Сороки - білобокі
Тетяна
Сніг на вулиці кружляє, Замітає все – кругом. А сороки - білобокі, Вже, літають – над хлівом. Пострибали по подвір’ю, Тай швиденько у садок. Поїдати із кормушки, Хліб, насіння і сирок. Довгий хвіст підняли вгору, Тай стрибали по городу. Витирали дзьоб у сніг, Скрекотали: "Ча - ча - ча!" Й подалися – на поля!
2021-11-03 17:02:17
12
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Яна Шинко
Когда прочитала аж улыбка появилась на лице! Молодец, радостный стишок!)
Відповісти
2021-11-11 08:46:37
Подобається
Тетяна
@Яна Шинко Спасибо.
Відповісти
2021-11-11 09:48:37
Подобається
Інші вірші поета
У моїй малині Така вже зима Весна перемагає Морозник - зимова квітка.
Інші поети
Bint __Abdoolrahman
@bint_abdoolrahman
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3526
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11183