Вірші
Дороги життя
Доріжки завжди будуть витись.
Ти можеш злитись чи журитись,
Ужитись з цим або сказитись.
Однак - одне але:
Життя таке -
Мінливе все.
Проблеми завжди будуть виникати.
Навіть якщо будеш їх уникати,
Вони тебе будуть наздоганяти,
Обіймати, огортати.
Але ти в праві обирати:
Грати далі чи вмирати.
Якщо спокусі не піддашся,
Відкриється вид тобі
На тернисті шляхи:
Одні коротші - інші довші,
Одні складні - ще важчі інші.
Та як наважишся,
Пройдешся ними -
Опинишся у сонячній долині,
О добрій годині,
У добра, радості і світла родині.
А минуле тобі
барвами відобразиться
На лиці
І на душі.
Та з часом знову все спочатку:
Життя невпинне коліщатко.
Між лабіринту стін -
Мале янголятко.
Тоді лише
Випробування пройде,
Коли од цілі
Не одірве ока.
Цей кругообіг створює баланс -
Життя твого резонанс!
Однак ти в праві інше обирати:
Своїм же зрадником ставати
І вмирати.
Але світи лиш двічі
Можеш перетнути:
Одне уже зумів відбути,
Ішне навіть і не думай ти утнути!
Адже особливий ти!
Один такий і іншого нема!
Одне у тебе і життя,
Відмовлятись від якого - повне безглуздя,
Дитя дурного правосуддя!
------------------------------------------------------
Усвідом же ж ти,
Що гра під назвою Життя - це пастка,
У якій кінця досягнення
І добровільний вихід з гри
Потребують великих зусиль, рішучості, відваги.
Тож не проґав шанс жити,
Даний саме тобі,
Бо ти особливий!
Здатний змінити світи!
12
6
291
Щастя
Що таке щастя?
Де знайти його вдасться?
У яких глибинах душі
Ти його зможеш віднайти?
Що тобі каже свідомість?
Чи ти машини натомість
Запрограмована рухомість?
Не кажи, що твоя доля така,
Приречений ти на страждання,
Для важкої праці створіння,
Не здатне на цвітіння,
На щасливе життя.
Щастя властиве для всіх!
Воно у кожній миті буття!
Воно прагне від тебе чуття,
На хвилю проблем забуття...
Щастя тут!
Лиш озирнись довкола!
Свідомо побач уже відоме!
Подивись на звичне -
Узрій дивовижне,
Зрозумій неосяжне,
Угледь мовчазне...
Почуй по-новому
Звуки знайомі,
Невловимо тихі,
Невиразно дійсні.
Відчуй на дотик нові відчуття,
Відкрий для себе нові почуття!
І станеш ти схожим
На дитину малу,
Що вбачає у всьому
Дивне,
Веселе.
Від того сяє вона -
У неї гучне серцебиття
І велика жага до життя...
10
1
299
Сестра
Сестро моя,
Ти чуєш мене?
Не мовчи!
Я знаю тебе.
Трохи помовчиш,
Дещо зачекаєш,
Мить впізнаєш,
І неодмінно ти
Допоможеш мені.
Покажеш мої помилки.
Щось даси...
Дивне
Прозоре
Безглузде
Безформе.
Щось, що на зброю схоже...
Щось, що маю я впізнати,
Щось, що маю розгадати,
Щось, що змінить мене,
Щось, що змінить усе...
Від мене залежить
Що я зроблю.
Від мене залежить
Наступне.
Від мене залежить
Слів твоїх сенс,
Вірних, як пес.
Сестро моя,
Ти для усіх така,
Ти для усіх одна.
І мова твоя єдина.
Але ніхто її не знає...
А той, хто не знає,
Однак розуміє...
Той у життя
Завше виграє...
І нема чому
Тому заздрити,
І нема чого
Його винити.
Він її розуміє,
От і все...
Сестро моя,
Ти чуєш мене?
...
Що? Ні!
Я не маю тебе,
Однак ти є...
8
1
316
Ілюзія
Мені здається - я шизоїд:
Багато думаю всякчас.
Мої думки торкаються глибин
Щоразу філософських тем...
Дійшла я висновку одного:
Мислителі великі - шизоїди одні.
Вони змогли змінить світогляд,
Змінить змогли простий наш світ.
То може все, що коло нас,
То просто хворої фантазії думки?
Проста ілюзія...
Що скажеш?
Хто ми усі такі?
Яка наша реальність?
Який насправді світ?
8
2
235
Доля України
Присвячується українцям
––––––––––––––––––––––––––––––
Гортаються сторінки
Чималої книги,
А перо все пише
Теперішнє Вкраїни.
Виводить букви,
З букв – слова,
Зі слів – червону долю
Міцної України.
Усе життя
Вона жила,
Живе,
І буде жити.
Як не у світі,
Так в серцях
Вірних охоронців –
Мужніх, сильних українців.
Ось перо наводить
Гарячою кров’ю
Невеликі чорні букви
Для усього світу.
У них розгортаються події
Сьогоденної лиходії –
Знову на Майдані
Б’ються брати наші.
Все за гроші,
Все за славу,
Все за владу…
Нема в країні ладу.
А цим часом
Там,
На Cході,
У самім Донбасі
Кров ріками ллється
Із самого серця.
І затоплює собою
Разом із сльозою
Золотую землю
Нашого народу.
Та це не довго трива –
Ще всі ворога пізна,
Як то на нас напада!
Розірвемо хоч кого!
Ляжемо кістками.
Проллєм кров гарячу –
Загинемо разом.
Та не дамо в образу
Нашу Україну –
Неньку чарівненьку,
Душеньку рідненьку,
Голубоньку миленьку.
Ну ж бо люде,
Об'єднаймось!
Побратаймось!
І звільнімось
Від злого,
Чужого,
Ворога хижого.
Розберімось з ним назавжди!
Покажімо іншим всім
Українці хто такі,
Що він за народ такий!
Твердо вірю,
Точно знаю –
Ворога здолаєм ми.
Як не вірете,
Що зможем,
До історії вернімсь!
Скільки битв,
Скільки жертв
Було за козацьких часів?
Скільки знущань натерпілись
За часів панування
Цих демонів лихих –
Жадних, ненажерливих царів?
Скільки у неволі проведених років?
Скільки національних рухів?
Скільки темних творів?
Скільки журливих віршів?
Скільки людей постраждало?
Скільки було вбито?
Скільки крові,
Скільки сліз
Було пролито?
Скільки людей в засланнях гнило?
Скільки селян роками під гнітом жило?
Та погляньте!
Ми живі!
Ми вільні!
Уже.
Це все
Досягли
Наші предки-вояки.
Вже не раз
Вони
Усім довели –
Українці
У своїй сторонці
Вічний,
Магічний,
Небезпечний
Народ.
Отож,
Заради предків наших,
Заради їх страждань,
Заради їх зусиль,
Заради пам'яті про них,
Заради поваги до них
Заради власної ж честі
Ми мусимо боротись далі,
Не дивлячись на печалі,
Зриваючи вуалі,
Читаючи своїм моралі:
«Вороги малі!»
Тож борімося
До переможного,
Щасливого,
Радісного,
Чесного
Кінця!
Збережем ми волю
Нашому народу -
Будуть діти наші жити
Радісно й щасливо!
9
4
353
Метелики, коні, собаки
Поки літо було
Метелики літали,
Як холодно стало
Полетіли вони.
Казкові їх барви
Назавжди позникали –
У темряві всі.
Коні залишились,
У тьму не пішли.
Розуміли вони –
Це не вихід
Ховатись в тіні.
Благали біленькі,
Молили молоденькі,
Кричали рідненькі:
«Маленькі,
Ходімо в ясні, чисті світи.
Веселенькі, кольорові,
Нащо вам
Барви вогненні ховати свої
У пітьмі?
Дорогенькі,
Ходімо в ясні, чисті світи.
Там правлять
Любов, довіра, честь і повага,
Чекають на вас
Повсякчас
Яскраві моменти.
Ви ж знаєте це -
Вже були там живцем.
Було там
Тихо, спокійно,
Радісно, щиро,
Мило, любо,
Дружньо, щасливо.
Чому ж ви жахливо
Тепер поступили?
Чому ж ви тремтливо
Тоді полетіли?
Чому ж ви зрадливо
Тепер озира?
Чому ж ви журливо
Тепер співа?
Піддались ви сумирливо
Змінній погоді.
Тепера літа гордливо
І дива презирливо,
Дражливо,
Спокусливо.
Чи не набридло вам?
Подумайте самі,
Ховаєтесь в пітьмі!
Всі ваші барви кольорові
Вмить зникли
Як прийшли сюди.
Та ще не пізно все змінити,
Ми можемо вас перемінити.
Вам треба лиш утямити одне:
Життя можливе там лише,
Де любов цвіте».
Метелики подумали знов.
Багато провели розмов.
Їх кров
Гаряча закипіла
І загомоніла:
«Та ні!
Життя і тут можливе.
Тут воно не боязливе,
А суперечливе,
Бурхливе,
Та сварливе.
Тут царюють справжні володарі,
Вони поважні господарі,
Незалежні цербери,
Непереможні звірюги.
Брехня, ненависть, егоїзм –
Ось справжня влада, сила.
Ось сварка була,
У всіх кутках гула,
Енергію підкинула,
Усіх надихнула
А сама заснула.
Це модно,
Це кльово,
Це владно,
Це нескладно:
Почуватись відлюдно,
Сам за себе бути.
Знаєш завжди,
Що всі навкруги –
Одні вороги.
Не вставляють друзі
У спину ножі».
І задумались коні,
Поставили ноги дві
У сторону тьми –
Вагались вони
Собаки прийшли,
Подивились вони
На обидві сторони
І промовили:
«Не робіть дурниць!
Як підете туди,
Не вийдете сюди.
Чого ви зневажили
Власні слова ж?
Чого ви принизили
Самі себе ж?
Чого ви наблизили
Ноги свої
До вічної смерті?
Ви ж приходили,
Метеликів осуждали,
Від могили відвертали.
Та самі повірили
В ту сиву, дурну, модерну маячню.
Не губіть себе,
Не губіть природу,
Ту чистую вроду,
Кришталеву воду.
Отримаєте винагороду –
Житимете
Тихо, спокійно,
Радісно, щиро,
Мило, любо,
Дружньо, щасливо.
І послухались коні
Друзів своїх,
І врятувались від смерті.
І послухались метелики
Друзів своїх,
І врятувались від смерті.
Зберегли всі природу,
Ту чистую вроду,
Кришталеву воду.
_______________________________________
Кожен отоді
Дійшов виводів:
Головне у житті
Друзів мати,
У складний час які
Направлять твої
Думки і душу
У правильне русло.
10
2
337
Життя
-Один і той же сірий день
На повторі весь тиждень.
Тиждень в тиждень,
Рік у рік.
На репітті він постійно:
Щосекунди,
Щохвилини,
Щогодини.
Кожен зранку свої справи має
Кожен часто недосипає
А від цього злиий як чорт -
Ходить зомбі
Лиш поглянь
Шкіра сіра,
Очі темні,
Ледве йде
Створіння це.
Та воно вже не людина,
То чудовисько яке,
На обличчі у якого
Сіра посмішка гниє.
- А можливо це не зомбі?
А можливо і не сірі дні?
А можливо справа в нас?
- А можливо світ такий?!
Він повільний!
Неквапливий!
Занудний для мене він!
Лиш поглянь,
Одні дощі
Вже все залили навкруги!
Сіре небо сум жене.
Журбу на крилах він несе.
А морози?
Теж не кращі!
Заважають погуляти.
Лиш висунь носа -
І замерзне!
А коли спекотно?
Вмерти можна!
Куди діватись від розпеченого сонця?
Від його занадто жовтого проміння?
Чи не здається,
Воно занадто оптимістичне?
Нереальне?
Неможливе?
Чому у цьому світі
Все таке
Фальшиве,
Бридке,
Нудне,
Повільне,
І на репіті постійне?
Вже набридло!
Що робити?
- А можливо не природа винна?
А можливо не таке вже все бридке?
А можливо і не все постійне?
Лиш поглянь на все інакше!
І помітиш ти у мить
Як серед сірих хмар
До тебе
Б'ється лагідний, яскравий
Струмінь сонячних променів.
Як морози тануть
Від гарячого, палкого
Великого, доброго
Серця твого.
Як спекотне сонце
Землю прогріває
Як спекотне сонце
Живе зігріває
Як спекотне сонце
Надихає жити.
Чому ж сонце занадто оптимістичне?
Чому ж нереальне?
Чому ж неможливе?
Коли ж воно найяскравіше,
Найреальніше
І найжиттєрадісніше!
Ось що я скажу тобі,
Мій любий друже:
Ніхто тобі не винен,
Що все сіре
Бридке,
Нудне,
І постійне.
Це все твоя уява.
Це все твій розум винен.
Скука - справа власних рук!
Куди поділись твої барви?
Куди подівся сенс життя?
Чи ти не усвідомив ще
Як то кайфово бачити яскраві дрібниці життя?
Життя складається з секунд, хвилин, годин,
А ті утворюють момент,
Моменти творять подію
Події формують життя.
Життя - це велике заммкнене коло,
Яке минає занадто швидко.
Встигни пізнати справжній його смак,
Поки інші нарікатимуть на долю.
7
0
265
