Книги
Всі
Вірші
Всі
Хіба тебе жінка земна народила?
Хіба тебе жінка земна народила?
Це статись, кохана, ніяк не могло!
Ти з серця троянди багряної вийшла,
Омила роса тобі світле чоло.
Хіба тебе жінка земна народила?
З'явилась ти з крапель осінніх дощів.
А може, із хмари, що валом котила,
Спустилась на землю на крилах птахів.
Хіба тебе жінка змогла б народити?!
Не втримала б бідна в собі ту вагу:
Із золота ти Всемогутнім відлита,
Хоч маєш і серце, і душу живу.
Хіба ж тебе жінка земна народила?!
Не вірю! Ти — квіточка. Мати твоя
Лише до тендітних грудей притулила Тебе, запаливши жагу до життя.
1
3
138
Чому з'являються зорі?
Нас було троє — ти, я й нічний Київ.
Чекала на ранок далекий планета.
Спитала я: "Що там у небі зоріє?.."
Не відповіла ти: рвонула ракета.
...Палали зіниці домів, що померли
У сні і зосталися тільки в думках.
Лишили по сóбі лихі "Іскандери"
Роз'ятрене серце і цéгляний прах.
З тобою розмова була, пам'ятаю:
"Підеш на нульовку, тендітна і сміла?
Та що скажеш мамі?!" "Мамуля вже знає".
"Не йди ж, моя мила!" "Країна чекає".
…Як через плече у чужому районі,
Дивилась у небо. Дощу рікошет
Тієї весни був так дивно солоний —
То кров цебеніла із ран від ракет.
Тягнулася вічно та швидко майнула
Вогнéнна весна. Під вірш Кобзаря
Я глянула в небо та тугу відчула:
І звідки ж з'явилась там нóва зоря?..
...Зосталися двоє — лиш я й нічний Київ.
Дотліла у скорбних вустах сигарета.
Що поруч з тобою так ясно зоріє?
Не відповіла ти. Блиснула комета.
2
1
83
Ви падали мовчки
Ви падали мовчки. Як вибух — удар.
Наче дві краплі кислотних дощів,
Спалили серця всіх, хто бачив той кадр.
"Я тéбе люблю" — лебединий був спів.
Лиш обриси крейдою на тротуарі
Зостались від двох нездійснених життів.
Не видно облич з-під пакетів вуалі
У скривджених тяжко кохання рабів.
О, юні серденька, навіщо дурні ви?
Коли поламався батьківський радар?..
Питання лишилися без перспективи.
Ви падали мовчки. Як вибух — удар.
2
1
68