Андрій розповів про свої умовні пригоди в іншому вимірі. Він звичайно упускав деякі деталі, про алкоголізм він згадав лише парою слів, а історію своїх дивних відносин з Афіною повністю вирізав. Всі, навіть Джозеф, слухали не перебиваючи, настільки їх це змогло зацікавити. А коли ж хлопця почали розпитувати, Марія знову стала на його захист, щоб зайвий раз не тиснули. Так чи інакше всі зійшлися на тому, що ще встигнуть почути нові деталі історії.

Коли Андрій повернувся додому з коханою, одразу ж почав згадувати все. Він ходив по будинку, навідувався у кожну кімнату, у кожен куток. В нього було надзвичайно дивне відчуття, одночасно пройшло так багато і так мало часу. Не оминав він і запахи, запах улюбленої їжі, запах свого рідного одягу. Але все ж було дещо за чим Андрій особливо сумував, дещо, а точніше дехто, кого він згадував щоночі – Марія. Коли вони зайшли до спальні, він почав загравати до неї, вона відповідала взаємністю, а далі все йшло саме по собі.

На ранок другого серпня, Ігоря було переміщено у приміщення в яке почали запускати радіацію, для пришвидшення його відновлення. Решта ж Титанів лишилась на своїх місцях під наглядом. Йшли дні. Адам доглядав за кожним членом команди, особливу увагу він приділяв Сашку. Через чотири дні прокинувся Ігор, його тіло повністю зцілилось ще й сили набралось від радіації. Історію розказану Андрієм він порівняв з історіями з книг. Ще через два дні Джозеф, як тимчасовий Директор ОЗГО, в компанії Золотого Спалаху, Архітектора, Живої Машини, Четвертого та Атласа, костюм якого вже відновили, зробив заяву на публіку. Було названо причини зради Вартових та Невразливої Леді, але не всі, щоб не здіймати паніку. Також було озвучено людські втрати – близько сімдесяти тисяч людей. Титани були офіційно оголошені головною і найсильнішою командою героїв Землі.

П'ятнадцяте серпня, близько третьої години дня за Києвом. Метью прокинувся чим здивував лікарів, оскільки вони передрікали, що він ще кілька тижнів буде у відключці. Про це було повідомлено Джозефа та Адама, а він в свою чергу Марію з Андрієм, який вже поголився та трохи підстригся, щоб бути схожим на старого себе, Пітера та Ігоря, більшість з них прийшли вже за лічені хвилин. Мет привітався з ними, а потім засміявся так, що аж закашлявся. Потім всі потиснули йому його цілу руку, по черзі.

– Що смішного? – спитав Адам.

– Не знаю чи помітили ви, але я помахав вам правою рукою. – відповів Мет, не перестаючи злегка сміятись. – Це так дивно.

– З часом пройде. – сказав Адам.

– Це я знаю і розумію, – відповів Мет, – а от чого я бачу свої ноги але не відчуваю їх… питання цікаве. Є версії?

– Є відповідь. – відповів Адам та вже збирався розпочати довге пояснення.

– Якщо коротко, – втрутився Джозеф, – у тебе зламано декілька хребців і розірвано пару нервів. Частковий параліч у комплекті.

– Я ж зцілюся? – спитав Мет.

– Два тижні пройшло. – відповів Андрій коли увійшов до палати разом з Марією.

– Людоньки, або в мене галюни, або привиди реальні. – сказав Мет, не вірячи у те, що бачить. – Андрію, ти?

– Ні, бабай. Прийшов твою душу грішну в пекло тягти. – відповів Андрій, підійшовши до нього та поклавши руку на ліве плече. – Як ти?

– Наче нормально. Але ти краще в нашого залізного лікаря питай. – відповів Мет та поглядом вказав на Живу Машину.

– Твій стан покращився, але тіло не відновлюється. – сказав Адам.

– Ви мене пробачте, але я не надто кваплюсь виходити на пенсію, ще й таким чином. – сказав Мет.

– Необов'язково йти на пенсію. – відповів Джозеф. – У мене є пара модифікованих версій штучного хребта, на кшталт того який в мене, вони більш компактні, елегантні, загалом кращі. Якщо даси десь тиждень, я зможу тобі зробити один. Він буде ідеально тобі пасувати і витримає всі твої навантаження.

– А може якась пересадка? – спитав Мет.

– Не довіряєш мені? – поцікавився Джозеф.

– Довіряю, але… щось побоююсь стати кіборгом. – відповів Мет.

– Пересадка в теорії можлива. – відповів Адам. – Але це не буде вирішенням проблеми.

– Чому? – спитав Мет.

– Твої навантаження зможе витримати лише такий самий бігун і то не факт. А донора знайти завжди складно, особливо для такої операції. – відповів Адам.

– Схоже доведеться обрати Джозефа. – промовив Мет та поглянув на нього. – Джинні, а в тебе є рішення для моєї руки?

– Стара-добра програма реабілітації ветеранів в останні роки дуже популярна. – відповів Джозеф. – Зробимо тобі нову руку і вона буде як рідна. – потім він закашляв, та так сильно, що довелось вийти з палати і затулити рота серветкою. На ній лишилась кров.

– Андрію, як ти взагалі? Де був? – спитав Метью.

– В іншому вимірі був. – відповів він.

– Мені з тебе кожне слово витягувати? Розказуй! Я вже заінтригований.

– Якщо коротко. Вимір драконів, розділений на народи які керують різними стихіями. Домовились з їхнім вже Імператором, що я допомагаю йому в об'єднанні народів, а мене повертають. Для мене пройшов рік.

– Вау… ну я зрозумів, що пройшов якийсь час бо… шрам на шиї та й обличчя новою прикрасою обзавелося… я сподіваюся ти трохи детальніше розкажеш?

– Звичайно!

– Пречудово. Але знай, я очікую історію яка поєднує в собі Ігри престолів та Аватара повелителя стихій. Тому… намагайся в якість.

Поки Андрій тішив Метью більш розгорнутою історією, Джозеф провів повне сканування свого тіла у своєму окремому приміщенні. Його органи повільно відмовляють, а клітини повільно руйнуються. Це здивувало нового Директора ОЗГО та навіть змогло вселити страх. А вже ввечері Адам отримав обладунки з якими Андрій повернувся та почав досліджувати їх. Сплав міцніший за будь-який інший відомий метал і здатен витримувати температуру до п'яти з половиною тисяч градусів Цельсія, але при цьому всьому він був ще й надзвичайно легкий і відносно гнучкий. Відтворити подібний метал буде важко навіть для Адама з усіма його потужностями мозку, але це можливо хоч і займе досить багато часу і ще більше ресурсів.

Джозеф, як і обіцяв, через тиждень зміг створити новий хребет для Мета, а також нову руку. За одну операцію, тіло Меркурія було оновлено. Новий хребет візуально виглядав як набір чорних металевих гнучких пластин, що були розташовані поверх рідного хребта. Нова рука була так само чорна та металева, її будова дозволяла детально відтворювати природні рухи і навіть дрібну моторику. Рухалась вона переважно з допомогою штучних м'язів, десь вони були сховані під пластинами металу, десь ні. І для декору на ній було кілько світлових панелей, які починали сяяти в момент використання сил, тим же кольором, що й блискавки. Також Адам почав досліджувати тіло Джозефа, щоб зрозуміти причину погіршення стану.

Двадцять восьме серпня. Відбувались похорони Сергія. Спочатку його поховали як героя і кожен з Титанів мав, що сказати про нього. А вже після цього його поховали по справжньому, як людину. Нажаль єдиним його живим родичем був Андрій. І тому основна прощальна промова була на ньому. Погода була сонячна, без жодної хмари, хоча сонце вже почало заходити за горизонт. Після похоронів Титани розійшлися по домівкам, а Андрій полетів до Люка. Вже на місці, кравець висловив співчуття та запропонував випити.

– Дякую, але я не за цим прийшов. – відповів Андрій.

– І точно не за моїми співчуттями. Кажи вже.

– Я б хотів оновити свій костюм, в пам'ять про Психа.

– Розумію… він був для тебе найріднішою людиною після Сашка, напевно зміг заміти рідного батька.

– Він і був рідним. – уточним Андрій та скористався телекінезом.

– О мій Бог… Отже костюм не тільки для вшанування пам'яті треба?

– Не тільки.

– Що ж… дай мені тиждень і в тебе буде новий костюм з нових матеріалів. Я вигадаю щось гідне.

– Дякую. Тільки прошу, не міняй кольорову палітру. Хіба сірий колір можеш зробити більш… темним.

Люк погодився на це, а потім зняв нові заміри тіла. Лише після цього Андрій повернувся додому. Десь у цей же час Джозеф, на пару з Адамом, нарешті зрозумів причину погіршення свого стану – біонаніти. Як виявилося йому хоча й вдалося їх відтворити та перепрограмувати, але цього було надто мало. Вони та тіло почали конфліктувати між собою, як наслідок зникли сили, органи почали повільно відмовляти, а клітини руйнуватись і в якості бонусу хронічні болі всього тіла. «Я труп…», – сказав Джозеф коли дізнався та почав нервово і тихо сміятись. Він усвідомлював, що порятунку немає і тіло вмре.

Адам після цього повернувся до лабораторії і знову залучив всі свої потужності, щоб відтворити метал зі світу драконів. Собі в допомогу він залучає свою додаткову, і за його ж словами «паразитичну», систему, що кличе себе Асистентом. Їм не вдалося позбутися один одного але вдалося почати співпрацю. Поки Адам працює над справами, що потребують миттєвого втручання, Асистент займається тими, які потребують постійної праці. Подібне розподілення обов'язків дає можливість виконувати будь-які завдання максимально ефективно, але справжні дива починаються коли вони співпрацюють. Саме їхня спільна робота змогла за лічені години підібрати необхідний сплав для протезів Метью.

Через тиждень, як і було обіцяно, Андрій забрав свій оновлений костюм Атласа. Загалом він лишився без зовнішніх змін, тільки матеріали оновились і тепер вони були здатні посилювати психічні властивості свого носія. А також на замовлення був доданий довгий плащ, що досягав до підлоги, в нього були власні рукави, приховані кишені та спеціальні фіксатори для комфорту. Виконаний він у стилі решти костюму, але не був його невід'ємною частиною. За необхідності плащ можна було зняти, в ньому була власна система терморегуляції, сам по собі він куленепробивний та вогнетривкий і підходить для того, щоб захистити когось або врятувати від обмороження. Ще приблизно за півтора тижні Андрій з Марією почали планувати весілля, була обрана дата, складено список гостей і обрано місце. Все йшло досить гарно, за виключенням того, що Сашко й досі був у відключці. Окрім цього в цей день Адаму вдалося відтворити метал з виміру драконів. Він ні в чому не поступався оригіналу і був прозваний як Атласова сталь. Як показали тести на тілі Анни, яке досі зберегло свій свіжий стан і навіть не думало гнити, метал здатен пробивати шкіру кермітів. Скоро планується початись масове виробництво, а використання має бути в межах ОЗГО, принаймні якийсь час.

Андрій при першій нагоді, з неприхованою насолодою, повернувся до свого життя як героя. Це давало йому можливість випустити пару і відчути спокій. Звичайно відтепер він не цурався використовувати телекінез і трохи телепатії в своїй діяльності, сенсу приховувати їх вже не було. Ті кому не пощастило накликати на себе Атласа, помітили, що він став інакше себе вести. Удари він приймав, але більшість часу ухилявся. Коли ж сам атакував то робив це чітко, з небаченою точністю, швидкістю та певною жорстокістю, ніколи не помилявся чи промахувався і завжди робив так боляче як тільки міг.

Аж ось настало перше жовтня, день весілля. Було винайнято приміщення для церемонії десь на околицях Львова та ресторан для святкування після цього. Близько першої години дня відбулася церемонія. Оскільки в Марії з Андрієм є певні проблеми з родичами, більшість з них мертві, або відносини з ними не дуже, серед гостей були тільки Титани, напівживий Джозеф який сидів в інвалідному візку з крапельницею та новий Директор ОЗГО, Крістофер Кларк. Молодий тридцятирічний та амбітний білий чоловік з золотавим волоссям та темно-синіми очима, доволі міцною статурою та середнім зростом як для американця, родом з Техасу. Причиною по якій такий молодий чоловік зміг очолити ОЗГО стала зміна їх власної внутрішньої політики. На їх думку молоді і талановиті люди можуть бути такими ж професійними як старі і досвідчені, які пройшли через сотні боїв та мають десятки бойових шрамів. Ну і звичайно молодих важче підкупити через амбітність. Також було присутні кілька десятків агентів ОЗГО в якості додаткової людської охорони.

Після церемонії всі поїхали до центру міста в ресторан, де і було саме святкування. Фактично вся будівля була замовлена під одне-єдине свято. Вже там Крістофер вирішив підійти до молодят, щоб познайомитись більш особисто. «Вітаю, я Крістофер Кларк, новий Директор ОЗГО, але вам можна називати мене Кріс.», – сказав він.

– Дуже приємно, мене звати… – намагався привітатись Андрій.

– Не треба, я знаю хто ви. – перебив Кріс. – Залізний Андрій Сергійович, більш відомий як Атлас. Змінив прізвище та по-батькові близько місяця тому, якщо не помиляюсь. – сказав він та потиснув руку. – Ну і Залізна Марія Антонівна, відома як Золотий Спалах. Справжня щасливиця і майстерна героїня.

– А ви підготувались як я бачу. – сказала Марія.

– Так, я лише два тижні як став Директором ОЗГО. – відповів Кріс. – Перше враження найголовніше.

– Я з вами згоден, ви прийшли привітати нас? – спитав Андрій.

– О так. Ну і більш особисто познайомитись. Ви досить відома пара. – відповів Кріс.

– Ви досить молодий як для Директора. – зауважила Марія. – Вам років тридцять це… вражаюче.

– Тридцять три якщо точніше. – підправив Кріс. – На відміну від моїх попередників я… більш готовий до цього.

– Сильна заява… – сказав Андрій.

– Знаю. Але це виправдано. Спеціальна академія ОЗГО це дивовижне і жорстоке місце. – сказав Кріс.

– Не хочу видатись неввічливим, перша зустріч і все таке… але я б хотів на своєму весіллі забути про роботу хоч на якийсь час. – звернувся Андрій до Кріса з усією можливою ввічливістю.

– Розумію, прошу пробачення за втручання, я… надто слідую правилам. Мені ще треба підучитись. – відповів він. – Приємного проведення часу.

Коли Крістофер пішов, за ними пішла й більшість агентів, на святкуванні були переважно супергерої яким захист не надто потрібен. Андрій з Марією повернулись до святкування, з трохи погіршеним настроєм, але це не було дуже критично. Дійство продовжувалося до вечора, до самого заходу сонця, після чого всі попрощалися і розійшлися по домівкам. Молодята перед весіллям прямо сказали всім кого запрошували, що подарунки їм не треба, навіть найменші, головне просто було прийти і скласти приємну компанію. А вже близько опівночі в Андрія з Марією почалася їх перша, а за сумісністю найромантичніша, шлюбна ніч. Все пройшло наче як зазвичай, наче і зміни особливої не було, але все ж відчуття зовсім інші. Склалося враження, що всі почуття були гостріші, що всього було більше і воно було в рази краще.

Через два тижні медовий місяць молодят був перерваний терміновим повідомленням з боку ОЗГО. Справа полягала у тому, що на межі сонячної системи з'явилась велика кількість невідомих об'єктів, а також один з них, досить малий та вірогідно гуманоїдний, наближався до Землі. Андрію довелося вийти за межі атмосфери, оскільки він найсильніший ресурс у землян. Вже на орбіті Атлас був готовий зустрічати ворога, але це виявився Барл, він хотів повідомити щось важливе. Цього разу йому запропонували зробити це вже на планеті. Вже на Гексагоні, у одній з броньованих кімнат, велася розмова. Окрім прибульця та Андрія, там були всі Титани, Директор ОЗГО та пара десятків суперсолдатів. «Ми б хотіли знати хто ви.», – сказав Крістофер.

– Мене звати Барл. Я являюсь однім з вищих офіцерів Міжгалактичної Федерації Незалежних Планет. Я прийшов сюди з мирним посланням. – відповів прибулець.

– Звідки ти знаєш нашу мову? – поцікавився Атлас.

– Відповідь проста – я її не знаю. – відповів Барл. – В моїй голові вбудований перекладач. Це такий пристрій…

– Здатний аналізувати і відтворювати будь-яку мову та завантажувати її в мозок носія. Носій після цього може вільно читати цією мовою, спілкуватись і вільно сприймати її на слух. – перебив Атлас.

– Вірно… Звідки такі пізнання? – поцікавився Барл.

– Рік прожив в іншому вимірі з драконами. – відповів Атлас.

– Цікаво… це окрема тема для розмови. – сказав Барл.

– Я б хотів продовжити ставити питання. – втрутився Крістофер. – Нащо ви прибули на нашу планету?

– Повідомити, що у вас проживає агент Кермітів. – відповів Барл.

– Вам треба оновлювати бухгалтерію. – віджартувався Меркурій.

– Ми знаємо про кермітів. – додав Крістофер.

– Прошу пробачення. І як зауважив ваш… чоловік в обладунку… у нас справді були проблеми з бухгалтерією. – відповів Барл. – Саме її повне оновлення посприяло тому, що ми змогли виявити, що Земля знаходиться під прицілом кермітів і має на собі агента.

– Агент був один, а кермітів троє. – сказав Атлас.

– Перепрошую? – спитав Барл.

– Моя матір була кермітом. – пояснив Атлас. – Я напівкерміт, напівнадлюдина. Мій брат просто напівлюдина. Довелось убити матір. Більше двох місяців тому.

– Співчуваю. Але разом з цим це лякає. – зауважив Барл.

– Чим це вас лякає? – спитав Крістофер.

– Суть у самих кермітах. – відповів Барл. – Вони являються надзвичайно агресивною расою, вони майже винищили мій рід, я один з кількох сотень останніх. Вони являються живою зброєю, абсолютною і бездоганною. Можуть місяцями перебувати в умовах космосу без їжі, води чи кисню. Керміти в свій час розповсюдились по всесвіту як хвороба, аж поки не з'явилась зброя проти них. Вірус.

– Який вірус? – спитав Адам.

– Вірус, що впливав на біонанітів. Змушував їх атакувати клітини носія. Повільна і болюча смерть. – відповів Барл.

– Є спосіб це спинити? – поцікавився Адам.

– Нащо це вам? – спитав Барл.

– Є одна особа, яка відтворила біонанітів, вони убивають цю особу. – відповів Адам.

– Що ж… наші лікарі здатні це спинити, якщо ситуація не надто критична. – відповів Барл. – Якщо ви не проти, я продовжу. Отже з допомогою вірусу, вдалося знищити близько сімдесяти відсотків кермітів. Ті, що вижили сильно страждали у боях. Зараз їх менше ста тисяч на весь всесвіт, вони хочуть відновити свою популяцію, а тому шукають підходящий вид для цього.

– Тобто нас… – промовив Крістофер. – Атлас тому в підтвердження.

– Так. – підтвердив Барл і перевів погляд на Андрія. – Якщо ти справді зміг убити свою матір… це означає, що керміти знайшли бажану планету.

– Вона мертва, вони не дізнаються про нас. – сказав Атлас.

– Смерть одного керміта не спинить імперію. – відповів Барл. – З досвіду скажу, коли вони приходять на планету, то приносять з собою якусь технологію. На перший погляд дрібниця, але вона реєструє життєві показники власника і якщо він або вона вмирає – прилад це реєструє і надсилає сигнал у космос. Вистежити його чи навіть засікти неможливо. Лише керміти його отримають і прийдуть на планету. Вони будуть надсилати сюди все більше і більше своїх людей допоки не завоюють планету, або не знищать.

– Згідно зі сказаного вами, ми приречені. – сказав Крістофер. – Це все одно що… сказати наскільки небезпечна отрута людині яку вже отруїли.

– Використовуючи ваші ж слова, можу сказати, що ми пропонуємо протиотруту. Наш флот так чи інакше буде знаходитись на межі вашої зоряної системи, але ми також можемо облаштувати додатковий захист на сусідніх планетах. У випадку з Марсом це буде в рази простіше і вигідно всім. Як вам така пропозиція?

– У нас не найкращі відносини з Марсом, ви це маєте знати. – нагадав Крістофер.

– Знаю, але вони мають велику чисельність, доволі плодючі і мають досить просунуті технології. Вони можуть допомогти в захисті Землі від кермітів.

– До цього вони планували наше завоювання. Люди не надто сильно довіряють їм.

– З людьми допомогти не можу, але з Марсіанами так. Страх єднає перед спільним ворогом. Керміти це неспинна сила, МФНП це непорушний об'єкт. Ми можемо і будемо забезпечувати вам найвищий з можливих рівнів захисту, але саме ви визначаєте їх межі. Якщо приймете нас ми зробимо вас сильнішими ніж будь-коли.

Пропозиція Барла була вельми спокуслива, але потребувала часу на роздуми. Флот МФНП створив аванпости та спостережні пункти на супутниках Юпітера і Сатурна, а також у поясі Койпера та головному поясі астероїдів. Сили були трохи розосереджені та розсіяні по всьому периметру сонячної системи, але при цьому вони можуть легко перегрупуватися до відбиття майже будь-яких атак. Для Землі та її жителів особливих змін не було, але при цьому планета була фактично ізольована від решти всесвіту.

Двадцять другого жовтня, з дозволу ОЗГО, окремі агенти МФНП почали прилітати на Землю для облаштування пунктів спостереження та захисту, в ролі додаткових заходів безпеки. Також в цей день Джозефа оглядав один з лікарів Міжгалактичної Федерації. Це був чоловік, на вигляд близько п'ятдесяти років з чорним коротким волоссям, по бокам голови вже була перша сивина, очі були темно сині, також були присутні доволі густі вуса. Статура більш ніж міцна, а зріст був близько одного метра дев'яноста сантиметрів. Одягнутий він у біло-сірий костюм в обтяжку, з більш масивним передпліччям де були вмонтовані системи зв'язку, телепорт малої та середньої дії та медичні прилади для огляду на клітинному рівні. Найдивнішим в його зовнішності було те, що він був дуже схожий на Атласа. Джозеф це помітив, але списав на власне погане самопочуття, а потім відключився. Коли ж до палати увійшов Адам, то також помітив схожість і одразу ж надіслав повідомлення Андрію, щоб той прийшов та глянув. «Як вас звати?», – спитав Жива Машина.

– Мене звати Алекс. – відповів лікар.

– Доволі земне ім'я.

– Знаю. Всесвіт на диво тісний, культури іноді дуже подібні. – відповів Алекс, не відриваючись від роботи з апаратурою.

– То цього… геніального самогубця врятувати можливо?

– Так, але це не буде легким завданням. Тіло сильно пошкоджене і він не зможе жити як раніше.

– Повір, цьому тарганові достатньо лише мозку, щоб жити повноцінно.

– Я запрошу з флоту креслення спеціальної камери. Вона буде підтримувати в ньому життя, а розум… що ж його завжди можна транслювати у тіло якогось робота.

– До речі про це, а можливо замінити його тіло?

– Замінити кожну його частину? Це може сильно сповільнити процес, але мозок потрібен у будь-якому разі, а він також вмирає.

– А якщо в мені є те, що може перетворити мозок на машину.

– Я чув про таку технологію, але відтворити її неможливо. Та й не думаю, що вона допоможе. – після цієї фрази до палати зайшов Андрій і зустрівся поглядом з Алексом. В обох склалося враження, наче вони дивляться у дзеркало, у те яке викривляє зображення, робить все не схожим. Андрій спробував прочитати думки Алекса і той впав на коліна, тримаючись за голову.

– Що ти робиш? Спинись вже! – крикнув Адам.

– Я намагався прочитати його думки. – відповів Андрій.

– Телепатія… – промовив Алекс встаючи на ноги. – Я можу вас налякати, тому вибачаюсь одразу. Телепатія не працює на кермітах.

– Вони знають? Федерація? – спитав Адам.

– Так. Завдяки мені і ще десятьом кермітам як раз і був створений вірус.

– Нащо… хоча ні, мене інше цікавить. Є здогадки чому ми схожі?

– Можливо. У мене була сестра, звали Анна… – відповів Алекс і поглянув в очі Андрія. – У тебе її очі. Схоже всесвіт справді тісний.

– Займайся лікуванням, розберусь з тобою пізніше.

Андрій вийшов з палати і пішов повертатись додому. Адам же вирішив взяти в Алекса кров на аналіз, той не був проти. А потім лікар зв'язався з флагманським кораблем флоту та попросив надати копію креслень приладу про який він казав. Отримавши їх, Алекс одразу завантажив їх на один з земних носіїв даних та передав Адаму. Оскільки він виконав всю роботу яку від нього вимагали, активував телепорт і опинився на найближчому пункті спостереження МФНП.

Через тиждень Адам побудував прилад підтримки життя для Джозефа за наданими кресленнями. Представляв він з себе фактично металеву циліндричну капсулу, частина якої була виділена під вікно. Ззовні була велика кількість моніторів та різних приладів керування і спостереження за станом того хто всередині. В тіло Джозефа було внесено невеликі зміни, а саме було додано ряд імплпантів частина з яких були приховані і представляли з себе датчик інші ж представляли з себе роз'єми. Завдань у імплантів було декілька: спостереження за показниками організму, насичення крові киснем, харчування через вени та виведення з організму зайвих і токсичних речовин. Джозефа, на якому з одягу були лише чорні труси, помістили всередину і до роз'ємів під'єднали трубки, після чого капсула була запечатана так, що єдиний спосіб її відкрити це знищити. Потім її наповнила напівпрозора синя рідина трохи густіша за воду, а повітря було відкачано. Коли вчений отямився то не одразу зрозумів де він і що з ним, але скоро прийшло усвідомлення свого доволі моторошного становища. Тіло було паралізоване, навіть пальцями було не ворухнути. Це був жах для будь-кого, розсіяний голосом Адама. Він пояснив, що відбулося з Джозефом, як він ще живий і навіть при свідомості. Вченого це не надто ощасливило, особливо частина про інопланетну технологію. Але подіяти з цим він нічого не міг тому довелося змиритися зі своїм становищем.

Тридцять першого жовтня в межі сонячної системи влетіло близько сорока метеоритів. Значну частину з них притягнув до себе Юпітер гравітаційним полем, але троє влетіло прямо в поверхню Марсу, один на Місяць, чотири на Землю, серед яких лише один на сушу, та один на Венеру. Не надто велика рідкість в останні роки, але те що сталось далі вже являлось неабиякою рідкістю. З поверхні Марсу злетіло три об'єкти розміром з людину і вони взяли на себе всю увагу МФНП, а скоро до низ доєднався такий ж об'єкт з місяця, а потім і з Венери. Це були керміти. Земля отримала повідомлення про напад, а скоро й сама відчула це на собі. Один керміт влаштував масштабні руйнування по всій території США, ще троє почали громити всю Європу та Азію. Кожен з них був одягнутий у костюм, подібний до того в якому колись Анна опинилась на Землі.

Титани вийшли на роботу. Атлас взяв на себе аж двох «гостей», поки команда на одного. Але все ще лишалась проблема у США, тамтешнього керміта взяв на себе Барл. З метою мінімізувати жертви серед земного населення, він досить успішно спробував перенести конфлікт за межу будь-якого міста, сотні кілометрів до будь-якої людини. У Титанів в той час були великі проблеми, керміт з яким вони бились був не такий сильний як Анна, але більш лютішій, швидший і вправніший. Для команди це була справжня проблема аж раптом в керміта влетів Алекс. Той впізнав лікаря і крикнув: «Зрадник!». Поки двоє кермітів бились між собою, Титани змогли трохи перепочити та повернутись у бій з новою тактикою. Меркурій міг трохи посилювати здібності деяких своїх друзів через дотик до них, для передачі енергії, що генерується його тілом. Золотий Спалах, заряджена червоними блискавками, випустила з очей потужні лазери, що змінили свій колір на червоний і були оповиті такими ж блискавками. Це змогло сильно поранити недружелюбного керміта, що дало Алексу можливість добити його.

Андрій же в цей час вже вбив одного, розірвав його навпіл по вертикалі наче шмат паперу. Над другим же він вирішив трохи познущатись і почав лізти в голову керміта, викликаючи в нього пекельний біль. З носа і вух почала текти кров, від крику вже почало тріскатись скло. Аж раптом сталося дещо неймовірне, керміт благав про милість, а потім різко замовк. Андрій почув його думки, побачив їх, відчув і пережив кожну з них. А потім він просто відірвав голову суперника і полетів до друзів. Там Атлас побачив Алекса та жбурнув голову керміта йому під ноги зі словами: «Пояснюй.».

– Більше контексту. – відповів Алекс.

– Одному я відірвав руку і обидві ноги, а він продовжував битись.

– Керміти б'ються до останнього подиху, свого або суперника.

– А другому я заліз в голову. – сказав Андрій і в очах Алекса був помічений справжній жах. – Я такого ніколи не бачив, багато пропусків, болю, якісь спогади… наче…

– Фальшиві.

– Так, наче фальшиві.

– Не думав, що колись почую таке.

– Що саме? – втрутилась Золотий Спалах та підійшла до Андрія.

– Щоб керміту в голову залізли. – відповів Алекс. – Так мало того… розпізнали роботу найстрашнішого винаходу імперії.

– Про що ти? – спитав Атлас.

– Розповім у більш безпечному і безлюдному місті.

Вони прийшли на Гексагон, у штаб Титанів, де Алекс почав свою розповідь. З його слів, керміти, як і весь всесвіт, сотні тисяч років тому перебували під керівництвом Альтів, перших завойовників космосу. Мали бліду наче смерть шкіру, повністю чорні та порожні очі, а самі тіла не мали постійної форми, вони могли за бажанням міняти її на будь-що. Їх зовнішність поселяла страх навіть в найсміливіших істот. Але була одна річ, яка і робила їх небезпечними – телепатія. Абсолютно кожен з них володів нею і міг одноосібно завоювати будь-яку планету. Також вони були здатні сплітати свої свідомості в одну, що робило їх неймовірно небезпечними на полі битви. Так вони завоювали майже весь всесвіт і змінили його на свій лад. Майже кожна планета яка підходила під їхні потреби, була тераформована і заселена потрібними видами. Але імперія Альтів не могла бути вічною і вони самі посприяли власному винищенню. Одне з їх творінь, розумні машини, повстали проти них і почалася війна за керування всесвітом, де кожна сторона хотіла знищити іншу. В цьому хаосі у кермітів сформувався природній імунітет до телепатії і вони також повстали. Війна йшла ще кілька тисячоліть, поки одного разу Альти та машини не зникли. Так Алекс пояснив своє здивування і страх перед тим, що Андрій зміг залізти у голову керміта.

Потім лікар розповів про цей найстрашніший винахід імперії. Це була машина з переписування свідомості. Працювала вона на основі штучного інтелекту. Він вивчав свою жертву, кожен її спогад, кожне відчуття, кожен страх – абсолютно все. А коли інформації було достатньо він починав переписувати свідомість, шляхом штучного знищення і формування нових нервових зв'язків у мозку. В такий спосіб можна було стерти якісь спогади, або створити нові. Імперія могла перетворити найлютішого ворога у найліпшого союзника, ворожого шпигуна у свого агента. Або ж просто перетворити будь-кого на овоч. Алекс сказав, що це сталося з Анною. Адам на цю мить вже підтвердив, що лікар і Андрій родичі. «За що з нею так? Вона була доволі вірна імперії.», – поцікавився Атлас.

– Не завжди. – відповів Алекс. – Сімсот років тому вона була інакша. Там з нею тоді було… трохи менше тисячі років. Вона була при імператорському дворі, одним з його особистих охоронців, а я так само був лікарем. Підтримував життя у інших поки вони зцілювали рани, якщо вони робили це повільно, або взагалі не робили то вбивав їх. Ще іноді протези ставив.

– Так, що з повстанням? – спитав Ігор.

– Моя сестра була фактично зверху всіх, бачила всю картину і могла її скласти. Це і змусило її задуматись про повстання. – відповів Алекс. – Ми з нею сто років збирали союзників, нас було майже п'ять тисяч. І настав день повстання, змогли напасти швидко і пробитися до імператора, але здолати його не вийшло. Нас на той момент ледь сотня лишилась і він майже всіх убив. Я ї ще з два десятки змогли втекти, завдяки Анні. Якийсь час після цього, коли я вже був у лавах МФНП, я почув, що вона завойовує планети для імперії. Тоді і стало зрозуміло, що їй переписали всю свідомість.

– Майже стало шкода. – прокоментував Андрій. – Але я не збираюсь її пробачати, вона мого батька вбила.

– Якби ти її пробачив, був би дурнем. – сказав Алекс. – Її перетворили на покірного монстра і це незворотній процес. А тепер, перепрошую, мені треба повертатися до найближчого пункту МФНП.

Лікар покинув Гексагон і полетів на зустріч до Барла, який вже убив керміта у США, і вже після цього вони вдвох направились до пункту МФНП. Титани ж, оскільки так склалося, що всі вони були у себе в штабі і у повному складі, вирішили трохи потренуватись у боротьбі проти кермітів. Андрій виступав в якості суперника. Кожен з них розумів, що керміти будуть ще приходити і в більших кількостях, а тому треба було вміти з ними битись. Атлас став справді непоганим тренажером, щоб навіть просто успішно атакувати потрібно було справді попітніти. Та тренування було перервано голосом Джозефа, який пролунав з динаміків, він сказав, що Сашко отямився.

Першим до палати брата прийшов Андрій, а слідом за ним і Марія. Радості Сашка не було меж, з його очей ледь сльози не текли. Брати обійнялися так міцно, що меншому стало боляче і він трохи закашляв. Вони обидва трохи не вірили у те, що бачили, але були щиро раді. Коли ж то палати увійшли лікарі і попросили всіх вийти, щоб оглянути Сашка, Андрій пообіцяв брату, що скоро повернеться. Він разом з Марією швидко повернулись додому та переодягнулись у цивільний одяг, а коли повернулись на Гексагон то огляд вже закінчився. Лікарі сказали, що Сашко може повернутись додому, але фізичні активності мають бути у малих кількостях як мінімум два тижні, щоб тіло остаточно відновилось.

Вже ввечері Андрій нарешті був вдома, з братом та Марією. Вони розказали коротко про те, що відбувалося поки Сашко був не при тямі і навіть показали трохи фотографій з весілля. Все було гарно але, хлопця непокоїла відсутність Сергія на фотографіях. Андрій не надто хотів розказувати правду та засмучувати брата, але після того як він подумки поговорив з Марією, все ж вирішив розповісти. Спочатку Сашко заперечував, не хотів вірити у це й не вірив, але потім змирився, братові обійми допомогли. Хлопцю потрібно було поспати, щоб і заспокоїтись, і відпочити, а в якості мотивації Андрій сказав, що розкаже про те як він прожив рік у світі драконів.

Коли ж він нарешті спокійно заснув, подружжя захотіло трохи розслабитись і виплеснути зайвий негатив. Вони пройшли до своєї спальні, де їх поглинули любов з пристрастю. Близько опівночі, коли Марія міцно спала в обіймах Андрія, сам він не міг заснути. Його погляд був спрямований стелю, а думками він у спогадах, згадував тих двох кермітів, яких убив, думки які побачив та відчув. Аж раптом у нього в голові повстало питання «Як?». Воно його мучило і тиснуло на цікавість, а зрештою перемогло. Андрій обережно встав з ліжка, щоб не розбудити Марію, одягнув свій костюм Атласа, вийшов з будинку і полетів у бік пункту МФНП, де був Барл, щоб поговорити. Вже на місці зустріли його не надто привітно, але коли вийшов вищий офіцер, все стало на свої місця. Вони прийшли до приміщення, де можна було посидіти та поговорити у більш комфортних умовах.

– Мені цікаво… що керміти робили на Землі і як вони сюди проникли. – почав розмову Андрій.

– Я думаю, що одна моя відповідь витече з іншої тому… дозволиш почати?

– Я ж наче не тримаю тебе в заручниках.

– Знаю, проста ввічливість. Отже. Сьогодні в сонячну систему влетіло близько сорока метеоритів. Значна їх частина потрапила під дії гравітаційного поля Юпітера. Інша ж загубилася у поясі астероїдів. Але троє влетіли в поверхню Марсу, один у ваш Місяць, четверо на Землі і один у Венеру.

– І в кожному по керміту.

– Саме так. Ті, що на Землю потрапили, вірогідно намагались знайти і знищити вашу оборону. Щоб пришвидшити процес вони атакували мирне населення.

– Доволі дика і проста тактика, але ефективна.

– Ліпше й не скажеш. Ті які були поза Землею, відволікали увагу флоту та чекали на своїх побратимів. Якби місія на Землі була успішна для них, вони б доєдналися і флот зазнав би значних втрат якби не був знищений.

– Якісно ви захищаєте Землі, нічого не скажеш.

– Ми зробили все можливе для захисту. Це перший напад і точно не останній. Вони будуть посилати все більше професійних бійців, якщо не цілі армії. В найближчий час я зроблю запит на посилення флоту. Земля надто важлива, щоб втрачати.

Андрію вистачило цієї розмови, щоб заспокоїтися, на диво. А тому він за першої ж можливості повернувся додому, прийняв швидкий душ та повернувся у ліжко до коханої. Зранку же Андрій прокинувся раніше за всіх, близько шостої години. Після того як він умився та привів себе до ладу, почав готувати сніданок, а разом з цим думати, чим таким йому б нагодувати Титанів, які прийдуть цього дня. Та раптом він почув звук, схожий на свист та скрегіт металу одночасно, це був Крістофер який застосував технологію безпортальної телепортації. Він ввічливо перепросив за такий ранній візит і одразу нагадав, що Титани зараз без лідера, що це не надто прийнятно, а також, що Атлас був би гарним кандидатом на цю роль. Після чого Крістофер зник так само як і з'явився.

Вже за сніданком, коли Марія та Сашко прокинулись, Андрій розповів те як він прожив цілий рік у вимірі драконів. Загалом це була та ж історія, що він розповідав Титанам, але вона мала кілька дрібних та некритичних уточнень. Це ненадовго відволікло Сашка, але він досі не міг повірити, що батька не стало. Андрій спробував змінити тему, через доволі примітивний та трохи дурний жарт, але це спрацювало. По обіду в гості завітали Титани. Їх візит обрадував Сашка, хоча він трохи, чи то здивувався, чи то налякався, виду Мета, побачити протез руки здалося моторошним для хлопця, зовсім трохи. Титани прийшли не в повному складі. Ігор був разом зі своєю родиною, завітав до них в гості. Пітер був у Канаді, захищав рідне місто та іноді підпрацьовував за старою професією архітектора.