Доля України
Присвячується українцям –––––––––––––––––––––––––––––– Гортаються сторінки Чималої книги, А перо все пише Теперішнє Вкраїни. Виводить букви, З букв – слова, Зі слів – червону долю Міцної України. Усе життя Вона жила, Живе, І буде жити. Як не у світі, Так в серцях Вірних охоронців – Мужніх, сильних українців. Ось перо наводить Гарячою кров’ю Невеликі чорні букви Для усього світу. У них розгортаються події Сьогоденної лиходії – Знову на Майдані Б’ються брати наші. Все за гроші, Все за славу, Все за владу… Нема в країні ладу. А цим часом Там, На Cході, У самім Донбасі Кров ріками ллється Із самого серця. І затоплює собою Разом із сльозою Золотую землю Нашого народу. Та це не довго трива – Ще всі ворога пізна, Як то на нас напада! Розірвемо хоч кого! Ляжемо кістками. Проллєм кров гарячу – Загинемо разом. Та не дамо в образу Нашу Україну – Неньку чарівненьку, Душеньку рідненьку, Голубоньку миленьку. Ну ж бо люде, Об'єднаймось! Побратаймось! І звільнімось Від злого, Чужого, Ворога хижого. Розберімось з ним назавжди! Покажімо іншим всім Українці хто такі, Що він за народ такий! Твердо вірю, Точно знаю – Ворога здолаєм ми. Як не вірете, Що зможем, До історії вернімсь! Скільки битв, Скільки жертв Було за козацьких часів? Скільки знущань натерпілись За часів панування Цих демонів лихих – Жадних, ненажерливих царів? Скільки у неволі проведених років? Скільки національних рухів? Скільки темних творів? Скільки журливих віршів? Скільки людей постраждало? Скільки було вбито? Скільки крові, Скільки сліз Було пролито? Скільки людей в засланнях гнило? Скільки селян роками під гнітом жило? Та погляньте! Ми живі! Ми вільні! Уже. Це все Досягли Наші предки-вояки. Вже не раз Вони Усім довели – Українці У своїй сторонці Вічний, Магічний, Небезпечний Народ. Отож, Заради предків наших, Заради їх страждань, Заради їх зусиль, Заради пам'яті про них, Заради поваги до них Заради власної ж честі Ми мусимо боротись далі, Не дивлячись на печалі, Зриваючи вуалі, Читаючи своїм моралі: «Вороги малі!» Тож борімося До переможного, Щасливого, Радісного, Чесного Кінця! Збережем ми волю Нашому народу - Будуть діти наші жити Радісно й щасливо!
2021-03-09 21:50:20
8
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Сандра Мей
В котре перечитую цей вірш а ж не злічити ви молодець, сильно написали й слова правдиві закличні, а ж у серці полум'я горить. Дякую вам Таня Кравченко за чудовий вірш.
Відповісти
2021-07-14 18:32:51
1
Тетяна Кравченко
@Сандра Мей Дякую❤️ Дуже рада, що Вам сподобалось)))
Відповісти
2021-07-14 19:07:41
1
Тетяна Кравченко
Дякую за відгук)))
Відповісти
2021-12-30 15:49:51
Подобається
Схожі вірші
Всі
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
109
16
9428
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11243