Якось взимку
(непривітним ранком)
зі спритною Синичкою
зустрілася... Канарка.
Крізь скло вікна
з цікавістю дивились
одна на одну
і розговорились.
Цвірінькати Синичка почала
про сніг і вітер,
про морозні ночі,
які терпіти вже не сила
і що у затишку пожити хоче.
У відповідь Канарка проспівала,
що мріє
злинути високо в небосинь.
І заспівати так,
щоб переливи
почула темносиня далечинь.
Та раптом,
з протягу кватирка відчинилась.
Морозу подихом
із вулиці дмухнуло.
На тому їх розмова припинилась.
Канарка крильцями
обурено змахнула...
... від холоду раптового
сховалась
у теплій затишній оселі.
Сполохана ж Синичка відлетіла
подалі від вікна
... у вир хурделі.
Відчинене вікно,
неначе в казці,
в ту мить
майже, здійснило всі їх мрії...
Але Канарка вчула,
що Мороз там, за вікном
її не пожаліє.
Синичці ж було лячно опинитися
у клітці затишній
і в безнадії.
Тож, змінювати долі пташки злякалися,
або ж не захотіли.
Синичку лютий холод не лякає.
І в небезпеці вона звикла жити.
Канарка ж в клітці заспіває так,
що трелі рвуться
в небосинь
злетіти.
*******
Відтоді, як побачитись в вікно
їм випадково трапиться нагода,
Привітно крильцями змахнуть,
не забуваючи зимову ту пригоду.
09.01.23