З бою і грому
Ти подивись в мої очі,
То, що ж ти там бачиш?
Там, минуле шепоче,
Що на тобі вони згасли.
Як блискуче горіли,
Оця грань притягання!
Але в обхід розуміння,
Лише були виправдання.
Ти зупинись на хвилинку,
Від сп'яніння тобою,
Я був готовий на виклик,
Навіть поза війною.
Я — солдат, ти — це знаєш,
Але все одно дуже страшно,
Почути це «досить...»
І відверте «на щастя...»
Ми з тобою так схожі,
Не в тих кохання шукали.
Вічно разом тікали
І взаємно це було.
Та коли повертались
Один до одного з роком.
Ота верба ще хиталась,
Не помічаючи кроки.
Твої сльози я бачив,
Я обіцяв не здаватись!
Моя залежність в турботі,
Твоє вічне свято.
Повернуся з бою і грому,
Де серце — залізо, а руки — сталь.
Та знаю, крім тебе, немає нікому
Зцілити тугу, що лишилась в очах.
2025-08-31 01:53:19
1
0