2

Олег Шаула

Одеса - це місто мігрантів, яке не любить чужинців. Одеса - це місто смарагдів, в якому все негаразд. Центр світу і мегаполіс серед усіх провінцій Місце збору пришиблених, де вони відшукають свій давній сказ. Невичерпне джерело проблем і колекціонер престижу. Краще за Мальдиви, бо ніколи не забудеш, що таке життя, ніколи не почуєш тишу. До моєї Одеси не хочеться плисти морем, бо в Турції дешевше. Врешті-решт, вперше ми всі разом тут тонем в некошерному гешефті.

2023-07-19 14:53:13

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Олег Шаула

@ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ здумаєш приїхати пиши, тг є. Я от весь липень розважаю туристів ахахах

Відповісти

2023-07-19 14:57:18

1

Олег Шаула

дяк ♥️

Відповісти

2023-07-19 22:49:38

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

44

9

4232

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12801