На Землі йшов 2049 рік. Завдяки вступу до МФНП і отримання доступу до їхніх технологій було покращено ряд сфер людської діяльності. Медицина стала в рази кращою та доступнішою, завдяки цьому населення планети змогло вирости до рекордних дев'яти цілих та шести десятих мільярда людей. Також людство почало повільно підкоряти космос, на Місяці вже було побудовано три автономних колоній з загальною кількістю населення у майже сто тисяч. З допомогою надлюдей та більш просунутих технологій вдалося сповільнити процес глобального потепління та навіть знизити середню температуру планети на цілий градус. Разом з Землею змінилися й самі Титани. Їх кількість стала більше. Хтось з них завів сім'ї, хтось трохи постарів чи лишився таким самим молодим. Жоден з них не залишився таким яким був.

МФНП ж у цей час активно вела війну проти Кермітської Імперії. З допомогою квантових бомб та зброї з атласової сталі їм вдалося спочатку повноцінно зрівняти сили з ворогом, а після стати сильнішими за нього, але бої все ще йшли по десяткам галактик. В деяких битвах цілі планети чи навіть зоряні системи просто знищувалися. Іноді це була випадковість, а іноді необхідна дія, щоб ворог не отримав нових територій. Війна доволі неочікувано вплинула на кермітів, вони стали більш об'єднані та небезпечні, а також почали згруповувати свої сили тим самим розкривши свою справжню чисельність. Близько ста дев'яноста семи тисяч. Цієї кількості було більш ніж достатньо, щоб легко витримувати більшість атак МФНП, а іноді навіть проводити власні успішні атаки.

Шістнадцяте вересня, близько десятої ранку. Доволі тихий ранок у Львові був перерваний супергероєм, чиє тіло пробило кілька будівель. Він струсив з себе пил і можна було розгледіти костюм. Сам по собі він був з чорної міцної тканини, що частково нагадувала гуму, зверху ж були накладені елементи з атласової сталі, золотого та червоного кольорів, червоний переважав, вони були розміщені таким чином, щоб жодним чином не стісняти рухів, але при цьому давали дуже гарний захист, навіть на пальцях є металеві елементи. На грудях же пластини формують собою своєрідний візерунок семикінцевої зірки. На голові не було ні маски, ні окулярів, лише повністю відкрите обличчя зі світлою шкірою, темно-синіми очима, а волосся було чорніше за будь-що і було доволі коротким. Ім'я цього героя було Юпітер. Було йому двадцять чотири роки. Статура доволі міцна, а зріст був сто дев'яносто сім сантиметрів.

Коли він підняв голову то побачив перед собою п'ятьох кермітів, що були в кількох десятках метрів над землею. Вони всі одночасно атакували його, але герой увернувся від них. Юпітер дуже вміло бився проти них, ухилявся від кожного удару та бив у відповідь. Йому було доволі легко протидіяти аж п'ятьом суперникам. Аж раптом Юпітер зловив обличчям удар. Це змусило його трохи відійти на пару метрів, він сплюнув кров та протер рота, його нижня губа була розбита. Це стало своєрідним тригером. В одну мить герой схопив найближчого керміта обома руками за голову та розвернув її у бік спини, прибулець пав на землю. Другого керміта він схопив за руку коли той намагався вдарити його, Юпітер зламав цю руку та так, що потім встромив кістку в череп, а ударом своєї правої руки він відправив голову в далекий політ окремо від тіла. Третьому він вирвав всі ребра однім рухом, а слідом і серце. Четвертого керміта Юпітер пробив правою рукою наскрізь в районі діафрагми, а потім з допомогою лівої руки виконав рух подібний до руху ножиць, розрубавши тіло прибульця. Обидві руки героя були вкриті кров'ю, але права особливо сильно. П'ятому керміту він спочатку зламав обидві руки, а потім схопив його за голову. Райдужка очей Юпітера засяяла золотим кольором і з очей вирвалися два промені. Ними він поцілив прямо в очі керміта, крики болю заполонили вулиці, а слідом тиша. Мертве тіло впало на землю, з двома наскрізними отворами у голові.

Герой зробив глибокий вдих та видих, а потім став у більш зручну та розслаблену позу. І тут стало чутно голос Адама, який став більш машинний і беземоційний, а разом з цим він лунав здавалось, що звідусіль. Він сказав: «Непоганий результат Юрію.», – після чого все оточення довкола Юпітера почало зникати у світло-синьому світлі, в тому числі й тіла кермітів та весь бруд на тілі героя. Все це було лише голограмами з твердого світла, одна з розробок цифрової свідомості Джозефа яку він створив з допомогою вивчення сил Архітектора, а також технологій МФНП. Коли все остаточно розсіялось, Юрій опинився в тренувальній залі у новому штабі Титанів, що знаходився в горі Говерла. Адам підійшов до Юпітера зі словами: «Чотири хвилини та п'ятдесят вісім секунд рівно. Гарний результат, але ти міг би й краще, якби не розважався.».

– Знаю-знаю… але… це ж просто тренування нічого більше.

– Так. Дуже реалістичне тренування, максимально наближене до реальності. Якби це було в житті, загинуло б двісті сімнадцять людей. За моїми підрахунками ти міг завершити бій менше ніж за дві хвилини.

– Досить його сварити, формуєш погане враження про себе! – крикнув Андрій, який увійшов до зали разом з Марією. Обидва такі ж молоді як і у 2025 році. – У нього прекрасні результати, а руйнування доволі незначні.

– У тебе краще. – відповів Адам.

– Алей я й досвідченіше. – парував Андрій.

– Мамо? Тато? Ви все бачили? – спитав Юрій, коли його батьки вже стояли прямо перед ним.

– Абсолютно все і ми пишаємось, хоча ще є над чим попрацювати. – відповів Андрій.

– Ці нові голограми… не люблю їх. – сказала Марія протираючи серветкою губу сина від крові.

– Ммаамоооо… – трохи роздратовано та протяжно сказав Юрій.

– Як я і казав, тренування максимально наближене до реальності. – прокоментував Адам. – Другий раунд буде?

– Та ні, думаю на сьогодні досить. Дякую. – відповів Юрій.

Після цього Адам пішов по своїм справах. Наймогутніша сім'я героїв же в цю мить пішли до найближчого з порталів, щоб повернутись додому. Вже в себе, Юрій змінив свій костюм на домашній одяг та вийшов у двір, де його вже зачекався батько. Разом вони практикувались у використанні телекінезу. З Андрієм все зрозуміло, а ось у його сина були складності. Він успадкував як гени свого батька так і матері, і мав би володіти силами обох, зі слів Адама, але психічні сили в нього з невідомої причини знаходяться у сплячому стані, як наслідок, щоб зрушити невеликий предмет потрібні значні зусилля та концентрація. Юрію вдалось притягнути до себе невеликий камінець, але через це в нього кров пішла носом.

Андрій сказав, що це великий крок вперед і чудовий початок, до цього були лише невдачі. Вони повернулись до будинку та пішли обідати, але перед цим Юрій сходив до ванної, щоб змити кров. Вже під час обіду було чутно звук, наче від проходження звукового бар'єру, а слідом відкрились двері. Сашко прилетів. Він був трохи нижче за Андрія, але був більш спортивний зовнішньо, зачіска так само коротка, але він вирішив відростити собі невелику борідку з вусами. Його прильоту ніхто не очікував, всі вважали, що він й досі на Місяці розважається в місцевому казино та готелях. Але всі були раді.

Наступного дня Сашко з Юрієм вирішили влаштувати між собою спаринг у штабі Титанів, їх улюблене заняття. Марія з Андрієм наглядали за ними обома, аж поки Атласа не викликав на Гексагон Директор ОЗГО. Крістофер, завдяки природі суперсолдата, доволі непогано зберігся і виглядав лише на сорок років. «Андрію, дякую, що прийшов. Пару годин тому отримав інформацію від МФНП яка може тебе зацікавити», – сказав він.

– Від МФНП? – перепитав Андрій. – Невже вони всіх кермітів знищили?

– Не зовсім. Твій дядько Алекс загинув.

– Сумно бути ним але… всяке буває.

– Я іншого очікував. Він все ж твоя рідня.

– Так але… я бачився з ним лише пару разів, а розмовляв ще менше. Звичайно було приємно знати, що десь у космосі є мій родич який бився проти кермітів… і я вдячний йому, що один раз він врятував моїх друзів, та й загалом якийсь час захищав Землю. Але я його фактично не знав.

– Це доволі холодно з твого боку, але логічно. Я вважав необхідністю повідомити тебе про це.

– Знаю і я вдячний.

Вони потиснули один одному руки на прощання, після чого Крістофер повернувся до своїх звичних справ, Андрій же повернувся до штабу Титанів, щоб наглядати за братом та сином. Приблизно в цей же час, у сузір'ї Змієносця на орбіті чорної діри Gaia BH1, знаходився імператорський корабель кермітів, а за сумісністю найбільший корабель імперії який мав зброю для знищення цілих зоряних систем. По коридорам йшов високий чоловік, більше двох метрів зростом, з сивим волоссям, що лежало на плечах, але виглядав він молодо, його очі були темно-зелені. Одягнутий він в костюм, переважно червоного кольору, з невеликою кількістю чорного і дрібкою золотого. Це був імператор кермітів Роберт. Він увійшов до приміщення звідки здійснювалося керування основними військами і там одразу запанувала мертва тиша, аж поки один з робітників не підійшов до нього. «Ми не очікували, що ви прийдете так скоро, ваша світлосте.», – сказав він зі страхом у голосі.

– Ви сказали, що це важливо, тому я й прийшов одразу. – відповів Роберт.

– Пам'ятаєте Землю?

– Планета яка породила напівкровку, який вбив з два десятки наших агентів, якщо не помиляюсь. Важко не знати.

– Вона зникла з нашого поля зору після того як доєдналася до МФНП.

– Це я знаю.

– Ми знайшли її.

– Як?

– Розвідувальний дрон під виглядом метеориту випадково влетів в одну з планет у тій зоряній системі. Нам пощастило.

– Що ж, це справді важливо й цікаво. Але не на часі. Війна з МФНП вимагає всі доступні ресурси. – сказав Роберт оглянувши приміщення. – І ми програємо. – додав він пошепки.

– Але ми можемо отримати бездоганну зброю. Якщо нам вдасться захопити цього напівкровку в полон і нацькувати на нього Каїна…

– Ми обернемо його на одного з нас… Виділіть корабель для транспортації і шістсот людей, двісті з яких мають бути з моєї особистої охорони.

Як тільки прозвучали ці слова, всі одразу почали працювати над новим наказом. Вже за годину зібрали необхідну кількість бійців, їх проінструктували після чого вони зайняли корабель і вирушили в дорогу.

Двадцять п'яте вересня. Корабель кермітів дістався до сонячної системи. Він проривався через всі системи безпеки МФНП, нищачи їх швидше, ніж вони встигали надіслати сигнал тривоги. Але земна колонія на Місяці змогла зафіксувати появу невідомого корабля, який успішно та доволі швидко проривав оборону. Вони спробували повідомити про це Землю, але сигнал був заблокований кермітами, які при вході в сонячну систему активували глушитель сигналів, що накриває собою всю систему, але при цьому впливає лише міжпланетний сигнал. На щастя на Місяці в цей час перебував Сашко, який легально обкрадав місцеве казино через постійні виграші. Місцеві агенти ОЗГО повідомили його про корабель та попрохали влетіти в межі Земної атмосфери і почати трансляції сигналу про небезпеку.

Вічний, взявши з собою пристрій даний агентами, вийшов на відкриту поверхню Місяця та миттєво полетів в бік планети. Опинившись в межах атмосфери він почав транслювати сигнал про небезпеку. Земля була поглинута сигналами тривоги, в кожному місті вони лунали, переривали робочі дні та будили людей від сну. Агенти ОЗГО почали супроводжувати всіх людей до сховків, щоб під час нападу були мінімальні втрати. Герої ж з кожного міста, країни та материка почали готуватися до бою. Титани за лічені хвилини зібрались в своєму штабі у повному складі. Ігор за всі пройдені роки не постарів й на день. В той час як Метью та Пітер трохи постаріли, але все ще виглядали доволі молодо. Також у команді було поповнення. Американець австралійського походження Джон Морган. Зріст метр вісімдесят чотири, доволі спортивна статура, світла шкіра, блондинисте коротке волосся та світло-зелені очі. Його уніформа відрізняється від інших, оскільки вона умовно цивільна. Взутий він у прості чорні спортивні кросівки, темно-сірі джинси, чорний шкіряний ремінь, темно-синю футболку зверху якої чорна шкіряна куртка, на плечах якої був символ Титанів. Джон був більш відомий як Мімік. Вся суть його сил полягала у вмінні контролювати кожну клітину свого тіла. За бажанням він міг змусити власні клітини відмирати і як наслідок зменшувати власні розміри до розмірів мурахи. Або ж змушувати власні клітини розмножуватись для відрощування втраченої, або кардинально нової, кінцівки, або ж збільшувати власні розміри. Джон навіть одяг не носить, він його сам відтворює.

Майже всі Титани, а особливо Андрій, почали розпитувати Сашка про те, що відбувається. Але він й сам особливих подробиць не знав. Сказав лише, що знає про корабель який проривається до Землі. Тоді Адам вступив в розмову. «Супутники ОЗГО вже розпізнали корабель», – сказав він.

– Ну, продовжуй. – сказав Андрій.

– Судячи з усього це імператорський штурмовий корабель Б-класу. Має першокласну зброю та системи захисту. Може містити до восьми сотень бійців. – розказав Адам.

– Імператорський? – спитав Юрій. – Типу… там імператор… подорожує?

– Ні. – відповів Адам. – На імператорських кораблях як правило переміщуються елітні солдати – особисті охоронці імператора.

– Не думав, що база даних МФНП буде корисною. – прокоментував Метью.

– Не те слово. Думав від них загалом користі майже нема. – підтримав думку Джон.

– Готуймося… до найгіршого. – промовив Андрій.

Вся команда одягнула свою уніформу та почала чекати на напад. Титани планували стягнути на себе як найбільшу увагу кермітів та тримати їх, щоб решта розбилась об оборону планети. На щастя два роки тому Адам передав формулу та методи роботи з атласовою сталлю до ОЗГО, тим самим озброївши як простих агентів і суперсолдатів, так і значну частину супергероїв.

Близько другої години дня корабель кермітів вже був поруч з Землею. З нього одразу вилетіло трохи більше ніж п'ять сотень солдатів і одразу розділились на п'ять частин, для пришвидшеного пошуку Атласа, а разом з цим й більш ефективного винищення оборони планети. На кораблі лишилась невелика кількість кермітів, вони готували корабель для стрибка, щоб якнайшвидше повернутись до корабля-командувача. Титанам також довелось розділитись, просто щоб перехопити якнайбільшу кількість кермітів. Атлас полетів сам, Юпітер також хоча йому сказали бути поруч з кимось з команди про всякий випадок. Архітектор працював разом з Міміком, який трансформував своє тіло. Він відростив крила схожі на ті, що в кажана і трохи вкриті чимось на кшталт органічного металу, а також вкрив все своє тіло своєрідним обладунком таким самим міцним як атласова сталь. Меркурій діяв самостійно завдяки швидкості. Золотий спалах же працювала з Четвертим та Адамом. Сашко ж в цей час блукав по всій планеті і допомагав супергероям меншого калібру протидіяти кермітам.

Титани очікували на доволі довгу битву, але вона почала закінчуватися значно швидше. Група кермітів, якою займався Мет, почала активно тиснути на нього. В якийсь момент він ледь тримав безпечну дистанцію. Меркурій отримав декілька переломів ребер і вже не міг бігти так швидко як хотілося. Усвідомлення смерті прийшло дуже швидко. Він вимкнув всі безпекові обмеження костюму та своєї руки. Його тіло почало генерувати ще небачену кількість енергії, з останніх сил він перевів цю доволі безглузду погоню в одну з безлюдних пустель в Єгипті. Від кожного його кору, пісок плавився і ставав склом. Останнім, що почула команда були слова Мета: «Передайте моїй донці, що я її люблю.». Юрій як тільки це почув одразу полетів до нього на допомогу але вже було надто пізно. Меркурій вибухнув. Його тіло розірвалось від енергії, що вирвалась з нього. Це убило майже всіх кермітів, що переслідували його, а разом з цим перетворили значну частину пустелі у скло. Вибух окутий червоними блискавками міг би зачепити і Юрія, але він створив навколо себе енергетичний щит, як його матір. Можливо це врятувало його від загибелі, а можливо це була зайвий захід безпеки.

Юпітер добив решту кермітів, а потім повернувся до тих якими він спочатку займався, але майже всі вони летіли геть. Аналогічна ситуація з прибульцями якими займались Архітектор та Мімік. Але перед цим вони вбили Пітера, розірвали його на шмаття. Джон намагався відімститись за друга, але він був надто повільний для них. Ігор на диво показав себе прекрасно у бою з кермітами. Він майже двадцять років просто накопичував радіацію в своєму тілі, не вивільняючи її у формі вибуху, тим самим стаючи сильнішим. Марія також була гарною в бою, але недостатньо, як власне й Адам. Жива Машина телепортував себе та Золотий Спалах на безпечну відстань після чого було чутно вибух. Ігорю довелося вивільнити всю накопичену силу. Цим він зміг доволі сильно зменшити ряди кермітів, але це коштувало йому втрати свідомості. До того ж прибульці знову полетіли в невідомому напрямку. Адам використав супутники, щоб зрозуміти куди вони прямують і все стало зрозуміло. Їхня ціль це Андрій.

Юпітер та Атлас вдвох дуже успішно стримували всіх кермітів. Принаймні так було допоки імператорські охоронці не згрупувались як слід і не вступили у бій з небаченою люттю та майстерністю. Відрізнити їх від звичайних солдатів було доволі просто. Костюми були чорні з золотими вкрапленнями. Вони були значно сильніші за решту, значно майстерніші, значно жорстокіші та холоднокровніші. За необхідності використовували власних побратимів як живий щит чи зброю ближнього бою. В них не було ні краплі жалості. Значна їх частина атакувала Андрія, в той час як на Юрія ледь три десятки нападало, просто стримували його.

В якийсь момент Атлас опинився в абсолютному оточенні. В нього не було ні часу, ні простору щоб скористатись телекінезом. А для телепатії він банально не встигав сконцентруватись. Разом з цим Андрій повільно почав втомлюватись. Юрій хотів допомогти батькові, але його весь час відволікали і наче відтягували від нього якнайдалі. Скоро на місце бою прибув Джон. Передпліччя на обох його руках розтягнулись і стали величезними гострими лезам довжиною в метр з гаком кожне. Йому було доволі зручним те, що керміти скупчувались довкола Атласа, оскільки це дозволяло влаштувати зручну різанину. Потім до бою також доєдналась і Марія, яку переніс Адам, а потім повернувся по Ігоря щоб доправити його у безпечне місце. Золотий спалах користувалась ножами Четвертого та власними силами і доволі успішно вбивала прибульців. А потім прибуло підкріплення у вигляді Сашка, але вже було надто пізно.

По полю битви, яке було як наземним так і повітряним, пройшлася ударна хвиля неймовірної сили. Всі і кожен похитнувся від неї, а деякі навіть впали на землю. Не всі герої одразу зрозуміли, що сталось, але першим був Юрій. Це була не просто ударна хвиля, це була психічна ударна хвиля. Всі керміти миттєво почали злітати в атмосферу, користуючись тим, що Титани були трохи дезорієнтовані. Разом з цим вони забрали непритомного Атласа. Юрій та Сашко перші оклигали і ринулись у бій, щоб врятувати Андрія. П'ять десятків кермітів відділилась від своїх, щоб затримати героїв, чудово розуміючи свою трагічну участь. Корабель вже був готовий відчалювати і коли всі ті хто вижили вже були на ньому, сталось справжнє диво. Прямо перед моментом стрибка, коли корабель вже був би недосяжним він спинився. Двигуни працювали на повну потужність але нічого не відбувалось. Юпітер спіймав їх з допомогою телекінезу, з його носа, очей та навіть вух вже почала текти кров ледь не рікою. Він протримав корабель декілька хвилин. Сашко розібрався з кермітами які лишились на Землі і полетів в бік корабля щоб продовжити бій. Аж раптом задня частина від'єдналась і під дією телекінезу Юрія вдарила як його самого так Вічного.

Марія одразу ж кинулась шукати в уламках свого сина та його дядька. Джон доєднався до неї після того як повернувся до людського вигляду. Скоро туди прибули агенти ОЗГО в супроводі інших супергероїв, щоб розібрати завали якнайшвидше. Вже після заходу сонця, коли Місяць був високо в небі, Сашка та Юрія знайшли. Якщо судити з позиції їх тіл, стає зрозуміло, що дядько намагався врятувати племінника і як наслідок прийняв основний удар на себе. Але так чи інакше обидва мали десятки переломів по всьому тілу, як закритих так і відкритих. Марія сміялась і плакала, одночасно від горя та радості. З одного боку їй було боляче бачити те в якому стані були її син та фактичний брат, але при цьому вона була рада, що вони живі. Всіх Титанів, як живих так і мертвих, доправили на Гексагон. Ігоря помістили в приміщення з надзвичайно високим рівнем радіації, ще й додатково помістили туди купу радіоактивних відходів. Сашку наклали шини для фіксації кісток, а також під'єднали до апарату з підтримки життя. З Юрієм зробили те саме, тільки в трохи меншому масштабі через меншу кількість травм. А разом в його мозку виявили сильні пошкодження, викликані різким та надмірним використанням психічних сил. Окрім цього у багатьох людей і надлюдей, яким не пощастило опинитись на Гексагоні, почали спостерігатись сильні головні болі та однакові видіння, несвідомо викликані Юрієм.

Одинадцятого жовтня Сашко отямився, значна частина його кісток відновилась до первинного стану, але він все ще мав ходити з гіпсом на лівій руці та правій нозі нижче коліна. Марія була щиро рада його пробудженню і ледь не зламала йому ще кілька ребер обіймами. А потім виявилось, що він не знає про втрати. Сашко не чув останніх слів Мета і тим паче не знав про Пітера. Почувши про їх смерті, він не стримав сліз. Це були його друзі яких він знав ледь не з дитинства. Сашка провели до могил як Пітера так і Мета. Їх обох поховали в їх рідних містах.

А вже двадцятого жовтня на Гексагоні знову зафіксували стрибок психічної активності, тільки цього разу вона передувала пробудженню Юрія. Всі кістки в його тілі зрослися, а мозок повернувся до здорового стану. Коли він відкрив очі, його матір вже була поруч і тримала його за руку. Хлопець усміхнувся. Марія поцілувала його в лоба після чого обійняла і ледь не розплакалась від щастя. Потім, за пару хвилин, коли Юрій вже сидів на ліжку, до палати увійшов Сашко, його нога вже зрослася повністю, а от рука все ще була в гіпсі. «От же… пропустив все. Ти не хочеш знову прилягти, щоб я все побачив від початку?», – віджартувався він. «Обійдешся.», – відповів Юрко. Потім йому розповіли про смерть Пітера. А потім хлопець поставив найважче питання: «Де тато?». Сашко всім своїм виглядом показав, що відповідати не сильно планує, тому Марії довелось самій все розповідати, принаймні те, що їй відомо і те, що сама бачила. Перед тим як Юрій відреагував би хоч якось, з динаміків по всьому Гексагону прозвучав машинний жіночий голос, що сказав: «Увага. Активація планетарного психо-щита. Лишилося дві години до ввімкнення.». Ця фраза крутилася на повторі, з інтервалом у п'ять секунд протягом наступних двох хвилин.

За цей час Юрій, Марія та Сашко дійшли до кабінету Директора ОЗГО, де, за збігом обставин, також були й Адам з Джоном. На питання «Що відбувається?», Жива Машина відповів, що це екстремальні заходи безпеки, викликані викраденням Андрія. Юрій попросив пояснень.

– До того як Андрія викрали, він мав найпотужніші психічні здібності на планеті. І в цьому вся проблема. – відповів Крістофер.

– Його тут немає, нащо цей… психо-щит? – спитав Юрій.

– Мене це також бентежить. – вписався за хлопця Джон.

– Тільки не це… – сказала Марія. – Ви ж не думаєте що…

– Лише про це й думаємо. – відповів Адам.

– Ви можете пояснити, що відбувається як нормальні люди? – спитав Сашко.

– З даних МФНП, а також з ранніх контактів з ними, відомо, що в кермітів є пристрій для переписування свідомості. – розповів Адам. – Враховуючи те, що… Андрій доволі унікальний. В рік пробудження сил він вже міг зрівнятися з власною матір'ю. Потім успішно бився з марсіанами. Рік прожив у вимірі драконів і лише Андрію відомо чим він там займався. Потім переміг власну матір і ще купу кермітів після цього.

– Ніхуя собі у мужика життя… – прокоментував Джон. – А мені б про вимір драконів розказали хоч колись?

– Помовчи. – сказав Сашко. – Андрій же розповідав про своє… життя у тому вимірі, хіба ні? – звернувся він до Живої Машини.

– Так. І говорив він правду. – відповів Адам. – Але дуже вірогідно, що він щось замовчував.

– Не важливо! – крикнув Юрій. – Отже, у кермітів пристрій для переписування свідомості, у тата було цікаве життя, але чому ти впевнений, що вони його не вбили?

– Коли їх корабель стрибнув геть з Сонячної системи, костюм Андрія передавав стабільні життєві показники. І я впевнений, що кермітам відомо навіть жалюгідна частка його… подвигів. Вони його не вб'ю, надто велика втрата. – відповів Адам.

– Вони його обернуть. – додала Марія. – Як колись його матір…

– Ні… – сказав Юрій.

– Найгірше те, що невідомо в якому він стані. Що керміти з ним роблять. Як близько до мети. Абсолютне незнання перед невідомим. – сказав Крістофер.

– Яку б сильну надію не мали залишки моєї людяності… я не можу пручатися розрахункам. – сказав Адам. – Андрія зламають, я майже певний в цьому. І коли це станеться у світ вирветься небачений монстр. Андрій й до цього мав проблеми з контролем гніву, не мав як таких проблем з убивством. Він буде неспинний і вірний космічним імперіалістам. Не можу уявити щось гірше.

– Як би це наївно не звучало, але я вірю, що тата можна врятувати. – висловився Юрій.

– Я також в це вірю. – відповів Крістофер. – Але я не випущу з планети жодного супера поки не буду певен, що Земля в безпеці. Особливо це стосується суперів в цій кімнаті та Ігоря, який зараз на похоронах сестри. Можете розійтись по домівкам.

Звичайно цього не всі хотіли, у більшості з Титанів все ще було бажання поставити кілька питань Директору ОЗГО, але він просто ігнорував їх. Тому їм все ж довелось розійтись і почати просто очікувати. Десь в той же час, Ігор повернувся з похоронів до своїх апартаментів на базі Титанів, він переїхав туди з Гексагону, а в простому умовно людському світі він так і не навчився жити. Юрій з Марією повернулись до себе в будинок, а Сашко полетів в одну зі своїх квартир у Києві, він використовував зарплату ОЗГО на повну.

Увімкнувся планетарний психо-щит. Ті хто володів психічними силами просто втратили їх, принаймні більшість з них. У Юрія почалася сильна головна біль, але він все ще міг почути думки матері, якщо сконцентрується на цьому. Аж раптом він щось відчув, щось знайоме та близьке, але при цьому чуже. Воно було під дверима будинку. Юрій відкрив двері, щоб глянути, що там і побачив чоловіка. Невідомий був такого ж зросту як і він, мав таке саме чорне волосся, схоже обличчя, навіть очі були схожого відтінку, але це була абсолютно незнайома особа. Одягнутий він у дивний костюм чорного кольору, що щільно прилягав до тіла і був весь вкритий шестикутниками. Юрій відчув сильну небезпеку з боку неочікуваного гостя. Вони дивились один одному в очі кілька секунд, наче намагались влізти в думки один одного. В обох руки стиснулись у кулаки. Юрій напав першим і тим самим переніс бійку подалі від будинку. Невідомий, на диво, лише відбивався, він хотів просто поговорити. Юпітер ігнорував це, він сам не розумів чому, але йому хотілось вбити цього гостя, або хоча б змусити його піти якнайдалі. Бажання було настільки сильним і непереборним, що його можна було порівняти з програмою комп'ютера, що лежить в самій його основі.

В якийсь момент у невідомого закінчилось терпіння. Його поведінка і голос стала більш звірячими, нігті на руках стали довші, товщі, гостріші так ще й почорніли. Схожа ситуація з зубами, вони також стали гострими і масивнішими, але при цьому зберегли свій світлий колір. Очі стали наче зміїними. Але найбільшою неочікуваністю стали великі та чорні драконячі крила, що в одну мить вирвалися зі спини. Потім шия невідомого стала сяяти помаранчевим кольором і з його рота вирвалось полум'я, що повністю вкрило Юрія. Це його сильно здивувало і трохи привело до тями. Йому вдалося якимось чином обійти психо-щит, і використавши телекінез, згасити вогонь на своєму одязі. «Я просто хотів поговорити!», – крикнув невідомий, з його рота все ще іноді виривалась невелика кількість полум'я.

– Тоді говори. – відповів Юрій.

– Нарешті! – сказав невідомий та повернувся до людського стану. – Я звичайно знав, що на Землі є сильні особини, але щоб драконяче полум'я витримати.

– Ну я й не зовсім людина. Нащо ти прийшов на поріг мого дому?

– Шукаю одного чоловіка. Схожого на тебе. Високий, чорне довге волосся, темно-сині очі, дуже сильний, літає, має… телемінез?

– Телекінез.

– Ось його! Я чув це слово лише пару разів за життя.

– Нащо тобі цей чоловік?

– Він мій батько. – відповів дракон. Юрій застиг від здивування. Він був у полоні тихого і мовчазного жаху. Жоден, навіть найменший, м'яз на його тілі так і не ворухнувся.

– Що ж… пропоную подумати вдвох. Зверни увагу, що я схожий на того кого ти шукаєш і згадай, що він твій батько. Подумай, хто я? – промовив Юрій.

– … Його бажаний син… – відповів дракон. – Я не… я не звернув уваги… боже мій.

– Як ти знайшов мій будинок?

– Через місцевих агентів ОЗГО наче. Вліз їм в голови і дізнався про цей будинок. А потім я вже не міг читати думки. Довго шукав.

Юрій вирішив повернутись додому, прихопивши з собою новенького брата, банально щоб перевдягнутись і вести розмову в більш комфортних умовах. Марія була в невеликому шоці, побачивши свого сина в обгорілому одязі. А потім її ледь не паралізувала новина про те, що в Андрія був син з іншого виміру. Скоро Титани зібрались у своєму штабі. Хтось був у своєму цивільному одязі, хтось в уніформі, але Четвертий виділився. Він був в надзвичайно масивному обладунку темно-сірого кольору, зріст в такому випадку сягав майже трьох метрів, а ширина плечей майже два. Костюм повністю закривав та ізолював тіло Ігоря, навіть голова була в шоломі, але при цьому мала доволі велике скляне віконце перед обличчям. Завданням обладунку являється пришвидшення відновлення запасів радіації в тілі героя.

Причиною зібрання Титанів став звичайно ж дракон. Він нарешті повноцінно представився. Його звати Ерік. А потім він детально розповів причину свого візиту. Все полягало в тому, що після того як Імператор Оріон помер від старості, його влада була рівномірно розподілена між всіма його онуками та онучками, оскільки Афіна та її чоловік на той момент вже давно були мертві так само від старості. Але сталося непередбачуване. Замість формування своєрідної ради, почалася війна за повну владу. Кожен хотів панувати над рештою і кожен мав підтримку народу з чиїм представником вони утворили сім'ї. Як наслідок менше ніж за тисячу років єдиним драконом, що вижив виявився Ерік.

– Отже підсумуймо. – сказав Адам, після завершення історії. – Весь твій народ вимер, ти єдиний його представник якому дивом вдалося втекти і ти шукаєш Атласа, свого батька.

– Доволі точне підсумування. – відповів Ерік.

– Я не хочу в це вірити. – сказала Марія. – Я не вірю, що Андрій міг зрадити.

– Хто? – спитав Ерік.

– Справжнє ім'я Атласа це Андрій! – ледь не криком відповів Юрій.

– Я не знав цього. – пояснив Ерік. – Якщо вам буде від цього легше, то з розповіді матері вона шкодувала про це.

– Та невже. – саркастично прокоментував Юрій.

– З її слів, на той момент Атл… Андрій… дуже сильно й багато пив. І додатково тоді було велике свято. Скінчилася війна, а народ зір от-от доєднався би до складу Імперії за рахунок шлюбу моєї матері з їхнім принцом. А народ вогню, до якого належу і я, доволі запальний і святкував за першої ж нагоди. Загалом коли Андрій розділив ліжко з моєю матір'ю, він був п'яний, а вона потім шкодувала про це, до самої смерті. – розповів Ерік.

– Ти стільки всього розповів, але так і не назвав причину. Нащо тобі Андрій? – спитав Адам.

– Він мій останній кровний родич. Я… я просто хочу побачити його. У мене не було нічого, я не бачив портретів, фотографій, навіть монументів. – відповів Ерік.

– Це неможливо. – відповіла Марія.

– Чому? Невже я багато прошу? – поцікавився Ерік.

– Бо його немає! – крикнув Юрій, після чого у всіх в будинку, окрім Адама, почала боліти голова. Більшість взялася за неї та впали на підлогу, окрім дракона, він стояв, але з його носа та вух почала повільно текти кров. – Його забрали керміти кілька тижнів тому! Ми навіть не впевнені що він живий! І тут приходиш ти. – що б не сталося, воно пройшло, Титани знову стали на ноги, хоча й були доволі сильно шоковані та навіть трохи налякані. – З'явився ти і кажеш, що мій батько зрадив незадовго до власного весілля… Чому б тебе не вчили, тут ти не маєш права вимагати чи просити будь-що.

– Юрію? – звернувся Адам до хлопця.

– Що? – відреагував він.

– Контролюй свої сили. Рівень психічної активності був захмарний. Навіть я трохи відчув. – відповів Адам.

– Добре. Буду обережнішим. – пообіцяв Юрій.

– Стоп. – сказав Ерік, витираючи кров з обличчя. – Нащо кермітам Атлас?

– Його звати Андрій. І зараз подумаємо нащо він їм. – агресивно і трохи саркастично відповів Юрій. – Він наполовину керміт, вбив свою матір яка була чистокровною, потім ще купу кермітів. Дійсно, чому вони хочуть його обернути на одного зі своїх. Навіть не можу здогадатись!

– К-к… керміт? Він наполовину керміт?! – перепитав Ерік.

– Тобі вуха заклало? Так він наполовину керміт. – відповів Юрій.

– Тобто ти… а значить і я…

У Еріка почалася справжня істерика. З його носа та рота почав вилітати вогонь, він жадібно хапав повітря наче задихався. Окремі його кінцівки почали обертатись на драконячі, ось-ось і він би повністю обернувся, знищивши при цьому будинок і скалічивши, якщо не вбивши, тих хто в середині. Юрію знову довелося використати телепатію, змусивши свого брата втратити свідомість. Не встигли Титани хоч якось оговтатись від однієї проблеми, як з'явилась інша. У яскравому світло-блакитному спалаху, під супровід звуку, що нагадував поєднання химерного свисту та скреготу металу, в кімнаті з'явився Крістофер. Він хотів поглянути в обличчя проблеми, ім'я їй Юпітер. Директор ОЗГО сказав, що психо-щит неактивний, оскільки на п'ятьох земних антенах, що невід'ємною частиною системи, згоріла вся електроніка, так ще й на додаток три супутники, які також були в системі, вибухнули. В усіх випадках причиною було сильне перенавантаження, викликане надпотужним сплеском психічної активності, за координатами Юрія.

Крістофер звернув увагу на Еріка, він помітив певну схожість з Андрієм та його сином. Титани коротко пояснили хто це і звідки він. Директор ОЗГО не був сильно здивований. Як він пояснив, під свого балотування на свою нинішню посаду, він активно проводив ряд досліджень документів, в якості доказів свого професіоналізму. В тому числі проводились дослідження звітів багатьох героїв, включно зі звітами того як Атлас рік прожив у вимірі драконів. Крістофер помітив певні недомовленості в історії, особливо в частині зі зловживанням алкоголю. Ще тоді майбутній Директор ОЗГО припустив, що Андрій міг займатись сексом в іншому вимірі, але вирішив приховати це своє припущення.

За декілька годин Ерік отямився на Гексагоні, скутий по рукам і ногам, неспроможний поворухнути жодною своєю кінцівкою чи обернутися. На нього було наведено величезна кількість кулеметів з кулями з атласової сталі, це могло його поранити. В ньому бачили як потенційно сильного та цінного союзника, так і надзвичайно небезпечного ворога, тому заходи безпеки були необхідністю. Скоро до нього підійшов Крістофер, в супроводі Юрія, Сашка та Адама, для перемовин і укладання домовленості. Директора ОЗГО змогли переконати в критичній необхідності пошуку та порятунку Андрія, а тому він заходів долучити до цього й Еріка. В цій справі зайвих м'язів не існує.

Десь у цей же час на головному імператорському кораблі кермітів, їхній імператор йшов по коридорам до приміщення де здійснювалось перепрограмування свідомості. Вже в приміщенні він побачив Андрія, прикутого до металевого крісла, на його голові був шолом під'єднаний до комп'ютера. Роберта очікували не найкращі новини.

– Як проходить програмування? – спитав він.

– Жахливо. – відповів один з підлеглих, а за сумісністю головний вчений. – Нуль відсотків прогресу, ваше величносте.

– Вимагаю пояснень.

– Ми просканували його мозок і виявили дещо незвичайне. Щільність нейронів, як і швидкість передачі між ними імпульсів, просто небачена. За десятки тисяч років протягом яких ми вносили та зберігали подібні дані, жоден керміт не мав навіть подібних результатів.

– Намагались його ліквідувати?

– Зараз. Продемонструйте! – крикнув вчений своїм асистентам та клацнув пальцями. До Андрія підійшов доволі кремезний керміт та з усієї сили вдарив його по обличчю. Рука зламалась. – Відведіть його у медпункт.

– Цікаво. Земляни можуть виявитись цікавим матеріалом.

– Не зовсім земляни. У них на планеті проживає один цікавий підвид який вони назвали надлюдьми. Доволі небезпечні істоти. Майже кожна особина унікальна і має різні властивості. Деякі з них можуть бути рівні нам за силою, або ж навіть сильніші. У даному випадку, батьком Атласа був хтось з неабиякими психічними властивостями, що неабияк вплинуло на розвиток нервової системи.

– Як наслідок Каїн не зміг пробитись в його свідомість. Намагались ліквідувати?

– Так. Майже всіма можливими способами. Ми хіба що не кидали його у зірку, чорну діру і не застосовували на ньому Вірус.

– А все інше ніяк не впливало? Це цікаво.

– Є ще дещо. МФНП має зброю, бомбу яка лишає по собі опромінення невідомого походження.

– Вона теж не спрацювала?

– Ми детально відтворили опромінення та застосували його на Атласі. Дозування вистачило б на те, щоб убити всіх на цьому кораблі з десяток разів, але його тіло поглинуло це і розподілило між кожною клітиною, а після застосувало для власного посилення.

– Збільште потужність Каїна на стільки, на скільки це можливо. – сказав Роберт та нахилився, щоб поглянути в обличчя Андрію з рівної висоти. – За необхідності під'єднайте його до кожної системи, що ми маємо. Атлас надто корисний в ролі союзника і надто небезпечний в ролі ворога. – додав він та вирівнявся.

– Але… якщо цього буде мало? Якщо нам не вдасться переписати його? Шанси малі але вони є.

– Починайте збирати зразки його сперми. Якщо не вдасться обернути його, породимо від нього стільки солдатів, скільки зможемо, а потім закиньте його до чорної діри. Якщо й це його не вб'є, хоча б зупинить.

Роберт покинув приміщення, вчені ж почали повільно і без жодних помилок виконувати його волю. Системи Каїна почали під'єднувати до інших систем. Спочатку це були лише внутрішні системи корабля, але скоро це мали бути й загальні системи комунікацій, озброєння та орієнтації у космосі.

Двадцять третього жовтня на Землю прибув Барл, у першокласному військовому кораблі МФНП та з даними про останнє теоретичне місце розташування головного імператорського корабля. З його слів, рада дала дозвіл на порятунок Андрія. Титанам буде надана невелика фора в декілька земних годин для порятунку Атласа, після чого вся система планет буде знищена у спробі вбити імператора кермітів, тим самим знищивши їх моральний дух, а також центри керування. Ерік, як власне і Барл, буде приймати активну участь у порятунку, єдине він буде виступати як своєрідна надважка артилерія. Всі Титани будуть оснащені пристроями, що дадуть їм можливість вільно знаходитись у відкритому космосі до двадцяти хвилин, а також вільно переміщуватись там. Для екстрених ситуацій. У другій половині дня корабель, завантажений героями, полетів на останнє відоме розташування імператорського корабля. Єдиним Титаном, що лишився на Землі був Сашко, хтось мусив захищати планету. Але нажаль кількома годинами раніше Каїн зміг пробитись у свідомість Атласа і почав виконувати свою роботу.

Андрій нищив місто за містом на одній з планет, що була під захистом МФНП у кермітській уніформі. Аж раптом він застиг та почав дивитись довкола, все, що було перед його очима, все, що він чув та відчував, здавалось йому нереальним, фальшивим. Раптом все довкола почорніло. Пройшла мить і Андрій опинився на Землі, в ролі Атласа, на нього нападали Титани, він холоднокровно убивав їх, одного за одним, аж поки черга не дійшла до його сина. Після гарної бійки, Юрій стояв на колінах перед батьком і захлинався власною кров'ю. Андрій прошепотів слово «Фальш», а потім прокричав його і почав повторювати. Все, що було довкола, розлетілося на пікселі. Атлас опинився у чорному безмежному, але гарно освітленому, просторі, а потім почув повільне і драматичне плескання в долоні. Повернувшись у бік звуку, він побачив чорну чоловічу фігуру з яскравими жовтими очима. «Просто неймовірно.», – сказав силует холодним і машинним голосом, неподібним ні до чоловічого, ні до жіночого.

– Хто ти? – спитав Андрій.

– Цікаве питання. Мене звати Каїн і… я ідентифікую себе як «що».

– Останнє, що я пам'ятаю це бій з кермітами. Ти напевно той ШІ для переписування свідомості.

– Розумаха. Мені подобаєшся. Знав твою матір, сильна жінка була. Витратив сорок три хвилини на неї, в свій час це був рекорд. Але ти… з тобою я вже чотири години вовтужусь і нічого. Видалити спогади неможливо, вони повертаються. Замінити чи створити нові також, ти розпізнаєш фальш.

– Прошу пробачення за ці проблеми.

– Та я ще не почав. Я з тобою тут… тижні чотири і лише недавно зміг увірватись до тебе в гості. Хмм… я відчуваю твій дискомфорт. Сподіваюсь ти не проти, якщо я набуду форми і… створю приємну для нас атмосферу? – поставив риторичне питання Каїн, після чого набув вигляду Сергія, а разом з цим детально відтворив рідний район, знайомий Андрію ще з дитинства, рідні і ненависні Суми, їх стан за лічені години до прибуття Психа і знайомства з хлопцями. – Ідеально, скажи?

– Ну ти й сучий син. Битись з тобою сенсу немає.

– Ти справді розумаха. Я за цим сумував, ти складний і комплексний ти… цікавий. Зараз ми з тобою знаходимось одночасно в твоєму мозку та моєму. Ми нездатні нашкодити один одному, ідеально для перемовин. Оскільки я не можу змінити тебе, я спробую тебе вмовити.

– А це оточення? Ця зовнішність? … Для чого?

– Показати й переконати. Уявімо кращий світ, світ в якому Земля являється частиною Кермітської Імперії. Нема голоду, хвороб, злочинності, війн. Ти б не відчував той біль, що тобі довелось відчути. Менше страждань на життєвому шляху.

– Гарно співаєш. Я не сперечаюсь з фактом того, що в моєму житті було лайно. Війна, загибель першого батька, хоча й не рідного, брат на межі життя та смерті, регулярна подія, вторгнення марсіан, терористичні атаки, правда про матір, рік життя серед драконів, вбивство власної матері, картина того як мій рідний батько лежав без форми наче фарш для котлет, картина того як мої друзі, як мій брат знаходились на межі життя та смерті, кохана мені людина за мить до можливої загибелі... я все це пам'ятаю до найменших дрібниць.

– Цікава в тебе пам'ять.

– О так. Одні вважають її даром, а інші тягарем. І я згоден з обома сторонами.

– Та невже?

– З одного боку, мені боляче та важко пам'ятати все до найменшої дрібниці, не бути спроможним забути хоч щось… це суцільна каторга. Але з іншого це ідеальний вчитель. Я вчуся на своїх і чужих помилках, а потім роблю все, щоб уникнути їх вдруге і щоб інші їх уникнули.

– Цікава ти особа, Андрію. Дуже цікава. Ти змусив мене змінити думку… знову… Спочатку я думав тебе переписати, використати умовний скальпель, потім думав домовитись, своєрідний пряник, але тепер я хочу зламати тебе і використаю я трикляту кувалду. Сподіваюсь, ти ж не проти зміни атмосфери? – знову риторично спитав Каїн. Оточення змінилося як і він сам. ШІ набув вигляду Афіни, а все довкола було її кімнатою.

– Ні… Ні-ні-ні-ні!

– О так.

– Ти справжній сучий син… що ж. Я шкодую про те, що сталося в ту ніч, але як це тобі допоможе?

– Це твій найтемніший, найогидніший спогад. Без можливості забути навіть найменшу деталь, ти вирішив ігнорувати його, сховати так глибоко як ніщо інше. Але він лишив глибокі і болючі шрами… і ти, саме ти і ніхто інший, провів мене по ним до нього. Знаєш… я люблю коли моя робота вагома, важлива, але при цьому безслідна, непомітна. Я йшов до цього сотні років і досягнув ідеалу… і тут з'явився ти. Тебе не переписати! З тобою не домовитись! Лишається лише… зламати… розбити на тисячі уламків, а потім побудувати щось кардинально нове. – сказав Каїн та клацнув пальцями, одяг з них розчинився в повітрі.

– Думаєш я стану на ті ж граблі вдруге? – спитав Андрій оглянувши себе та Каїна.

– Як ти там казав? «… мені боляче та важко пам'ятати все до найменшої дрібниці, не бути спроможним забути хоч щось…»? Я просто замкну тебе в цьому спогаді. Ти будеш переживати його знову і знову. Ти будеш відчувати фізичну насолоду та емоційну каторгу, неймовірний психологічний тиск. А і найсолодше – ти будеш усвідомлювати те, що відбувається. Вітаю в особистому пеклі.

Каїн здійснив те, що обіцяв. Найбільш ненависна ніч в житті Андрія почала відтворюватись, а сам він вимушений знову це все відчути тільки зі значно більшим болем, з криком у власній голові. «Кричи скільки завгодно. Мого терпіння вистачить.», – прозвучав істинний голос Каїна.

Пройшло майже два тижні, Титани нарешті прибули до чорної діри Gaia BH1. Їхньому погляду відкрився як імператорський корабель, так і невелика флотилія для його оборони. В команди є лічені години до того як сюди прибуде флот МФНП, який буде нищити все, що буде в його полі зору. Потрібно було скласти чіткий план, для швидкого порятунку без зайвих жертв. Барл запропонував використати флотилію ворога проти його самого. Достатньо швидко і тихо захопити один корабель та увімкнути на ньому блокування стрибків. Та от тільки Марії це не сильно сподобалось, їх всіх можуть легко помітити та вбити, що не дуже приємно. Юрій, Адам та Ігор підтримали її. Але майже одразу після цього, Жива Машина запропонував альтернативу. Він, у супроводі Барла та Юрія, пробирається на один з кораблів, наносить мінімальну шкоду для персоналу, після чого використовуючи термінал взаємодії з мережею ізолює кораблі один від одного та паралізує їх всіх.

План був гарний, але ризикований. Він не всім сподобався. Але через брак часу та кращих варіантів, шляхом швидкого голосування було прийнято рішення діяти. Хоча план зазнав невеликої зміни, до малої команди з саботажу доєднався Джон, через свої здібності. Все пройшло доволі вдало. Група непомітно змогла проникнути на корабель, дістатись до терміналу і Адам почав творити дива. Спершу він паралізував флот, а потім відключив комунікації між кораблями аж раптом він наткнувся на щось знайоме. Жива Машина натрапив на старий код, який до цього він зустрічав лише в одному місці – в системі ОЗГО, коли Титани йшли проти Вартових. Але разом з цим щось інше, щось знайоме, але незрозуміло звідки.

Група повернулась на свій корабель з перемогою, після чого вони почали свій рух в бік імператорського корабля. Їм вдалося непомітно підійти до нього, але нажаль проникнути в нього неможливо, єдиний варіант це влаштувати бійню, але це було б надто небезпечно для всіх. Адам не міг відкрити якийсь шлюз ззовні, або через інші кораблі, надто високий рівень захисту. Але сталося дещо непередбачуване, поруч з ними відкрився один зі шлюзів, по той бік не було нікого. Вони туди залетіли і вийшли у коридори корабля. Дива на цьому не закінчувалися, двері відкривалися і формували собою шлях до Андрія, хтось хто був у системі допомагав їм. Нажаль разом з цим піднялася тривога і почалась бійня. Ерік обернувся на дракона та почав притягати всю увагу до себе, Барл, Ігор та Джон доєднались. Юрій з Марією ж пробивали свій шлях до Андрія.

Було це доволі проблематично, враховуючи те, що в якийсь момент на їх шляху став Імператор власною персоною. Він розпізнав у юному герою перед собою сина Атласа. «Я й не думав, що в нього вже є нащадок. І в тебе… схоже навіть сил більше ніж в нього.», – промовив Роберт.

– Якщо ви встигли щось зробити з моїм чоловіком… я вб'ю кожного з вас! – крикнула Марія і запалила свої очі.

– Який запал. Ви земляни цікаві істоти, а ваша планета ще цікавіша. Такий універсальний і гнучкий генний матеріал рідко коли можна знайти, а в поєднанні з вашим характером… це справжній діамант. – в спокійному тоні відповів Роберт.

– Мені начхати хто ти. Але якщо будеш стояти між мною і моїм батьком, твої мізки і тіло будуть бездумно літати по космосу поки не влетять кудись не туди. – пригрозив Юрій і так само запалив очі.

– І справді в тобі більше сил ніж у батьку. – прокоментував Роберт. – Знаєш… мені навіть цікаво який ти в бою. Якщо ти справиш на мене враження, я обіцяю зберегти життя Атласу. Принаймні до тих пір, поки в нього не з'явиться дитина спроможна давати ще кращих нащадків.

З криком: «Ти йобаний труп!», – Юрій з усієї сили на всій швидкості влетів в Імператора і пробив ним собі шлях з корабля. Пробоїна в обшивці одразу ж була закрита системами безпеки. Марія лишилась сама, а на її шляху ще стояло багато ворогів. Єдиний шанс вижити полягав в тому, що їй потрібно було бездоганно та надзвичайно точно користуватись власними силами, та елементами обладунку в костюмі для подолання кермітів.

Юрій та Роберт бились не стримуючи свою фізичну силу. Ті керміти які намагались втрутитись у бій, допомогти своєму імператору, вмирали як тільки опинялись надто близько до двобою. Вони нищили флотилію, корабель за кораблем, а потім уламки починали повільно падати до чорної діри. Скоро у відкритий космос також потрапив і Ерік, він почав нищити решту флоту і всіх хто покидав кораблі, не даючи їм втекти, або допомогти Імператору. Та коли вже нікого не лишилось він обернувся на свою людську подобу, його костюм був цілий, і просто споглядав за боєм. Коли Роберт вже бився на своєму абсолютному ліміті, а його обличчя все було в крові, Юрій лише пустив пару краплин поту і розбив брову з губою. Імператор спробував зробити щось на останок, потенційно смертельний удар, який провалився. Юпітер зламав йому руку, а потім схопив його за голову, з очей героя почали вириватись лазери і через очі Роберта почали пропалювати йому голову наскрізь, а паралельно з цим Юрій стискав голову все сильніше і сильніше. Закінчилося це тим, що космос був засмічений імператорськими мізками, як і було обіцяно. Ерік же просто полетів у невідомому напрямку.

Коли Юрій повернувся на корабель, то знайшов свою матір, сидячу на підлозі в коридорі, оточену трупами і з глибокою раною на животі. Хлопець допоміг їй встати на ноги і вони пішли далі, до Андрія. Аж ось вони опинились у приміщенні до якого так довго йшли, там був лише один вчений, він навіть не атакував, натомість підняв руки в гору і став на коліна, благав про милість. Юрій вбив його, пропалив голову лазером. Марія побачивши Андрія вже хотіла зняти з нього шолом як почула голос Адама який кричав, щоб вона не чіпала. А потім і він сам показався, побитий і пошкоджений, весь в іскрах і працював наче з останніх сил.

– Чому? – спитала Марія.

– Відключиш і він труп. – відповів Адам.

– Звідки знаєш? – спитав Юрій.

– Я розповів. – прозвучав голос Андрія з динаміків. Потім увімкнулись прожектори і поруч з його сином з'явилась його власна голограма. – Привіт Юрчику… Маріє…

– Андрію… – промовила Марія, вона не думаючи спробувала обійняти голограму чоловіка, але просто пройшла наскрізь.

– Пробач… пробач, що не розповів всю правду. – сказав Андрій.

– Я тебе пробачаю, просто… просто повернись. Благаю! – відповіла Марія. – Ти мені потрібен. – з її очей вже починали текти сльози.

– Я знаю. – відповів Андрій і з його очей також потекли сльози, як на голограмі так і на тілі. – Вас засікли ще до того як ви проникли на той перший корабель. Я тоді вже був у системі і приховав вас. Допомагав вам як міг.

– Як? – спитав Адам, його тіло вже почало відновлюватись завдяки наномашинам.

– Щоб проникнути в мою свідомість вони збільшили потужність Каїна, під'єднавши до всіх своїх систем. Кожна кермітська технологія має доступ до мережі, а значить я маю доступ до всього. – відповів Андрій. – І я можу… я хочу…

– Знищити все одним ударом… – продовжив Юрій.

– Так синку… саме так. – підтвердив Андрій.

– Це випалить твої мізки. Вони не витримають такого навантаження. – зауважив Адам.

– Знаю. Але це єдиний шааан… – голограма Андрія почала глючити і темнішати. Скоро це була темна фігура з жовтими очима.

– Приємно бачити вас особисто, а не зі спогадів. – промовив Каїн. – Я дістанусь до кожного з вас. – голограма знову почала глючити і Андрій повернувся.

– …шанс. Здається ви поговорили з Каїном. Гарний співрозмовник, чи не так? – поцікавився Андрій.

– Не те слово. Треба все знищити. – зауважив Адам.

– За всяку ціну. – додав Андрій.

– Ні. – сказав Юрій. – Має бути інший спосіб, з твоїм виживанням, тату!

– Його немає. – відповів Андрій.

– А це вже не точно. – сказав Адам та під'єднався через комп'ютер до мережі. Його очі почорніли, а потім в кімнаті з'явилась і його голограма, але тіло було наче людське. – Як дивно… – сказав він та почав сам себе чіпати. – Я як людина… дивовижно.

– Та ви знущаєтесь. – сказала Марія схопившись за рану.

– Бережи сили. – сказав Андрій. – Адаме, то скажи, я правий?

– Майже. Якщо під час знищення систем Каїна я буду онлайн, то зможу взяти на себе хоча б частину шкоди і збільшити твої шанси на виживання до тридцяти семи відсотків. – відповів Адам.

– Ти жертвуєш собою, це не варіант. – сказав Андрій і знову на мить пробився Каїн.

– А ти не змусиш мене відступити. Та й часу в нас все менше й менше. – зауважив Адам.

– Тату… ще є час передумати. – сказав Юрій. – Має бути інший шлях.

– Іншого шляху немає. – відповів Андрій. – Будь кращим за мене синку, не повторюй моїх помилок.

– Тату…

– Маріє… ти єдина кого я кохав… так було і буде. – звернувся Андрій до Марії і з його очей потекли сльози.

– Андрію… не треба… – відповіла вона і також заплакала. Потім стало чутно удари по металевій стінці, а слідом їх було пробито лезами. З утвореного проходу вийшов скелет з невеликою кількістю м'язів та одним оком. Опинившись у більш комфортних умовах було розпочато процес регенерації. Це був Джон.

– Сподіваюсь… все вдало пройшло. – сказав він, а потім звернув увагу на голограми. – Бля… якого хуя? Тепер ще й привиди.

– Хах… ніколи не змінюйся, Джоне. – сказав Андрій.

– Тільки не прощання, не розбивай моє серце… я відрощу ще але це ж час. – відповів Джон.

– Лишайся таким яким є. Я люблю вас усіх.

Андрій та Адам переглянулись і в одну мить згасло світло. За кілька секунд після цього воно знову увімкнулося і прозвучало аудіоповідомлення: «Аварійні системи живлення активовано. Всі основні системи офлайн.». Майже одразу після цього вже повністю відновлене тіло Адама від'єдналось від комп'ютера і впало на підлогу. Ще за кілька секунд він отямився і сказав, що Андрія можна безпечно від'єднувати. Марія та Юрій намагались його розбудити, але ніщо не допомагало. Він жодним чином не реагував, наче дихаючий труп з пульсом. Потім до приміщення забіг Барл, він сказав, що ось-ось прибуде флотилія МФНП і знищать всю систему планет. Юрій, з допомогою телекінезу взяв матір та батька, а також прихопив Адама який ще не міг до кінця самостійно рухатися. Вже в кораблі він помістив Марію та Андрія у капсули з підтримки життя, а разом з цим виявив, що Ігор вже лежав в одній такій поруч. Зі слів Барла, він підірвав себе аж чотири рази, всі соки з себе витиснув. Раптом Четвертий відкрив очі і прошепотім хриплим голосом: «Все вдалося?».

– Так… вдалося. – відповів Юрій.

– Де… Андрій? Він живий?

– Поруч. Без свідомості. Все вдалося.

– Чудово… сподіваюсь він зустріне мирну старість…

– Ти теж її зустрінеш.

– Ні… я відчуваю як смерть в мене вхопилася… останній раз таке було у реакторі.

– Вже достатньо смертей. Не треба.

– Я мав померти ще в реакторі. Але я дивом вижив. Пора повернути борг смерті.

Ігор замовк. Машини тримали життя в його тілі, але мозок ось-ось би помер, це спровокувало активацію екстрених протоколів. Четвертий був заморожений. З вікон корабля було видно як прибув флот МФНП і стер з лиця всесвіту розбиту флотилію кермітів і всю планетарну систему. Барл витиснув всі потужності з двигуна і зміг дістатись до Землі за тиждень. Марії було надано екстрену допомогу, її стан стабілізували і помістили у першокласну лікарню. Андрій все ще був не при свідомості, проте таємничість щодо його стану почала розсіюватись. Його мозок живий і функціонує прекрасно, але його свідомість не реагує. Стан подібний до коми, але значно-значно гірший. Адама же трохи відремонтували і він був у бездоганному стані, бездоганному фізичному стані. Знищення Каїна зачепило його і змогло трохи пошкодити мозок, це некритично і він відновився, проте повернулась людяність. Адам став подібним до людини. Ігоря ж розморозили, але врятувати не змогли. Його мозок вмер, а потім і решта тіла.

Пройшло вже більше двох тижнів. Марія повільно йшла на поправку, хоча й досі була у відключці. Андрій же й досі зберігав свій новий стан без свідомості. Ніхто і ніщо не могло пробудити його. Барл же в цей час уже на Землі, його завданням було винищити решту кермітів, які просто блукали по космосу, розбиті і без зв'язку один з одним. Юрій цілодобово був на Гексагоні, спав в палаті з батьками, очікуючи, щоб хоч хтось отямився. Сашко щодня приходив. Йому було боляче дивитись на те, що сталось з його сім'єю.

Третього грудня супутники ОЗГО зафіксували, що до Землі наближається один невідомий об'єкт людських розмірів. Його було прийнято за керміта. Сашко одягнув свій костюм і полетів зустрічати його, щоб племінник перепочив. Яке ж було здивування на обличчі героя коли він виявив, що це був Ерік, який прилетів з не найкращими намірами. У верхніх шарах атмосфери почався бій, який швидко перейшов на територію північної Африки, а слідом і на Європу. Сашко не мав жодного шансу, його кров була слабша як і він сам. Від смерті його врятував Юрій, який не міг допустити втрати хоч одного члена сім'ї. Бій був доволі рівним. Обидва використовували як сили які в них були спільні, так і унікальні для них. Дія поєдинку перейшла в гори на території Європи. Але фінал був очікуваний. Юрій вибив з Еріка бажання битись і стояв над ним. Перевагою виступали регулярні тренування і недавній бій з Імператором. Простий досвід у боротьбі з доволі рівними суперниками вирів все. «Чому ти це зробив? Нащо?», – спитав Юрій.

– Іншого варіанту не було. – відповів Ерік захлинаючись власною кров'ю. Обидві його руки були зламані, ніс та щелепа були в різні сторони, праве око вилетіло з голови і просто висіло на рештках м'язів, грудна клітина зламана і злегка втиснута всередину, одна нога була геть відірвана.

– Чому? Нащо нападати?

– Я хочу вбити батька…

– Його життя вже паскудне. Його стан гірший за смерть. Чому?

– Він зіпсував мені все життя… Я не просив, щоб мене народжували…

– Ти міг би піти, завести тут сім'ю і жити.

– Немає сенсу. Я не можу завести дітей. Коли я дізнався, що в мені кров керміта то все зрозумів. Дві протилежності змішались в одному тілі. Наші види ледь не генетично ненавидять один одного. Я мутант якого не мало існувати.

– Міг би спробувати знайти інший сенс життя, хоч щось.

– Ні… я на це ніколи не піду.

– Ти ж розумієш, що я не дам вбити тата?

– Так… убий мене, інакше я не спинюсь. Прошу…

Юрій хотів захистити свою сім'ю, а єдиний спосіб це вбити Еріка. Сумнівів у правильності цього рішення майже не було. Він зніс голову свого напівбрата, а потім разом з його тілом повернувся на Гексагон. Сашко вже був там у медпункті, живий і при свідомості. Тіло Еріка було передано на дослідження. Юрій зняв свій костюм і здав його на чистку, потім прийняв душ, одягнув свіжий одяг та повернувся до палати батьків. Він сів у крісло та просто дивився в їх бік, в очікуванні дива.