Поки Андрій долетів додому, з його костюму злетіла вся кров. Зайшовши до своєї кімнати він зняв свій костюм, взяв новий домашній одяг та пішов до душу. Вже в кабінці, емоційно знесилений, Андрій просто сів та притулився до стіни. В його голові прокручувався момент зі смертю як заручників так і терористів. Він згадував, що тоді відчував сам і що відчували вони. Але коли все пройшло, Андрій домився, одягнув свіжий одяг та просто сів у своїй кімнаті на ліжко, свердлячи своїм поглядом стіну. Так пройшла година і він почув як двері до будинку відкрились. Це був Сергій, який повернувся додому та шукав сина. Вже в його кімнаті, він сів поруч та спитав: «Як ти?».

– Я не хотів цього… я не хотів вбивати. – сказав Андрій та з його очей почали текти сльози. – Все сталося миттєво… вибух і я…

– Все буде добре.

– Не буде! Я відчував все! Надію на спасіння, страх, гнів, біль… та різку тишу… Я підвів тих людей! Я скоїв убивство!

– Ти не винен. Ти не міг передбачити, що вони підірвуть лікарню. ОЗГО цього не змогло. Винні були лише ті психи і ти… вчинив жорстоко але певною мірою правильно. Тебе ніхто не буде карати, всі ми люди, всі ми помиляємося.

– Але я не зовсім людина… ціна моєї помилки це… це смерть.

– Навіть якщо все ОЗГО обернеться проти тебе, я буду з тобою, бо так має вчиняти сім'я.

– Дякую! – перебив Андрій та обійняв Психа. – Дякую, тато…

– Все буде добре… – сказав Сергій та обійняв сина у відповідь.

Андрію вдалося полонити свій негатив та викинути його геть з допомогою пари сліз та обіймів. З Сергія вийшов справні непоганий батько.

В цей час на місці теракту розбирали завали. Агенти ОЗГО з допомогою сканерів не знайшли жодної живої людини, але Золотий Спалах надіялась, що все ж хтось буде знайдений, проте з кожною хвилиною ця надія згасала. Аж раптом на неї налетіли журналісти, щоб розпитати про те, що відбулося. Марія не виходячи з образу героїні спочатку намагалась м'яко ухилитись від питань, але скоро зрозуміла, що це не мало сенсу тому їй довелося відповісти на декілька.

Бен же у Гексагоні стояв у ступорі. Агенти вже хотіли піти до Андрія додому, для проведення психологічних аналізів. Директор ОЗГО заборонив це робити в найближчі пару днів. «Хлопцю потрібно прийти в себе.», – привів в якості аргументу він.

Ввечері Сергій пішов до себе додому, попередньо попрощавшись з Андрієм. Хлопчина приготував собі простеньку вечерю та чай, а вже після них ліг спати. Зранку він прокинувся виснаженим, а бажання на геройство було відсутнє повністю. Близько дев'ятої ранку, коли Андрій прийшов в себе, він захотів зв'язатись з Беном через годинник, але як тільки сигнал пішов, той вже був у кімнаті та сказав: «Так буде швидше і надійніше. Як самопочуття?».

– Краще ніж вчора, але я б хотів попросити про одну річ. – відповів Андрій.

– Уважно слухаю.

– Я можу взяти перерву на пару тижнів? Треба провітрити голову.

– Ніхто заперечувати не буде. Доступ до мережі буде тимчасово припинено.

– Дякую. Це все про що я хотів попросити.

– Тоді, якщо ти не проти, до тебе ввечері зайде один спеціаліст та проведе невеликий огляд. Це ж не проблема?

– Ні. Якщо така процедура необхідна, я не проти.

– От і добре. – сказав Бен та зник.

Андрій одразу ж після цього пішов на прогулянку до лісу. Одягнувся він спортивно та підготував простеньку маску, щоб приховати обличчя. Вже там, хлопець почав пробіжку, на швидкості під сотню кілометрів на годину, а також він тихенько практикувався у використанні телекінезу. О другій годині дня Андрій повернувся додому і просто почав чекати на того спеціаліста. Вже за кілька годин в його кімнаті відкрився портал з якого вийшов Адам у лікарняному халаті. «Кого-кого, а лікаря я точно не чекав.», – сказав Андрій.

– А як щодо Живої Машини? – спитав Адам, його очі на пару секунд стали повністю чорними, після чого повернулись до звичного стану. Сам він після цього сів у крісло, поки хлопець всівся на диван.

– Не сильно легше стало, якщо чесно.

– Я халат одягнув для образу, не більше. Почнімо?

– Так, але що саме?

– Я ставлю питання – ти відповідаєш, а я фіксую твою мозкову активність. Згода?

– Так. Можеш починати.

– Опиши, що саме сталося до, в момент та після вибуху.

– Я бився з парою супертерористів. Один був металевий, а інший вогнем керував. Я не хотів їх надто сильно калічити тому… це займало певний час, аж раптом вибух і тут мене наче перемкнуло. Очі накрились пеленою гніву, а коли вона зникла… вони були мертвими.

– Добре. Що ти відчував в цей момент? Хоч приблизно.

– Біль, страх, ненависть… надію можливо.

– Цікаво… дуже цікаво…

– Що цікаво?

– Твій мозок, в ньому точно щось є. Не проти якщо я візьму в тебе трохи крові на аналіз?

– Я ж невразливий, ні? Але можеш спробувати.

– От і чудово. – сказав Адам. Він дістав зі свого халату пристрій для збору крові і на диво йому вдалося пробити шкіру хлопця і потрапити голкою прямо у вену. Коли колба достатньо наповнилась, він прибрав пристрій. Рана миттєво зцілилась.

– Як? – спитав Андрій, не вірячи очам.

– Пам’ятаєш дракона який пошматував Вартових та Невразливу Леді? Ми дослідили його ікла з кігтями і змогли створити метал який імітує їх.

– Це срібна куля проти мене?

– Не дуже. Виготовлення досить дороге і непрактичне. Тому лише медицина на даний момент. Якщо є бажання, можеш спитати щось.

– Ти згадував мою Невразливу Леді з Вартовими, як вони?

– Дружньо йдуть на поправку. А Невразлива Леді от-от вийде з лікарні як новенька.

– А… як ти став таким? Чи тебе створили?

– Моя матір була вченим ОЗГО, а я був малим ідіотом. Мені тоді було п'ятнадцять, це дев'яносто восьмий рік. Я тоді зі своєю дівчиною їздив на велосипедах в сільській місцевості біля Лондона. Аж раптом ми побачили як щось впало з неба і вирішили поїхати туди. Ну знаєш… раптом супергерой.

– А якщо суперзлодій? Чи бомба?

– Я ж кажу, був малим ідіотом. Ми про це не думали. На місці побачили якийсь пристрій, коли підійшли близько він почав видавати дивні звуки і якась лампочка на ньому почала мигати. Я інстинктивно відштовхнув Єву в бік, вона скотилась з пагорба… а потім той пристрій вибухнув і мене вразило уламками. Єва дотягнула мене до дороги, там пощастило піймати когось хто їхав в місто і мене відвезли до лікарні. Вже там повідомили мою матір. Вона приїхала, а коли почула розповідь Єви то мене забрали вже через годину. Уламки в моєму тілі не знайшли, вони розчинились у крові і потрапили до нервової системи.

– А що далі було?

– Не перебивай. Це виявився техно-органічний вірус. Він заразив мою нервову систему і почав її перебудовувати. Процес намагались зупинити, але вдалось лише сповільнити. Але за кілька років вся моя нервова система була перебудована. Мозок перетворився на потужний комп'ютер який генерує купу енергії. Потім вдалося зупини розвиток вірусу. А коли мені було двадцять, мені запропонували замінити тіло. Я погодився. – завершив розповідь Адам і з його правого ока потекла сльоза.

– Ти плачеш?

– В певному сенсі. – відповів Адам та витер сльозу. Всі частини мене замінили, навіть ті які не дуже критичні. Ще питання?

– Ні. І пробач що змусив згадати все.

– Та нічого страшного. Згадав як це бути людиною. До зустрічі.

Адам скористався порталом та повернувся на базу, в той час як Андрій вирішив почати робити з дротів чоловічків, щоб убити час та відволіктися. Сергій хотів йому допомогти якось, підтримати, але він розумів, що хлопцю потрібно трохи простору та часу, тому не сильно бентежив його. Жива Машина опинився в своєму робочому приміщенні, колбу з кров'ю Атласа він помістив до аналізатору і той почав збирати дані та одразу завантажувати їх просто в голову Адаму. Йому вдалось отримати нові дані з крові, дуже корисні дані. Він зв'язався з Бенджаміном і той миттєво опинився з ним у приміщенні в очікуванні доповіді.

– Які результати?

– Я зробив глибоке сканування мозку Андрія. Щільність нейронів неймовірна, а швидкість передачі імпульсів між ними небачена. Це пояснює його успіхи, в тому числі як він так швидко завершив основну програму ДЗОГ. В теорії його пам'ять майже фотографічна. Якщо коротко – він може стати справжнім генієм. Все що треба це правильні умови і його бажання.

– Я візьму це до уваги. Ще щось цікаве маєш?

– Я зміг трохи просунутись у вивчені генів кермітів. А також зміг видобути трохи крові Андрія. Думаю це зможе допомогти у вивченні.

– Чудово, але ти розумієш, доповідати виключно мені і виключно напряму.

– Я це розумію, а тепер хочу продовжити роботу.

Бенджамін зник з кабінету у короткому білому спалаху, в той час як Адам повернувся до роботи. Жива Машина не розказував нинішньому Директору ОЗГО те, що Атлас являється сином Психа. З міркувань безпеки, а також через домовленість.

Андрій після того як повечеряв і трохи відволікся від проблем, вирішив провітритись, він одягнув свій костюм та злетів високо в атмосферу. Вже почало сутеніти і йому в око кинувся Місяць. В цю мить його почала поглинати цікавість. Коли терпіти її вже було неможливо, Андрій зробив глибокий вдих та полетів в бік земного супутника. Тримати подих було на диво легко. За кілька хвилин він вже ходив поверхнею Місяця. Андрій знайшов досить великий камінь сів на нього, дивлячись у бік Землі. Абсолютна тиша та спокій космосу заспокоювали Атласа, та змушували забути про негаразди. Коли він збирався повертатись на Землю то відчув щось дивне з глибин космосу. Не бажаючи розбиратись з цим, Андрій миттєво злетів з поверхні Місяця і зовсім скоро був вдома. Він прийняв душ та ліг спати.

Двадцять четверте червня, шоста ранку. Андрій прокинувся далеко не в найкращому настрої, він встав з ліжка, одягнувся та пішов на кухню, щоб приготувати сніданок. На дверцях холодильника він помітив прикріплений магнітом конверт. На ньому був татів почерк, а в середині було запрошення на приватну вечірку під Києвом, що відбудеться п'ятого липня, в честь міжнародного Дня Захисників Землі. Йому ця ідея сподобалась і він вирішив як слід підготуватись. Після сніданку він зв'язався з Сашком по відео-зв'язку щоб поглянути як там брат себе почуває. Коли Андрій поговорив з ним та впевнився, що все добре, то почав збиратись до поїздки в місто щоб купити відповідний одяг для вечірки. На запрошенні було сказано, що дрескоду немає, але бажано бути в костюмі.

В очікуванні свята Андрій продовжував покращувати володіння своїми силами. Адам продовжував розтягувати дослідження крові хлопця та Анни. Марія ж продовжувала свою роботу в якості героїні Львова і також чекала на День Захисників Землі. А Сергій на якийсь час повернувся до образу Психа та почав виконувати невеликі місії. І ось настало п'яте липня. Андрій прилетів на адресу яка була вказана у запрошенні вже в костюмі. Це були чорні шкіряні туфлі, чорні акуратні брюки, чорний піджак, червона сорочка та чорна краватка. На вечірці були всі герої країни, хтось був у своєму робочому костюмі, а хтось у святковому. Ніхто не питав ні вік, ні ім'я, ні псевдонім. Баром скористатись міг будь-хто. Звучала приємна музика, а сама атмосфера була спокійна і напрочуд мирна. Проте Андрій дивно почував себе, наче трохи не в своїй тарілці. Навіть зустріч з татом не сильно його підбадьорила. Ближче до півночі хлопець вийшов на один з балконів. Він поглянув у небо, його тягнуло до Місяця та зірок.

Можливо Андрій би покинув вечірку, якби не щасливий випадок. На той же балкон де був він, вийшла й Марія, їй остогидла музика і вона вирішила відпочити від неї в тихому місці. Вона була одягнута у літню святкову сукню червоного кольору з золотими елементами та прикрасами. Але вона не забула й про практичність, тому з нею була досить компактна сумочка. «Невже не мене одну нудить від тієї музики?», – спитала вона та стала поруч з Андрієм, обпершись об перила, разом з цим вона хотіла завести якусь розмову і бачила в цьому прекрасний початок.

– Хах… Вона справді не з кращих, але не тому я тут. – відповів Андрій.

– А чому ж? Стоп… твій голос знайомий! Атлас?

– Золотий Спалах?

– Вона сама! Не думала, що ти прийдеш.

– Ну треба ж розвіятись якось.

– Як ти? Все нормально? Зник майже на два тижні.

– Тримаюсь. Дякую, що захищала мене перед ЗМІ.

– Не треба дякувати. Я зробила те, що б і ти зробив. Та що там! Будь-хто б зробив на моєму місці.

– Можливо… – сказав Андрій та спрямував погляд у небо.

– А яке твоє справжнє ім'я?

– А тобі нащо?

– Ну ми ж з тобою місто на двох ділимо. Корисно знати.

– Може колись скажу.

– Хммм… добре. Мене звати Марія. Викручуйся як хочеш.

– Хех… Це не чесно! І що мені тепер робити?

– Не мої проблеми, ти винен мені. Колись іменем вже.

– Андрій.

– Що ж, Андрію, приємно познайомитись.

– Навзаєм.

– І як ти докотився до такого життя?

– Та воно само якось.

– Хмм… розгорнута відповідь, нічого не скажеш. Яку музику ти слухаєш?

– Тобі настільки говорити нема про що?

– Просто скажи, це так складно?

– Трохи складно. Я слухаю все але по трохи. Те що подобається я зберігаю і потім переслуховую.

– Ну це нормально. А я полюбляю православний рок.

– Серйозно?

– Абсолютно!

– Просто мені важко уявити тебе слухаючу такий рок.

– А мені важко уявити тебе за прослуховуванням Леді Гаги чи якоїсь Кеши.

– Добре один-один.

– Ось і дізналась кого ти слухаєш! Ехехех.

Марія та Андрій спілкувались, все більше дізнаючись один про одного, а разом з цим вони трохи підколювали один одного тонкими жартами. Потім вони повернулись на вечірку, де музика змінилась вже на сучасну і атмосфера стала приємніша. Та навіть зміна обстановки не надто сильно змінила те як вони розмовляли. Та ось близько першої години ночі обидва вирішили повернутись до Львова. Андрій взяв Марію на руки та злетів прямо з одного з балконів. Дівчина сказала йому свою приблизну адресу, це також був район з приватними будинками, але в іншій точці міста. «Дякую, що підкинув.», – сказала Марія, стаючи на землю.

– Та нема за що. – відповів Андрій, він вже хотів прощатись та летіти додому.

– Куди це ти зібрався, я не договорила. – сказала Марія та спинила його.

– Чого ти хочеш?

– Дещо спитати. Коли ти плануєш до геройства повернутись?

– Через пару днів.

– Чудово… – сказала Марія дістаючи з сумочки невеликий блокнот та ручку. Вона записала на папірець свій номер та віддала його хлопцю. – Коли вийдеш, подзвони. Хотілося б з тобою попрацювати.

– Добре. – відповів Андрій та поклав папірець у внутрішню кишеню піджака. – Зателефоную.

Він миттєво злетів у небо і попрямував додому, Марія також пішла до себе щоб відпочити. По прибуттю додому, Андрій зняв з себе одяг, діставши звідти всі речі, після чого кинув їх у кошик, що пізніше випрати. Далі він просто впав на своє ліжко та миттєво заснув. Прокинувся він близько дев'ятої ранку. «Здається мій режим пішов коту під хвіст…», – сказав Андрій, глянувши на годинник, після чого встав та пішов до ванної кімнати. Вже звідти він вийшов чистим та свіжим і більш бадьорим. Далі хлопець приготував собі сніданок, а вже після нього почав думати чим себе зайняти. В цей момент йому в голову прийшло усвідомлення, що він не може більше просто сидіти і нічого не робити. Андрій вийшов на зв'язок з Беном і повернувся в мережу, і йому одразу ж трапилось завдання у Львові. Він одягнув костюм та взяв з собою телефон, а також папірець з номером Марії.

Атлас спинив пограбування експериментального ядерного пального, після чого вирішив на пару хвилин злітати до Місяця, щоб провітрити голову. Коли він повернувся на Землю, до Львова, то одразу ж набрав номер Марії. Вона не брала слухавку, оскільки була поза зоною. Тоді Андрій вирішив зайнятись простим патрулюванням по місту, а потім і по всій країні. Так йшли години, іноді траплялись прості чи масштабні пограбування, які легко спинялись, аж поки з ним по голосовому зв'язку не вийшов Бенджамін. Він надіслав координати на які треба було терміново вирушати, Золотий Спалах була у справжній небезпеці, а Атлас був найближчим ж з тих хто був справді сильним і міг літати. Він у ту ж мить полетів у бік Скандинавського гірського хребта.

За лічені хвилини, Андрій вже був там. Йому в очі кинувся кам'яний храм, прихований у горах. Сконцентрувавшись, завдяки телепатії, Атлас дізнався, що там відбувається. Золотий Спалах була в оточенні. Сектанти використовували проти неї невідому зброю, яка вже нанесла їй кілька поранень. Андрій увірвався туди, ігноруючи як саму гору так і стелю храму. Його одразу накрило дощем з куль, якісь відскакували від нього, а якісь лишали синці. Він почав вирубати всіх хто був там, це дало Марії можливість вийти з укриття. Її костюм був пошкоджений, на ній було кілька порізів, а ліва рука була уражена кулею. Вона використовувала свій тепловий зір, щоб так само нейтралізовувати противників. Аж раптом був чутний вибух. Атлас влетів у стінку поруч з Золотим Спалахом, пробив її та гору і опинився на вулиці. В бік Марії полетіла ракета, тікати було нікуди. Вона інстинктивно закрилась руками і райдужка її очей спалахнула. Вибух стався, проте він був поглинутий енергетичним полем, що оточило її.

Атлас знову увірвався до храму та знешкодив решту нападників. Принаймні він так думав, бо з допомогою телепатії він впевнився, що всі нападники непритомні. Але коли він підійшов до Золотого Спалаху, по ньому знову відкрився вогонь. Андрій обернувся і побачив активного бойового робота, віддалено схожого на людину. Удари хлопця не сильно допомагали, але в якийсь момент він відрубав його голову рукою, випрямивши долоню. Сталося це інстинктивно і дуже вчасно. Після цього Атлас та Марія вийшли з храму, щоб подихати свіжим повітрям та повідомити Бену про успіх. Андрій зняв свою маску та повісив окуляри на шиї, після чого повідомив Директору ОЗГО про успіх місії та коротко доповів про те, що сталось і вже після цього почав чекати на агентів. «Ти в порядку?», – спитав він у Марії, справді переймаючись через неї.

– У повному. – відповіла вона. – Пару днів і буду як огірочок.

– Ехех, тільки не зеленій, я тебе прошу.

– А так хотілося... вмовив, не буду.

– Вчасно вирішив повернутись до роботи.

– Не те слово… – сказала Марія та швидко поцілувала Андрія у праву щоку.

– … Що це було? – спитав він, потираючи рукою по своїй щоці.

– Дяка за порятунок.

Від відповіді Андрій був врятований появою агентів ОЗГО. Вони просканували обох героїв, після чого один з них поклав на землю кейс, відкрив його та ввів туди код. Кейс почав трансформуватись, менше ніж за хвилину це вже була готова рамку порталу, а ще за кілька секунд він запустився. Героям наказали пройти туди. По інший бік був медпункт у Гексагоні, весь персонал представляв з себе людиноподібних роботів. Вони одразу ж підійшли до Марії та відвели її в одну з палат, де почали обробляти її рани. При детальному огляді Андрія вони виявили лише кілька синців, зробити вони нічого не могли через його фізіологію. З Марією було трохи складніше. Порізи на її тілі були знезаражені та заклеєні пластирами, рана від кулі ж була обережно зашита та додатково перебинтована.

Вони повноцінно обмінялись номерами телефонів. Решту цього дня, вони майже не зустрічаючись один з одним, готувались. Адам в цей час все ж завершив дослідження крові, як Андрія так і Анни. Виявилось, що гени Атласа, як і його біонаніти, сильно видозмінилися за останні роботи. Бенджамін був повідомлений про успіхи. Він одразу ж з'явився за спиною Адама та спитав: «Що вже відомо?».

– Поки небагато. Пройшло лише пара хвилин.

– Для твого мозку це майже вічність.

– Не в цьому випадку. В кожній клітині знаходиться щось… я б це назвав біонанітами. Це єдина вірна назва на мою думку.

– Що з ними?

– Це система захисту. Поки що. Ти вимагаєш від мене надто багато.

– Скільки тобі треба часу?

– Мінімум місяць. Можливо вдасться прискоритись, якщо ти мені нові процесори видаси.

– За дві години вони будуть у тебе на столі, але ти мусиш вивчити все, що тільки можна.