Відчуваю, як за вікном Вітер ніби стукає в скло, Хоч я існую не так давно, Та я знаю до чого це було. Десь між вулиць ти наближаєшся До моїх дверей і порогу мого, Робиш вигляд, що обраєшся, З входу починаєш сварку... Стоп! Мовчи. Прошу тиші, я все знаю сам, Можеш навіть опустити погляд, Знизувати плечима й корчити з себе недоторкану мадам... Почнемо з того, що не я маю бути з тобою поряд Зараз у цій темній, але знайомій кімнаті, Не мої руки мають зараз тримати твої Від удару. Не я маю тебе заплакану обіймати Й підбирати десятки найкращих слів, Щоб тільки стало легше, Я - це просто випадковість і щось на постійне, Мені не бути останнім, хоча далеко не перший, Не такий, як всі, але надзвичайно надійний І терплячий, що головне, Адже за цей період, за всі дні Я вимучував і витерпів тебе, За що отримував лиш дурнуватий сміх У відповідь на серйозні розмови, Бо це ж все лише скоротання часу. Я не був серйозним ніколи, Я не вчився з тобою в одному класі, Не чекав тебе біля під'їзду На лавках, де й не поцілував, Не водив гуляти по нічному місту, Романтика нульова... Як і мій соціальний статус, Який наскільки непередбачуваний, Я не закінчивши зупиняюсь, Не часто прошу пробачення Та і взагалі чому до тебе Доля така скупа, адже всі мають бути щасливі, Отже так їй треба, Такий її жорстокий вибір. Мої смаки тобі не до вподоби, Ти давно працюєш, поки я ще сплю, Ти ніяк не могла... але спробуй Забути смак тих губ, Які гасили вогонь на серці, Залишений твоїм справжнім коханням, Сльози, нерви й страждання... Пам'ятаєш? І тут тобі доведеться Погодитись з тим, Що я мав надто багато шансів, Але так щиро й вірно усміхався, І не відпустив На напризволяще, Де ти була в списках, Де доля ігнорує вашу переписку. Мені було важче, Але такий закон чоловіка - Незалежно від статусу й віку Захищати своє, навіть якщо на ньому клеймо, Відповідати за слово "Любов" І мовчати за все, що було між нами... А ще я надокучаю мобільними дзвінками, Не подобаюсь твоїм мамі Й з кривими зубами, Справи не вирішую, а все тільки словами Й за скільки років залишився тим самим... Невдаха, та й годі, Та й та ніч - зовсім випадковість, Просто був мокрий одяг, А тоді довго мучала совість. Я все це знаю, до єдиного слова, І жодне з них мене не здивує зовсім, Я знаю чому тобі зараз відібрало мову Й чому ти прийшла сьогодні "в гості ". Я знаю, що ти вийдеш і закуриш надворі, Кажучи всім перехожим, що це вперше, А розмову цю повну відвертості й горя Ми з тобою так і не завершим. Залишайся сама з цими думками, Знов таки може поскаржитися мамі, Скажи татові, що необхідна розправа... Це вже не мої справи. Мені набридло бути одним із, Набридло робити вигляд, що мені нічого не відомо, Вихід прикрашає самота твоїх валіз, Ну а тепер давай - скажи хоч слово.