руки за голову закладені, спершись на спинку. Але Яремій все одно був схвильований і понурений увесь в собі. -Послухай те що він викинув в зміні, я тобі обіцяю він за це відповість, руки з думав розпускати, так ми їх коротшими зробимо, - сказав підбадьорливо Шусст, бачивши як Яремій повісив носа не радісно зовсім.

-Шусст ти навіть уявлення не маєш, з чим ми маємо справу, - підвів голову Яремій і зі всією серйозністю сказав своєму патрону.

-Ну все, я розумію що ти під враженням, але ще не таких ламали, все розмову закінчено, - у своєму улюбленому стилі завершив розмову Шусст. Він підвівся і почав надягати на себе свою курточку, поглянувши ще раз на Яремія він зупинився,- подивись довкола де твій святковий настрій, корпоратив на носі, посміхнись, а то ти всім людям настрій псуєш своєю кислою міною, - він хлопнув його по плечі виходячи з за столу, він зробив два кроки та повернувся назад до Яремія, нахилився до нього і промовив пошепки.

-Він мій, він пошкодує що тебе взагалі зачепив, - сказав Шусст і знову поплескав його по плечі, після чого покинув кав'ярню. Яремій сидів за столиком і думав лише про те, щоб Шусст не промахнувся, тип їм попався лютий і проблем ще наробить вдосталь. Ще трохи посидів Яремій вирішив скористатись порадою Шусста і перемикнутися на святковий настрій. Прогулявшись по засніжених алеях і альтанках свого парку Яремій милувався колоритами місцевих скверів і майданчиків. Як раптом хтось ззаду до нього підбіг і закрив йому очі, від не сподіванки він здригнувся, але дівчачий голос його заспокоїв.

-Вгадай хто?,- спитав ніжний голос сміючись, і тут же відпустила його, позаяк Яремій нічого не сказав. -Я побачила тебе через дорогу, тож вирішила підбігти й привітатись, - сказала Тетяна любителька духів француських.

-Привіт, - посміхнувся їй Яремій.

-А чого сам тут розсікаєш?, - допитувалась Тетяна.

-От вбиваю час на вулиці поки така погода, - пояснив їй Яремій розглядаючи уважно дівчину.

-Я б склала тобі компанію, але мушу малого з садка забрати,- пояснила дівчина відводячи погляд.

-Ов, то в тебе діти є?, - ніяковіючи від ситуації спитав Яремій, і чомусь голову опустив до низу, де ногами гортав сніг під себе.

-Так є один, - уже не радісно сказала дівчина, побачивши ніяковіючий вираз обличчя Яремія, вирішила все ж на всяк випадок перепитати. -То надіюсь що твоє запрошення на твій корпоратив в силі ?, - вона шукала очі Яремія, який водив головою то вниз то в сторону, но тільки не дивився на неї.

-Так в силі, - взяв себе в руки Яремій і все ж глянув на неї.

-Тоді до суботи, - посміхнулась радісно дівчина попрощавшись, перебігла назад на другу сторону дороги, Яремій проводжав її поглядом і думав про себе “дитина, авжеж в неї є діти, ідіот, в такому віці трьох можуть мати, а ти на що розраховував, на саму невинність, яка буде тебе чекати коли ти дозрієш, придурок”, він чомусь себе лаяв подумки, йому вже не хотілось по вулиці без діла вештатись, тому він поспішив до дому.

Уже на поверсі в під'їзді він зустрів сусідку Клаву, як не вчасно подумав Яремій.

-Яремій коли будуть майстри?, - почала сусідка, і переживаючи говорила, - уже капати зі стелі почало, так що мені довелося каструлі підставляти, - вона трималась за поручень, мабуть довго його тут чекала, щоб спитати це. Але жінку видно щось турбувало дещо більше, вона оглянулась по сторонах і дістала щось з кишені халата, предмет був схожий на конверт. -Слухай Яремій я б дещо тебе ще попросити хотіла, - вона схвильовано переминала пальцями цей конверт, а голос її чомусь тремтів. Яремій здивувався не вже є щось, що могло більше хвилювати її, а ніж пошкоджений стояк.

-Так тьоть Клава чим можу допомогти?,- поцікавився Яремій у своєї сусідки, намагаючись як скоріше перейти до діла, оскільки пошкоджений трубопровід, він ще навіть не звертався і на це питання йому не було що відповісти.

-Цей лист мені сьогодні повернули назад з пошти, чи можна тебе попросити занести його за адресою особисто, це не дуже далеко, - запевнила жінка, стоячи в одному халаті та капцях на холодному бетонному майданчику.

-О, без проблем, щось особисте?, - спитав Яремій.

-Цей лист адресований людині про якого я тобі розповідала, будь ласка, виконай це прохання як найшвидше.- Вона передала лист, а руки чомусь дуже тремтіли, Яремій взяв конверт і уже рушив далі, як вона його знову гукнула.

-Яремій за цю трубу, прошу полагодьте, бо з кожним днем все гірше і гірше, - жінка після цих слів закуталась ще більше у свій халат і зайшла у свою квартиру. Звучно зачинивши за собою двері, брязкаючи ключами за собою. Яремій уже в себе на поверсі прочитав ім'я адресата “Панас Говородун”.

Яремій зайшов в дім і поспіхом покидав речі на крісло в кімнаті, як раптом невідомий номер в телефоні розірвав тишу.

-Ало, - не впевнено підняв Яремій розходжуючи по квартирі шукаючи маму.

-Стук, стук, стук, стукачок, - голос подався з телефону. Яремій зупинився ще раз глянув на невідомий номер, але сам уже здогадався хто йому телефонує.

-Звідки в тебе мій номер Марк!, - крикнув він йому в телефон. Озираючись у всі сторони та заглядаючи у кожну кімнату, мами в дома не було.

-Усе що тобі було потрібно, то це тримати свого рота на замку, - відповів чомусь пошепки Марк, і насвистуючи свою мелодію, - але ти вирішив нацькувати на мене своїх, а тепер я думаю як мені вчинити з тобою, вирвати твого язика, чи зашити твого рота, от задача що ж вибрати, га?, Яремій що скажеш?. - Яремій сів на крісло озираючись, йому чомусь здавалось що Марк десь поряд в його домі, але в домі крім нього нікого не було.

-Ти про що?,- вирішив вдати ніби нічого не розуміє.

-Я про твою тупість, на дружка свого розраховуєш, так йому ще не довго залишилось, він думає що він хижак, але що буде з кроликом коли він опиниться перед тигром, тобі лише було потрібно мовчати, але ти вирішив довіритись тому хто і гадки не має, з чим йому доведеться мати справу, бувай і тепер частіше озирайся, - розмова перервалась гучними гудками в телефоні. Що це щойно таке було, він що серйозно вирішив пригрозити, чи це якісь психологічний спосіб, щоб жаху нагнати. Яремій сидів нерухомо, усе це обдумуючи, це вже занадто далеко зайшло, з цим психом потрібно швидко щось робити. Яремій набрав Шусста, той дуже швидко відповів.

-Ало, - відповів йому Шусст.

-Шусст, цей не нормальний щойно мені дзвонив погрожуючи мені, але як він дізнався що я з тобою мав розмову, - Яремій на перебій з поспіхом почав схвильовано пояснювати усе, що Шуссту довелося його трохи пригальмувати.

-Спокійно Яремій, що сталося?, - перебив його Шусст.

-Вільха, цей псих сказав що мені язик вирвить, чи щось таке,- пояснював Яремій різко підвівшись і підійшов до вікна оглядаючи вулицю, чи нічого підозрілого там немає.

-Заспокойся Яремій, ти можеш зараз до “Піки” підійти, тут Оксанка щось на нього має, заодно все й обговоримо тут, я з Фабіаном через годину заступаю, так що підходь.

-Зараз буду, - Яремій кинув телефон і прийнявся вдягатись, в дім хтось тихенько зайшов, Яремій аж присів від несподіванки, серце калатало від страху, він не дихаючи повільними кроками підійшов до краю кімнати, щоб заглянути хто в коридор зайшов, це була його мама.

-А я думала що ти спиш тому тихенько зайшла,- сказала жінка тримаючи пакунок з магазину, Яремію аж камінь з пліч впав, оце серйозно він сам з себе дивувався, та що з тобою таке, тепер будеш рідної матері навіть лякатись, - а ти куди зібрався знову?, - спитала вона в сина.

-Скоро буду мамусь, - тільки те і встиг сказати поцілувавши її в лоба, він вибіг за двері.

Кабінет менеджера виглядав солідніше, а ніж рубка, це був повноцінний кабінет, більше схоже на офіс, кондиціонер, кулер, комп'ютери з принтерами, дорога гарнітура і сейф. За одним зі столів сидів Шусст, зразу біля нього Оксана, а за їхніми спинами нависав Фабіан, намагаючись теж щось розгледіти в моніторі, Яремій нервово ходив взад в перед по кабінету.

-Ось найшла, особиста картка працівника,- сказала голосно Оксана вправно рухаючи мишкою по монітору. Яремій одразу приєднався до своїх друзів, на моніторі після кількох клацань мишкою вискочила фотографія Марка, Оксана натиснула курсором на значок інформація, і знизу виліз якийсь текст, який вона почала зачитувати.

-Вільха Марк Сафронович, дата народження 1987 р. , - м. Львів, вул. Престижна 2-а,не одружений, попереднє місце роботи, приватне бюро ритуальних послуг “Артеміда”, могильником. - Від цієї новини Фабіан аж присвиснув.

-Що?, ким?. - Не міг прийти до тями після погроз перепитав Яремій, - що це значить?,- допитував він у своїх друзів.

-Це значить що він копав могили на замовлення, - серйозно пояснив Шусст.

-Ну спасибі вам, ви мене заспокоїли, мені трохи полегшало,- з іронією нервувався Яремій, але по виразу обличчя у всіх присутніх, був не менш стурбований вигляд.

-Як ви його до нас на роботу взяли?, - спитав Шусст в Оксани.

-Я тут ні до чого, я лише заявки приймаю, - виправдовувалась дівчина, - він співбесіду в Пончика пройшов.

-Оксана, а це що за додаток з боку?, - Шусст ткнув пальцем на жовту смужку з написом, ”додаткова інформація для роботодавця”. Оксана навела курсор на цю смужку і два рази клацнула, на екрані вискочило віконечко документ, довідка від лікаря невропатолога. В документі зазначалось пройшов медогляд за місцем проживання, скерування за місцем роботи. Саме головне цього документа був висновок, стан пацієнта психічно не стабільний.

-І як це розуміти?, - спитав Шусст в Оксани.

-Усі питання до шефа, я його не приймала сюди на роботу, - дівчині не подобались претензії які пред'являв до неї Шусст. Яремій уже четвертий стакан набирав з кулера, він не міг збагнути що це коїться взагалі.

-Може мені нарешті хоч хтось тут щось поясне?, - звернувся він до всіх.

-Спокійно Яремій, фрукт нам попався ще той, але причин для паніки не має, не зрозуміло тільки як він співбесіду пройшов сюди,- задумався Шусст, ніби щось обдумував.

-Спокійно!, ти кажеш мені спокійно, чортовий могильник мені на телефон надзвонює з погрозами, а ти кажеш мені спокійно!!!, - Яремій розмовляв уже в крик, набираючи знову води з кулера. -Як він взагалі дізнався що я тобі щось говорив?, - спитав Яремій сідаючи біля Шусста.

-Так хлопці я вам ще потрібна?, а то справ по горло маю,- спитала дівчина закриваючи вкладки на моніторі.

-Ні, дякую тобі Оксано, ти нам сильно допомогла,- сказав їй Шусст провівши її до виходу, коли вона вийшла з приміщення він швидко наблизився до Яремія. -Після твоєї історії я одразу зв'язався з Пончиком, розказав усе що ти мені сказав, - Шусст говорив приглушеним тоном, ніби так щоб інформація яку він видає, не повинна вийти за межі цих стін, - коротше він моїм словам не дуже повірив і хоче завтра між вами влаштувати очну ставку, так би мовити, тет-а-тет, сам розумієш ситуація серйозна, - повідомив Шусст відхилившись назад щоб добре бачити Яремія.

-Цього мені ще не вистачало!, Шусст це що за підстава, він мене точно після цього поріже, - запанікував Яремій, різко підвівшись з крісла, він тримався за голову руками, злегка погладжуючи свою чуприну.

-Та не хвилюйся ти так, я теж там буду, притиснемо собаку до стіни, - сказав Шусст і знову відкрив вкладки на моніторі, клацаючи витягуючи потрібні файли, ще кілька клацань і з принтера вилізли два листки, - Фабіан візьми це до себе і сховай, - наказав Шусст, щоб той забрав листи на яких була інформація, яку вони найшли на Марка.

-Він мені зразу не подобатись, - сказав Фабіан крутивши поперед собою листками.

-Так, а ну відклали паніку, моя команда, татко про все подбає, - він підвівся з місця глянувши на двох приятелів,- і ще одне з Гнатом нічим не діліться, здається він перейшов на другу сторону.

-Це як накажеш це розуміти?, - перепитав спантеличено Яремій.

-А от так, він зараз в зміні з Вільхою, і здається вони сильно подружились, про те що ти мені сказав, він теж знав, я думаю що це він йому все виклав, - Шусст не добре скривився, ніби йому хтось під бік дав,- я мав необережність з ним про це поділитись, висновки робіть самі.

-От прекрасно, цей недоумок теж мене недолюблює, якийсь гурток по ненависті до мене таки,- Яремій видавив із себе смішок, але це був скоріше нервовий схлип. Їхнє таємне зібрання перервала Оксана, розігнавши їх по робочих місцях, Яремій попрощався з ними та рушив до дому, потрібно було добре виспатись, завтра заступати в зміну.

Уже в дома Яремій помітив щось незвичне, запах чоловічих духів, і тому з порога одразу спитав.

-Мам, до нас хтось приходив?, - спитав він в мами, коли вона вийшла до нього з кухні, видно посуд мила після гостей.

-Так твій друг приходив, але як пів години пішов, - відповіла вона витираючи мокрі руки об фартух. Яремій глянув на маму ніби не розуміючи що вона говорить.

-Який ще друг мам?, - спитав він в неї.

-З роботи, він тебе не застав, а я йому запропонувала чаю він не відмовився, - відповіла мама Яремія міняючись в лиці, оскільки Яремій дивився на неї як на злого ворога.

-Щось не так?, - спитала вона в нього схвильовано.

-Ні, все гаразд, - вирішив не хвилювати матір відповів Яремій.- І що друг хотів?, - спокійно спитав він в мами, а в середині стоїть тривога.

-Високий блондин, такий красень, сказав що в вас недавно працює, - розповідала матір, ходив за Яремієм по квартирі, коли той усе розглядав наче в перше усе бачив, ніби не в себе в дома ходив. Яремій дивився чи все на місці, він не вірив що гість так просто міг прийти без усяких на то причин.

-Так чого приходив?, - спитав він знову у матері різко зупинившись, а вона наступаючи йому на п'яти ледь вчасно загальмувала.

-Сину я не знаю, так просто, мабуть, виш друзі хіба ні?.

-Друзі, - задумливо відповів він кудись в сторону,- що розповідав?, - спитав він уже глянувши на маму.

-Казав що йому у вас подобається, що колектив хороший, тільки казав що поганий запах у вас там?.

-Запах?, який запах?, - перебив він матір.

-Ну на роботі, я його погано зрозуміла, тухлим він казав, може мав на увазі щось зіпсоване, ну продукцію якусь, у вас там мабуть, щось не свіже?,- питаючи уже в Яремія говорила вона. Яремій від почутого аж присів на кухні, і розглядав стіл який був накритий для гостей, мама пригощала його печивом, і яблучним пирогом із чаєм, а на столі лежало щось схоже на папірець.

-А це що таке?, - взяв в руки прямокутний листочок з маленьким чорним написом, бюро ритуальних послуг, і великими написом по центру “Артеміда”.

-Це він залишив свою візитку, сказав що тобі це скоро знадобиться, я не читала, бо без окулярів нічого не бачу, - жінка розповідала уже стоячи спиною до Яремія продовжуючи мити посуд,- а що ти його про щось просив?, - Яремій рота відкрив слухаючи що мати розповідає і не міг відірвати погляд від візитки, він її швидко сховав у внутрішню кишеню коли мама несподівано до нього повернулась,- так що це за послугу ти в нього просив?, що він залишив свою візитку, - цікавилась мама зупинившись на мить і глянув на сина.

-Та так пусте, одна послуга, дрібниці, - запевнив як міг безтурботно Яремій, а самого в середині усього колотило. Жінка ніби була вдоволена такою відповіддю, бо одразу повернулась, продовжуючи полоскати посуд, під струменем теплої води. В цей момент Яремій зрозумів наскільки усе серйозно, яким потрібно бути, щоб прийти додому чаювати та залишити цю візитку, намір зрозумілий, відморозок хоче налякати, бо знає завтра будуть розбиратись, і те що він накоїв прийдеться за це відповісти, і він буде робити усе, щоб Яремій замовчав, навіть такі підлі ходи будуть використовуватись. Яремій це усвідомив, тому взяв себе в руки, його так просто не налякаєш, він лише переживав за близьку йому людину. Підвівшись він сказав лиш одне матері.

-Мам, більше не відкривай нікому двері, навіть коли будуть казати що добре мене знають,- він одразу вийшов з кухні та попрямував до своєї кімнати, а мама так і стояла не встигши й слова вимовити, дивлячись йому в спину.

З ранку Яремій зібрався уже за пів години він стояв перед будинком за зазначеною адресою. Він піднявся на поверх і подзвонив у квартиру, йому довго ніхто не відчиняв, Яремій уже збирався йти як раптом замок провернувся, двері з рипом повільно відчинились зі стулки дверей висунулась сива голова діда.

-Вам кого хлопче?, - спитав дід.

-Доброго дня!, мене просили віднести вам ось це, - Яремій простягнув до діда конверт, дід взяв в руки й почав роздирати смужку листа, витягнув з нагрудної кишені окуляри та прийнявся читати.

-Ну всього доброго, мені пора,- попрощався поквапливо Яремій і збіг на нижній поверх уже, як йому з верху дід гукнув.

-Стій юначе!, - голос розлетівся відлунням по сходовій клітці.

-Так,- сказав Яремій коли назад підіймався.

-Де ти це взяв, - з тремтячими руками запитав дід.

-Моя сусідка, тьоть Клава просила це віднести, поштою їй не вдалось відправити його вам, от мене попросила.

-Заходь, чаю вип'ємо зараз, - відкрив ще більше двері дід, запрошуючи Яремія в середину.

-Та я трохи кваплюсь,- відповів Яремій показуючи рукою кудись назад, але помітив що дід його уже навіть не слухає, ідучи до себе читав листа. Яремій важко видихнув і попрямував за ним. Старий завів його на кухню, посадив його за стіл і поставив чайник, поки він кипів дід дочитав листа. Він зняв свої окуляри тільки тоді Яремій помітив що дід плаче.

-Сусідка твоя кажеш, - дід витирав долонями сльози, і намагався клопотатись з гостем, розклав кружки, блюдця для прянощів. Чайник скипів, дід одразу розлив по кружках кип'яток, вмостившись на проти Яремія, виклав духмяного печеня.

-Пригощайся, - сказав він сумним голосом. На кухні лунало радіо безперервно, передаючи новини.

-Як тебе звати?, - спитав він в хлопця.

-Яремій.

-Ти знаєш Яремій, як ми жили колись?, - питав його сивий чолов'яга усе потираючи вологі очі.

-Як?, - не дуже це Яєремія цікавило, але все ж з ввічливості спитав.

-З Клавою ми росли з дитинства разом, компанія у нас хороша була, дружня, ми один за одного стояли горою,- розповідав дід переминаючи в руках папірець,- я її на руках носив, я жити без неї не міг, освідчився навіть, усе йшло до весілля.- Раптом дід посерйознішав і різко підвівся вийшов за столу обхопивши руками голову. - Це було десь весною, я повертався з інституту, забіг у квітковий взяв її улюблені тюльпани, ми в кіно мали іти,- він потряс головою з іронією посміхаючись,- в дома нікого не було, я довго чекав на неї під дверима, поки сусідка її не вийшла, і сказала що вона пішла з якимось молодим чоловіком ще зранку, я на лавці до вечора просидів. - Дід оперся боком до стіни нахиливши голову до низу, - а потім я їх побачив у двох, таких радісних щасливих за руки тримались, вона сміялась біля нього, я навіть поворухнутись тоді не міг, в середині все жалось і пекло, а до горла такий важкий ком підійшов що навіть слину боляче було ковтнути. - Дід повернувся до Яремія і глянув прямо на нього, - вона побачила мене і зніяковіла, не зручно їй стало, вони пройшли повз мене, а вона вдала ніби не знає мене, а я дивився на них, як він її проводить до під'їзду, так і тримаючи ці тюльпани в руках. Тільки коли він поцілував її та попрощавшись пішов, вона вибігла з під'їзду, щоб усе пояснити мені, хоча пояснювати там було нічого. - Дід підійшов до вікна і дивився кудись вдалечінь,- я кинув тюльпани їй під ноги й наступив на них, я не дав їй договорити перебив її пояснення прикривши її рота долонею, лише нахилився до неї й шепнув,-”не хвилюйся Клава, якщо не в цьому житі, то в іншому, ми будемо обов'язково разом”.- Він відійшов від вікна провівши долонею по обличчі, - я взяв мотузку того ж вечора з батьківського гаража, зав'язав її до гілки сливи, яка росла за гаражем, зробив зашморг і просунув голову туди, сидячи на гілці хвилину милуючись небом я зіскочив з гілки.- Він підійшов до столу і сів на своє місце відсьорбнувши гарячий чай.- Я отямився уже в клініці, виявилось що гілка не витримала і переламалась, тато мій вчасно доправив мене в лікарню зі зламаною шиєю, прогнози були не втішні, але я поправився, і я тут зараз перед тобою розповідаю цю історію, і я щасливий, трохи засмучений, але по справжньому щасливий, після лікарні я став зовсім іншою людиною усе переосмислив, і поїхав якнайдалі від неї, і зараз мене лише поєднує з цією людиною то це біль і ненависть, і нічого більше, розумієш?.

-Я нічого про вас не знав, я лише виконав прохання своєї сусідки, - почав виправдовуватись Яремій.

-Усе гаразд, я розумію, - відповів дід підвівшись і вийшов з кухні, давши зрозуміти цим, що розмовляти більше він не збирається, Яремій натяк зрозумів і теж почав збиратись до виходу.

-Адрес я знаю, тож лист я відпишу сьогодні,- запевнив дід відкриваючи двері на поверх, Яремій поспішив на вихід попрощавшись, він пішов.

По дорозі до дому він все ж заскочив в ЖКГ і залишив заявку стосовно аварійної ситуації в сусідки, майстри обіцяли прийти завтра. По дорозі до дому віддзвонив Шусст і нагадав про сьогоднішній розбір польотів, попросив навіть в зміну швидше прийти. Яремій так і зробив поміг лише матері в дома з прибиранням, він зібрався і пішов до “Піки” за годину до зміни був уже там. Пончик і Шусст уже сиділи в кабінеті менеджера.

-Сідай Яремій, скоро почнемо,- сказав Сергій Петрович, перекладаючи якісь бланки на закупку товарів. Яремій сидів тихо і спостерігав, як шеф з Шусстом щось важливе обговорюють, він сидів спокійно і розслаблено, думками десь далеко, доки не зайшов в приміщення Вільха, атмосфера одразу нависла небезпеки, тривоги, і дискомфорту. Він привітався з ними но не з Яремієм, проігнорувавши його пройшовши повз нього, на нього він лише кинув холодний погляд, і приземлився на вільне місце з боку кабінету. Шеф із Шусстом відклали свої важливі справи позаяк ті кого вони чекали були уже присутні. Пончик став по центру між ними двома обхопив руками на поясі. Він оглянув хлопців почергово протримав трохи паузу.

-Я вас тут зібрав, щоб прояснити одну ситуацію, яка відбулась на вашій зміні, - Петрович глянув на низ ніби оглядав свої лаковані туфлі, -Шусста я вже слухав, тепер хочу послухати вас, Яремій давай спершу тебе, - звернувся він до нього і повністю повернувся в його сторону, уважно приготувався слухати, Яремій глянув в сторону на Вільху, він так і свердлив його холодним поглядом як сталь.

-Сергій Петрович на мою думку, ця людина є психічно не врівноваженою, - відкашлюючись почав Яремій,- його не можна допускати до такої роботи де потрібно працювати з людьми, - кожне слово давалось Яремію дуже важко ще цей погляд впився ніби статуя нерухома.

-Так цікаво почути чому, - поправив свою краватку Петрович оглянувшись на Вільху.

-Він зламав руку відвідувачу, і с годував дюжину ліверів бабі Стефі, цього я думаю достатньо для мого аргументу, що цій людині не місце тут. - Розпинався Яремій постійно покашлював, не розуміючи що таке, мабуть щось нервове. Петрович вислухав те що сказав Яремій і крутонувся в сторону Вільхи, сунув руки в кишені своїх штанів.

-Що скажеш Марк, - притиснув голову свою до шиї, Петрович глянув з верху на низ на Марка.

-Не розумію про що він говорить, - так і тримаючи свій погляд на Яремієві, навіть не моргнувши.

-Тоді скажи на який сенс йому таке стверджувати, адже звинувачує він тебе в досить серйозній справі, - говорив Петрович навіть трохи нахилив голову в сторону, щоб той хоч погляд відірвав від Яремія.

-Я думаю хлопці хочуть мене позбутись, адже я занадто старанно виконую свою роботу, - уже глянувши на Петровича говорив Марк,- я заважаю їм байдикувати та постійно прошу їх виконувати свою роботу, якби я щось подібне зробив, то б уже давно на мене пожалілись ті, яких я нібито скривдив.

-Та ти що знущаєшся з нас!!, - не витримав крикнув Шусст до нього, але Петрович спинив його як тільки він зробив крок до нього.

-Спокійно, ми розберемося, - вгамував норовливий напір Шусста, сказав Петрович і знову повернувся до Яремія.

-Я викликав до себе пані Стефу, і розпитав в неї про вашу зміну, нащо вона мені сказала що нічого поганого їй ніхто не зробив, хлопці лише обшукали й відпустили, розповіла вона мені. - Яремій глянув на Марка, як в нього розтягнулась єхидна посмішка, але ніхто не помітив тому, що вони сконцентрувались свої погляди на Яремієві. Він був просто приголомшений, відкрив рота, щоб щось сказати, а слова ніби в горлі застрягли.

-А це відео яке я вам показував, з відео нагляду, - втрутився Шусст, - це ж прямий доказ.

-На відео видно лише шпану, яка заходить і виходить з рубки, не думаю що там щось страшне відбулось, - говорив Петрович звернувшись до Шусста,- перелом навіть уявити собі не можу, щоб Марк таке міг зробити. - Шусст переглянувся з Яремієм поглядом, повного не розуміння, ніби докази давайте тоді будемо про щось говорити, але цих доказів в них дійсно не було, хлопець навіть зі скаргою не звернувся, не те що в поліцію, а баба Стефа, щоб приховати крадіжку взагалі удала що нічого не відбулось.

-Шусст я вас тут більше через іншу причину зібрав, мені потрібна команда, а не травлення новачків і поливання грязюкою, я довіряю фактам і цифрам, та я працюю з цифрами, а вони мені кажуть, що за дві зміни в яких працював Марк, рівень крадіжок впав практично до нуля, а на ваших змінах, ми зазнаємо збитків до двадцяти тисяч що зміни, тому мені цей хлопець подобається, він знає що робить, а от що до вас я починаю сумніватись, - Петрович уже перейшов зі спокійного та стриманого тону, на вичитування і дорікання. -Ви згуртувались в групу ледарів, які ні за чим не слідкують і відсутності елементарної дисципліни. - Петрович посилив тон і навіть почав руками махати,- вам би лише скоріше до дому втекти, - в цей момент він чомусь на Шусста глянув, мені це зовсім не підходить, дивись що вони тут влаштували, на не винного хлопця наклеп придумали, та ви з нього приклад повинні ще брати.- Від цих слів Марк задер впевнено голову до верху, - я вам цього не дозволю, Марк!, - голосно Петрович звернувся до Вільхи, на що той різко підвівся з місця. -Тепер ти будеш тут за головного, - увесь розчервонівся мовив Петрович,- а ти все ще виконуєш свої обов'язки, - тицьнув пальцем в Шусста сказав шеф, - але підпорядковуєшся тепер йому, - ці слова були настільки не очікуваними, що Яремій з Шусстом були просто поміж грому серед білого неба. Не розуміння усієї ситуації, жертва стає хижаком. Обличчя в Шусста було таким, ніби йому по ньому розмазали лайно.

-Пе....Петрович, як це....., це не правильно, - тільки й те зміг промовити Шусст.

-Розпорядження я видам пізніше,- уже не чув Шусста Петрович, він підійшов до Марка і положив на його плече свою руку.

-Ти усе зрозумів Марк?, тепер ти тут головний, я на тебе дуже розраховую, застав їх працювати, мені остогидла їхня бездіяльність, а якщо виникнуть якісь з ними проблеми, можеш особисто до мене звертатись. - Петрович усе ще червоний від злості повернувся до Шусста і Яремія,- питання якісь є?,- хлопці лише опускали голови, - от і добре нарешті за вас є кому взятись,- він поплескав по плечі Марка, - беріться до роботи,- з цими словами він покинув менеджерську. Вільха оглянув їх двох зверхньо, поглядом брезгливої людини, сунув руки в кишені він підійшов до них, ходою вольяжного павича, плюнув слиною Яремію під ноги.

-Ви все чули, я заставлю вас працювати, - він дивився на хлопців ледь не вніс в ніс, так близько підійшовши.