Не хочу...

Сумна Королева

Я більш не хочу відчувати біль. Він не приніс мені й хвилини щастя. Якби ж я знала свою власну ціль, То може б мріяла, що щось та й вдастся. Я більш не хочу бути гірше всіх. Чому повинна я завжди страждати? Чому я чую завжди лише сміх, Але його мені лишається жадати? Я більш не хочу чути ті плітки, Які з'являються без жодної причини. І я не хочу бігати віки Від свого страху. Хай він відпочине... Я більш не хочу дихати ось цим. Це не повітря. Ми його убили. І я не буду знов для вас ніким. І не важливо, що б ви говорили. Я більш не хочу знати про людей Те особисте. Що для них важливо. І я не хочу більш відводити очей. Я буду споглядати все сміливо! ~10.06.2018~

2018-06-10 17:34:37

16

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

KilckaInTomato

Ето смело...

Відповісти

2018-06-10 19:07:04

1

Сумна Королева

Дякую. Вам також)

Відповісти

2018-06-10 19:25:12

Подобається

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3346

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11546