Осінь
Тетяна Войтович
Задивилась осінь в темну воду, Зажурилась криком журавлів, Бо її багату, пишну вроду Невблаганний час не пожалів. Скинув жовтень золоту накидку І вітрам у руки віддає. Сиву павутину, наче нитку, Літо бабине снує й снує. Так судилось осені, так треба, Йти у світ з побитими крильми. Тепле сонце ⛅ у долонях неба Виглядає білої зими.
2021-01-09 19:38:46
9
0
Інші вірші поета
Нам весна цю зустріч дарувала... Я тобі признаюсь, що кохаю... Коли ти йшов... Іду через пустелю...
Інші поети
Aracely Ara
@miraculose
Anntuanetta
@Anntuanetta
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3190
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2549