Сніжні зими
Тетяна
Уже, юга завиває, І мете, мете, мете! Та в дитинство повертає, Моє радісне, таке! Ми на санках і на лижах, З кучугур спускались. Руки, ноги замерзали, А, ми, все катались. Прибігали в хату, Грілись коло пічки. Вся одежа мокра, Та й червоні щічки. Зими сніжні, то були, І стійкі морози. Може і тепер — вони. Знов, повернуться — такі!
2021-09-19 11:45:11
19
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Oleg Kotenko
Файно створена українська амосфера, хто не розуміє - мо й не зрозуміє :( Таке...
Відповісти
2021-10-09 22:59:55
Подобається
Тетяна
@Oleg Kotenko Та, зрозуміють, бо написано, досить просто)
Відповісти
2021-10-25 16:32:33
1
Інші вірші поета
Сороки - білобокі Квіти у моїм саду Веселі хмаринки Важке сучасне життя
Інші поети
Atoshotake
@Atoshotake
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14293
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11437