Покинуте щеня
Тетяна
Мале, покинуте щеня, Шукало їжі без кінця. То - тут, то - там, То - тут, то - там. До мене радо підійшло, І кусень хліба узяло. Так важко стало, на душі, За що лишили в самоті? Виходжу з хати, А воно – за мною слідом вже пішло. Так годували – в мами, в мене, Мале покинуте щеня. Лишила, я, його собі, Бо, шкода стало, від душі. То ж будьте, люди, ви добріші, Й не покидайте – цуценят!
2021-05-18 10:55:58
31
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Тетяна
@Настасья Маркозова Дякую)
Відповісти
2021-10-25 16:21:37
Подобається
Яна Шинко
Цей вірш такий милий і від нього так відчувається добро!
Відповісти
2021-11-11 08:49:45
Подобається
Тетяна
@Яна Шинко Дякую.
Відповісти
2021-11-11 09:50:30
Подобається
Інші вірші поета
Сніговик Сороки - білобокі Важке сучасне життя Білка біля мого дому
Інші поети
Mrs Monica L
@MrsMonica
Vikto
@_vikto
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4990
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4046