Сади твої смарагдові
Сади твої смарагдові і очі із блакиті,
чарівний краю предківської землі...
дивлюсь-дивлюсь в сади зацвітені,
в нескорену глибинь озерної тиші.
Чаруюсь на Радоницю, і плачу і сміюсь.
о краю мій, як ти я, ніколи не скорюсь.
Крізь віти світить сонячна зірниця,
і грає річки Малотічки синяя водиця.
Настане ніч і злинуть солов'їні трелі,
над могилами зоря засвітиться печалі,
зоря надій, зоря любові, зоря стрічальна;
даремних мрій, зоря засвітиться прощальна.
пригорнусь до хрестів, а в них мов серце стука:
так гірко й щемно відгукнулась вічная розлука.
сади твої смарагдові і очі із блакиті,
чарівний краю предківської землі.
у небо задивлюся, як в чари ті святі
і чую від ракет я стогони, у далині, землі.
Немає їм ні Пасхи ні Радониці,
здригаються старі хатин вікониці,
і фото мертвих очима стиха моляться,
за миру святість на українській їх землі.
Зозулин Яр співає, хрести стоять,
сумуючи серед зеленоокого борочку.
а із могил встають благословлять,
Поснулі, на мир і спокій і в далечі дорогу.
І очі душ їх дивляться щасливі і сумні,
і невтомно моляться за спокій в Україні,
сади твої смарагдові і очі із блакиті,
чарівний краю предківської землі...
26.04.2023
Світлана Мелашич# поетеса# вірші
2023-05-20 17:21:59
2
0