Вірші
Всі
Краса природи
Я в місячному мареві із зорями блукала,
Змиваючи росою я всі буденні дні.
І в матінки природи я відповідь шукала,
Хто барви розливає в небесному Одрі.
Я огорнусь вуаллю, що ніч для мене ткала,
Вплітаючи до неї лиш зіроньки ясні.
Немов шовкова річка, ногами в низ стікала,
Бузковим ароматом дурманила у сні.
Я вітру ніжний дотик, на шкірі відчувала,
І ноти, пісні вовка, я чую голосні.
Як ніч своєю вродою мене зачарувала,
Люблю її картини, зірками писані.
Колискою життя, природу я назвала,
Що вдосвіта пробудить, жінок всіх на весні.
І кожну з них красою своєю годувала,
Чому щоденно очі, такі в неї сумні.
І намагалась вчити, у мудрість одягала,
Змарновані уроки, обличчя кам'яні.
І кожна свою вроду, під маскою сховала,
Та стали наче тіні, однаково тьмяні.
Вже молодість, піском в годиннику збігала,
А унікальність втрачена, і душі льодяні.
Життя мов сонце, за обрій вже сідало,
Чи тільки в мене є бажання, не бути як усі.
0
0
431
Спогади
Лиш дотиком, миттєвим, ледь помітним,
Ти змусиш відчуття мої збудить.
Палким бажанням ти будеш заповітним,
Тієї ночі, що тривала мить.
І відголоском ті слова відчула,
Коли лишилась на одинці, в самоті.
Немов обійми я ковдру одягнула,
І знов примарою розтану в темноті.
Твої вуста вогнем мене спалили,
Та шкіра вкрилась перлами роси.
Нервові імпульси ми разом оголили,
Злились синхронно наші голоси.
1
0
348
Відьма
Всі довкола оминають,
Навіжену відьму ту.
Доки трави та збирає,
Вітром в полі на льоту.
-Гей, дівчисько!- десь гукають,
-Наздоганяють вже літа,
Твоя мудрість десь блукає,
Здавна вже вона зітха!
В житті досить я спіткалась,
Щоб зважати на роки.
Тай мітла лиш розігналась,
Дарма часу на плітки.
Треба зілля ще зварити,
І закляттям закріпить.
Чортенят ним напоїти,
І господаря гори.
Заховаю світло чаш,
Дурману я наберу.
Поспішаю я на шабаш!
Кращих відьом там зберу!
2
0
323
