Theodora Dove
@Theodora_Dove
Роблю компліменти рідній мові.
Книги Всі
Вірші Всі
Lorelei
Не відаю, чом мене сум обіймає, І плаче в душі вікодавня струна; В скрижалях думок наче мара витає — Од давньої казки спокóю нема. Схололо повітря, і день швидко сплинув. Задумливо Рейн безупинний пливе. Убрáна промінням вечірнім вершина Та сяйвом чаклунським втішає себе. На троні скелястім — вродлива дівчи́на, І золото коси летючі вкрива. У вбрáнні палаючім дика царівна, І пісня їй груди звабливі здима. І голос могутній, неначе сам Рейн. Леліє дівчи́на косу гребінцем. Проводить — співає, спів ллється ключем І ніби округи квітчає вінцем. Рибалку в човні в його злую часину Журба гострозуба до серця пройма. Він дивиться вгору, та не на вітрила! Під ним — вже могила, не буйна вода. О скелі розіб'ється вщент утлий човен, Рибалку поглине лихий водограй! Убивчій наспів уперéдить плач вдóвин. В тім винна лукава з ім'ям Лореляй.
3
3
312
Хіба тебе жінка земна народила?
Хіба тебе жінка земна народила? Це статись, кохана, ніяк не могло! Ти з серця троянди багряної вийшла, Омила роса тобі світле чоло. Хіба тебе жінка земна народила? З'явилась ти з крапель осінніх дощів. А може, із хмари, що валом котила, Спустилась на землю на крилах птахів. Хіба тебе жінка змогла б народити?! Не втримала б бідна в собі ту вагу: Із золота ти Всемогутнім відлита, Хоч маєш і серце, і душу живу. Хіба ж тебе жінка земна народила?! Не вірю! Ти — квіточка. Мати твоя Лише до тендітних грудей притулила Тебе, запаливши жагу до життя.
1
3
225
Чому з'являються зорі?
Нас було троє — ти, я й нічний Київ. Чекала на ранок далекий планета. Спитала я: "Що там у небі зоріє?.." Не відповіла ти: рвонула ракета. ...Палали зіниці домів, що померли У сні і зосталися тільки в думках. Лишили по сóбі лихі "Іскандери" Роз'ятрене серце і цéгляний прах. З тобою розмова була, пам'ятаю: "Підеш на нульовку, тендітна і сміла? Та що скажеш мамі?!" "Мамуля вже знає". "Не йди ж, моя мила!" "Країна чекає". …Як через плече у чужому районі, Дивилась у небо. Дощу рікошет Тієї весни був так дивно солоний — То кров цебеніла із ран від ракет. Тягнулася вічно та швидко майнула Вогнéнна весна. Під вірш Кобзаря Я глянула в небо та тугу відчула: І звідки ж з'явилась там нóва зоря?.. ...Зосталися двоє — лиш я й нічний Київ. Дотліла у скорбних вустах сигарета. Що поруч з тобою так ясно зоріє? Не відповіла ти. Блиснула комета.
1
1
231