В Україні
всі дерева ще зеленими стояли,
коли, в серпні,
Чорногузи у вирій зграї позбирали.
На останок над домівками
Лелеки покружляли...
З першим сонячним промінням
у далеку путь рушали.
Звичним напрямком у небі
птахи відстані минали.
Тим шляхом споконвіків
Бузьки-прадіди літали.
Ввірили вітрам знайомим
Чорногузи свої крила.
Аж до Африки несла їх
спогадів родинних сила.
Путь далеку,
нелегку
Бусели-Бузьки долали.
Все тому, що певно знали -
в тих краях, куди летіли -
Чорногузів-казкарів
з нетерпінням вже чекали.
Кожен раз,
коли Лелеки в Африці відпочивали,
про краї чужі незнані
малюкам оповідали.
Незвичайні і цікаві
були історії Бузькові.
І збиралися тварини
послухать про місця казкові.
Про мешканців лісів зелених.
Про луки росами сріблені.
Про лани зерном багаті,
річок чистих перекати.
Про примхливий норов моря.
Про сніги на крутих горах.
Про піски і каравани.
Про оманливі тумани.
Коли ж набридне відпочинок
і теплі Африки болота,
скінчають разповідь Бузьки,
бо згадують за перельоти.
І знову в небо підіймають
птахів надійні крила сильні.
І поспішають повертатись
Лелеки гніздам своїм вірні.
В краю ж ріднім
у Бузька
нема спочинку з мандрування:
гніздо,
яйця,
пташенята,
годування,
виховання...
Так, дбайливий
Чорногуз
вдома спокою не має.
Ось тому Боцюн у нас
казки і не розповідає.
Хоча,
багато чого бачив
і багато чого знає...
18.11.22