Проходять дні...
* * *
Проходять дні (і там швидке прощання)...
і ніби распростерто синє море –
спокійне, вічне, вічне і прозоре,
як ми (!) – надія – перша і остання.
Цей світ, що переповнений речами,
ти пам’ятаєш все, і ніби вдалині –
стискаються всі думки в глибині,
лише горить сияюче «над нами».
І серце (немов море) неспокійно,
і думаєш, як дивно пощастило:
і в нас все те, що сотні років жило,
до болю дивно – майже безнадійно.
2024-11-04 09:52:22
0
0