Двадцять четверте грудня 2019 року, п'ята ранку, передмістя Львова. На вулиці було сім градусів морозу, легенький вітер і досить темно. По засніженим вулицям біг Андрій, якому вже виповнилося сімнадцять років, зріст один метр вісімдесят три сантиметри, вельми спортивна статура, коротким чорним волоссям підстриженим під боксера. Одягнутий він спортивно і не по погоді. Він трохи підмерзав, але біг розганяв кров по тілу і трохи зігрівав його. Коли він був в парі сотень метрів від свого будинку він дістав з кишені телефон та дистанційно увімкнув електричний чайник, щоб по його приходу він вже закипів. Вже за пару хвилин Андрій дійшов до воріт свого будинку, спокійно дістав ключи, відкрив ворота, увійшов до середини та закрив, а потім попрямував до входу у свій двоповерховий будинок. Всередині він роззувся і побіг на кухню, чайник як раз закипів. Він насипав в свою чашку кави та цукру, залив то все водою і перемішав. Поки кава стигла до більш прийнятної температури, Андрій швиденько приготував собі кілька бутербродів з ковбасою та сиром. Після такого умовного сніданку він сходив почистив зуби та прийняв короткий теплий душ, після чого знову повернувся на кухню щоб приготувати сніданок для Сашка та піти пограти на комп'ютері поки змога така є.

Близько сьомої ранку він вимкнув комп'ютер та повернувся на кухню щоб приготувати собі вже повноцінний сніданок. Поки Андрій смажив собі омлет з сосисками, до кухні зайшов Сашко. Менший брат був одягнутий у світло-сіру піжаму, його очі були трохи світліші, волосся таке ж темне але коротше. «Доооброогоо рааночку, виспався?», – спитав Андрій.

– Так. А ти як? – спитав заспаний Сашко.

– Загалом нормально. Сніданок в холодильнику, чекає щоб його розігріли у мікрохвильовці. – сказав Андрій, не відволікаючись від плити.

– Дякую. – відповів Сашко дістаючи з холодильника тарілку з бутербродами. – Ти знову був на прогулянці?

– Тааак, був. А що? – спитав Андрій, вимикаючи газ та дістаючи тарілку під сніданок.

– Я не думаю, що в цьому є сенс. – відповів Сашко, вже розігріваючи свої бутерброди. – Ти вже дорослий, а сил нема. Може їх і не буде?

– Звичайно будуть! – з ентузіазмом та мрійливістю у голосі відповів Андрій. – Наша матір сама Невразлива Леді! Ми забов'язані мати її сили.

– А раптом не буде? І всі твої тренування будуть ні до чого? – спитав Сашко, дістаючи гарячі та ароматні бутерброди, а потім сів за стіл. – І до речі, нащо воно все тобі? Якщо сили будуть то від твоїх пробіжок сенсу не буде.

– Якщо сил не буде, то тренування все одно зайвими не будуть. І до того ж я ходив на бокс та боротьбу, це буде корисним для будь-кого. – відповів Андрій, активно наминаючи сніданок та запиваючи його томатним соком.

Коли він доїв то почав почекати поки Сашко доїсть свої бутерброди, щоб за один раз помити весь посуд. Десь близько восьмої години Андрій вийшов з дому і закрив його на ключ, він планував пішки прогулятись до центру міста, вже там скупитись і так само пішки повернутись додому. Одягнутий хлопець був у темно-сині теплі джинси, наполовину спортивні теплі чоботи темно-сірого кольору, а зверху була чорна тепла куртка, зверху якої була на грудях висіла сумка перекинута через плече, а на голові звичайно ж була шапка. Йдучи по місту, Андрій дивився на різні плакати, біл-борди де часто були зображені супер герої та їх бренди. Хтось з них розкрив свою особистість і самостійно всім керує та заробляє гроші, хтось підписав контракт з приватними організаціями або урядом.

Після закупок у торговому центрі, хлопець викликав таксі і вже близько дванадцятої години був дома та розвантажував пакети. На обід він вирішив зготувати по шаурмі, бо йому та брату вже трохи набридло кожен день їсти суп. Андрій користувався телекінезом, щоб все протікало швидше. В цю мить кухню поглинула своєрідна казкова атмосфера в якій тарілки та продукти літали і все самі робили, під керівництвом та наглядом хлопця. Сергій зміг гарно розвинути психічні вміння свого сина за роки. Коли Андрій вже був повністю поглинутий процесом, він почув як Сашко разом з батьком спускався з другого поверху. Сергій, як і обіцяв, приділяв хлопцям стільки часу, скільки тільки міг, але нажаль в останній рік робота почала його знову кликати. Як наслідок вночі він Псих, а вдень проводить час з синами та іноді спить. «Доброго ранку. Як спалось?» – спитав Андрій, коли помітив батька.

– Нормально. – відповів він. – Тільки щось голова тріщить.

– Ну це не дуже добре. Як думаєш, свіжа шаурма покращить твій стан? –спитав Андрій з легкою усмішкою.

– Якщо вона від тебе, то вона змусить навіть рани зцілюватись. Хех.

– Ну так, я стараюсь.

– Як я бачу, практикуєшся?

– Звичайно! Але я пам'ятаю твої застереження. Якщо голова заболить, я спинюсь.

Коли обід був готовий, всі сіли за стіл на кухні. А вже потім Андрій помив за всіма посуд. Поки Сергій допомагав Сашку з навчанням у Динамічному Закладі Освіти Героїв, а саме завдання третього класу. ДЗОГ був створений під керівництвом ОЗГО, як спосіб навчання дітей в яких раптово пробудились сили керувати їх і правильно користуватись ними. Але також там навчались і діти вже існуючих героїв в яких високий відсоток пробудження сил. Серед них був і Андрій. Нажаль ДЗОГ з'явився лише у 2015 році, але хлопцю цьому було достатньо. Менш ніж за півтора роки він пройшов всю основу програму та чекав на пробудження своїх сил керміта, щоб почати новий етап у навчанні.

Ввечері після вечері, перед тим як Сергій одягнув свій костюм, Андрій вирішив з ним поговорити. «Я хочу в тебе дещо спитати, сподіваюсь ти не проти?», – поцікавився він.

– Звичайно ні. – відповів Сергій. – Питай, що хочеш.

– Для початку я хочу нагадати, що я дізнаюсь якщо ти брешеш. А тепер питання. Ти мій справжній батько?

– … Так. – відповів Сергій після невеликої паузи. – Як дізнався? І коли?

– Ще роки два тому я це зрозумів і просто хотів спитати, але не знаходив правильного моменту. І це досить логічно. Той кого я називав батьком до тебе не мав сил і я не міг отримати телекінез та телепатію від нього. Це твій дарунок.

– Я…

– Не треба. Мені не цікаво як все привело до мого народження чи чому тебе не було перші десять років мого життя поруч. Я вдячний, що ти з'явився в ньому. Вдячний що ти не злякався, не повернувся спиною і не пішов геть. Просто… дякую, тато. За все дякую.

Андрій обійняв свого тата. Сергій в цей момент відчув його емоції, пережив їх і майже пустив сльозу. Потім хлопчина пішов спати, а Псих одягнув свій костюм і вилетів на місію. Посеред ночі в Андрія сильно розболілась голова і він прокинувся від цього. Він почав несвідомо використовувати свої сили. В цей момент ОЗГО зафіксували сильний стрибок психічної активності у Львові, але вони сприйняли це як діяльність Психа. Коли біль пройшов, Андрій миттєво відключився і спав так міцно як ніколи до цього в житті, а сканери ОЗГО заспокоїлись.

Двадцять п'яте грудня, четверта тридцять ранку. Хлопець прокинувся по будильнику і одразу ж пішов одягатись для ранкової пробіжки по вулиці. Було досить прохолодно, майже десять градусів морозу з сильним вітром, що пробирав до кісток. Андрій же взагалі не відчував морозу, до того ж він пробіг свою дистанцію за менший час ніж зазвичай, але помітив це лише коли повернувся додому. Почував він себе просто прекрасно, єдина проблема полягала у сильному голоді. Йому довелося дістати з холодильнику каструлю з супом і поки вона грілась на плиті, Андрій готував собі бутерброди та миттєво їх з'їдав. Коли суп закипів, він рефлекторно схопився за ручки каструлі голими руками і випив кілька літрів супу залпом, не відчувши жодного дискомфорту. І тоді до нього прийшло усвідомлення. Пересилюючи сильний страх він взяв ножа та вдарив по лівій руці, лезо не просто не пошкодило шкіру, а зламалось на кілька десятків уламків.

На обличчі Андрія з'явилась посмішка – його найзаповітніша мрія нарешті втілилась у реальність і він навіть не збирався приховувати своє щастя. Прибравши безлад на кухні після себе він швидко зготував сніданок для Сашка та батька, лишивши їм записку, щоб ті не так сильно хвилювалися. Андрій одягнув Чорні джинси з чорними досить високими майже військовими чоботами, темно-сірий светр з чорною шкіряною розстебнутою курткою, на руки він натягнув шкіряні водійські рукавиці. Обличчя же він сховав за маскою яка закривала його нижню частину, а очі просто приховав сонцезахисними окулярами. Він нарешті вийшов на вулицю. Оскільки Андрій готувався до цього дня роками і перечитав майже всю можливу літературу з польотів, ще й Сергій трохи вчив його левітувати з допомогою телекінезу, тому він мав достатньо теоретичної і трохи практичної бази.

Хвилина роздумів, а слідом за нею хлопець відірвався від землі та знову став на неї. Усвідомивши свої можливості та набравшись сміливості, Андрій обережно, але напрочуд швидко, злетів у небо. Потім він попрямував за місто, у безлюдну та безпечну місцину щоб тренуватись у польотах. Упродовж кількох годин він вчився швидко літати, безпечно та тихо приземлятись і злітати. Одне з його приземлень було не досить вдалим і його наслідком стало появлення невеликого кратера глибиною в чотири метри. Попрактикувавшись і розважившись він нарешті вирішив повернутись додому. Вже в дорозі його телефон задзвонив, який якимось чудом вцілів після всього цього. Сашко телефонував, він переймався за Андрія хоча й був радий за нього і навіть трохи заздрив. Заспокоївши молодшого брата, хлопець вирішив повернутись додому через місто, бажаючи, щоб відбулось щось цікаве де він міг би себе проявити.

Андрію пощастило, відбулось пограбування банку і як його наслідок поліцейська погоня. У світі супергероїв панує певне безумство з хаосом, яке провокує злочинців буди більш відчайдушними, сміливими та нахабними. В результаті по всьому світу досить схожа атмосфера – майже в кожному місті кожен день відбувається хоч якась біда яка загрожує людям. Андрій легко наздогнав вантажівку в якому були грабіжники та влетів всередину. Вони з переляку почали стріляти в нього. За звичкою він спочатку захистив свою голову руками, але швидко прийшло усвідомлення про невразливість і Андрій перейшов в атаку. Стримувати силу удару було складніше ніж могло здатися на перший погляд, але йому вдавалося це досить непогано. Один за одним грабіжники відправлялись у нокаут, з досить важкими переломами, але живі.

Коли Андрій безпечно зупинив вантажівку, то злетів високо у небо щоб за ним не слідкували, а потім повернувся додому, де його вже чекав Сашко. Коли той помітив, що у його старшого брата на одязі сліди від куль, то сильно злякався і майже почав панікувати. Але Сергій, який на той момент вже прокинувся, поснідав та вдягнувся, його заспокоїв. Пробудження всіх сил Андрія стали гарним приводом для більш близького знайомства з ОЗГО. Всі троє піднялись на другий поверх, до кімнати Сергія. Він відкрив двері до себе та сказав: «67-Альфа-09-Псих». Одразу після цього дверний прохід спалахнув і в ньому відкрився портал на основну базу ОЗГО – Гексагон.

Коли всі троє пройшли через портал і опинились по той бік, склалося враження наче вони потрапили до бункеру, чи внутрішніх приміщень величезного корабля. Сергій одразу ж повів дітей до Директора ОЗГО. Вже в кабінеті вони сіли на один з диванів та очікували. Андрій трохи нервував, оскільки це був важливий день і момент для нього. Сашко захоплено все розглядав, а Сергій просто очікував на Директора та пишався сином.

Раптом в кабінет телепортувався чоловік зростом метр вісімдесят, коротким темно-сірим волоссям, світло-сірими очима, у чорному костюмі з чорною сорочкою, його вік трохи більше сорока років. «Андрію, Олександре, приємно нарешті познайомитись. – сказав він та простягнув кожному з них по черзі руку, щоб потиснути. – Мене звати Бенджамін, я Директор ОЗГО, але вам дозволяю називати мене Беном.», – представився він, а потім окремо привітався з Сергієм.

– Приємно познайомитись. – відповів Андрій. – А хіба Бенджамін не помер у 2003 році?

– Це був один з моїх попередників, а за сумісністю мій батько. – відповів Бен. – Він був сильною людиною, надзвичайно сильною, я щоб не повторити його помилки трошки змінив свої гени і привив здатність до телепортації. Присядь за стіл будь ласка. – сказав він та сів за своє крісло.

– А як давно ви на цій посаді? – спитав Андрій, сідаючи на стілець навпроти.

– Три роки. Але ми тут не через мене, а через тебе. До речі у тебе досить непоганий початок. Невразливий чоловік зупинив грабіжників… гучні заголовки.

– Є трохи…

– Отже для вас пропозиція, ну в першу чергу для тебе, Андрію. – сказав Бен та поклав перед хлопцем лист з контрактом.

– Контракт? – спитав Андрій та почав уважно вчитуватись.

– Так, поки ти читаєш я підсумую все написане…

– Не треба, я швидко читаю. – перебив Андрій.

Коли хлопець дочитав, він сказав, що його задовольняють всі умови і він з радістю був готовий їх підписати. Але Бенджамін підмітив, що це справді важлива тема і що одного Андрія для цього не вистачить, тому він запросив підійти до столу Сергія, щоб той поставив і свій підпис. Коли все було підписано то Директор ОЗГО залюбки потиснув руку новому партнеру-співробітнику. Від завтрашнього дня у Андрія почнеться новий етап навчання у ДЗОГ. Паралельно з навчанням геройському ремеслу, він буде отримувати ще й вищу університетську, за власним вибором. Сашка ж почнуть повільно готувати до того ж, паралельно зі звичайною шкільною програмою. Він почне ходити у спеціалізовану школу, в той час як його старший брат буде працювати умовно з дому. Андрій підписав повний договір, він тепер офіційно працює на ОЗГО і буде отримувати платню від них, а також він отримав майже повний юридичних захист від всіх можливих життєвих ситуацій.

Бен потиснув хлопцю руку і відвів його у бік. Він зауважив, що герою потрібен костюм, а також, що кольорова палітра з чорного та темно-сірого досить непогана, але її б не завадило розбавити чимось яскравим для контрасту, наприклад червоним, можливо жовтим, зеленим чи синім. Андрій звернувся до Бена та поцікавився, де можна зробити собі костюм. Директор ОЗГО посміхнувся та сказав, щоб той йшов за ним. Поки вони пройшли по коридорам до чергових «дверей», Сергій та Сашко повернулись додому. Директор ОЗГО та Андрій перенеслися у спеціальне відділення з пошиву костюмів для героїв. Знаходилась вона у Франції, в околицях міста Тулуза. Їх зустрів чоловік на ім'я Люк, керівник цього відділення ОЗГО, а за сумісністю один з найбільш професійних кравців. Йому п'ятдесят один рік, на голові є перші ознаки облисіння та перша сивина, очі темно-зелені, зріст метр сімдесят чотири. Бен лишив юного героя та Люка на одинці і попросив повідомити його, коли вони закінчать, після чого телепортувався назад до свого кабінету. Андрій чудово знав англійську мову, тому проблем з комунікацією в них не було. Вони познайомилися, потиснули руки та пройшли до робочого місця Люка. Там він попросив хлопця подумати над своїм геройським ім'ям та пройти до роздягальні, де він мусив зняти з себе весь одяг та одягнути спеціальну форму для замірів. Форма представляла з себе білий костюм на все тіло, настільки великий, що в нього можна і треба було влазити через шийний отвір. Коли Андрій його одягнув, той одразу почав змінюватись і щільно обліпив його тіло.

Хлопчина вийшов до Люка і той одразу ж попросив стати у цент кола на підлозі та почекати. З підлоги вийшло декілька високих стовпів, які потім сформували по лінії кола скляну стіну і почали сканувати тіло Андрія. За хвилину стіна зникла, стовпи склались у підлогу, а Люк отримав необхідні фізичні дані. «То яке ім'я ти собі обрав?», – спитав він.

– … Атлас. – відповів Андрій, після невеликої затримки.

– Непогано! Титан, що тримає на своїх плечах небосхил. Неймовірна сила, витримка і відповідальність… А в тебе є смак, але знай… як корабель назвеш так він і попливе. Тепер якщо не складно назви бажані кольори, загальний стиль костюму і стиль маски. – сказав Люк, не відриваючи погляд від монітору комп'ютера.

– Чорний, темно-сірий і… червоний.

– Добре… більше деталей дай і дизайн! Пам'ятай про дизайн.

– Я хочу щоб значна частина костюму була чорна, далі сірий, а червоний лише в якості… ліній, щоб розмежовувати інші кольори.

– Непогано, з цього щось вийде, далі.

– Я хочу простий костюм з суцільними рукавицями, жодних плащів чи іншого декору.

– Дообре… Маска! Лишилась маска.

– Щоб закривала нижню частину обличчя, а очі якимись лінзами.

– Добре, даних достатньо. В тебе є пара годин, щоб почекати на дизайни?

– Так, я маю час.

Поки Андрій чекав дизайни від Люка та нейромереж які йому допомагають, до Канзас-сіті прибула сімнадцятирічна дівчина з України, з Львова якщо точніше, на ім'я Марія. Вона мала довге каштанове хвилясте волосся, світлу ніжну шкіру та зеленими очима, зріст метр шістдесят вісім, одягнута по погоді. Її шлях пролягав по району Кінгс-Хілл, один з найкримінальніших районів міста. Довго чекати на виправдання цього статусу чекати не довелося, проходячи повз один з провулків, на Марію налетів грабіжник, він намагався чи то викрасти сумку, чи то вбити, з його дій було не надто зрозуміло. Дівчина парою швидких рухів майже знешкодила його, але той навів на неї пістолет і вистрілив. Марія перехопила кулю рукою, потім її очі засяяли жовтим кольором і з них вирвалися промені, які розплавили пістолет. Потім дівчина однім ударом відправила грабіжника на побачення з найближчою стіною. Продовжуючи свій шлях, вона дістала з кишені телефон та набрала одному з агентів ОЗГО, який і відправив її в це місто.

– В одному ти був правий, кримінал тут… значний. Вже пограбувати спробували.

– Ти ж нікого не вбила?

– Сама не знаю, жбурнула його в стіну. Свідків наче нема.

– От і добре, ти ще щось хотіла?

– Так, ти впевнений, що я знайду його тут?

– Це його місто, ти його знайдеш. Особливо якщо підеш на захід, там в трьох кварталах від тебе банк грабують. Як банально.

– Добре, вже йду. – сказала Марія та змінила свій маршрут. – Я тут новини читала, у Львові який новий супер з'явився.

– Зацікавилась ним?

– Може трохи. Знаєш хто він?

– Знаю, він недавно зареєструвався, повний контракт.

– Наскільки недавно?

– Може годину тому. А що? Познайомитись хочеш?

– Та ще встигну, все одно до Львова в найближчі тижні повернусь.

– А може тут лишишся, коханнячко знайдеш.

– Та ні, тут культура надто інша… Я вже бачу банк.

– Чудово, пам'ятай про блокатор.

– Пам'ятаю. А якщо не спрацює?

– Почнемо все с початку, часу нам вистачає.

Марія стала по інший бік дороги, відносно банку, дістала з кишені блокатор та почала чекати. Раптом до будівлі увірвався людський силует, що лишав по собі слід з червоних блискавок. Було чутно постріли та крики бандитів, коли цей силует вже вибігав з банку, Марія натиснула на кнопку, активувавши блокатор, і місцевий супер миттєво впав. Це був молодий хлопець у чорному костюмі в стилі байкера, по ньому бігали червоні блискавки і він корчився від болю, його обличчя було приховано модульною маскою, очі захищені лінзами, а рот з носом повітряними фільтрами, все було саморобне. Далі Марія повідомила про успіх місії, до її місця розташування перенеслося кілька агентів ОЗГО надлюдей з допомогою телепортів. Вони схопили хлопця і перенесли його з собою на базу, як власне і дівчину.

Хлопця всадили у спеціальному приміщенні, майже повністю знерухомивши та знявши маску. Це був білий вісімнадцятирічний хлопчина з світлим коротким волоссям та сірими очима, досить спортивна статура і зріст метр вісімдесят рівно. Він там був кілька годин у відключці. Разом з ним у кімнаті була Марія, у простому громадському одязі, вона була тут для підстрахування. І ось до приміщення увійшов спецагент Бекер з невеликим кейсом у руках. Чоловік тридцяти семи років, зріст метр вісімдесят один, коротке темне волосся та темно-сині очі.

– Отже… пане Метью Коллінз, довго ви ховались від всього ОЗГО. Аж шість років. – сказав Бекер з німецьким акцентом, сідаючи за стіл, перед хлопцем, а кейс він поклав біля себе на столі.

– Слухайте, я… я розумію, що спочатку в мене були певні проблеми. – почав виправдовуватись Мет. – Але будь-хто на моєму місці б спробував трошки криміналу! Тим паче в моєму районі… ще й в дванадцять років.

– Ніхто тебе не звинувачує. Просто цікаво як ти навчився нас уникати?

– Частина моїх сил. Я час сприймаю інакше. Чим швидше рухаюсь, ти повільніше час довкола мене.

– Пощастило. Згідно з нашими дослідженнями, твоя швидкість вже близька до швидкості Срібного Бігуна.

– Не зрозумійте мене неправильно, але якщо ви мене не випустите – буде погано. Мій організм постійно генерує енергію… з надлишком. Якщо я її не вивільняю…

– Стається вибух. – перебив Бекер. – Ми досліджували тебе та твоє місто. Воно все в твоїх енергетичних слідах. Ми це врахували, це приміщення спроєктоване для тебе, воно забирає надлишок твоєї енергії і збирає в акумуляторах.

– Ось чому я почуваю себе інакше…

– Так, тут безпечно. Якби ти до нас одразу звернувся, ми б тебе дослідили та допомогли. Навчили б контролювати сили.

– Я живий приклад. – втрутилась Марія. – Я знайома з ОЗГО з десяти років. Ще нікого випадково не вбила і майже не скалічила.

– Ну технічно я також. – сказав Мет.

– Нагадати, що сталось п'ять років тому? – риторично спитав Бекер. – Я нагадаю. Ти вибухнув у центрі міста і спалив половину електромережі. Вісімсот людей травмовано, тридцять загинуло. Майже тероризм, тобі пощастило, що в ОЗГО побачили твій потенціал.

– … Чого ви хочете в мене?

– Ти можеш працювати на нас. Ми допоможемо з твоїми… особливими потребами і будеш працювати офіційно та за гроші. Не життя, а мрія.

– Я мушу щось підписати?

– То ти згоден?

– Так…

– От і чудово… – сказав Бекер, дістаючи з кейсу набір документів та ручку. – Яка в тебе робоча рука?

– Ліва.

Бекер натиском кнопки на пульті звільнив ліву руку Мета. Хлопець підтягнув до себе документи з ручкою. Він уважно з усім ознайомився і лише після цього підписав. Як тільки Мет це зробив, його додали до системи та звільнили з-під варти. Десь в цей же час Люк завершив створення своїх дизайнів, а Андрій знову був у своєму одязі. Кравець дав йому планшет, щоб той оглянув варіанти костюму і обрав один з них. Хлопець детально оглядав кожен з дизайнів, аж поки не натрапив на третій який впав йому в душу. Тоді Люк поцікавився, чи може він проекспериментувати з матеріалами для костюму. Також він додав, що це збільшить процес виготовлення костюму лише до одного тижня і саме тому Андрій погодився. Тоді Люк повідомив, Бену, що вже зробив все, що йому було треба. Директор миттєво прибув і телепортував себе та Андрія до нього додому, саме в його кімнату.

– Не думай, що я кожен раз роль таксі виконувати. – сказав Бен.

– Я розумію.

– Підійди до дверей та скажи 23-Омега-87-Атлас.

– Це що? – спитав Андрій підходячи до дверей своєї кімнати.

– Не питай, а роби.

– 23-Омега-87-Атлас. – сказав Андрій і в його дверях відкрився портал до головної бази ОЗГО. – Якого… Коли?

– Поки ти з костюмом розбирався, мої агенти провели невеличкий ремонт. Для евакуації корисно.

– Але… я ж майже невразливий, хіба ні?

– Я не казав про тебе. Для твоїх друзів, чи сім'ї. Це безпечніше і швидше ніж тягати по одній чи по дві людини за раз.

Далі Бен дістав з кишені електронний смарт-годинник та віддав його Андрію і після цього повідомив, що це тепер його робочий годинник на який будуть приходити сповіщення з навчання та власне самої роботи, а щодо зарядки, підійде будь-яка для телефона, треба лише відкрити роз'єм. Хлопчина одягнув годинник і вже почав почувати себе чи то таємним агентом, чи то супер героєм. Перед тим як зникнути, Бен повідомив, що завтра будуть перші навчання та детальні інструкції. В цей час Сашко вже був у себе в кімнаті та грався, а Сергій займався чимось у своїй кімнаті. Андрій запропонував їм обом піти в місто, наприклад у кінотеатр, щоб якось розвіятись. Ніхто не був проти.

Двадцять шосте грудня, третя година ночі. Бен працював в своєму кабінеті, він відстежував діяльність окремих героїв, в його планах було сформувати нову та сильну команду, яка за необхідності зможе замінити собою Вартових. Кандидатів нажаль небагато і переважна більшість з них це підлітки. Та раптом його перервали, йому повідомили, що до штабу прибув «четвертий» і він хоче поговорити з Директором ОЗГО. Це миттєво вирвало Бена з роздумів і він наказав привести гостя до нього в кабінет. За кілька хвилин до нього зайшов Ігор, одягнутий він світло-сірий костюм з чорною сорочкою.

– Ігоре! Давно не бачились, присядь і розказуй. Що сталось? – сказав Бен та встав з-за свого стільця, виявляючи повагу.

– Я так не можу. – відповів Ігор, сідаючи на стільчик біля столу. – Я хочу повернутись в ОЗГО.

– Що вже трапилось? – спитав Бен, сідаючи в своє робоче крісло та відсуваючи монітор, щоб бачити співрозмовника.

– Ви провели чудову роботу з адаптації мене в нинішні реалії але… але я не можу. Мені важко жити, на роботу не беруть, моя освіта… особливо нікому не потрібна.

– Я віддавав агентам наказ, щоб вони тобі допомагали.

– А я відмовився від цього. Намагався досягти всього сам.

– Слухай, я справді поважаю тебе і твій вибір, але подумай. Ти тридцять років пробув у сні, не відмовляйся від допомоги.

– Вже пізно. Я прийшов сюди з усім, що мав. Я не прошу повернути мене в часі, я прошу взяти мене в ОЗГО, краще бути вашою керованою зброєю ніж живою ядерною бомбою поряд з близькими.

Бен сказав, що все обміркує і потім повідомить своє рішення. Ігоря відвели в одну з кімнат де він міг би спокійно перепочити. А через декілька годин, о дев'ятій ранку, коли Андрій вже давно був на ногах і чекав на повідомлення від ОЗГО. Але сталося те чого він не очікував. З ним зв'язалося не ОЗГО, а Сергій, який і буде займатись його навчанням. Це приємно шокувало хлопця і він одягнув свій імпровізований костюм, а вже за пару хвилин вони вилетіли за межі міста. Завдяки особливості мозку Андрія, Сергій зміг навчити його досконально орієнтуватися на будь якій місцевості лише за пару годин, а в якості тесту дав завдання долетіти до Чорного моря, звіди до Сум, а потім повернутися додому. Псих вів спостереження через маячок, що був у годиннику Андрія, тому обманути було проблематично. Сергій повернувся додому та почав чекати сина на дворі, спостерігаючи за переміщенням Атласа з допомогою мапи на телефоні.

Андрій на диво гарно вправлявся з завданням, а також йому навіть вдавалося долати звуковий бар'єр іноді, що приголомшило батька. Відхилення від приблизного маршруту хоча й були, але вони не надто критичні, загалом через десять хвилина хлопець прибув додому та обережно приземлився на дворі. Його одяг злегка димів. Відтепер кожного дня Андрій тренувався під наглядом Сергія. Хлопець вчився швидше не тільки літати, а й взагалі переміщуватися, також він навчався контролювати силу удару, щоб не нанести зайвих пошкоджень при битвах.

Першого січня, з самого ранку, Андрій попрямував до Франції власним ходом, щоб забрати свій костюм у Люка. Хлопець не втримався і одягнув свою уніформу одразу ж. Матеріали були міцні та щільні, але при цьому легкі, досить еластичні та віддалено нагадували шкіру чи щільну гуму. Чоботи мали міцну й цупку підошву, знімалися та одягалися легко, а замість шнурків були змійки та кнопки, які можна було легко приховати. Схожа ситуація зі штанами, матеріал було ущільнено на колінах для нанесення більш болючих ударів, були присутні й приховані кишені для телефона або гаманця. Також був й пояс на якому кріпилися підсумки для дрібних речей по типу ключів. Куртка застібалась у декілька етапів за схемою аналогічною чоботам та штанам, змійка з кнопками були з лівого боку, матеріали були ущільнені на грудях, пресі, окремих ділянках спини, на плечах та передпліччі. Рукавиці були суцільні і знову ж таки з ущільненням матеріалів для більш болючих ударів. Маска була хоча й найпростішим елементом у костюмі, але вона ідеально вписувалася у загальний образ. Вона закривала нижню частину обличчя і кріпилася на вухах, а якщо ж її зняти вона легко приховувалась та не кидалась в око. Очі ж були захищені окулярами, які віддалено нагадували старі окуляри пілотів, проте вони більш компактні, зручні, а лінзи затемнені. Кольорова палітра ж була така яку замовляли, без жодних змін.

Люк попросив Андрія перевірити все на гнучкість та зручність, хоча й знав, що все буде сидіти ідеально. Він не прогадав. Костюм Атласа був просто неймовірним, він взагалі не стісняв рухів так ще й додавав певне відчуття впевненості. Люк сказав, що уніформу важко забруднити і легко чистити, для цього згодиться й проста щітка для одягу. Одяг Андрія через портали повернули додому, а його самого відпустили у вільний політ, щоб він обкатав свій костюм і можливо засвітився в новинах у новому образі. Вже на підльоті до Львова, Атлас наткнувся на Психа, який його як раз чекав. Він привітав сина з його першим костюмом і запропонував полетіти за ним.

Вони зупинилися десь у центрі Львова, в спеціальному кафе для героїв, де вони могли замовити улюблену їжу і поїсти в комфорті, не видаючи свою особу. Псих замовив собі пару телячих стейків та пляшку вина з салатом. Атлас же замовив собі подвійну шаурму з гострим соусом і томатний сік. Їх відправили у кабінку з номером тридцять чотири. Всередині було досить просторо та зручно, не було вікон чи камер спостереження, а значить можна було вільно зняти маску та перепочити. Замовлення мали доставити через спеціальний маленький портал, що був поруч зі столом, одна з чергових мір анонімності. Вони поснідали та трохи поговорили на сімейні теми. В кінці Сергій оплатив рахунок і вони полетіли в безлюдну частину українських Карпат, для тренування у формі спарингу.

Батько одразу сказав сину, щоб той бив так як йому зручно, а сам він підлаштується під нього. Атлас вирішив не бити в усю силу, але навіть так спаринг був досить гучним. Природа не надто сильно постраждала. Утворилося лише пара кратерів і впало кілька дерев – незначна втрата для планети в цілому. В результаті спарингу очікувано переміг Псих, в нього більший досвід і цим все сказано. Потім вони разом повернулись додому. Андрій зняв з себе костюм, почистив його від бруду з допомогою щітки, а потім сховав у себе в кімнаті і в ній же, зі своєї шафи, він дістав досить велику запаковану коробку. Андрій тихо зайшов до кімнати Сашка, щоб не розбудити його, та поставив подарунок поруч з ліжком, після чого пішов на кухню, готувати сніданок для брата.

Близько дев'ятої ранку почався сильний снігопад, що створював приємну святкову і майже магічну атмосферу. Сашко прокинувся близько десятої години ранку й одразу ж помітив подарунок від брата, розкривши його, там був омріяний набір ЛЕГО про Вартових і не аби який, а раритетний з Психом у складі. Він заснув аж о першій годині ночі бо не хотів лишати пропускати початок нового року, який святкували його брат та батько. Сергій спав у себе в кімнаті, а Андрій заснув прямо на кухні, підпираючи голову рукою. Сашко обійняв брата, тим самим розбудив його та змусив обійняти й себе. Андрій приготувавши сніданок для брата та заснув, оскільки він сам не виспався. Сашко обійняв його, що й розбудило хлопця і він обійняв брата у відповідь.

До самого кінця зимніх канікул Андрій навчався буди героєм і робив він це надзвичайно швидко. Марія ж десь в цей час нарешті повернулася до Львова та почала активно займатись геройством під прізвищем Золотий Спалах. В такому темпі йшли місяці. Андрій робив неабиякі успіхи в освоєнні своїх нових сил. Був цей період досить коротким через всесвітню пандемію викликану появою Covid-19, який заражав і навіть вбивав супер героїв, хоча це й потребувала більше часу. На початку березня навчання Андрія стало повністю самостійним, а також він отримав дозвіл діяти як герой та рятувати життя людей. Але почавши активну діяльність супергероя, він не надто квапився використовувати телекінез та телепатію. Іноді звичайно звертався до них, але використовував їх непомітно.

Сьоме березня, дев'ята ранку. Андрій саме допомагав Сашку з завданнями, як йому на годинник прийшло повідомлення. В ньому йшлося, що в Берліні йде гучне пограбування банків, здійснюване злочинцем відомим як Діамант. Хлопець одягнув свій костюм і вилетів на місію вже в образі Атласа. Це було його перше завдання за кордоном. З головної будівлі Deutsche Bank були вибиті двері зсередини, звідти вийшов чоловік зі зростом два метри та надзвичайно міцною статурою і накачаними м'язами. Був у масивних чорних військових штанях, військових чорних чоботах, та чорному бронежилеті, А на його спині було закріплено декілька величезних сумок в яких він ніс золото та гроші. Вся його шкіра вкрита матеріалом який візуально нагадував діамант і при цьому був в декілька разів міцнішим з нього. Обличчя видно не було, а сама голова виглядала досить грубо на фоні решти тіла. В Діаманта стріляла поліція, але він не реагував на це, кулі відскакували від нього не лишаючи й тріщини.

Пограбування могло б пройти успішно, але йому в обличчя прилетів кулак Атласа, діамантова поверхня голови потріскалась, але досить швидко відновилась до первинного стану. Досвідчений злочинець був спантеличений появі такого героя і без зайвих церемоній вдарив у відповідь. Андрій заблокував удар після чого провів успішну контратаку, яка відправила Діаманта в політ до найближчого автомобіля. Злочинець оцінив ситуацію, він швидко зрозумів, що Атлас це не його рівень сили і тому єдиним варіантом була втеча. Вирвавши з асфальту каналізаційний люк, він жбурнув його в бік офіцерів поліції, а слідом полетів і автомобіль. Андрій це все перехопив, а потім звернув увагу, що Діамант зник. Це могла б бути невдача, якби не телепатія. Атлас скористався нею і швидко знайшов свого втікача та парою точних ударів в голову, змусив його втратити свідомість. Діамантова шкіра зникла і виявилося, що це був білий чоловік з коротким світлим волоссям та татуюваннями по всьому тілу. Якщо судити по ним – він був військовим у окремому загоні надлюдей. Атлас використав трубу від найближчого дорожнього знаку, щоб знерухомити Діаманта для безпечної передачі в руки поліції. Андрію подякували як за порятунок, так і за неоціненну допомогу. Він посміхнувся, хоча під маскою цього було не розгледіти.

Атлас злетів високо в небо і попрямував до рідного міста. Коли він потрапив у повітряний простір Львова в нього ледь не влетіла Золотий Спалах. Її костюм був поділений на сегменти, які поєднувалися і виглядали цілісно. Основний колір це білий, з підкресленням у вигляді золотих елементів, які як правило ще й являються більш щільним матеріалом. Волосся було зібране в хвіст, який тримався на золотій резинці. Андрій швидко зрозумів, що вона не зовсім при тямі, а тому спіймав її та обережно вклав на даху найближчого будинку. Потім він полетів перевірити, звідки приблизно вона полетіла і знайшов там малого елементаля землі, який трощив місто. Виглядав він як семиметрове створіння, що злегка нагадувало людину і складалося з піску, землі та каменю. Атласу вдалося його знищити, після чого він повернувся до Золотого Спалаху та просто був поруч з нею, поки вона не прийшла у свідомість.

– Ну… приємно познайомитись. – сказав Андрій, та допоміг дівчині стати на ноги. – Я Атлас.

– Чула про тебе. Я Золотий Спалах. Справді приємно познайомитись… – відповіла вона, тримаючись рукою за голову. – Там був елементаль…

– Я його розбив на пару тисяч уламків. Все в порядку.

– Дякую… здається від відправив мене у політ…

– Є таке, ледь в мене не влетіла.

– Прошу пробачення за незручності.

– Та то таке. Ще з чимось допомогти?

– Дякую, але ні. Далі я вже якось сама. Удачі тобі в кар'єрі героя.

– Дякую, навзаєм.

Атлас обережно злетів у повітря і попрямував додому. Марія ж з допомогою серії сильних стрибків покинула межі міста. Вже вдома, в своєму домашньому одязі, Андрій почав шукати в інтернеті всю можливу інформацію про Золотий Спалах. Його не покидало відчуття наче він вже десь бачив її обличчя. Близько дванадцятої години він відволікся, щоб приготувати обід собі та брату. Вже після трапези він продовжив своє міні-розслідування. Андрій переглядав всі старі фото на яких він був. Не знайшовши нічого, він вирішив полишити цю ідею і пустити все своїм ходом. Андрій почав думати чим зайнятись, аж раптом згадав про телекінез. Це посіяло в ньому одну цікаву ідею. З допомогою телекінезу, Андрій відкрив полицю у своєму столі та дістав звідти котушку з тонким мідним дротом, майже ниткою.

Він почав розмотувати провід та плести його, силою своєї думки. Це викликало в Андрія певний дискомфорт та головний біль, але з кожною секундою йому ставало все легше й легше. За кілька хвилин йому вдалося сплести невеличкого мідного чоловічка, досить обережного та навіть гарного. В цей момент Андрій вигадав ідеальну для себе вправу, плести подібні фігури, досить легкі, міцні та гнучкі. На щастя матеріалів в нього було достатньо, тому єдине, що лишалось це бажання. З допомогою більш міцного та товстого дроту Андрій створив щось типу скелету, навіть імітуючи будову реального хоча й дуже спрощено. Далі він почав обплітати його вже мідним дротом, повільно формуючи щось типу м'язів. Це заняття поглинуло хлопця на години, він й не помітив як за вікном стемніло, але на щастя вчасно глянув на годинник і пішов готувати вечерю, лишивши роботу просто на ліжку.

В подібному темпі йшли дні, за ними тижні, а потім і місяці. Атлас повільно набирав популярність разом з досвідом. В якийсь момент він почав діяти на території всього материка, а іноді й за його межами. Також Андрій почав частіше пересікатися з іншими героями, в тому числі й Золотим Спалахом. Сергій періодично давав поради та настанови, іноді займався геройством, але переважну більшість часу він піклувався про Сашка. Також Атлас пару разів здавав свій костюм у спеціальну хімчистку для супергероїв, щоб не смердіти.

Чотирнадцяте червня, десята ранку за Києвом. Оновлений склад Вартових, де були майже всі його старі члени, окрім Психа на місці якого стояла Крижана Воїтелька, жінка чиї здібності повністю зав'язані на холоді та кризі та і вона сама виглядає як досить груба крижана статуя. Найсильніша команда Землі билась з диким драконом, в пустках Австралії. Він був висотою в п'ятдесят метрів, його луска була сіра наче сталь, очі були червоні та сяяли, на його спині були великі крила з допомогою яких він літав. Вартовим було складно з ним битись, тому їм на підмогу прилетіла Невразлива Леді і сталось дещо непередбачуване, тварюка змогла поранити її своїми кігтями та зубами. Анна вперше за довгий час відчула справжній біль та побачила власну кров, але продовжувала битись, аж до втрати свідомості через критичні рани. Крижана Воїтелька з допомогою своїх сил змогла спинити кровотечу, але мусила вийти з бою, щоб підтримувати цей стан. Проти дракона лишились Отаман, Біла Зірка, Чорний Зевс та Срібний Бігун. Їх дальні атаки на диво могли причиняти біль тварюці, але жодних серйозних поранень. Та раптом дракон зачепив хвостом Срібного Бігуна, який вже повністю виріс та навіть постарів, і той швидко вибув з гри з поламаною ногою. Чорного Зевса також було знешкоджено, як і Білу Зірку. Лишився лише Отаман, у нього одного шансів проти тварюки не було жодних, тому він зв'язався з ОЗГО та попросив підтримку.

Андрій в цей час спиняв пограбування в Парижі, слухаючи при цьому класичний рок, коли з ним на зв'язок вийшов особисто Бен та люб'язно попросив про допомогу, скинувши координати. Атлас швидко завершив свою справу та в ту ж мить полетів до Вартових на підмогу. Отаман вже був значно виснажений і лише стримував лапу дракона, з надією на краще. Аж раптом було чутно звук, подібний до вибуху, наче хтось летів на надзвуковій швидкості, а потім тварюку повело в бік. Андрій вже був на місці та почав свою боротьбу. Отаман направився до своєї команди, йому якимось дивом вдалося привести до тями Білу Зірку, яка пересилюючи біль, полетіла на допомогу Атласу. Отаман намагався допомогти їм, атакуючи з відстані, але це не мало сильного значення. В цей же час Андрій згадав один трюк з фільмів і вирішив втілити його у життя, не усвідомлюючи небезпеки, він влетів до пащі дракона. Це, м'яко кажучи, вразило всіх хто за цим спостерігав. Та вже за кілька секунд тварюка впала на землю, жива та без тями. Андрій зміг викликати в неї щось на кшталт несмертельного серцевого нападу, а потім вилетів з пащі, у слинах та крові. Він швидко злітав до найближчої річки, щоб хоч якось очиститись, а потім одразу ж повернувся до Вартових.

– Дякую за допомогу, Атласе. – сказав Отаман та простягнув руку, щоб потиснути.

– Ви мене знаєте? – спитав Андрій, потиснувши руку. – Це велика честь для мене!

– Важко не знати про тебе. – відповіла Біла Зірка. – Син Невразливої Леді, ще й досить успішний в геройстві.

– Добре... – сказав Атлас. В його погляді та голосі одразу ж була видна неприязнь і легка агресія.

– Не звертай уваги на неї. – втрутився Срібний Бігун, який вже міг ходити хоч і кульгаючи. До того ж він помітив зміну в настрої хлопця. – Вона трошки грубувата. Ми всі знаємо, що тебе всиновив Псих. Але якщо без жартів, то ти й сам по собі гарний хлопчина. Дуже успішний старт, видно ентузіазм. Далеко зайдеш.

– Дякую. – сказав Андрій.

– Це ми тобі дякуємо. – сказав Отаман. – І слухай, якщо щось буде треба – звертайся. Допоможемо, дамо пораду.

Андрій на прощання ще раз подякував, і переконавшись, що все налагодилось, повернувся до дому, щоб почистити костюм та помитись. В цей же час Бен особисто прибув на місце боротьби з драконом разом з групою швидкого реагування. Вартові та Невразлива Леді дочекались гелікоптерів та відлетіли до найближчої бази ОЗГО, для отримання невідкладної допомоги. Самого дракона почали готувати для безпечного перевезення, а потім і вивчення. Не кожен день можна побачити істоту, здатну нашкодити керміту. На полі битви були зібрані всі можливі сліди ДНК героїв, щоб вони не втрапили не в ті руки.

Коли стан Анни стабілізували, її через портал перемістили на Гексагон, що розташований в Атлантичному океані. Поки її рани не затягнулися, був виконаний збір її крові та окремих тканин тіла для глибокого та детального вивчення. Бена трохи непокоїв факт того, як холодно відреагував Атлас на травми своєї матері, але він знав, що в них далеко не найкращі стосунки, що трохи заспокоїло його параною.

Після того як Андрій відчистив свій костюм та сам помився, він просто впав у своїй кімнаті злегка знесилений фізично та емоційно. Аж раптом в двері його кімнати постукав Сашко який хотів піти та погуляти кудись з братом, це змусило його швидко привести себе в порядок та звичайно ж погодитися. Сергій був би не проти доєднатись до них, але він був трохи зайнятий домашніми справами.

Десь у цей же час, Бенджамін передав зразки крові Анни до Адама. Його завданням було вивчення її крові. Нинішній Директор ОЗГО не знав, про те, що Жива Машина раніше виконував подібне завдання, ще за наказом Александра. Причина полягала в тотальній секретності. Про факт вивчення крові Андрія та Сашка знав лише сам попередній Директор ОЗГО який вже був у могилі, сам Адам та Сергій. Жива машина знав, що саме треба робити, але якби він зробив це дуже швидко, це могло викликати надмірні підозри. Тому Адам почав штучно сповільнювати процес вивчення крові.

Двадцять перше червня, сьома ранку. Андрій вже декілька годин не виходив з кухні, він готував їжу на цілий день, бо в Сашка був день народження. Сергій в цей час вийшов за тим щоб забрати подарунок сину. Хлопчику виповнилося одинадцять років. Загалом всі страви вже були готові і йшло прикрашання невеликого ранкового торта. Він був з шоколадного тіста, кожен його шар був скріплений молочним кремом, зверху було трохи збитих вершків та кокосової присипки. Коли все було остаточно готово, Андрій поставив в самому центрі дві свічки у вигляді одиниць. Потім він поставив тарілку з тортом на дошку, взяв рушник, ніж та виделку і звичайно запальничку, після чого пішов до кімнати Сашка. Перед самими дверима він запалив свічки, а потім вже зайшов до кімнати. Поставивши смаколик на тумбочку поруч з ліжком, Андрій обережно та тихо розбудив брата та привітав з днем народження. Сашко обійняв його, а потім задмухав свічки, звичайно тримаючи в думках заповітне бажання.

Близько десятої ранку Сергій повернувся з подарунком – путівка до спеціалізованого літнього табору в Київській області. Один з небагатьох в Україні, який має контракт з ОЗГО та ДЗОГ. Рівень безпеки надзвичайно високий. Персонал це або суперсолдати, або колишні герої які вирішили, що розважати та оберігати дітей важливіше за будь-що інше. Цим своїм дарунком, Сергій здійснив одну з найбільших мрій Сашка. Хлопчик справді мріяв побувати хоч раз в житті у літньому таборі.

Вже ввечері потяг з Львова до Києва вирушив у дорогу. Андрій з Сашком звичайно були на ньому, а Сергій лишився вдома. Вже зранку вони були на місці де їх очікувала машина яка мала забрати Сашка та відвезти його до табору. Андрій обійняв його на прощання, а після сів на потяг знову до Львова, з вже трохи погіршеним настроєм, бо побачити брата в живу він не зможе ще досить довго. Але на противагу він радів, що мрія брата була здійснена.

По прибуттю Андрій одразу знайшов тихе та безлюдне місце, звідки він безпечно злетів у небо та полетів додому. Вже на півдорозі туди, йому прийшло повідомлення про напад на одну з міських лікарень. Це змусило його пришвидшитись, щоб швидше вилетіти на місію. За хвилину вже Атлас летів у бік лікарні. Скориставшись телепатією, він зрозумів, що лікарня замінована, а люди в ній всі зв'язані тому треба було діяти обережно. Та раптом до нього доєдналась Золотий Спалах. Вони обидва думали як їм діяти, знаходячись на даху будівлю поруч з лікарнею.

– Я звільняю заручників, а ти розбираєшся з терористами. – сказав Атлас.

– Ні-ні-ні-ні… Я літати не вмію і до того ж це не я дракона недавно у нокаут відправила. – відповіла Золотий Спалах.

– Ти не знаєш де заручники та скільки їх.

– Типу ти знаєш.

– Якщо так хочеш то добре, можеш йти по заручників. Їх усіх зігнали у підвальні приміщення. Там близько чотирьохсот чоловік.

– Звідки ти це знаєш?

– Будемо вважати, що інтуїція. Отже, поки ти рятуєш людей, я розбираюсь з терористами. Домовились?

Золотий Спалах погодилась з планом і зістрибнула з даху, та попрямувала до лікарні. Атлас хотів вже також заходити, щоб почати розчищати шлях, аж раптом в нього прилетіла вантажівка, а слідом за нею залізний кулак прямо в обличчя. Від неочікуваності, Андрій ще не встиг підвестись на ноги, як його почали палити. Двоє терористів з надздібностями відволікали його від справ. У Золотого Спалаху справи також йшли не дуже, вона зустріла ще кількох супертерористів. Якби вони повністю окремо, не представляли б загрози, але оскільки їх було троє і працювали вони командою – від них було досить багато клопоту. В цей час Атлас був вже поглинутий бійкою, він не чув і навіть не хотів чути думки заручників, все що його хвилювало на той момент був бій.

В цей же час на підвальних приміщеннях лікарні четверо супертерористів почали панікувати. Вони не думали, що з'явиться аж два герої. Перед ними було небагато варіантів, або приєднатись до бою та програти, або виграти час та втекти. Не всі були за другий варіант, але він був єдиним вірним на їх погляд. Один з терористів лишився щоб контролювати заручників, поки решта тікала. Золотий Спалах знешкодила противників та спустилась до заручників і одразу опинилась в незручній ситуації. Супертерорист стояв перед нею та навів свою руку на заручників і по ній одразу почали бігати блискавки. Якщо Золотий Спалах використає свій тепловий зір – загинуть люди.

Коли троє терористів вже були, як вони думали, на безпечній відстані, то активували вибухівку. Вся лікарня склалася наче картковий будинок. Андрій просто спинився. В одну мить він відчув страх, гнів, біль та надію сотень людей, а потім тишу. Коли супертерорист з металевою шкірою спробував нанести удар в обличчя, Атлас перехопив його руку та однім рухом зламав її. Потім схопив його за щелепу та розірвав того навпіл. Іншого терориста він просто розмазав по стінці. Втікачі вже почали відчувати певне полегшення, аж раптом Андрій пробив своїм тілом двигун їх машини та викликав миттєву зупинку. Супертерористи вилетіли з авто та почали тікати. Атлас схопив одного з них за голову та з усієї сили вдарив нею об асфальт, перетворивши на кашу. Далі він вирвав каналізаційний люк та жбурнув у другого втікача, розрубивши його навпіл в області поясу. Третій вже встиг сховатись поміж будівель, але це не врятувало його від телепатії з допомогою якої Андрій знайшов його, а потім розчавив голову своїми руками.

Коли пелена гніву злетіла з очей, Атлас повернувся на місце трагедії та пірнув в уламки, а винирнув вже тримаючи у руках єдину вцілілу – Марію. Вона була не при тямі, тому Андрій поклав її на даху однієї з будівель, де їй би не зашкодили і вже збирався йти, але випадково розбудив героїню з допомогою телепатії. Золотий Спалах лише й встигла побачити як Атлас летів геть. Марія вийшла на зв'язок з Бенджаміном та викликала групу порятунку, маючи надію знайти виживших.