Андрій прокидається від того, що промені сонця освітили його обличчя. Він повільно відкрив очі, а потім різко встав та приклав руку до шиї щоб перевірити рану, але відчув там лише грубу текстуру шраму. Лише після цього, Андрій звернув увагу, що кімната йому незнайома. Вона була королівська, наче з фільмів про середньовіччя, але при цьому мала сучасні технології. Сам він був одягнутий у спальну сорочку та штани білого кольору. Скоро до кімнати увійшов чоловік в обладунках та жінка в одязі служниці. «Нарешті він прокинувся.», – сказали вони. Чоловік вийшов, а служниця лишилась. Вона дістала з однієї з шаф одяг і сказала Андрію вийти з кімнати коли той одягнеться.

Атласа почала пожирати цікавість. Він виглянув у вікно і зрозумів, що знаходиться у замку, в місті наче з книжок по історії. Андрій одягнувся. Це були чорні брюки та шкіряні туфлі, біла сорочка з чорними ґудзиками та червоно-чорний жилет. Він вийшов з кімнати і його почали вести коридорами до зали з великим столом де його чекав король. Це був білий чоловік зростом десь під метр дев'яносто, з золотим хвилястим волоссям, очима кольору сонячного проміння, що проходило крізь склянку гарного віскі. Його статура була бездоганна, не худий і не товстий, м'язистий але не занадто. Одягнутий він чорний одяг, а на голові була золота корона з рубінами. Він встав щоб особисто привітати гостя та запросити до столу. «Прошу, їж, будь як вдома.», – сказав король.

– Де я? Хто ви? – спитав Андрій.

– Ти в столиці королівства Ґенар-Амве. За сумісністю інший вимір. А я король Оріон. Майбутній імператор драконів.

– Драконів?

– Точно… ти ж не знаєш… хммм це трошки складно, але я все поясню. Якщо коротко то не всі дракони прості бездумні звірі. Ті до кого ти звик це… щось на кшталт худоби. А ми розумні, можемо приймати як звірину подобу так і людську.

– Справді складно.

– Нічого, ти зрозумієш за кілька років.

– Що? У мене немає стільки часу! Моя сім'я, мої друзі, моя планета під загрозою!

– Час це саме той ресурс якого у нас вдосталь. В нашому вимірі час йде значно швидше ніж у вашому. У нас пройдуть роки, а у вас дні.

– … Припустімо… Але це все ще велика втрата для мене.

– А якщо я тобі скажу, що ти тиждень проспав?

– Що?

– Саме так. Ти вже тиждень у нас. За тобою доглядали, годували через вену, зашивали твою шию. І ми дозволили собі дослідити тебе, твою кров та плоть. Ти дуже подібний до нас, можеш жити тисячі якщо не мільйони років. Навіть два десятки років на тобі не сильно відобразяться, але вони можуть принести багато користі. Прошу, скуштуй нашу кухню, мені справді цікаво як вона тобі.

– Добре… – сказав Андрій та скуштував м'ясо і запив його вином.

– Навіть не думай.

– Не думай що?

– Лізти мені в голову. Я відчуваю як ти намагаєшся.

– Пробачте…

– Нічого я розумію. То як тобі наша кухня?

– Це дуже смачно.

– І все? Не солоне? Не солодке? Не сухе? Не гірке?

– Ні. Воно бездоганне.

– Я очікував трошки більшого але добре. У тебе є питання. Я слухаю.

– Для початку… я знаходжусь у королівстві, населеному драконами, в іншому вимірі…

– Поки усе як треба.

– … і ви говорите зі мною українською…

– Хахах… Не зовсім. Ми говоримо драконячою мовою.

– … Вона ідентична українській?

– Ні. Абсолютно ні. Поки ти спав ми вживили тобі в тіло пристрій, універсальний перекладач. Він аналізує будь-яку почуту тобою мову і завантажує тобі її в мозок. Можеш вільно спілкуватися та читати.

– Чому я тут?

– А це… гарне питання. Річ у тому, що ти убив кількох наших людей.

– Але я захищав своїх.

– Я це розумію і поважаю, але мої люди ні. Була б їх воля, тебе б вже стратили. Натомість ти тут, обідаєш разом зі мною.

– Що від мене вимагається?

– А на це, я відповім пізніше. Тобі треба ще трохи відпочити. Можеш поблукати по замку, у тебе буде власна охорона, але потім повернись до своїх покоїв. А прямо зараз, ще трохи поїмо.

Після обіду Андрій встав з-за столу та вийшов з зали, де на нього вже очікувало двоє рицарів, які будуть супроводжувати його всюди та захищати. Він оглядав замок, його ніхто не зупиняв і нічого не забороняв, окрім тих випадків коли він через незнання намагався вийти. Атлас побачив багато зал, враження було наче при відвідуванні якогось музею. Коли ж він нарешті оглянув все що хотів то повернувся до кімнати, гарна пам'ять зараз йому згодилась як ніколи, інакше він би просто загубився.

У себе в кімнаті Андрій знайшов полицю з книжками, щоб якось убити час він вирішив почитати. Так йому вдалося дізнатись трохи про тутешню культуру. А вже ввечері до його кімнати зайшов чоловік, один з прислуги, він сказав, що король очікує на вечері. Атлас вийшов з кімнати і в супроводі своєї охорони попрямував за слугою, який відвів його до зали з королем. Цього разу стіл був накритий на трьох. Третьою була донька Оріона, Афіна. Прекрасна молода дівчина з довгим і доглянутим волоссям як у батька, але очі її були блакитні, від матері. Витончена та ніжна статура і зріст близько метра вісімдесяти сантиметрів. Одягнута вона у вишукане плаття, корону не носить. Коли Афіна побачила Атласа то відводила від нього погляд лише тоді, коли він повертався головою до неї.

– Отже продовжимо. – сказав Оріон. – Але спочатку я б хотів познайомити вас. Атласе, це моя донька, Афіна.

– Приємно познайомитись. – відповів Андрій.

– Навзаєм. – відповіла Афіна. – А звідки ви?

– Не тутешній. – відповів Андрій.

– Доню, це той про кого я казав. Гість з сусіднього виміру. – сказав Оріон.

– А й справді… не впізнала. – сказала Афіна.

– З усіма буває. – відповів Оріон. – Повертаємось до твого питання. Якщо не помиляюсь, ти спитав, що від тебе вимагається, так?

– Саме так. – відповів Андрій.

– Отже… еххх… В нашому вимірі йде війна. Наші народи розбиті та розділені, всі хочуть убити один-одного. Я хочу всіх об'єднати під єдиним прапором.

– То ось, що ви мали на увазі, коли казали, що ви майбутній імператор.

– У тебе гарна пам'ять. – з усмішкою зауважив Оріон. – Отже, мені потрібен сильний і вправний воїн, і ти на мою думку ідеальний для цього.

– Можна перебити? Ви хочете, щоб я… очистив своє ім'я перед вашими людьми за вбивство кількох з них… шляхом ще вбивств?

– Не обов'язково вбивати, достатньо щоб вони не могли більше битися. Завтра тебе оглянуть найкращі лікарі і винесуть вердикт. Якщо ти будеш готовий, почнемо тренування та навчання.

Потім Оріон запропонував просто повечеряти та поговорити на більш загальні і менш серйозні теми. Переважно говорив він та Андрій, Афіна ж майже весь час споглядала гостя свого батька. Після вечері Атлас повернувся до своєї кімнати й одразу ж ліг спати. У снах він бачив Марію, переживав знову окремі спогади з нею, або ж бачив свої мрії пов'язані з нею, як от весілля та навіть діти.

Зранку коли Андрій прокинувся його відвели до медпункту, де лікарі почали повний огляд його тіла. У палаті було одностороннє дзеркало, по той бік якого був Оріон з Афіною, яка не відривала погляду від Атласа, а також був верховний генерал королівства. Ім'я йому Гарес. Високий чоловік, трохи вище за короля, має світлу шкіру, міцну статуру і одягнутий у чорний обладунок з рельєфом вогню. Шкіра в нього світла, волосся коротке та чорне. На правому боці обличчя великий шрам і праве око сліпе, ліве ціле і мало карий колір. Гарес дивився на Андрія і сказав: «Це помилка, ваша величносте.».

– Чому ж це? – спитав Оріон.

– Він чужинець, ми не знаємо, що у нього в голові.

– Але ми знаємо, що в його серці. Доброта, чесність, вірність, честь і праведний гнів.

– Я також читав його досьє, але… краще ви б лишили його в спокої.

– Люди хочуть його покарання.

– Тоді б стратили.

– Це не в моєму стилі. До того ж він невинний. Він навіть не знав про нас. Убити його було б неетично.

– Припустімо, але нащо його приймати у військо? Нащо йому йти з нами у війну? Хай би сидів тут.

– Я не збираюсь приймати його у військо. Він буде діяти з ним, але при цьому бути окремим.

– Навіть так… він небезпечний. А ви ще хочете навчити його битись з нами, так як ми. Де гарантії того, що він не оберне ці знання проти нас?

– Він хоче додому. Це його головна мотивація співпраці.

– Цього мало. Я поважаю вас, вашу віру в нього, ваші думки але… цього мало.

– Проте для мене цього достатньо. І ще одне.

– Що саме?

– Я б хотів, щоб саме ти займався його тренуванням і навчанням. Ти найвправніший і мій найбільш довірений генерал.

Гарес погодився на це, хоча й не був у великому захваті. І це можна було зрозуміти. Атлас в очах більшості драконів являється надзвичайно небезпечною особою, яка нікого не вбиває бо просто хоче додому. Коли лікарі все ж завершили огляд, їх вирок був однозначний – Андрій абсолютно здоровий і готовий до всього. Це змогло трохи порадувати Оріона та й його донька була рада цьому.

Трохи пізніше, того ж дня, Атлас та Гарес вийшли в один з внутрішніх дворів замку, зазвичай там тренуються тамтешні вартові і рицарі з особливим статусом. Верховний генерал видав Андрію легкий шкіряний захист, щоб той не поранився від зброї, а потім і сам одягнув подібний для більшого комфорту. Спочатку, для відточення рухів, вони обидва взяли по металевому мечу, але спеціально затупленому. Гарес демонстрував різні види атак та захисту, Атлас же ідеально все повторював. Це вразило верховного генерала, тому він повільно ускладнював рухи, обирав більш важкі прийоми. За кілька годин він вже втомився, в той час як Андрій був готовий продовжувати хоч цілий день.

Вони вирішили взяти коротку перерву і обидва присіли на лавку в тіні під деревом. Щоб якось скоротати час, Гарес вирішив трохи пересили свою неприязнь до Атласа і спробувати поговорити з ним. За досить коротку розмову, йому вдалось відкрити Андрія для себе з нового боку. Це змогло його трохи вразити і дало поверхневе розуміння причини такої довіри з боку Оріона. А вже ввечері, після тренувань та після вечері, король запросив Атласа на невелику екскурсію садами замку з коротким уроком історії. Він розповів детальніше про розбитість народів драконів. Є народ вогню і Андрій з ним вже трохи знайомий, оскільки Оріон являється їхнім королем. Цей народ здатен керувати вогнем завдяки чому вони видатні кухарі та ковалі. Мають червоний прапор з золотим мечем у вогні. Народ блискавок сусідній до них, вони несуть основний технічний прогрес і займаються продажем технологій. У них синій прапор зі срібним черепом в блискавках. Також є народ води який займається переважно землеробством, їх прапор блакитний і має зображення водоспаду в трикутнику. Колись існував народ льоду, але від об'єднався з народом води від один прапор. Народ землі, який займається видобуттям, обробкою та торгівлею земельними копалинами. У них чорний прапор з білим молотом ти киркою. А також є народ зір. Він займається вивченням світу, його природи та правил навіть здатні передбачати майбутнє і формувати пророцтва. У них темно-фіолетовий прапор з золотими зорями які формували собою образ дракона.

Одне з пророцтв стало причиною неприязні між народами. Вони все ще займаються торгівлею один з одним, але лише на нейтральній території і в дуже малих обсягах. Сотні років тому народ зір створив пророцтво згідно з яким в одному з народів колись народиться Імператор. Дитя яке не матиме сил від народження, але натомість набуде їх протягом життя і об'єднає всіх під одним прапором. Оріон являється таким. Він народився без можливості керувати вогнем, а тому коли йому виповнилося п'ять років, його батько король Алан відвів до джерела вогню – озера біля якого був побудований замок. Коли юний Оріон випив звідти води, він набув сили керувати вогнем. Ця новина швидко розлетілася по всім королівствам і народам. Хтось в це не повірив і вважав брехнею, хтось вважав, що це правда, але не хотів визнавати його як імператора.

Після цього Андрій остаточно зрозумів причину свого перебування тут. Король пообіцяв йому особисто повернути його додому як тільки все скінчиться. Це був ідеальний варіант. Дракони пробачать Атласа за вбивство своїх братів, а разом з цим вони не будуть бажати його смерті. Він звичайно погодився на це, наче в нього був вибір.

Наступні два з половиною місяці пройшли для Андрія як безперевні тренування, вивчення місцевої культури та безуспішні спроби завести хоч якихось друзів. Гарес хоча й став з більшою повагою відноситись до нього, але все ще відчувалась певна неприязнь. Оріон намагався здружитись, навіть занадто, що і створювало певні проблеми. Афіна ж постійно дивилась на нього, майже не говорила, а коли все ж наважувалась, то з'являлась певна незручна атмосфера. А охорона та слуги взагалі намагались його ігнорувати, говорили з ним лише за необхідності і дуже мало. Все це разом створювало досить важкі умови для Андрія і єдиною його розрадою були сни де він міг проводити час з Марією і забувати про кошмари реальності.

Нарешті настав день, коли Атласа визнали готовим, а разом з ним і армію, всі вони були в обладунках, мали при собі по одному мечу та ножу, в деяких випадках списи або сокири, але разом з цим у кожного була вогнепальна зброя. Прості автомати та пістолети, але вогнепальна зброя. Для нього викували спеціальний легкий але міцний обладунок зі шкіряним плащем. Для цього використовували шкіру диких драконів, вона гарно підійде для захисту від ворожих атак які здатні нашкодити Андрію. Коли Оріон представив його широкій публіці, це викликало занепокоєння у публіки, але йти проти свого короля якого вони любили та вірили в його абсолютну силу вони не хотіли тому мовчки прийняли це як фак. Солдати так само були не в захваті, що їм доведеться битись пліч-о-пліч з убивцею, але вони не могли вплинути на це, та й часу на це не було. За лічені години вони вже мали вирушати в дорогу, до народу блискавок, щоб долучити їх до себе. Якщо вони не зроблять цього добровільно, це буде здійснено силою.

Армія в сім тисяч воїнів з Гаресом та Оріоном на чолі вирушили в дорогу. Вони використовували коней для пересування, оскільки це було менш помітно ніж обертатись на драконів, до того ж лише досить мала частка всього населення спроможна на подібне і вони займають керівні посади. Андрій же летів міг дозволити собі летіти, але при цьому він був досить окремим від інших.

З настанням ночі армія знайшла безпечне місце для зупинки та почала розподіляти обов'язки. Одні пішли на полювання щоб роздобути додаткову провізію, другі пішли по воду, а треті ставили намети. Атлас не хотів почуватись надто винним, тому просто зайняв одне з дерев поруч з табором де й заснув. А зранку після того як всі поснідали і склали намети, рух продовжився. Близько опівдня, під час привалу Оріон виявив бажання поспілкуватись з Андрієм, тому викликав його. Він попросив того відправитися вперед вслід за розвідниками і додатково щось дізнатись. Здавалось би – дрібне прохання, але насправді це був прояв довіри.

Атлас вирушив уперед, завдяки можливості польоту він випередив розвідників і зміг знайти досить великий табір народу блискавок. Гарний захист, позиція на височині і близько двох тисяч воїнів. Андрій повернувся і доповів про це. Оріон без зайвих роздумів додав цей табір на мапу, а через кілька годин вони зустрілись зі своїми розвідниками, які підтвердили це. Ввечері армія вогню була в парі десятків кілометрів від табору народу блискавок. Вони влаштували привал у лісі, а зранку планували піти в атаку. Андрій не спав всю ніч, він наглядав за безпекою табору з неба.

Рано вранці, ще сонце не встигло до кінця зійти, армія вогню висунулась в бік табору народу блискавок. Маючи більш зручну позицію, вони помітили як до них наближається військо, а тому в них було більше часу на підготовку. Оріон у супроводі Гареса, Атласа та невеликого загону зайшов до табору з пропозицією. Народ блискавок відмовив і вигнав їх. В скорі після цього почалась битва, перша для Андрія і нажаль він не був готовий до побаченого. Велика кількість загиблих з обох сторін, крики болю та жаху. Атлас зірвався, як колись коли терористи підірвали лікарню з людьми, у приступі сліпого гніву він убив кілька сотень солдатів, а коли прийшов у себе зміг полонити решту з допомогою телекінезу. Ніхто не був до цього готовий.

За наказом Оріона, всіх виживших солдатів народу блискавок було зв'язано та знешкоджено, вони були живі, але не могли користуватись силами чи обертатись на драконів. Армія вогню втратила близько дев'ятисот солдатів. Доволі значна втрата, але не занадто. Решта дня пішла на відпочинок після битви та коротке оплакування загиблих, не важливо з якої сторони. Наступного дня з самого ранку розвідники пішли далі на захід, у бік міста Грім-Талар-Ка, столиці королівства народу блискавок. Оріон знову відправив вслід за ними Атласа. Через якийсь час основна армія висунулась в дорогу.

Зовсім скоро сталося дещо незвичне. Армія вогню зустріла своїх розвідників, ті сказали, що бачили ще один табір, але він був вщент зруйнований. Вони прибули туди через півдня, йшли у прискореному темпі, і побачили суцільні руїни. Але всі були живі, знешкоджені та зв'язані. Атлас зробив це все, але отримав досить глибоке поранення з лівого боку обличчя. Кров не текла, він телекінезом стримував її і змушував йти так наче нічого не було. Лікарі зашили його рану. Більшість солдатів після цього почали більш нормально до нього ставитись, навіть з певною повагою. Особливо це торкалось Гареса та Оріона.

Армія вогню йшла ще близько двох з половиною тижнів, їм трапилося ще чотири подібні табори. Завдяки тому, що Атлас почав активно допомагати, втрати скоротилися до мінімуму. Аж ось вони дійшли до столиці. Як і всі рази до цього, народ блискавок отримував пропозицію скласти зброю та піти мирним шляхом, і як в усі попередні рази прозвучала відмова. Оріону це не сподобалось хоча він і очікував подібної відповіді. Саме тому цього разу він вирішив не просто приймати участь у бою, а розпочати і вести його.

Оріон приклав свою руку до воріт. Його очі запалали, як і все його тіло, яскраво-помаранчевим кольором, наче він палав зсередини. Король приклав свою руку до металевих воріт столиці і змусив її розплавитись, після чого почалась атака. Атлас, для більшої ефективності, зніс захисні стіни Грім-Талар-Ка. Завдяки цьому основна армія змогла зайти туди і в рази ефективніше йти до джерела. Оріон виявився справжнім звіром на полі бою. Це був фактично переможний марш вулицями міста. Армія вогню швидко просувалась до центру і вже за лічені хвилини вони були готові до штурму замку, але навіть так запропонували мирне рішення. Прозвучала відмова.

Всі вже були готові до штурму аж раптом Андрій попросив кілька хвилин, щоб все вирішити. Оріон погодився на це. Атлас влетів у замок через стелю. Були чутні крики, гуркіт грому і скрегіт металу. А потім ворота відкрились, вартові були з піднятими руками, а їх зброя лежала на землі. Король вогню йшов по коридорам замку зі своїми людьми, не зустрічаючи опору, не проливаючи кров. А в кінці він дійшов до тронної зали і побачив як великий дракон з лускою кольору сталі та сяючими синіми очима був притиснутий до підлоги. Було видно, що він намагався встати, вирватись, піти в атаку, але натомість лише сильніше втискався і з'являлось все більше тріщин. «Адель досить. Обернися на себе і ми спокійно поговоримо», – сказав Оріон.

Королева блискавок, не маючи вибору як такого, почала повертатись до людської форми. Менш ніж за хвилину, замість дракона на підлозі стояла жінка з темною шкірою, темно-карими очима, довгим кудрявим волоссям, закута в обладунок кольору срібла.

– Давно не бачились. – сказала вона.

– А й справді. – сказав Оріон та клацнув язиком. – Ти знаєш нащо я тут.

– Краще не треба.

– Ти знаєш що я мушу.

– Ні не мусиш! Ти навіть не знаєш чи правда це.

– Я впевнений в цьому. Коли мені було п'ять мій батько…

– А раптом це брехня? – перебила Адель. – Тобі зараз дев'ятсот тридцять років. Ціла вічність пройшла, ніхто, включно з тобою, не пам'ятає як саме тоді було. Цей ризик не вартий життя.

– Я впевнений у своїй пам'яті, у батькових словах. Я принесу мир.

– Прошу ні.

– Відведи мене туди. Навіть якщо все моє життя брехня і я помру, моя донька стане на трон.

Адель у супроводі Оріона, Атласа та Гареса спустилася у печеру під замком де був фонтан, а поруч з ним чаша. Король взяв її і наповнив водою, а потім випив. Чаша впала з його рук і вони затряслися, а слідом і все тіло. В його очах з'явилась іскра, скоро після цього його тіло заспокоїлось. По рукам пробігли малі блискавки. Адель не вірила у те, що бачила. За лічені хвилини Оріон стояв перед величезним натовпом у тисячі людей. Він дістав свій меч і запалив його, а потім випустив з нього блискавку прямо в небо. Народ блискавок визнав його своїм королем.

Над містом був піднятий новий прапор. Він був білий, в самому центрі був чорний меч оповитий золотим полум'ям з такими ж золотими блискавками, все це було в трикутнику який вписаний у дракона який своїм тілом формував коло. Королева Адель була проголошена як Леді земель блискавки. На наступний день король Оріон разом зі своєю армією повертався додому, вже з піднятим новим прапором, по тому ж маршруту, що й до цього.

Приблизно за тиждень вони вже були вдома і над Ґенар-Амве так само був піднятий новий прапор. Почалося святкування першої перемоги. Все місто, а разом з ним і все королівство святкувало. Всі їли, всі пили, всі розважались на повну, окрім Андрія. Він стояв на одному з балконів замку і просто дивився в небо, мріючи повернутись додому і впасти в обійми Марії. Та раптом його акт навмисної самотності перервала Афіна. Вона помітила, що Атлас не приймає участь у святкуванні, тому вирішила принести святкування до нього. З собою принцеса принесла пляшку вина та два келихи до нього.

Їм вдалося досить мило поговорити. Андрій же взагалі вилив ледь не всю душу, в ту мить він зрозумів, що тутешні напої можуть викликати в нього сп'яніння, а тому спинився пити. Афіна підійшла до нього трохи ближче і спробувала взяти його за руку. Атлас же миттєво злетів високо в небо, у бік тутешнього місяця. Та як довго він не летів, місяць завжди був так само далеко. Це змусило його спинитись і просто зависнути високо в небі. Його роздуми були перервані звуками помахів крил. Оріон на своїх великих чорних крилах піднявся до нього та сказав: «Тільки прошу, не вбивай нікого.».

– Не було в планах. – відповів Атлас.

– Що тебе сюди змусило злетіти взагалі?

– Та так… побути в тиші, подумати… посумувати за домом.

– Ти казав, що в тебе є друзі і сім'я. Не поділишся? Я вислухаю і тобі стане легше.

– А чом би й ні. Є молодший брат. Рідний по матері.

– Тобто… мати одна на двох, а батько різний, так?

– Саме так.

– Ще є команда з якою ми пройшли через багато поганого. Марія, Сергій, Адам, Пітер, Метью… До речі Сергій це мій батько, а Марія…

– Що вона?

– Моя кохана. Ми з нею декілька років живемо разом, недавно освідчився їй, ну і одружитись хотіли. Але там свої проблеми є, після того як вирішимо їх, ми одружимось з нею.

– Радий за вас. Може спустимось вниз? Ти літаєш… зі своєю силою, а мені крилами махати треба.

– Чому ні. – відповів Андрій і вони почали спускатись вниз до балкону.

– Не хочеш щось спитати?

– Ну взагалі-то так. У тебе є дружина?

– Була колись, померла під час пологів, двісті років тому.

– Мої співчуття.

Коли вони повернулись на балкон, Афіни вже не було. Потім Андрій вирішив піти спати і нарешті виспатись, Оріон вирішив піти з ним, щоб ще трохи поговорити. Вони просто йшли по коридору і говорили на порожні та загальні теми, аж поки не дійшли до кімнати Атласа. «Якщо бути чесним, мені цікаво чому ти нічого не сказав по поверненню сюди.», – сказав Оріон.

– Ти про що? – спитав Андрій заходячи до кімнати.

– Ти побачив як все легко і швидко сталося, але ти не запропонував свої послуги щоб швидко мене від джерела до джерела потягати. – відповів Оріон та також зайшов до кімнати. – Ти нічого не спитав, не поцікавився… Чому?

– А ти б цього хотів?

– Не дуже якщо чесно.

– А якби я все ж спитав, що б ти відповів?

– Сказав би… якщо коротко, сказав би, що це б просто не спрацювало. Мирний та найшвидший шлях не завжди найефективніший.

– Важко не погодитись.

Потім Андрій помітив у себе на ліжку, на одній з подушок білу троянду, до якої на нитці був прив'язаний невеличкий клаптик паперу з написом «Афіна». Він звичайно поцікавився, що це таке. Оріон відповів, що це досить мила, але незручна ситуація. З його слів, в їхній культурі коли дівчина дарує хлопцю білу троянду зі своїм іменем, це означає, що вона зацікавлена в ньому і має певні почуття. Атлас м'яко і надто наполегливо нагадав про Марію. Оріон же відповів, що пам'ятає, а також пообіцяв поговорити з Афіною щодо цього, але він не буде нічого їй забороняти, лише поговорить і спробує прояснити ситуацію.

Так чи інакше, Атлас ліг спати, коли король вийшов з кімнати, але перед цим замкнув двері. В снах він знову поринув у спогади про Марію. Вже зранку, Андрій почав знову тренуватися, йому в цьому допомагав Гарес. Зі слів верховного генерала хлопцю потрібна практика у боротьбі з кимось рівним з ним, а то й сильнішим, щоб розвиватись. На щастя королівство мало кількох справді гідних воїнів, які могли хоч приблизно зрівнятися з Атласом, Гарес був одним з них. А поки Андрій тренувався, Оріон, як і обіцяв почав розмову зі своєю донькою. Він все їй розказав, лишилось лише пояснити та донести це до неї, але вона була вперта. Завершилося все тим, що Афіна вийшла з зали де вона говорила з батьком і пішла до себе в кімнату, залишившись при своїй думці, але разом з цим її настрій трохи впав. Оріон чудово її розумів, він сам був у подібній ситуації, тому не надто злився на неї. Він вирішив дати їй трохи часу, щоб вона все обдумала і прийняла.

Після об'єднання королівства вогню та блискавок почалося повільне об'єднання їх ресурсів, в тому числі й армій. Разом з цим нове Об'єднане Королівство Драконів почало відновлювати свої сили для майбутніх битв і навіть війн. Оскільки Оріон не мав на меті геноцид, він почав розповсюджувати новину про свої здобутки. Першими відгукнулись об'єднані народи води та льоду, як наслідок почалися активні перемовини про можливе об'єднання.

Йшли місяці. Армія ОКД, яка налічувала близько двадцяти тисяч воїнів, була готова до наступу у будь-яку мить, це було на випадок непередбачуваних ситуацій. Політично ж все йшло поки досить вдало. Народи води та льоду от-от будуть готові прийняти в себе Оріона для фінальної фази перемовин. Все йшло справді непогано, поки одного дня Афіна не була викрадена. Народ землі був першим у списку підозр. До того ж вони це не надто приховували і коли на їх територію зайшли воїни ОКД, їх убили, а потім насадили їх голови на списи та виставили на кордоні.

Оріон не був в захваті від цього, але й усе військо він не міг надіслати туди через активну фазу перемовин з народом води та льоду. Натомість туди було надіслано елітний загін воїнів, очолюваний Гаресом. Їхнім завданням було проникнути вглиб території народу землі та повернути Афіну. Та ось йшли дні, а вони все ніяк не повертались і давали жодних звісток. Тоді Оріону довелось звернутись по допомогу Атласа, він розумів, що той буде не надто в захваті, особливо через принцесу. Андрій погодився, одягнув свій легкий обладунок з плащем та миттєво вилетів.

Ввечері того ж дня він знайшов загін, в горах, весь мертвий. Кожен був пробитий наскрізь гострими каменями, які наче миттєво виросли з землі. Комусь пощастило більше і йому пробило голову, комусь менше і це була грудина. Одним з них був і Гарес. Він майже висів на скелі. Андрій бережливо зняв їх тіла і повернув до Ґенар-Амве, виклав тіла прямо у дворі замку, навіть Оріон пролив сльозу. Потім Атлас миттєво злетів високо в небо і полетів у бік територій народу землі. Він був вдесятеро швидше за звук, вікна та навіть дерева і скелі тряслися через нього. Кожен військовий табір народу землі який траплявся йому на шляху, Андрій рівняв з землею, а всі хто там був на ту мить були приречені на смерть. Так було до тих пір поки він не долетів до столиці, Валерса-Стоун, вона була збудована біля підніжжя однієї з найбільших гір і частково була вирізана в ній.

Атлас дав себе помітити, щоб вартові хоча б відбивались. Ледь не вся військова міць столиці була застосована на ньому. Від гармат та навіть ракетниць, до елітних воїнів, що обертались на драконів і атакували в повітрі. На їх нещастя цього було замало. Атлас рухався швидше ніж будь-що відоме їм, в них не було й шансів. За лічені хвилини оборонні спроможності столиці спали до нуля, а сама вона стала наполовину руїною. Зовсім скоро Андрій знайшов Афіну, вона хоча й була полоненою, але тримали її в досить гідних умовах. Вона була єдиною спроможною вплинути на Оріона. Народ землі не надто хотів бачити його в якості правителя. Атлас взяв принцесу на руки і разом з нею полетів назад до Ґенар-Амве. Вже після опівночі він був там разом з нею та приземлився на балконі замку, що вів у її опочивальню. Коли Андрій вже був готовий летіти геть, Афіна неочікувано схопила його та поцілувала. Це викликало в нього спірні відчуття, з якими він просто пішов.

Наступного ранку, поки столиця народу вогню святкувала повернення принцеси, Оріон в компанії Атласа навідались до Валерса-Стоун, з ультиматумом. Перед народом землі постав вибір, або доєднаються добровільно, або кожне їх місто буде рівнятися з їхньою улюбленою землею до поки ті не здадуться. Діватись було нікуди і до того ж присутність Андрія вселяла в них первинний жах. Оріона провели до джерела, воно знаходилося в печері скелі, де був вирізаний замок, та представляло з себе невеликий струмок. Коли король ОКД випив звідти води, на перший погляд нічого не відбулося, але варто було йому лиш подумати і з підлоги виріс кам'яний шип. Того ж дня народ землі змінив всі свої прапори, на прапори ОКД.

З того дня Атлас став відомий в усіх королівствах, хтось боявся його, а хтось поважав, проте всі розуміли, що він надзвичайно небезпечний і з ним не варто жартувати. За чотири дні він був присутній разом з Оріоном в столиці народу води та льоду, Деларас, вона була розташована на берегу моря і мала один з найбільших портів в усьому королівстві. В них не було ні короля, ні королеви, вищою формою влади володіло дванадцять членів ради, яких обирало саме населення. Вони озвучили свої умови приєднання до Оріона. Першою умовою було те, що їх не будуть залучати у будь-які, навіть найменші, військові конфлікти. Другою була наявність певної автономії від майбутньої імперії, щоб була власна централізована влада. Третьою ж була умова того, що Атласа будуть залучати в битвах лише за крайніх умов. Оскільки Оріон не хотів зайвого кровопролиття, особливо після того як Андрій власноруч фактично завоював королівство народу землі, погодився на ці умову.

Коли договір був підписаний, було винесено дві чаші, в одній була вода з джерела народу води, в іншій вода з джерела народу льоду. Атлас м'яко висловив занепокоєння, оскільки був шанс отруєння, але Оріон запевнив його, що якби його хотіли тут вбити, то перерізали б горло або розбили голову, отруєння тут являється безчесним вбивством. Король ОКД випив воду з обох чаш, по черзі. З допомогою нових сил він зібрав вологу з повітря у невеликий шар, що літав у нього над долонею, а перетворив його на крижаний ніж. Скоро після цього над Деларасом був піднятий другий прапор, прапор ОКД, він не замінив місцевий.

Тепер перед Оріоном стояла найскладніше завдання з усіх – вмовити народ зір доєднатись до нього. Вони сильно відрізняються від решти народів, але разом з цим і мають схожість з кожним. Вони доволі спокійні та миролюбні, але за потреби жорстокі та нещадні, при цьому мають честь і ніколи не атакують з-за спини. Проте головна їх відмінність полягала в їхніх силах. Вони були фактично магічні і протидіяти їм було майже неможливо. Також народ зір був здатен в певному сенсі передбачати майбутнє у формі видінь, які збувалися, але їх можна було змінити якщо було бажання. Це був найгірший суперник якого можна уявити, він міг знати кожен твій крок ще до того як ти його зробиш. Перед ОКД стояло майже неможливе завдання, а тому щоб не погіршувати ситуацію, за наказом Оріона, Атлас отримав щось на кшталт відпустки.

Андрій одразу скористався нею і зник на тиждень, разом з парою десятків літрів міцного рому. Його знайшли в кількох тисячах кілометрів від будь якого королівства, у диких і незайманих землях. Він був п'яний і весь у сльозах, з його слів це через скорботу, оскільки Гарес був першим з ким йому вдалось здружитись тут, але насправді це були сльози за рідним домом. Атласа до Ґенар-Амве та закрили в його ж кімнаті, розраховуючи на його чемність. За кілька годин після того туди прийшла Афіна, просто глянути як він і поговорити. Вона не очікувала, що розмова вийде така плідна. Андрій, який ще не протверезів розповів їй про свою сім'ю та друзів і звичайно він не мовчав про Марію. Згадуючи її, з його очей текли сльози. Це змогло розчулити Афіну і змусити її почуватися трохи винною. На диво, лише факт того, що вона вислухала допоміг Андрію заспокоїтись і повернутись до реальності.

Пройшов майже рік з того моменту коли Атлас опинився у цьому вимірі. Перемовини з народом зір йшли не найкращим чином і вже кілька місяців з ними панувала війна. Вони гарно стримували натиск ОКД і ніколи не йшли в атаку, їм не були потрібні нові території, лише зберегти те, що було. Але так чи інакше тисячі воїнів з обох сторін конфлікту втратили свої життя. Тисячі сімей лишилися без батька, сина або брата. Андрія ж не залучали у конфліктах, він цього не надто прагнув, як власне й Оріон. До того ж у Атласа розвинувся сильний алкоголізм. Він кожного дня випивав як мінімум з десяток літрів рому, щоб просто заглушити душевний біль. Його тіло ж легко витримувало таке навантаження і було ледь не в первинному та здоровому стані.

Аж ось сталось дещо неймовірне, принц народу зір дізнався про неймовірну красу Афіни і забажав зустрітись з нею. Його батьки мертві і не могли цьому якось завадити, а ось регент навіть не планував цього, він вбачав в цьому вигоду, а тому зовсім скоро до Ґенар-Амве прибув посланець з пропозицією про зустріч та тихій нейтральній території для перемовин. Оріон вирушив туди з надією припинити безглузду війну та насильство. Дорога зайняла кілька днів.

Вже на місці стояв невеликий табір з наметів, а в найбільшому з них був стіл для перемовин. Там був регент, чоловік на вигляд близько шістдесяти років, з довгим сивим волоссям та такою ж сивою та короткою бородою, шкіра його була світла, а очі темні. Поруч з ним сидів принц народу зір, Артур. Молодий хлопчина зі світлою шкірою, блакитними очима та чорним як ніч волоссям, статура міцна, а зріст був рівний королю Оріону. Одягнутий же він був у вишукане і водночас практичне вбрання чорного кольору. Регент запропонував неочікуване рішення – примирення через шлюб. Оріону це надто сподобалося, він не збирався торгувати власною донькою задля миру. На що йому відповіли, що це не торгівля і все буде цивілізовано. Регент запропонував наступні умови – принц Артур та принцеса Афіна мали пробути разом два тижні у Деларасі і якщо вони сподобаються один одному буде зіграно весілля яке припинить війну і доєднає королівство зір до ОКД, сформувавши Імперію Драконів. Оріон дав згоду на це, обидві сторони підписали договір і тепер все залежало виключно від дітей.

Коли Оріон повернувся додому і повідомив доньку про договір, їй це не надто сподобалось. В неї не було жодного бажання навіть просто бачити цього принца. Але вона не могла нінащо вплинути, до того ж думка про завершення війни змогла глибоко засісти їй в голову, а тому Афіна все ж дала згоду і за першої ж нагоди відправилась у Деларас. При першій зустрічі з Артуром він їй сподобався зовнішньо, на її думку він був доволі симпатичним та милим. Вони весь день провели разом, спілкуючись майже безперервно. Кожного дня вони гуляли вулицями міста, постійно спілкуючись і будучи майже нерозлучними. Так і пройшли два тижні, упродовж яких будь-які битви були припинені. Нарешті до Деларасу прибули Оріон та регент королівства зір, щоб поспілкуватись з дітьми, хоча їм обом було під дві сотні років. Артур без вагань заявив, що закоханий. Афіна сказала ж, що він їй сподобався і вона готова вийти за нього заміж при необхідності. Слів доньки було достатньо для Оріона, а тому весіллю було бути і воно мало пройти у Стар-Ларіс, столиці народу зір. Всі повернулися до своїх столиць і почали підготовку, а війська відступили, оскільки мир настав.

Ґенар-Амве було поглинуте черговим святкуванням, місцевий народ справжнє полум'я в серці і полюбляв запалювати найбільші й найгучніші свята. Андрій же в черговий раз напився, близько сорока літрів рому пройшло через нього. Коли він не міг триматись на ногах то злетів високо в небо, щоб подихати свіжим повітрям та прийти в себе. Аж раптом він почув як крила прорізали повітря в його бік. Це була Афіна, її крила були такі ж як у батька, але більш витончені. Вона хотіла поговорити, оскільки це могла бути остання їх розмова. Принцеса висловила свої почуття та переживання перед тим, що її очікує. Вона взяла Андрія за руку та поцілувала у губи. І сталося те чого ніхто не очікував, він не був проти. Вони розтанули у поцілунку, а потім спустились до замку і пройшли в кімнату Афіни.

Атлас прокинувся глибоко в ночі, голий та в обіймах принцеси. Він тихо встав з ліжка, щоб не потривожити її, одягнувся і вийшов через вікно, після чого повернувся у свою кімнату, заприсягнувшись більше ніколи не пити. На його щастя він не був помічений. Через шість днів приготування до весілля були завершені і почалась подорож до Стар-Ларіс. Там вже майже все було готове до весілля. Після прибуття туди пройшло ще два дні упродовж яких готувались страви для святкування та розміщались прикраси. І ось настав день весілля, церемонія пройшла пречудово і після неї почалося як саме святкування та мир, остаточний та безповоротній. Коли почало сутеніти молодят провели в замок, щоб вони могли провести свою першу і довгу шлюбну ніч. Зранку же, коли багато-хто ще спав, Оріона провели у печеру недалеко від замку, де було джерело. Це було підземне озеро на дні якого лежали тисячі дрібних сяючих кристалів, що створювали подобу нічного неба. Коли король випив звідти воду, його шкіра на мить поблідла, а вени почорніли та скоро це пройшло. Його спочатку стали повністю чорні, потім з'явилась світло-фіолетова райдужка, а зіниці почали сяяти наче зірки. ОКД нарешті стало Імперією Драконів.

Андрій почав готуватися до повернення додому, аж раптом його спинив Оріон. Він дав йому перекований обладунок Гареса, на ньому не було жодних відзнак чи символів, що говорили про належність до будь-якого з народів. Це був своєрідний прощальний дарунок. Атлас одягнув його і був готовий повертатись додому. Оріон клацнув пальцями і відкрив портал на Землю, виглядав він як чорна діра вкрита фіолетовими блискавками та золотим вогнем. Разом з цим Імператор пообіцяв, що дракони більше не будуть турбувати інші виміри. Андрій потиснув йому руку і влетів у портал, після чого той закрився.