Всю ніч Богдану снилося, як фоловери розривають його дірект, як рекламодавці звертаються до нього, а його менеджер не встигає розгрібати заявки і збільшувати ціну. Уві сні хлопець посміхався, був щасливим від своєї популярності. Рідні підтримували його, журналісти брали інтерв’ю, інтернет-видання не встигали викладати нові статті.

Однак, раптом, у його сні подув сильний вітер, що почав забирати журналістів, рекламодавців та прихильників, його сім’я почала на нього дивитися озлоблено і показувати лайливі статті про Богданову діяльність, а молодший брат стояв і мовчи хитав головою.

Богдан почав крутися і намагався швидше проснутися. Коли він відкрив очі, то виявив, що лежить на підлозі: його ноги заплуталися у покривалі, а холодні каплі поту стікали по обличчю.

«Присниться ж таке!» – подумав хлопець, намагаючись вирватися з пастки, в яку потрапили його ноги. Богдан ніколи не думав, що його може так вразити недавній сон.

За вікном світало. Хлопець рано підхопився, не розуміючи, що буде робити зараз. Спортом він не займався, вранці не бігав для підтримання бойового духу.

Так і не вирішивши, що буде робити в таку рань, Богдан виключив смартфон та впав, як мертвий на ліжко, скинувши набридливе покривало.

***

Діана лежала в незнайомому їй приміщенні і довго не могла відрити очі. Головний біль мучив дівчину, запах перегару і чужого поту змішався із запахом дівчачих духів. Було важко відшукати щось своє в цьому бедламі: люди, пусті пляшки – все змішалося, як на смітнику.

Тіло гуділо і нескінчено хотілося пити. Дівчина ледве встала, шатаючись на слабих ногах. Їй було тяжко робити маленькі кроки: тіло не слухалося і вона постійно втрачала рівновагу і контроль над своїм корпусом.

Не витримавши такої тортури над власним тілом, Діана опустилася до холодної стіни і прикрила опухлі очі. Ніяких кадрів із вчорашньої тусовки вона не пам’ятала, їй хотілося швидше вийти зі стану «ганчірної ляльки» і прийти в Діану Білоконь.

– Ти проснулася? Як ти? – подав голос Денис із ліжка. Він, здається, не виглядав засмученим чи знесиленим, як Діана.

Діана відкрила рот, але язик її не слухався і її відповідь була схожа на безтолкове мичання корови. Дівчина скривилася і замовкла.

– Бачу, що все добре. Я зараз принесу тобі води, – турботливо промовив друг Свята.

Минуло декілька хвилин і дівчина насолоджувалася свіжою холодною водою. Пила вона жадібно, і склалося враження, що нічого смачнішого Діана не пробувала в цьому світі.

Старша сестра Свята здавалася беззахисною і милою в ці хвилини. Денис мимоволі залюбувався нею, її очима та довгим волоссям.

– Дякую. Я врятована від жахливої смерті. І голос повернувся, а то нагадувала якесь німе опудало із фільмів жахів, – більш енергійно проговорила сестра Свята.

– Тобі все сподобалося вчора?

– Чесно, я навіть і не пам’ятаю, як довела себе до такого стану, але вечірка вдалася, судячи з моїх почуттів сьогодні. Я хоч з небагатьма вчора цілувалася? Не хотілося б стати героїнею пабліків у своєму місті, – Діана відкрито знущалася над Денисом.

– Ти поводила себе дивно, але нормально. Думаю тебе ще раз можна запросити в гості, – щиро відповів Ден.

Діна розсміялася і обійняла Дениса в знак солідарності. Дівчина не жаліла, що погодилася піти замість Свята на вечірку і весело провела час, не зважаючи на те, що нічого не могла пригадати.

***

Андрій погано спав всю ніч і вирішив сьогодні не йти в школу, щоб не дратувати свою нервову систему ще більше. Розмова з Богданом не принесла йому бажаного результату, він був спантеличений його нахабною поведінкою та безглуздими аргументами.

«Можливо, треба підключити дорослих чи шкільного психолога. Нехай допоможе чи розсудить», – думав хлопець, спостерігаючи за двома воронами, які присіли на дерево.

«Ага, звісно. І ким ти будеш після цього? Cтукачем?», – промовив інший надокучливий голос в Андрієвій голові.

Ситуація була дуже делікатною з одного боку, але треба було щось робити, тому що ігри в славу до добра не приводять. Легко можна зруйнувати власне «Я» і потрапити не в дуже хороше місце.

Андрій знову згадав про Таню. Однак, чи зміг би він до неї достукатися? Зі слів Богдана, вона була з ним заодно.

Хто ж залишався у списку його знайомих? Кому б він розповів все, що відбувається з його близькими друзями та довірився?

Відповідь прийшла миттєво: Свєта! Ця дівчина була мудрою, доброзичливою та відповідальною. Іноді трохи наївною та мрійливою, але все-таки вона вислухає та дасть пораду.

Але для того, щоб побачити однокласницю – треба йти до школи. Проте в навчальний заклад Андрій сьогодні не збирався іти, тому вирішив, що за день нічого не станеться і він завтра зможе поговорити зі Свєтою.

Заспокоївшись, хлопець прикинув в голові чим буде займатися та як проведе свій вільний день.

***

Свєта звернула увагу, що місце її сусіда по парті пустувало. Підготувавши презентацію на українську літературу, дівчина сумлінно повторювала основні тези, які виписала собі на листочок. Їй було цікаво знати думку Андрія по її доповіді, чи все вірно вона зробила, чи нічого не упустила.

Хвилювання заважало дівчині сконцентруватися: вона думала про відсутність Андрія, а не про свій майбутній виступ. Здавалося, сусід по парті надавав їй впевненості та віри в себе.

Однак, Свєта звикла, що власні проблеми треба намагатися вирішити самостійно, а не звалювати на інших людей. Вона порахувала про себе, непомітно зробила дихальну гімнастику і це трішки допомогло заспокоїтися.

Урок розпочався непомітно для дівчини: вчителька швиденько пробіглася по присутніх і почала перевіряти домашню роботу. Учні спокійно і монотонно відповідали, показуючи слайди. Ніхто не виглядів переляканим чи знедоленим. Іноді вчителька посміхалася і робила нотатки у своєму зошиті, а потім мовчки ставила оцінку і відпускала доповідача. Також були випадки, коли вона доповнювала презентацію і хвалила учня.

Свєта була останньою, тому що тягнула час, щоб більше підготуватися і почуватися впевненою. Час йшов повільно, перемикання слайдів заважало розповісти все задумане. Аж раптом продзвенів дзвінок на перерву.

Свєта видихнула, хоча і не встигла розповісти прикінцеві слайди. Вчителька піднялася, похвалила її і доповнила:

– Молодець, гарна доповідь. Тільки треба трішки бути впевненішою, Світлано. Сьогодні ти якась поникла.

– Буває, Оксано Миколаївно.

Гончарук повернулася на своє місце, радіючи в душі, що здала презентацію й отримала оцінку «відмінно». Однак, дівчину ще трохи тривожила відсутність Андрія, тому що нещодавно її однокласник стрімголов вибіг із класу.

«Напевно, щось точно в нього сталося. Але ж ми з ним не близькі друзі, щоб я могла навідати його чи подзвонити. Сподіваюся, він завтра буде в школі, заодно і запитаю де він пропадав», – вела демагогію Свєта у своїй голові.

Відволікаючись на власні думки, дівчина втратила почуття часу і простору. Вона б так сиділа ще довго, якби чужий вчитель не запитав, чи тут буде ще проводитися урок.

– Ой, вибачте. Заходьте, я просто задумалась і забула, що в мене урок в іншому кабінеті.

Дівчина підхопилась і швидко покинула клас, ледве не збиваючи учнів, які знаходились в коридорі. Учитель тільки здивовано подивився їй вслід.

***

Свят сидів в кафе і чекав, коли прийде офіціант, щоб зробити замовлення. Він трохи зголоднів після спортзалу. Роздивляючись інтер’єр, Свят помітив дивну парочку з його школи. Висока довгов’яза дівчина сиділа напроти, прикриваючи обличчя. Хлопець біля неї посміхався і розмахував руками, немов все було добре.

– Я погано сплю, постійна тривога. Нічого не радує, – відповіла Таня, знесилено прикриваючи обличчя руками.

– Ти знову роздула проблему на пустому місці. Ти мені потрібна, а ти розкисла, – пояснив Богдан, не звертаючи на похмурий Танін настрій.

Дівчина ніяк не могла прийти в себе. Вона розуміла, що шлях був важким і тернистим. Скільки матеріалу було знято і без результату, а тепер Богдан знайшов золоту жилу.

– Я не перебільшую. Я поки що не відчуваю себе зіркою, а жертвою не благої справи. Блін, ти не зрозумієш мене, тому що ти сценарист і оператор. А я виявляється актриса, яка імпровізувала. Боже, як згадую тих гадів, то аж дурно робиться, навіть тістечко не лізе до рота, – захникала пацанка.

Таня потерла зап’ястя, щоб прийти в себе. Останнім часом, вона тільки те й робила, що поправляла волосся, щось тримала в руках, щоб швидко заспокоїти себе.

– Тепер я буду актором, а точніше Анною Кареніною. Залишилось знайти плаття, поїзд і коханця, – намагався звеселити Таню Богдан.

На обличчі з’явилася посмішка, дівчина почала сміятися. Свят перестав спостерігати за цією дивною відлюдькуватою шкільною парочкою. Офіціант приніс страви, які неймовірно пахли і манили Бойка своїм смаком. Зголоднілий Свят накинувся на їжу, як голодний лев.

***

Решта дня пройшла непомітно для Свєти. Вона була неуважною на уроках, не помічала, коли дзвенів дзвінок і віддалялися люди. Тільки коли дівчинка опинилася на вулиці, їй стало легше дихати.

День видався важким і нудним. Можливо, вона відчувала себе самотньою через те, що крім Андрія не мала більше привітних знайомих, а Віталіна Михайлівна поки що важко вживалася в роль подруги-ровесниці. Хоча спілкування з нею було одним із найприємніших в цій школі.

Дівчина передзвонила мамі, а потім вирішила піти в супермаркет, що знаходився недалеко від їх дому. Покупки трохи відволікли школярку від похмурих думок.

На касі Свєта була в шоці від того скільки всього вона накупила: сирки, масло, хліб, олія, сосиски, сік, булочки, мило, цукор, капуста. Пакети були повні і тріщали від ваги продуктів.

Школярку хитало зі сторони в сторону, неначе вона потрапила в шторм на кораблі і треба було тримати рівновагу. Звісно, мініатюрна Свєта вигляділа комічно і незграбно з тими пакетами.

Ще і вхідні двері не відкривалися так швидко, як вона хотіла. Дівчина засопіла, але все-таки виграла боротьбу з непохитними дверима.

Перемога!

Свєта опустила важкі сумки з їжею та нарешті посміхнулася своєму відображенню в дзеркалі.

***

Андрій майже весь день просидів у своїй кімнаті. Його телефон був відкинутий, як непотрібна річ. Він навіть не прагнув його брати до рук сьогодні.

Депресивний настрій нікуди не дівся: легше не стало. Хлопець ходив по кругу в своїй кімнаті, іноді поглядаючи на стрілки годинника. Батьки ще не повернулися з роботи, а брата, напевно, знову кудись понесло.

«Так і здуріти можна», – думав він.

Хлопець ще ніколи довго так не залишався наодинці зі своїми думками і поганим настроєм. Зазвичай, меланхолія і апатія проходили повз нього, і Андрієві було важко зрозуміти чому цей стан триває вже більше декількох хвилин.

Годинник пробив четверту годину. Андрій виглянув у вікно: вулиця була майже пуста в цей час.

– Ти живий тут? – голос Богдана перебив тишу.

Андрій відійшов від вікна, не дивлячись на співрозмовника. Хлопцю здалося, що це галюцинація.

– Ей, дивись кого я привів тобі! – знову промовив Богдан, подаючи Тані сигнал «увійти».

Таня з Богданом були схожі на сіамських близнюків, майже одного зросту, бліднолиці з темними голубими очима та однаковим питливим поглядом.

– Де ж ваша камера? Зараз я герой вашого сюжету, – болісно проговорив їх друг.

Таня опустила голову, ховаючи свої емоції від Андрія. Їй стало соромно за відео.

– Облиш це. Я захотів помиритися з тобою, тому привів Таню, щоб вона пояснила тобі, що все що ми робимо – безпечно для нас.

Молодший брат засумнівався в щирості слів Богдана. Скоріш за все його брат захотів переконати Андрія, щоб той не плутався під ногами та робив вид що все нормально.

– Я приходив до тебе додому, але зустрів твою сестру Руслану. Як ти? – запитав Андрій, ігноруючи промову Богдана.

Подруга підняла голову і зустрілася поглядом із Богданом. Вона шукала схвалення від нього, неначе боялася говорити без дозволу.

– Все добре. Будемо продовжувати нашу діяльність. Спочатку я злилася і навіть побила Богдана за такий розіграш, але ниття – це не вихід. Ти маєш підтримати нас, ми ж все-таки друзі. Пам’ятаєш ще з дитинства ми стояли горою один за одного, а скільки кумедних пригод ми пережили. Ціла історія! Зараз ми з Богданом по одну сторону, а ти стоїш осторонь. Так немає бути, Андрію, – відказала Таня зі смутком в голосі.

Хлопець зітхнув і подивився на своїх друзів-дитинства. Сірі Андрієві очі вдивлялися, то в одне обличчя, то в інше:

– Ви хочете мого благословення? Його не буде. Я останні тижні тільки й те робив, що стукав у глухі двері. Ви віддаляєтеся від мене, але це ваш шлях. Не хочу грати роль сварливого батька…

Він не договорив: друзі вийшли з кімнати так і не отримавши від нього підтримки. Їх старання були марними: Андрій був непохитним і не намагався піти за ними.