Краса природи
Я в місячному мареві із зорями блукала,
Змиваючи росою я всі буденні дні.
І в матінки природи я відповідь шукала,
Хто барви розливає в небесному Одрі.
Я огорнусь вуаллю, що ніч для мене ткала,
Вплітаючи до неї лиш зіроньки ясні.
Немов шовкова річка, ногами в низ стікала,
Бузковим ароматом дурманила у сні.
Я вітру ніжний дотик, на шкірі відчувала,
І ноти, пісні вовка, я чую голосні.
Як ніч своєю вродою мене зачарувала,
Люблю її картини, зірками писані.
Колискою життя, природу я назвала,
Що вдосвіта пробудить, жінок всіх на весні.
І кожну з них красою своєю годувала,
Чому щоденно очі, такі в неї сумні.
І намагалась вчити, у мудрість одягала,
Змарновані уроки, обличчя кам'яні.
І кожна свою вроду, під маскою сховала,
Та стали наче тіні, однаково тьмяні.
Вже молодість, піском в годиннику збігала,
А унікальність втрачена, і душі льодяні.
Життя мов сонце, за обрій вже сідало,
Чи тільки в мене є бажання, не бути як усі.
2020-11-03 14:46:13
0
0