Двадцять п'яте квітня 1986 року, майже опівніч. У пожежному відділені на нічній зміні працював хлопець, двадцять шість років. Зріст під два метри, коротке темно-каштанове волосся, світло-зелені очі, поголене обличчя, світла шкіра, статура міцна, а м'язи підкачані. Звали його Пак Ігор Віталійович. Він читав газету, в якій йшлося про те, що республіки одна за одною проявляють активне бажання отримати незалежність. Проявляється це в у масових і частих людських протестів. Вони настільки масові, що міліція просто розбігається в неспроможності їх спинити. В деяких випадках присутні й масові арешти, але вони роблять лише гірше.

Читаючи це, Ігор посміхнувся, він ледь не з самого дитинства мріяв про незалежну Україну. Оскільки ніч була спокійна, він дозволив собі заснути на стільці, власне як і більшість його співробітників. Аж раптом гучний вибух та сигнал про пожежу. Четвертий енергоблок ЧАЕС вибухнув і спалахнув. Всі пожежники міста. Кожен з них кидав у вогонь по одній лопаті з піском і йшов геть оскільки рівень опромінення який вони отримували перевищував норму у сотні якщо не тисячі разів. А коли черга дійшла до Ігоря, везіння відвернулось від нього – підлога під ним провалилась і він опинився у приміщенні з уламків, яке саме собою повністю закрилось. Сам же хлопець втратив свідомість.

Коли Ігор отямився то чув крики і вогонь. Він намагався докричатись, але його ніхто не чув. Він намагався якось розчистити собі вихід, але уламки були надто важкі. А потім він знепритомнів. Коли Ігор знову отямився, довкола панувала мертва тиша і абсолютна темрява. Чергові спроби розчистити собі шлях на волю скінчились черговою непритомністю. Цей цикл повторився ще декілька разів перед тим як Ігор втратив надію. Але він все ж зміг набратись сил щоб спробувати останній раз перед тим як скласти руки і сталось диво – уламки вагою в сотні кілограм зрушили з місця наче вони майже нічого не важили. Ігор зміг вилізти з-під уламків, але виявив щось інше – купол. Йому пощастило знайти вихід звідти і побачити сонце. Після цього він просто йшов вперед і через півтора кілометри він знову втратив свідомість.

Супутники ОЗГО зафіксували різкий сплеск радіації поблизу ЧАЕС та передали цю інформацію українським спецслужбам. Менш ніж за годину вони вже були на місці і не зафіксували високий рівень радіації, натомість вони знайшли непритомного чоловіка з в уніформі радянського пожежника. Застосувавши всі міри безпеки, його було повантажено на гелікоптер та доставлено до найближчого об'єкта ОЗГО. Ігоря, волосся якого вже ледь досягало тіла, а на обличчі з'явилась щетина, помістили у камеру, майже повністю ізольовану від світу. Спочатку були спроби встановити його особистість, але документів при ньому не було, відбитки пальців не були присутні в базі даних, ще й довкола нього постійно стрибав рівень радіації.

Двадцять сьоме квітня, 2013 року, близько першої години дня. Ігор отямився, одягнутий у білий одяг, у лікарняному ліжку яке було оточено незрозумілими для нього приладами. Він встав та озирнувся, одна з перших речей яка трапилась йому в око це величезне дзеркало, що було вмонтовано в одну зі стін і займало майже всю її верхню частину, а в кутах тієї ж стіни стояли динаміки. Раптом було чутно голос, що неабияк налякало Ігоря. Голос представився як Александр, Директор ОЗГО.

– Що це означає? – спитав Ігор.

– ОЗГО розшифровується як Організація Земної Глобальної Оборони. – відповів Бенджамін.

– Займаєтеся захистом всієї планети?

– Так. Я б хотів почути ваше ім'я.

– Пак Ігор Віталійович.

– Добре, поки люди з СБУ шукають дані про вас, поговоримо.

– СБУ?

– Служба Безпеки України.

– Служба Безпе… Україна незалежна?

– Так. Але зараз я дещо спитаю. Що останнє ви пам'ятаєте і назвіть повну дату.

– Двадцять шосте квітня, 1986 рік, ніч. Ми гасили пожежу на ЧАЕС.

– Зараз двадцять сьому квітня 2013 року.

– Що?

Бенджамін як раз отримав на руки документи про Ігоря і повільно та обережно почав вводити його у курс справи. Коли той почув, про війну, в кімнаті почав підвищуватись рівень радіації, який потім почав швидко спадати. Стало зрозуміло, що рівень радіації довкола Ігоря залежав напряму від його емоційного стану. ОЗГО запросили одного зі своїх агентів з однією з найслабших форм телепатії – проста емпатія, здатність відчувати чужі емоції та впливати на них, змінювати їх, керувати ними. Це дало змогу спілкуватися з чоловіком у більш комфортних умовах.

Ігорю повідомили, що сталось з його сім'єю. Батько загинув через півроку після трагедії, через променеву хворобу. Матір загинула через п'ятнадцять років в наслідок невдалої операції з видалення апендиксу. Сестра ж стала дорослою жінкою, що керує невеликою мережею ресторанів та кафе у Запоріжжі, має чоловіка та двоє дітей.

Пізніше над Ігорем почали проводити експерименти, за його ж згодою. Метою було визначити, що саме з ним сталось і чи можна це обернути назад або хоча б навчитись керувати цим. Одразу ж була виявлена по-справжньому аномальна і неземна міцність тіла. Не було знайдено нічого, що могло б пробити його шкіру. Нічого, що могло б зламати його кістки. Нічого, що могло б пошкодити зіницю його ока. Також була виявлена надлюдська сила, яка залежала від поглинутої радіації – чим більше, тим сильніше. Але найцікавішим відкриттям була можливість вибуху. Ігор міг вивільняти накопичену радіації у формі потужного вибуху, що не лишає після себе жодних слідів опромінення.

Коли ОЗГО та СБУ впевнились, що він безпечний його почали навчати жити у сучасному світі. Це було легше та швидше ніж очікувалось, але все ще досить повільно. Та вже під кінець року, Ігоря випустили у світ та возз'єднали з сестрою.