Йшов 2025 рік. Андрію вже двадцять два роки, він знову підріс і тепер його зріст складав цілих метр дев'яносто шість сантиметрів. Його волосся було досить довгим і майже діставало до плечей, у цивільному житті, вже чоловік, збирав всього його у хвіст, а на роботі розпускав. Він продовжував зустрічатись з Марією, яка також трохи підросла і тепер вона була метр сімдесят п'ять. Команда Титанів перегнала Вартових у популярності і довіри населення, костюми в усіх не сильно змінились.

Сьоме липня, четверта година вечора. Шістнадцятирічний Сашко, який мав зріст метр сімдесят сім і майже завершив навчання у ДЗОГ оскільки вже освоїв всю теорії, завітав в гості до Андрія і почав чекати його. Щоб якось убити час він увімкнув у своїй вітальні телевізор канал з новинами. Там показували Титанів, які зійшлися в протистоянні проти цілої зграї драконів у Середній Азії. Андрій міг собі дозволити діяти відносно самостійно та періодично допомагати команді, в той час як решта бились виключно разом. Хоча Меркурій з Архітектором мали непоганий потенціал як самостійних бійців. Так чи інакше, коли дракони були вбиті або непритомні, Титани повернулись на свою базу, агенти ОЗГО забрали тіла тварюк. Потім герої повернулись додому, кожен до себе. Пітер виявився запеклим католиком, в його будинку досить велика кількість різних релігійних артефактів та навіть роба священника – його батька. Метью ж після того як швидко оббіг своє місто просто влігся на ліжко в себе вдома, знявши лише шолом щоб вільно дихати. Адам продовжив роботу в лабораторіях, працюючи з Джозефом. Псих же займався медитацією у себе вдома.

Андрій та Марія ж по поверненню додому вели себе майже як ідеальна сімейна пара. За роки безперервних відносин вони пережили багато речей, від гучних сварок, що завершувались коханням до простих непорозумінь. Імпровізована сім’я з двох братів та дівчини спокійно вечеряла, аж раптом Андрій вирішив задля сміху влаштувати допит брата. Марія його в цьому з радістю підтримала.

– Отже… коли дівчину заведеш? – спитав Андрій, чим змусив всіх, включно з собою, похлинутися напоями.

– Ти зараз смієшся? – спитав Сашко, витираючи рота серветкою.

– Ти що? Ні. – відповів Андрій ледь стримуючи сміх та усмішку.

– А мені здається, що так. – сказав Сашко.

– Він поставив абсолютно серйозне питання. – сказала Марія та запила водою. – Мені також цікаво.

– Чого це раптом ви вирішили мене про це спитати? – спитав Сашко. – Це якась змова чи десь тут прихована камера? – оглянувся він. – Ви загралися.

– Просто я в твоєму віці… – почав говорити Андрій, вже не стримуючи посмішку, – … я в твоєму віці вже й розійтися пару разів встиг.

– Як і я. – додала Марія.

– Еммм… що я вам зробив? – спитав Сашко. – Чи вам на роботі почали наливати? Скільки ж ви тоді випили…

– Ми тверезі, просто ти якийсь… кислий. – відповів Андрій. – Вже й жартів не сприймаєш.

– Я не кислий. – роздратовано відповів Сашко.

– Я тебе краще за будь-кого знаю і повір мені, ти кислий. – сказав Андрій.

– Здається вам краще дитину завести. – відповів Сашко. – Може хоч тоді відчепитесь.

– Тепер не кислий, а якийсь… гострий… – зауважила Марія. – Що вже сталось?

– Нічого. – відповів Сашко та опустив погляд в тарілку. Одразу після цього він відчув на собі важкий погляд Андрія, який справді почав читати його думки. – Не дивись так на мене… прошу…

– Добре-добре. Але ти справді якийсь роздратований останнім часом. – зауважив Андрій. – Я хотів це якось розбавити несмішним жартом.

– Просто… скоріше б сили проявились. – відповів Сашко.

Ця відповідь викликала в Андрія дивні почуття. З одного боку сили зроблять його брата сильним і будуть захищати його весь час, а з іншого – це нові небезпеки, нові обов'язки, новий і більш жорстокий світ до якого Сашко ніколи не буде готовий. Решта вечері пройшла у досить незручній мовчанці. Андрій та Марія звичайно спілкувались подумки, але настрій у всіх підупав.

Шістнадцяте липня. День почався спокійно, по міркам ОЗГО це був звичайнісінький день без жодних особливостей. Аж раптом, о дев'ятій ранку за Києвом почали надходити повідомлення про мінування цілих міст та підриви специфічних бомб. Після вибуху міста швидка наповнювались світло-блакитним туманом, який представляв з себе потужну нервово-паралітичну отруту. Люди вмирали за лічені секунди, а надлюди за хвилини. Хоча дехто мав повний імунітет. Агенти ОЗГО почали бити на випередження і евакуйовувати міста ще до підриву. Паралельно з цим Вартові та Титани також займались порятунком людей.

Раптово, Атлас отримав повідомлення про підрив однієї з бомб у Львові, він миттєво туди направився щоб рятувати брата та Марію яка займалась евакуацією населення. Через критичність ситуації, він начхав на таємність і використав телекінез щоб очистити місто, направивши туман високо в атмосферу та розсіявши його. Нажаль Сашко був уражений газом, він був живий але в критичному стані. Марії пощастило і вона не була уражена. Андрій використав портал у своїй кімнаті та перемістив брата на Гексагон де його одразу помістили в медпункт. Лікарі спробували встромити голку в вену Сашка, щоб почати давати йому ліки, але голка зігнулась. На щастя Адам був поруч і замінив голку на ту, що здатна пробити шкіру керміта.

Вже об одинадцятій ранку за Києвом весь газ на планеті був нейтралізований силами ОЗГО та героїв. В страшних муках загинули десятки тисяч людей, але це все ще краще ніж могло б бути. В цей же час на Гексагоні, Андрій був трохи здивований факту пробудження сил у брата. Адам вже встиг провести аналіз крові і мав відповідь. «Судячи з усього, вся річ у біонанітах. Коли вони зрозуміли, що носій у смертельній небезпеці ¬– активували кермітські гени, пробудили сили. Це сповільнило дію газу, а разом з цим врятували Сашка.», – сказав Жива Машина. Атлас, Адам та Марія були в палаті Сашка.

– Отже… це втягнуло його в світ геройства… Не знаєш коли він отямиться? – спитав Андрій.

– Гадки не маю. – відповів Адам та поглянув на Сашка. – Твої сили пробудились природно, а його… в спробах вижити.

– Деякі сили і в мене пробудились для виживання.

– А може є щось, що покращить його стан? – спитала Марія.

– Це та сама ситуація де час – найкращий лікар. – відповів Адам.

– Не обов'язково. – втрутився Джозеф, поки заходив до палати.

– Вітаю. – сказав Андрій.

– Як твої психічні сили? – поцікавився Джозеф. Він вже якийсь час знав про них від Адама, за дозволу Атласа. – Очистити ціле місто від газу… це вагоме досягнення.

– Дякую за похвалу. – відповів Андрій. – Як тобі в ОЗГО працюється?

– Я працюю не в ОЗГО, а з ОЗГО. Велика різниця, але дякую, що спитав. – відповів Джозеф.

– Це все звичайно добре, але якщо маєш щось корисне ¬– кажи. – відповів Андрій.

– Поки Адам займався наданням допомоги твоєму братові, я вивчив склад газу і трохи твою кров. – сказав Джозеф.

– … Як ти це все встиг за дві години? – спитала Марія.

– Не буду розкривати таємницю, це в ж втрата переваги! – відповів Джозеф. – Щоб не втрачати час. Газ це щось на кшталт швидкої генної терапії. Переважно надлюдської генної терапії.

– Знову сектанти? – спитав Андрій. – Хотіли обернути всіх на надлюдей?

– Не зовсім. – відповів Джозеф. – Я гадки не маю хто це створив, але він розумний. Кожна молекула газу просто фонить квантовим опроміненням. Це виступало в ролі своєрідного посилення ефекту. Дія була спрямована на мінімальні жертви.

– А моя кров тут до чого? – спитав Андрій.

– До того, що в тебе повний імунітет. – відповів Джозеф. – Я встиг порівняти з простими людьми які мають імунітет. Деякі їх клітини почали процес руйнування, в той час як твої ні. Твій брат поки знаходиться в критичному стані, але в нього простіший набір генів і тому не факт що він прокинеться.

– Якщо в тебе є ліки, віддай їх сюди. – втрутився Адам. – Не грайся в Бога.

Джозеф віддав ампулу з ліками Живій Машині та пішов, він трохи погрався на емоціях Андрія і йому цього було достатньо. Адам проаналізував ліки і коли впевнився у їх безпечності ввів Сашку через крапельницю. Ефект не змусив себе довго чекати. Менш ніж за хвилину хлопчина прокинувся та почав агресивно хапати повітря. Сашко був збентежений і не до кінця розумів, що відбувається та де він. Від пережитого в нього ледь не сталася панічна атака, а це могло б знищити як мінімум весь медичний блок Гексагону. Андрію довелось скористатись телепатією, розкрити свої сили перед братом, щоб заспокоїти його. Пізніше до палати нарешті завітав Сергій. Він не міг раніше прийти, доводилось розбиратись з наслідками атаки.

Наступного дня Сашка вже випустили з медичного блоку і він одразу за власним бажанням пішов на тренувальний майданчик. Йому досі не вірилось в те, що сталось. Заповітна мрія – отримати сили, нарешті збулася. Скоро до нього доєднався Андрій, який сказав, що тренажери для нього тепер як папірці, навіть ті, які були розраховані на надлюдей. Натомість він запропонував Сашку пройти за ним. Брати йшли по коридору на нижні рівні Гексагону, аж ось вони спинились. Андрій відкрив двері з замком, ключем до якої є сітківка ока кожного з Титанів. Далі він провів брата до приміщення з тренажерами, включно з його особистими. Через велику силу навіть напівкровного керміта, кожен з тренажерів міг створювати навантаження в кілька десятків тисяч тон. Особисто Андрій тренується з навантаженням в межах п'яти тисяч тон.

Сашко трохи позаймався. Його це сильно виснажило, оскільки організм все ще був ослаблений. Андрій звичайно давав йому мінімальні навантаження і постійно був поруч, щоб підстрахувати. Після тренувань вони знову сходили до медичного відділення де Адам оглянув Сашка. За результатами огляду він сказав, що упродовж наступних кількох днів організм хлопця повністю відновиться і можна буде переходити до практичних занять у навчанні бути героєм. Андрій буде вчити його літати, керувати силою ударів, орієнтуватися на місцевості, долати звуковий бар'єр та розвивати реакцію.

Двадцять перше липня, одинадцята тридцять ранку за Києвом. Десь в Атлантичному океані, на висоті в два кілометри над рівнем моря, в кількох десятках кілометрів від Гексагону, Андрій займався тренуванням Сашка. Завдання було дуже просте – вдарити Атласа з усією можливою силою. Юному герою це давалось важко, оскільки він не міг навіть просто поцілити у старшого брата. Тоді Андрію довелось дати пораду: «Ти б'єш туди, де я знаходжусь, а маєш бити туди, де я буду.».

– На відміну від тебе, я не маю телепатії. – відповів Сашко, тяжко дихаючи.

– Не в телепатії річ. Хоча б спробуй.

– Вмовив. – сказав Сашко. Він спробував вдарити брата, кілька ударів пройшли мимо, але завдяки цьому йому вдалося зрозуміти його рухи і перебачити наступну дію. Останній удар поцілив прямо в живіт Андрію.

– Ось це вже щось. Я навіть відчув удар. – сказав він.

– Ага… щось я вже втомився.

– Добре, летимо додому, – сказав Андрій та глянув на годинник, – як раз час обіду.

– Прекрасно.

– А потім полетиш додому.

Вже за кілька хвилин брати прибули до будинку. Сашко програв. Він зауважив, що Андрій не піддавався, на що той відповів: «Я можу летіти на швидкості в тридцять махів, а я навіть до одного не доходив, летів десь на твоєму рівні, тому… нічого не знаю.». Сашка це не надто сильно заспокоїло, але змогло трохи здивувати. Андрій почав готувати обід, активно користуючись телекінезом у процесі. На кухні почала панувати своєрідна магічна атмосфера через це. «Так ось як ти так багато всього встигаєш… це остання річ яку я міг би вигадати. – сказав Сашко. – А це тобі взагалі ще щось дає?».

– В певному сенсі так. – відповів Андрій. – Розвивається просторове чуття.

– Еммм… що?

– Якщо простими словами, я знаю що і де знаходиться довкола мене. Навіть якщо нічого не бачу. От зараз я відчуваю твоє серцебиття.

– А це вже моторошно.

– Знаю, але корисно.

– Знаєш… а ти міг би самотужки врятувати весь світ. – сказав Сашко після невеликої паузи.

– Для початку, скажи, що ти маєш на увазі, я не хочу лізти в твою голову. А також… я не всесильний, я не бог.

– Ну сам подумай, у тебе є телепатія і телекінез. Ти можеш змушувати людей дотримуватись закону, переписавши свідомість до прикладу, або просто вбивати всіх хто… – Сашко не встиг договорити фразу, як всі предмети, що були у повітрі швидко опустились на столи щоб вціліти. – Я щось не так сказав?

– Жодних… втручань… – відповів Андрій та розвернувся до брата. – … в особистість! І жодних убивств.

– Ти ж вбивав до цього, хіба ні?

– Так я… я вбив один раз. Не сперечаюсь. А це була помилка. Ми не боги, ми не вищі за закон, ми не маємо права на вбивство.

– Але…

– Жодних «але». Я був наляканий, я не був готовий до того, що побачив… що відчув. Убивство це межа яку не можна перетинати.

Андрій повернувся до куховарства, а Сашко просто всівся на стільці. Обидва зберігали цілковиту тишу. Скоро вся незручна ситуація була перервана Марією, яка повернулась з місії. Прийшла вона як раз до обіду. Вже після того як всі пообідали, Сашко повернувся до себе додому, самостійно.

Приблизно шоста година вечора за Києвом. Ла-Корунья, Іспанія. Псих спокійно пролітав над містом в процесі патрулювання, аж раптом його збила потужна кінетична хвиля. Вона сильно дезорієнтувала його в просторі, а потім слідував удар, який вклав його на землю. Перед ним стояв невідомий чоловік, у повністю чорному костюмі, навіть голова була повністю закрита. Сергій спробував вийти на контакт, але з цього нічого не вийшло, тому довелось атакувати. Нажаль нападник був надто швидкий, в одну мить він вже опинився за спиною Психа. А потім він почав використовувати місцевих як живий щит проти героя. Сергію на мить здалося, що стиль бою нападника видався йому знайомим.

Коли натовп розійшовся бій знову продовжився майже в повну силу. Аж тут нападник дістає балон з газом та приєднаною інгаляторною маскою. Невідомий миттєво перемістився за спину Психа, схопив його, притулив маску до обличчя та пустив газ. Сергію вдалося скинути нападника з себе, після чого той втік. Вже за лічені секунди йому стало важко дихати, а голова почала паморочитись. Псих подав сигнал СОС в ОЗГО з допомогою годинника, а разом з цим активував маячок, після чого полетів в бік Гексагону. З кожною секундою йому ставало все гірше. Вже на півшляху з його носа почала текти кров. Він почав втрачати висоту, а потім взагалі впав у океан та втратив свідомість. Від потопання його врятував костюм, який зафіксував критичний стан носія, та активував повітряні подушки в плащі.

Шоста тридцять за Києвом. Андрій отримав голосове повідомлення від Бена, що Сергій у критичному стані. Хлопець зірвався з місця та відправився на Гексагон з допомогою порталу. Марія одразу ж пішла за ним, оскільки все чула. Вже в медпункті вони пройшли до палати. Псих лежав з підключеними апаратами для підтримки життя. А його голова була побрита наголо і мала купу сенсорів на ній. Андрій спитав, що сталося. Бен коротко переповів те, що йому було відомо, в тому числі і про невідомого нападника. Потім до палати увійшов Адам, з результатами аналізу крові.

– Кажи, що там. – сказав Андрій.

– Отруєння. – відповів Адам.

– Отруєння? Чим, бляха, можна отруїти його?

– Якщо судити з даних отриманих з мережі, а також його стану, це потужний нейротоксин.

– На кшталт «Новачка»?

– Так. Але в рази потужнішого. – після цієї фрази до палати увійшов Джозеф.

– Нічого подібного між ними нема. – сказав він.

– Що ти тут забув? І чому це немає нічого подібного? – спитав Андрій.

– «Новачок» це грубий шмат лайна який нічого не вартий, а це виріб мистецтва. Мій виріб. – відповів Джозеф.

– Ти створив отруту, яка ввела мого батька в передсмертний стан? – ледь не крикнув Андрій, та схопив вченого за горло. – Ти… я вимагаю пояснень! – сказав він та відпустив.

– Спитай у улюбленого Бенджаміна. – відповів Джозеф. – Це він замовив у мене цю зброю.

– Що? – спитав Андрій та перевів погляд на Директора ОЗГО.

– Ця зброя моя ідея. – відповів Бен.

– От не треба тут! Твоя ідея це почати її розробляти, а зброя виключно моя ідея. Ти б до такого не додумався. – поправив Джозеф.

– Чхати я хотів на те хто з вас першим це придумав! Пояснення! Зараз! – крикнув Андрій.

– Пояснення полягає у надлюдях. Особливо у Вартових. – відповів Бен. – Зброя мала стати засобом контролю над ними, або засобом їх винищення за потреби.

– До чого тут Вартові? – спитала Марія.

– Ми їх майже не контролюємо. – відповів Бен. – Зброя створювалась на випадок їхнього повстання.

– Хто знав про неї? – спитав Андрій.

– Лише я та Джозеф. – відповів Бен.

– Цей токсин, це все, що ти створив? – спитала Марія у вченого.

– Ні і це проблема. – відповів Джозеф. – Радує лише те, що воно не смертельне.

– Тобто? – спитав Андрій.

– Я не ідіот, щоб вдруге створювати небезпечну зброю і лишати її без належного нагляду. – агресивно відповів Джозеф. – Вся зброя у наполовину робочому стані. Вона спрацює, вона ослабить супера, можливо позбавить частини сил, але самостійно не вб'є.

– Скільки видів зброї ти створив? – спитав Адам.

– Тринадцять. Для різних типів сил. Основний нахил на Вартових, Невразливу Леді та Титанів. – відповів Джозеф.

– Ти розробив зброю проти кожного з нас?! – спитав Андрій.

– За проханням твого улюбленого Бенджаміна. – відповів Джозеф. – І не зовсім проти всіх. Я гадки не маю як тебе вбити. Квантове опромінення – єдина річ яка хоч якось може нашкодити кермітам, проти тебе не діє. Воно вб'є твою матір та брата, але не тебе. Воно може цілу планету знищити, але ти, наче той тарган, виживеш.

Андрій замість зайвих слів, просто змусив його вийти з палати силою думки. Бен пішов слідом, щоб не створювати додаткову напругу, а разом з цим його чекала розмова з Джозефом. Обидва зустрілись у кабінеті Директора ОЗГО. Вчений вже зміг дослідити записи з камер де був Псих та нападник, хоч і досить поверхово, але цього вистачило для появи певних теорій та висновків. Джозеф звернув уваги на рухи невідомого, вони були майстерні, а сам він точно знав проти кого вийшов у двобій. Також увагу заслужив костюм. Судячи з усього це були високоякісні матеріали, але сам по собі він був зроблений нашвидкуруч і досить аматорськи.

– Це точно Срібний Бігун. – сказав Бен та закашляв з кров'ю.

– Нарешті наші думки зійшлися. – прокоментував Джозеф.

– Цікаво, чому він напав. Має бути причина.

– Слухай, моя самозакоханість та самовпевненість вже втомились і почали вважати, що нас двох для цього розслідування замало.

– Пропонуєш когось залучити?

– Так. Когось холоднокровного, розумного з комп'ютером замість мізків.

– Залучити Адама, це залучити всіх Титанів. Він зблизився з оточенням.

– Чхати на це. Я не твій підданий, я все ще окремо від ОЗГО. Не даси дозвіл, я сам залучу Адама. Тут намічається бунт Вартових. Потрібно розслідувати і почати переводити зброю у бойовий стан.

– А раптом вони дізнаються?

– А раптом вже дізнались? Ми не знаємо, що в їхніх головах і хто окрім них нас зрадив.

Раптом Джозеф схопився за свій планшет та почав шукати дані про склад з якого вкрали отруту. І тут він усвідомив – зламу не було, склад було відкрито тим у кого був відповідний доступ. Але усвідомлення прийшло надто пізно. Бен встромив йому у шию дротик зі снодійним, а потім телепортував його з собою в невідомому напрямку.

Двадцять друге липня, п'ята ранку за Києвом. Джозеф прокидається у темному приміщенні, прикутий до стільця, який розрахований на суперсолдатів. Він не може поворухнути ні рукою, ні ногою. Відчуття у нього було наче після гарного та довгого вечора у барі. Аж раптом в кімнаті вмикається світло, вона вся металева, а потім відкриваються двері, через які входить чоловік у чорному костюмі, як нападник. За ним ще один. А потім обидва зняли маски, це були Отаман та Срібний Бігун.

– Ха-ха-хе-хех… Підкупити Бенджаміна, як вам це вдалося? – спитав Джозеф.

– У всіх є свої слабкі місця. – відповів Срібний.

– В його випадку просте бажання вижити. – додав Отаман.

– Що ж… очікував від нього більшого, якщо бути відвертим. – сказав Джозеф. – Нащо?

– Для допомоги. – прозвучав гучний жіночий голос з коридору. До кімнати увійшла Анна.

– Невразлива Леді… очікувано. Але нащо? – спитав Джозеф.

– Твій інтелект може гарно послужити нам, як власне і тобі. – відповіла Анна.

– Я це й так розумію. Мені цікаво нащо цей переворот? Нащо всі ці смерті? Все це? – спитав Джозеф.

– Одразу може й не видно, але це порятунок. – відповіла Анна. – Коли Земля доєднається до Кермітської імперії, вона буде захищена. Жодних воєн, голоду, хвороб, злочинів. Запанує мир.

– Мир ціною свободи? Розумію. Але я за жодних обставин не віддам Землю в руки космічних завойовників.

– Не тільки мир. – додала Анна. – Люди на диво корисні. Для розмноження. Візуально ідентичні нам, а діти виходять приголомшливі.

– Ну припустимо що тобі вдасться. Що станеться, якщо Андрій та Олександр не підуть тобі на зустріч?

– Вони помруть. Три десятиріччя не така велика втрата.

– Моя відповідь «Ні».

Анна кивнула головою в бік Мартіна і той підійшов до Джозефа, потім потряс трохи лівою рукою і ледь торкнувся до щелепи вченого як його відбувся удар, з силою алюмінієвої бити. Той сплюнув кров, а потім посміхнувся. «Ви мене не вб'єте, надто цінний.», – сказав Джозеф та засміявся. Вартові та Невразлива Леді покинули його, замкнули двері та вимкнули світло. Лишившись на одинці, він перестав сміятись та щосили стиснув щелепу. Один з його зубів виявився фальшивим і він його розбив. Потім сплюнув собі на ноги, там був малий пристрій, на якому був ледь помітний діод, що мигав жовтим світлом. «Код 135-601-Сігма-Адам-01, активувати протокол «Асистент». Код 843-091-Дзета-Аполон-00, активувати протокол «Аполлон».», – сказав Джозеф, після чого пристрій самознищився. Штучний додатковий хребет вченого ввів йому в організм голку, по якій почав подавати рідину.

Разом з цим Адам який працював у штабі Титанів неочікувано закляк. Його шкіра стала сіра наче метал, а очі повністю почорніли. По ньому почали ходити іскри, а потім він телепортувався. Близько шостої ранку Андрій разом з Марією прокинувся через шум на першому поверсі. Вони спустилися і побачили у вітальні майже всіх Титанів. А потім у кімнаті з'явився й сам Адам з Меркурієм, голим і прикритий рушником. «Адаме якого хуя!?», – крикнув Андрій.

– Адам в даний момент на другому плані. Я Асистент. – відповів він. – У мене послання для всіх Титанів. Термінове. – додав він та увімкнув телевізор, завантаживши та увімкнувши запис, а потім повернув Адама до керування і його тіло повернулось до звичного виду.

– Що це було? – спитав Пітер.

– Якби ж я знав. – відповів Адам.

– Вітаю мої улюблені Титани. – сказав Джозеф на записі. – Це відео ви мали отримати або в результаті моєї смерті, або в результаті мого взяття в полон. Так чи інакше був активований протокол «Асистент», підпрограма в голові Адама, яку я створив і завантажив в нього три роки тому. Для загального вашого розуміння, я вважаю, що Вартові обернулися проти нас і їм допомагає хтось з ОЗГО, хтось з високим рівнем допуску. На момент запису двадцяте липня. Нащо вам це? Най буде. Рекомендую готуватись до війни і жорстокої, якщо змогли підкупити когось з ОЗГО, а якщо ще й хтось стоїть над Вартовими… якщо й мене підкуплять – я можу стати сильним і небажаним ворогом. У ваші годинники, костюми чи тіла була завантажена програма захисту від ОЗГО і доступ до моєї власної підмережі зі змінними паролями, навіть я не маю туди доступу. Дійте обережно. – після цих слів запис вимкнувся.

– Ви все чули. – сказав Андрій нервово дихаючи. – Всі одягайте свої костюми, Адам допоможе їх дістати. А я з Сашком до кравця.

– Це розумно. – сказав Асистент, який знову взяв контроль над тілом Адама. – Андрію, вам були надані права адміністратора в керівництві мною.

Титани почали готуватися до можливого бою, Андрій же тим часом одягнув свій костюм, а потім разом з Сашком полетів до Люка, щоб той зробив костюм. Кравець був радий бачити старе обличчя та й нове його радувало. Але Атлас попсував це, оскільки його брату був потрібен костюм упродовж наступних кількох годин, з найкращим захистом. Люку, як митцю, це не сильно сподобалось, але він дав згоду зробити все за кілька годин.

Близько дев'ятої ранку у на одну з гірських вершин у Гімалаях телепортувався Бенджамін та Ігор. Четвертий не розумів, що вони тут роблять і нащо але ще до того як він встиг спитати, Директор ОЗГО зник. А за мить після цього Отаман, який був у своєму костюмі Вартового, атакував своїми лазерами. Ігор відлетів на кілька десятків метрів через це та навіть сплюнув трохи крові. Почалась битва, на диво рівна. Обидва суперники були гарно натреновані і були близькі за силою. Аж раптом Ігор зняв ножа з свого чобота та штрикнув ним Отамана в живіт. Зброя змогла пробити шкіру, що шокувало Вартового. Наступний удар був у ліве плече, ніж там і лишився. Коли ж Отаман ударив Четвертого прямо в обличчя своєю правою рукою, той схопив її та зламав в області ліктя, зігнув руку у протилежну, неприродню сторону. Вартовий закричав в усе горло, а потім лівою рукою вдарив Ігоря так, що той відлетів на кілька сотень метрів, а потім він вдарив туди лазерами, продовжуючи кричати. Четвертий був похований під уламками скелі та тоннами снігу. Отаман оглянув місце приземлення, а потім пішов у бік бази.

Вже там він вступив у конфлікт з Беном, який не попередив про силу і зброю яку мав Ігор. Директор ОЗГО припустив, що можливо Джозеф спорядив Четвертого такими ножами, оскільки він один з небагатьох хто знав про нього і мав необхідний доступ. Далі Срібний бігун допоміг вправити руку назад та накласти шину для фіксації кісток і їхнього правильного зростання.

О десятій ранку костюм для Сашка був готовий. Він був на основі костюма Атласа, але замість темно-сірого був помаранчевий, замість червоного – жовтий. Також на ньому було в рази більше ущільнених елементів для покращеного захисту. З кардинально відмінного була наявність легкого але міцного чорного шолому, що щільно прилягав до голови та захищав очі прозорими лінзами. Маска ж збереглася та стала простим додатком. Сашко обрав собі ім'я Вічний. На його думку це просто але має якусь родзинку. В скорі після цього Андрій відправив свого брата додому, а сам полетів на Гексагон. Не знаючи кому довіряти, він постійно користувався телепатією та стирав пам'ять кожному хто його бачив, щоб не було проблем. Сергій все ще був у не найкращому стані, але вже міг обходитись без апаратів підтримки життя. Андрій взяв його та полетів додому з ним на руках. Порталами не користувався, щоб не вистежили.

Йшли дні. Титани продовжували роботу з ОЗГО, достатньо щоб не викликати підозр, але все ще надзвичайно обережно. Будинок Андрія став неофіційною базою для команди. Вони проводили там майже весь свій вільний час, плануючи і будучи готовими до відбиття атак. Але навіть в таких умовах було бажання на хоч якесь особисте життя і щось хороше. Тому Андрій в один з днів, під час однієї зі своїх прогулянок у місті, як найсильніший член команди він робив це найчастіше і міг собі дозволити бути при цьому самому, зазирнув до ювелірного магазину та купив гарну обручку. Золоту з невеликим але прекрасним смарагдом.

Того ж вечора, на кухні, коли всі Титани, окрім Адама який просто підтримував компанію, вечеряли, Андрій попросив хвилину тиші та встав з-за столу. Хтось, особливо Мет та Пітер одразу ж здогадались, що буде. Як власне й Адам, а згодом і Сашко. Андрій став на одне коліно перед Марією та дістав коробочку з обручкою, а потім зробив пропозицію рідною мовою. Дівчина сказала заповітне слово «Так.». Мовний бар'єр нікому не завадив зрозуміти суть слів, та й реакція допомагала в цьому. Цей теплий та по справжньому світлий момент став лише кращим, коли у дверному проході показався Сергій, який отямився та спустився вниз щоб доєднатись.

Тридцять перше липня. Вперше за кілька сотень років, дракони були помічені на території України, недалеко від Львівської області. ОЗГО повідомили про це Атласа і він одразу ж полетів на задані координати. Там було три дракони. Двоє досить стандартні і відносно невеликі, а один був більш масивний і мав інакшу будову тіла. Андрій атакував і помітив дещо нестандартне і незвичне – тактику. Вона була дуже проста і наче демонструвала розум тварюк. Двоє драконів, що поменше, вели себе максимально агресивно, перетягуючи на себе увагу. Третій же переважно спостерігав, а потім просто зник, наче у повітрі розчинився. Коли Атласу вдалося вбити тварюк то почув крики чоловіка. «Що ти тут робиш? Тут дракони були!», – крикнув Андрій та простягнув руку допомоги чолов'язі. А потім той перерізав горлянку герою дивним ножем. Атлас вхопився за шию, а за мить отримав удар в щелепу неймовірної сили і втратив свідомість. Невідомий перев'язав йому рану. Потім він зібрав свою праву руку в кулак, по ній почали бігати іскри жовтого кольору. Коли їх стало достатньо багато, чоловік випустив з руки енергетичну сферу, що відкрила портал, схожий на чорну діру з жовтим обведенням. Він взяв Андрія на руки і пройшов через портал, після чого той зачинився.

За лічені хвилини на місці вже була Марія. Вона впала на коліна на місці де була кров її коханого і почала кричати та бити землю. А в якийсь момент дівчина просто почала ридати. Скоро туди прилетів Сашко. Він не вірив у те, що сталось. Потім за ними обома прийшов Адам і телепортував додому. Обидва влаштували істерику. Пітер тримав Сашка, а Мет ледь стримував Марію. Психу довелось втрутитись і заспокоїти обох, щоб не було більших проблем. Ввечері Золотий Спалах була у своїй та Андрія спальні, лежала у ліжку та просто плакала.

Перше серпня, десята тридцять ранку. В Гімалаях стався невеликий, але гучний вибух, схожий на ядерний, рівно на місці де був Ігор. Поки на базі Вартових була паніка, Джозеф почав смикати праву руку. Спроба за спробою і в кінці він зірвав метал з неї. Його обличчя розтаяло у посмішці, потім він звільнив ліву руку, а слідом і ноги. В цей же час Ігор вже був на базі, йому пощастило натрапити на Бенджаміна і перш ніж той встиг зникнути, він схопив його за обличчя лівою рукою та стиснув кулак. Череп Директора ОЗГО лопнув і його мізки стали прикрасою стін. Джозеф намагався вибити двері камери, але його сили ще не зміцніли достатньо. Аж раптом хтось пробив двері рукою, а потім розірвав їх як папір. Це був Ігор. Вони швидко привітались і поки їх не знайшли вийшли на вулицю. Їм було потрібне безпечне місце і Джозеф знав одне таке. Він спробував злетіти з місця і в нього вийшло, потім він взяв Четвертого за руки та полетів разом з ним до Львівської області.

Об одинадцятій ранку вони вже були вдома у Андрія, сиділи у вітальні як власне і всі Титани. Джозеф розказав, що сталося, Ігор своєю частиною історії зміг це підтвердити на скільки міг. Потім Марія спитала у Четвертого хто він. Той розказав свою історію, досить стисло і без зайвих деталей, але вона змогла розчулити деяких Титанів. Ігоря було прийнято у команду через голосування. Потім почався складатись план. Джозеф та Адам мали повернутись на Гексагон після чого використати дані з голови Живої Машини, щоб скомпрометувати Вартових та Невразливу Леді. Разом з цим, будуть активовані особливі протоколи ОЗГО. З їх допомогою Джозеф, як довірена особа з високим рівнем допуску, зможе тимчасово взяти на себе керівництво. Титанам потрібно було ліквідувати Вартових. Ігор забронював собі Отамана. Меркурій вирішив позмагатись зі Срібним Бігуном. Решта ж будуть дивитись по ситуації. Але була інша проблема і звали її Анна. Без Андрія ніхто не міг зрівнятись з нею в силі. Джозеф обережно натякнув на Сашка і миттєво отримав за це потиличник від Марії. Вона не надто була в захваті від цього, хоча й розуміла, що це фактично єдиний варіант. Псих запропонував себе, але всі Титани наполягли на тому, щоб він лишився тут через слабкість організму. У команди лишалось все менше часу, бо Вартові рано чи пізно дізнаються про смерть Бенджаміна і втечу Джозефа. Діяти треба було швидко і прямо зараз.

Всі одягнули костюми і почали чекати на сигнал та координати Вартових. Коли Джозеф здійснив все, що хотів, то почав звернення до всієї планети з допомогою Глобальної Системи Оповіщення. Він звернувся до всіх людей і розкрив правду. Його голос звучав з усіх телевізорів, комп'ютерів, та навіть радіо – все, що мало можливість передавати хоча б звук. А разом з цим Адам знайшов у системах ОЗГО вірус невідомого походження, неймовірно небезпечний. Йому довелося під'єднатись напряму та почати очищення майже вручну.

Вартові в цю мить були всім складом у центрі Берліну, перед величезним натовпом людей, який одразу ж почав розбігатись. Колишні захисники Землі почали масову різанину. За кілька хвилин прибули Титани і миттєво спинили бійню. Дві команди стали один навпроти одного.

– Кров цих людей на ваших руках. – сказав Отаман.

– Ви їх вбили! – крикнула Марія.

– Якби ви не розкрили нас перед світом, вони були б живі. – відповіла Біла Зірка.

– А так через вас сотні сімей втратили когось. – додав Чорний Зевс.

– А не треба було вбивати. – сказав Ігор.

– Треба було показати силу. – відповів Отаман. – Це може видно не одразу, але вбиваючи сотні, ми рятуємо мільйони. Якщо буде потреба, ми вб'ємо мільйони для порятунку мільярдів.

– Ви кляті психи і вмрете за це. – сказала Марія і її райдужка запалала.

– Я б не була такою впевненою. – прозвучав голос Анни, яка спустилась з небес. – Атлас був вашою єдиною надією. Без нього у вас до болю простий вибір – доєднатись до нас, доєднати планету до імперії і стати героями, або загинути.

До того як будь-хто зміг би сказати хоч щось, в Невразливу Леді на всій швидкості влетів Сашко та почав бити її. Це стало початком битви. Меркурій одразу ж напав на Срібного бігуна і їх бій можна було побачити в різних місцях всього материка. Ігор кинувся на Отамана, вони обидва потай чекали на реванш. Архітектор зайнявся Чорним Зевсом. Біла Зірка та Крижана Воїтелька об'єднались проти Золотого Спалаху.

Місто почало швидко перетворюватись на руїни, в основному завдяки бою між Анною та її сином. Хоча це було більше побиття немовляти. Сашко хоча й був досить витривалим, але він не був достатньо сильним. Саме тому Невразлива Леді повільно вбивала як його самого, так і все, що було довкола. За наказом Джозефа, у повітря були підняті винищувачі з експериментальним озброєнням. Вони швидко долетіли до місця бою між кермітами, що вже перетекло в околиці Магдебургу. Як виявилося нове озброєння не було таким ефективним проти Анни, а використовувати квантову бомбу було надто небезпечно і це була крайня міра.

Боротьба між Ігорем та отаманом фактично являла собою танок смерті. На одному боці Вартовий, який представляв образ неспинної сили, а з іншого був Титан який уособлював в собі непорушний об'єкт. Отаман мав досвід в сотні років, а тому вважав, що перевага на його боці, а тому недооцінював суперника. В той час як Ігор мав реалістичне уявлення про те проти кого він стоїть і викладався на повну. В якийсь момент йому вдалося перехопити праву руку Отамана та викрутити так, що кістки пролізали з плоті, а ліву зламав в області ліктя та відірвав. Потім він схопив його за голову і почав стискати до тих поки вона не луснула. Це була перша кров.

Потім Ігор доєднався до Марії і перетягнув на себе увагу Білої Зірки. Меркурій десь в цей час зміг зламати Срібному бігуну обидві ноги, а потім він схопив його за шию. По ним обом почали бігти червоні блискавки, а потім Мет побіг у бік Берліну, тримаючи в руках Вартового. Коли він зупинився, в його руках лишився лише обвуглений череп, який розсипався на попіл.

Скоро Золотий Спалах вбила Крижану Воїтельку, в прямому сенсі розбивши її на сотні уламків. Потім вона доєдналась до Ігоря у боротьбі проти Білої Зірки. Їй вдалось збити її з допомогою лазерів, а потім Четвертий розколов голову Вартовій своєю ногою. Архітектору же вдалося спіймати та знерухомити Чорного Зевса. А коли він приніс його до Титанів то Меркурій визвався добровольцем в якості ката. Він вимкнув обмеження костюму, а потім схопив Філіпа за голову. По ним обом почали бігати блискавки і скоро останній член Вартових розсипався на попіл у муках.

– Здається перемога. – сказала Золотий Спалах.

– Хах, щось типу того. – сказав Меркурій.

– Це все звичайно добре, але в нас тут ще лишилась одна велика проблема. – сказала Золотий Спалах та приклала праву руку до вуха. – Адаме, де Сашко? Що там з Анною?

– Вони повертаються до Берліну. – відповів Адам. – Готуйтесь приймати. І ще одне, я тут трохи зайнятий тому телепортувати вас не зможу.

– Це нічого. Якось не думаю, що нам це буде потрібно. – відповіла Золотий Спалах.

Сашко на цю мить представляв з себе фактично мішок з кістками який стікав кров'ю. Костюм був сильно пошкоджений, додатковий захист розбитий і майже знищений. Хлопець майже не міг дихати, та й взагалі робити хоч щось. Навіть чути вже не міг. В якості одного з фінальних ударів, Анна пробила його черево рукою наскрізь. Але коли вона хотіла добити його, її збив потужний золотий промінь, огорнутий червоними блискавками. Як виявилося Меркурій може своєрідно підсилювати інших героїв, якщо їх сили це дозволяють. Потім в спину Невразливої Леді прилетів світловий конструкт потяга, що змогло її вразити та збити з ніг. Титани напали на неї з усією силою, що мали. Марія та Ігор, на здивування Анни, показували себе як справді сильні та навіть небезпечні бійці. Особливо Четвертий. Він вирішив підірвати себе, тому відкинув команду у бік та міцно схопив Анну. Вона намагалась його скинути, але це було досить проблематично. Стався вибух неймовірної сили, все місто затряслося і Архітектору довелось викладатись на повну, щоб захистити друзів від вибухової хвилі. Дим та пил ще не встигли розсіятись, як Ігор влетів в одну з будівель, а слідом за ним звідти вийшла й Анна, ціла та неушкоджена, хоча костюм трохи підгорів.

Меркурій вирішив скористатись своєю швидкістю. Його сприйняття часу змінилося і все здавалось надзвичайно повільним. Йому вдалось нанести кілька ударів по Анні, аж раптом вона почала рухатись так сам швидко як і він, можливо зовсім трохи не дістаючи його рівня. В цей момент він по справжньому злякався, але розумів, що тікати нема куди та й можливості такої нема. Але разом з цим йому сильно пощастило. Меркурій зміг зайти за спину Анни, зняти всі обмеження з костюму та прикласти свою руку на плече Невразливої Леді. Вони обидва миттєво спинились. По їх тілах бігала незліченна кількість блискавок та іскор. Тіло перестало слухатись Анну, вона стала на коліна, не в змозі ворухнутись та навіть кліпнути.

– Я тримаю її… – сказав Меркурій та відкрив маску. – Здається…

– Треба її чимось добити. – сказала Золотий Спалах.

– Хіба Місяць на неї вронити, хоча я й тут не впевнений.

– Треба її вирубити, або доведеться квантову бомбу викликати.

– Тільки швидше! Я довго не зможу тримати напругу.

Вже було надто пізно. Тіло Анни змогло адаптуватись до струму, вона почала повільно та через біль тягнути праву руку до руки Меркурія. Він це бачив, але сподівався пересилити її. Аж поки не стало надто пізно. Анна схопила його за праву руку та прибрала з плеча, а потім різко смикнула її. Міцність тіла Меркурія та його костюма зіграв з ним злий жарт. Рука не відірвалась, не одразу, Мет опинився перед Невразливою Леді і лише після цього його кінцівка відірвалась, а сам він влетів у будинок, що був у кількох сотнях метрів перед ним. Поки він лишався у свідомості, по ньому бігали блискавки і вони змогли припекти рану.

Анна вже була готова напасти на Марію, аж раптом її лице було вбито о землю. В неї влетіла машина, а слідом вона не була в спромозі ворухнутись. Псих прийшов. Він атакував Невразливу Леді всім чим міг, він тягнув час до останнього. З його носу вже почала йти кров рікою. З кожною секундою йому ставало все гірше і гірше. Коли він став достатньо слабким, Анна змогла пробитись крізь його захист і пролетіти крізь нього. Сергій майже вибухнув.

Потім Невразлива Леді вирішила убити Марію, але вже на півдорозі вона опинилась у полоні світлових конструктів. Як тільки вона руйнувала один – з'являлось декілька нових, ще міцніших. Архітектор міг стримувати її, ще якийсь час, але не вічність. Золотий Спалах це розуміла тому попросила його забрати поранених і терміново доправити на Гексагон. Пітер погодився на це, хоча й не одразу. Він захопив Ігоря, Меркурія, Сашка та рештки Сергія після чого одразу попрямував у бік Гексагону. Поки конструкти довкола Анни розсіювались, Марія скоротила дистанцію.

Коли Невразлива Леді звільнилась, вона одразу ж напала. Золотий Спалах встигла сформувати щит, що й врятувало її, а потім атакувати у відповідь. У такому темпі й йшла битва. Марія іноді била руками, іноді використовувала лазери. Їй навіть вдалося пустити кров своїй суперниці. Та одного разу вдача відвернулась від неї і Анна змогла просунути руку в межі енергетичного щита, тим самим завадила йому сформуватись. Вона схопила Марію за шию і почала повільно душити правою рукою, відкрито насолоджуючись процесом, це було видно в її очах та маніакальній посмішці яка повільно промальовувалась на обличчі.

Але сталося те чого ніхто не міг очікувати – невідомий чоловік у чорному обладунку і чорному плащі налетів на Невразливу Леді і однім ударом. Вона дивилась на нього з небаченим жахом в очах. Анна спробувала втекти від нього, але просто зависла у повітрі. Чоловік навів на неї свою праву руку і стиснув кулак. Руки Невразливої Леді миттєво відірвались від тіла і вона впала на землю. Він підійшов до неї та встромив руку в груди і дістав звідти серце. А в кінці відрізав їй голову власною ж рукою наче мечем.

Чоловік повернувся обличчям до Марії. Це був Андрій. На його обличчі була дуже коротка борода, великий шрам з лівого боку. Волосся значно довше і мало кілька заплетених кісок. Він миттєво опинився перед нею та обійняв як ніколи до цього, а потім вони розтанули у цілунку, найбільш пристрасному в їхньому житті, наче він був першим за довгі роки. Коли поцілунок скінчився, Марія звернула увагу на шию Андрія. Там був великий та рівний шрам. Вони повернулись на Гексагон, але спочатку злітали до себе додому, щоб перевдягнутись.

Вечір. Титани повільно відновлювались у медичному відділенні на Гексагоні. У Метью окрім відірваної руки також було зламано декілька хребців та розрив спинних нервів. Ігор мав кілька десятків переломів та пару внутрішніх кровотеч, але нічого смертельного. Стан Сашка був стабілізовано, а його самого зібрано до купи, на скільки це можливо. Окрім цього, цілі підрозділи ОЗГО почали розбирати завали міст в Європі та навіть місцями Азії, дякуючи Меркурію та Срібному бігуну там було трохи роботи. Як показують опитування, населення хоча й не надто задоволене але воно вдячне Титанам за те, що Вартові та Невразлива Леді були зупинені. У мережу потрапили відео боїв, окремі сміливці які наважились їх знімати просто виклали їх. Видалення фото та відео з мереж було непотрібним на думку Джозефа, та й Адама який зміг ізолювати вірус з мережі ОЗГО та помістити його один зі старих комп'ютерів, ізольований від світу.

Андрій бачив, що сталось з його друзями, в якому вони стані, але чомусь на його обличчі не ворухнувся й один м'яз. Проте коли він побачив Сашка то не стримував сліз. Новина ж про смерть Сергія змусила його впасти в невелику істерику. Та йому вдалось заспокоїтись. До того ж зі слів лікарів, тіло Сашка вже повільно відновлюється, клітина за клітиною. Близько дев'ятої вечора, Андрій, Марія, Пітер, Адам та Джозеф зібрались у штабі Титанів, в одній з кімнат відпочинку і просто випивали та обговорювали все, що відбулося. Так було поки черга не дійшла й до Атласа.

– Ти маєш розповісти нам, що з тобою сталося. – сказав Пітер.

– Підтримую. Ти зник, повернувся у дивному обладунку який я хочу і мушу вивчити. Маєш шрам на обличчі, бороду, шрам на шиї. – додав Адам.

– Я теж хочу це почути… мене просто пожирає науковий інтерес. – підтримав Джозеф.

– Прошу вас, не тисніть на нього. Він тільки повернувся. – стала на захист Марія.

– Не треба. – сказав Андрій та поцілував її у щоку. – Все нормально. Я й хотів розказати. Але попереджую… це буде довга історія тому запасіться кавою.