Чому з'являються зорі?
Theodora Dove
Нас було троє — ти, я й нічний Київ. Чекала на ранок далекий планета. Спитала я: "Що там у небі зоріє?.." Не відповіла ти: рвонула ракета. ...Палали зіниці домів, що померли У сні і зосталися тільки в думках. Лишили по сóбі лихі "Іскандери" Роз'ятрене серце і цéгляний прах. З тобою розмова була, пам'ятаю: "Підеш на нульовку, тендітна і сміла? Та що скажеш мамі?!" "Мамуля вже знає". "Не йди ж, моя мила!" "Країна чекає". …Як через плече у чужому районі, Дивилась у небо. Дощу рікошет Тієї весни був так дивно солоний — То кров цебеніла із ран від ракет. Тягнулася вічно та швидко майнула Вогнéнна весна. Під вірш Кобзаря Я глянула в небо та тугу відчула: І звідки ж з'явилась там нóва зоря?.. ...Зосталися двоє — лиш я й нічний Київ. Дотліла у скорбних вустах сигарета. Що поруч з тобою так ясно зоріє? Не відповіла ти. Блиснула комета.
2023-09-29 09:23:16
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Theodora Dove
Жінкам, які боронять Україну на всіх фронтах, присвячується.
Відповісти
2023-09-29 09:24:05
Подобається
Інші вірші поета
Ви падали мовчки Lorelei Тим, кого з поля бою забрали янголи Хіба тебе жінка земна народила?
Інші поети
Varisha Rehman
@varisha__rehman
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16737
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12394