Іду через пустелю...

Тетяна Войтович

Іду через пустелю одиноко, Душа моя від спраги на межі. Шукаю я оазис з кожним кроком, Але навкруг - суцільні міражі. Гарячий вітер вже напнув вітрила, Вдивляюся у небо голубе. Пекуче сонце ☀️ забирає сили, Іду вперед, не зраджую себе. Я мушу перейти, вже недалеко, Тепер назад немає вороття. Складаю гордо крила, мов лелека, Адже в пустелі також є життя.

2021-01-11 19:13:50

Інші вірші поета

Листопад Я тобі признаюсь, що кохаю... Нам весна цю зустріч дарувала... Коли ти йшов...

Інші поети

Сергій Яремчук

@sergey_yaremchuk28

Schüra

@shura_smit

Леонид Коляда

@im_space

Схожі вірші

Всі

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

1743

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

3938