Осінь

Тетяна Войтович

Задивилась осінь в темну воду, Зажурилась криком журавлів, Бо її багату, пишну вроду Невблаганний час не пожалів. Скинув жовтень золоту накидку І вітрам у руки віддає. Сиву павутину, наче нитку, Літо бабине снує й снує. Так судилось осені, так треба, Йти у світ з побитими крильми. Тепле сонце ⛅ у долонях неба Виглядає білої зими.

2021-01-09 19:38:46

Інші вірші поета

Іду через пустелю... Я тобі признаюсь, що кохаю... Листопад Коли ти йшов...

Інші поети

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Анастасія

@_Anastasia_YL

Nellie Shivute

@Nellie_

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1666

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

1241