Людина

Ruslan Korzh

Моя ніжна, безмежна і особлива Людина, Я не бажаю слухати всі твої "НІ"... Знаєш, я вірю, що саме Ти та, або той, Що зможе прорости як паросток через минулі гріхи... Так, в кожного їх багато збережено: в коморці, в мішечку, і, навіть в душі... десь там унизу поміж страждань затаїлись ті самі страшенні, мовчазні, але болючі гріхи... Там... Тут... Усюди... Не бійся! Моя щира, вродлива і невгамовна Людина, Поглянь в мої очі... Бачиш, я зовсім не хочу, щоб Ти страждала і билась всередині з ненаситними демонятами! Так, не треба здаватись, моя люба Людина... Я ж бачу той вогник в твоїх оченятах, що сильно палає і говорить: "Я буду жити! Так, як бажає душа і підказує серце..." Живи... Зараз... Дихай... Нічого не бійся! Моя сильна, смілива і успішна Людина! Ніколи й нікому не дозволяй скривдити душу свою і себе. Я в тебе вірю і Ти в себе вірь.

2020-05-03 09:37:52

Інші вірші поета

Сни Вишнева кістка Люди - це зброя... Дві смерті

Інші поети

Gamine

@une_gamine

Ms. Nothing

@ms_nothing

Екатерина Арлей

@Katherine_morningstar

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12280

Впізнай себе...

Вікторія Тодавчич

Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....

2211