Покинуте щеня
Тетяна
Мале, покинуте щеня, Шукало їжі без кінця. То - тут, то - там, То - тут, то - там. До мене радо підійшло, І кусень хліба узяло. Так важко стало, на душі, За що лишили в самоті? Виходжу з хати, А воно – за мною слідом вже пішло. Так годували – в мами, в мене, Мале покинуте щеня. Лишила, я, його собі, Бо, шкода стало, від душі. То ж будьте, люди, ви добріші, Й не покидайте – цуценят!
2021-05-18 10:55:58
31
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Тетяна
@Настасья Маркозова Дякую)
Відповісти
2021-10-25 16:21:37
Подобається
Яна Шинко
Цей вірш такий милий і від нього так відчувається добро!
Відповісти
2021-11-11 08:49:45
Подобається
Тетяна
@Яна Шинко Дякую.
Відповісти
2021-11-11 09:50:30
Подобається
Інші вірші поета
Маки польові Моя киця Весняне царство квітів У моїй малині
Інші поети
xxhannaxx2005
@xxhannaxx2005
Женя Закарян
@Evgenia_zakaryan
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5792
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12584