Сонячне світло проникало у спортзал і освітлювало спортивний інвентар, який займав невелику територію в приміщенні. Двоє юнаків стояли по центру спортзалу і активно розмахували руками.

― Чого ти ламаєшся, я що кожного дня влаштовую вечірки щодо перемоги у турнірі? Буде весело, будуть дівчата, випивка та інший розслабон. Погоджуйся, блондинчику.

― Ден, я трохи втомився від цих нічних тусовок. Здоров’я вже не те, ― глузливо відповів Свят.

― Тоді нехай Діна приходить, якщо її брат зануда.

Свят задумався над пропозицією Дениса, його сестра завжди любила проводити час з його компанією. Куди б він не йшов старша сестра завжди плелася за ними зі своїми подругами.

― Я думаю, що вона буде не проти такої пригоди, бо в мене, на жаль, інші плани на цей день ― відповів Білоконь.

Денис взяв в руки ракетку і запропонував Святу зіграти ще в одну партію в теніс. Той погодився, адже спорт приносив енергію і покращував моральний стан, коли вже біобатерейка була на нулі.

***

В повітрі пахло осінню і бензином від проїжджаючих автомобілів. Діти йшли за ручку з мамами, сестрами та старшими братами. Пенсіонери вже стояли на зупинках, чекаючи на тролейбус. Вони щиро вірили, що ця продовгувата гармошка повезе їх в навколосвітню подорож і доставить до найближчого ринку в місті. І вони зможуть купити собі все необхідне за свою мізерну пенсію, попліткувати з продавцями та іншими бабусями, які приїдуть на ринок із села, щоб продати домашню продукцію розбещеним містянам.

Одна романтика та й годі!

Свєта спостерігала за всім цим дійством із вікна своєї кімнати і вирішила сьогодні вдягнути сукню в школу і довге пальто, щоб не промерзнути. Іноді дівчина почувала себе справжньою модницею і леді, яка знає манери та правила поведінки в громадських місцях.

― Гарненька, ― промовила Свєта до самої себе і поправила окуляри. День мав стати чудовим і продуктивним.

Поснідавши смачно, дівчина взяла сумку і вийшла в люди, насолоджуючись свіжим повітрям і гарним пейзажем на вулиці. Їй вперше було так спокійно і не лячно. Про Свята і дивну дівчину Таню вона забула і вирішила жити звичайним життям, яке в неї було до цієї школи.

Дівчина любила спокійне і врівноважене життя, тварин та добрих людей. Їй здавалося, що всього можна досягти, якщо робити добро і бути відданою своїй справі.

З такими думками Свєта добралася до школи і сміливо зайшла всередину. В приміщенні було чути сотні різних голосів, які обмінювалися інформацією, сміялися та викрикували лайливі слова. Вчителі розмовляли з батьками першокласників, прибиральниці готувалися до насиченого нового дня прибирання та здирання жувальних гумок під партами.

Дівчина зайшла в клас і сіла за пусту парту. Декілька однокласників привіталися з нею і вийшли з класу, залишивши її на самоті.

― Привіт, ― якимось тихим і невпевненим голосом привітався Андрій. Він виглядав збентеженим і нещасливим.

― Привіт.

Свєта відчула дискомфорт при привітанні. Її насторожило, що Андрій був сам в собі, рухався, як робот і робив всі дії на автоматі. Однокласник нагадав їй, що та відчувала після зустрічі зі Святом.

― Щось сталося? ― обережно поцікавилася дівчина.

Сусід по парті похитав головою: «типу все норм, ти придумала проблему».

― Ти впевнений?

― Так, не переживай.

Він раптово піднявся і зник з її видимості.

***

В Тані чесалися кулаки і серце скажено билося в грудях, що дівчина пожалкувала, що надягла тісний топ, який заважав дихати. Вона не вірила, що через свої страхи стала популярною: кількість фоловерів росла в геометричній прогресії.

«Фоловери, підписники – фанати», які бажані слова і як багато вони значать для неї. Скоро до них прийдуть рекламодавці і кеш.

«Скоро? А коли це скоро буде?» – подумала дівчина.

«От нехай цей покидьок і дасть відповідь на моє питання».

Думки притихли, коли Таня побачила знайомий силует. Вона підбігла до хлопця і повалила його на ґрунт. Вона не давала йому вирватися і чи взяти вверх над нею.

Нарешті він відкинув її, як мале кошеня. Все його тіло боліло від ударів, особливо постраждало обличчя: воно було в подряпинах і синяках, але він витримав її гнів.

– Гидкий покидьок! Ти ще мало отримав. Я б стерла твоє обличчя, залишивши лише сам череп. І тоді б розмістила твої фотки в усіх пабліках. От би було видовище! Чого ти мене звав? Подивитися на твоє «витончене обличчя»?

– І я тебе дуже радий бачити. Я б хотів вчинити по-іншому, але у мене не було іншого варіанту, – Богдан не відчував себе винним: це була частина їх роботи, їх спільної мети, він марив цим. А ціль вона завжди виправдовує засоби для її досягнення.

Таня почула байдужість в голосі свого «друга», десь в грудній клітці защемило і запекло. Не зважаючи на удари, хлопець не розкаявся і не повзав на колінах перед нею.

– Ти бачиш скільки у нас з’явилося нових підписників, а коментарів?! Ти бачиш як змінилася картинка, а ти тільки ниєш і б’єшся. Але святкувати, напевно, рано нашу перемогу. Я придумав дещо цікаве в стилі Анни Кареніной. Не дивись так на мене! Ти будеш оператором зйомки.

***

Cвят жмурився від сонця, знаходившись біля коледжу своєї сестри Діани. Вона попросила його забігти на декілька хвилин, щоб передати посилку для мами. Поки він чекав на неї, студентки звертали на нього увагу і посміхалися. А він все щулився від сонця, думаючи про те, як проведе наступні вихідні. Також він хотів розпитати Діану, чи та погодилася піти на вечірку до Дениса.

− Привіт, − сестра чмокнула Свята в щоку.

− Привіт, − відгукнувся Свят. – Принесла?

− Так. До речі, твій друг Ден запросив мене на вечірку. Я трохи здивована, тому що не думала, що він згадає про твою старшу сестру.

Свят посміхнувся, згадавши що це була його пропозиція запросити Діану. Він бачив, що сестра задоволена. Це було просто чудово.

− Ну і таке буває, він класно до тебе відноситься.

− Ага, тільки він казав, що ти не ідеш, − проговорила Діана, поправивши білявий локон.

− Що поробиш, Дін. Але ти добряче повеселись там, щоб на ранок аж голова гуділа.

Сестра засміялася й обняла Свята на прощання.

***

Свєта прямувала до бібліотеки. Вона, як і обіцяла, повернула книгу Віталіні Михайлівні вчасно. Бібліотекар рада була бачити її знову і поцікавилася, чи не потрібна школярці нова книга.

− Ні, дякую. Зараз так багато уроків і домашніх справ, що не вистачає часу навіть займатися чимось іншим. Думаю, що можливо скоро забіжу до вас, як тільки буде вільна хвилинка.

− Якби ти знала, Свєточко, як я тішуся, коли бачу, що ще хтось цікавиться літературою і не боїться заходити в шкільну святиню. Зараз покоління інше: все дізнається з Інтернету. Жаль, що іноді мені здається, що моя робота і професія вже застарілі для цього святу і мене треба відправити на звалище, − Віталіна Михайлівна сумно подивилася на дівчину, неначе шукаючи підтримки з її сторони.

− Ви потрібні. Книги – це джерело мудрості і знань. А Інтернет, на жаль, не завжди є корисним.

Бібліотекар засяяла, як зірка на вечірньому небі від слів Свєти. Їй стало приємно, що людина цінить її працю і вважає книги цінними.

Свєта пораділа в душі, що змогла підтримати людину і дати їй надію на краще. Вони бесідували ще декілька хвилин: Віталіна Михайлівна розпитувала про те, чи подобається дівчині школа, чи з’явилися нові друзі і які вона має плани на майбутнє.

– Я думаю, що все в тебе буде добре і на тебе чекає світле майбутнє. Ти така розумна і відповідальна дівчинка, – зробила комплімент Свєті жінка.

Але тоді ще ніхто з них не знав, які плани були в долі на Свєту і яка незвичайна історія станеться з нею в стінах цієї школи.

***

Андрій переминався з ноги на ноги, стоячи біля дверей Таниної квартири. Його рука, то опускалася, то підіймалася до дверного дзвінка. Сумніви розривали його серце, він розумів, що він не учасник ситуації, яка склалася, що його не кликав на допомогу чи питав поради. Але чомусь на душі було ніяково. Він попереджував їх мільйони разів, говорив, що так не потрібно робити, однак, його друзі летіли в темноту заради популярності.

– Ти будеш дзвонити, чи мені це зробити? Сподіваюсь, Таня зараз вдома. Бо я десь свої ключі загубила в сумці і всю дорогу рилася, але так і не змогла їх знайти.

Руслана (молодша сестра Тані), неначе виникла десь з повітря. Андрій ледве не схопився за серце. Однак, вчасно згадав, що не варто боятися малечі.

– Я, напевно, піду. Передавай Тані «привіт».

Андрій почав віддалятися від Русі і впевненими кроками почав спускатися по сходах.

– Тю, дивний. Чого приходив? – проговорила Руслана до самої себе, намагаючись дотягнутися до дзвінка.

Двері відкрила її мама. Дівчинка прошмигнула всередину і привіталася до рідних. Сашко дивився мультика, а мама пішла на кухню готувати вечерю. Старшої сестри ніде не було видно.

Руслана хотіла знати чого приходив Андрій, чому останніми днями поведінка Тані була дивною, а сама вона ходила пригніченою і засмученою. Раніше сестрі було байдуже на те, що відбувається навколо неї, а тепер було видно, що щось гризло її.

Ще і на зло телефон зламався і вона не мала доступу до Інтернету, а в школі не була вже декілька днів через те, що ходила до лікаря на процедури. Нетерпіння і допитливість розривали її із середини. Дівчинці було важко стримувати своїх маленьких бісиків.

***

Андрій не міг повірити, що так швидко здався і весь його запал зник, коли він побачив молодшу сестру Тані. Втік, як малий хлопчисько. Тепер буде корити себе цілий вечір.

– «А може подзвонити їй, чи все-таки дочекатися Богдана. Нехай пояснить якого дідька він зняв таке ганебне відео з участю їх подруги», – подумав Андрій.

Вдома було спокійно: кіт дивився на акваріум з рибками, мама розмовляла по телефону з подругою, а батько десь вийшов, можливо знову пішов в магазин за пивом до футболу.

– Привіт, а Богдан ще не повернувся? – запитав Андрій першим ділом, як побачив маму.

– Повернувся, вже вилаяла його. Чому у вас різниця 1,5 року, а у мене таке враження, що ти, Андрію, старший син. Постійно він щось чудить і пропадає. Каже в нього творча криза і йому іноді треба побути наодинці. Мій головний біль. Добре, хоч ти нормальним виріс і відповідальним.

– Я радий, що він вдома. Нарешті хоч побачу його, – хлопець підірвався з місця, неначе його вжалила оса в ногу і пішов в напрямку до кімнати Богдана.

В кімнаті було темно і непривітно. Богдан лежав на ліжку і монтував відео на ноутбуці. Він не помітив, що в спальню зайшов гість з дуже ворожим виразом обличчя.

– Ти зганьбив її. Як ти міг так вчинити? – ледь стримував крик Андрій.

– Привіт, братело! Теж прийшов мені мізки промивати. Ти ж пам’ятаєш чим я останній рік займаюся, – промовив Богдан спокійно, не повертаючись обличчям до свого брата.

– Ти перейшов межу: насміхатися з близької людини і виставляти подібне в мережу. І ради чого? Тупих фоловерів-фанатиків? Ти гірше гниди!

– Ти нічого не розумієш. Ходиш в школу, спілкуєшся зі своїми однолітками, а вони до речі багато лайків поставили. Як думаєш чому? Вони не займаються цим, але чомусь підтримують ці божевільні ідеї. Так що я – не гнида, а людина, яка грає на людських слабкостях. Це вони сидять в соцмережах і просять чергової дози нових відосиків, а потім вдягають маску лицемірства і удають, що засуджують подібне, – відповів старший брат.

Андрій насупився ще більше через слова Богдана, хоча доля правди в його словах була велика:

– Ти маєш видалити це негайно! Я уявляю, як зараз почувається Таня. А якщо вчителі чи батьки побачать… Ти ж перший матимеш проблеми.

– Нічого мені не буде. Я що вбив когось чи нашкодив фізично? Я і вона – ми частина одного механізму, однієї команди. Таня, як і я, хоче популярності, грошей і визнання. Тому це лише частина нашої роботи – робити контент, який хоче бачити публіка.

– Який же ти негідник! Мені соромно, що я маю такого брата, як ти. Жаль, що я сьогодні не застав її. Треба було про все розпитати, – засмученим голосом відповів Андрій, поглядаючи на свого старшого брата.

– З нею все буде нормально. Вона вже спустила свій пар на мене. Але потім Таня зрозуміла, як і я, що це лише початок чогось грандіозного. Не заважай нам, будь ласка, – Богдан потер подряпану щоку і Андрій не зміг приховати свій подив.

– Бачу, як вона розділяє твої цінності. Дивись, щоб наступного разу ти зміг встати. Знаєш, мені теж так хочеться наваляти тобі, але ти для мене такий бридкий, що навіть не можу більше розмовляти із тобою.

Молодший брат гупнув дверима і залишив Богдана наодинці зі своїми віртуальними мріями та одержимостями.

Молодик закотив очі і поморщився від істеричного діалогу Андрія. Богдан швидко піднявся і пішов у ванну кімнату, щоб змити із себе всі неприємні моменти за день. Побрившись і освіжившись, він подивився на нещодавній засос і підморгнув своєму відображенню в дзеркалі.

А потім він взяв до рук телефон, обновив сторінку в Інстаграмі та групу в Телеграмі і задоволено посміхнувся новій сотні фоловерів, забувши про неприємну розмову з Андрієм.