Для яйця
гніздо м'якеньке
влаштувала мати-птиця.
Вона знає:
під шкарлупкой
оселилась таємниця.
Зігріваючи дбайливо,
день за днем сидить
тихенько.
І вже чує,
як в яйці Диво стукає
слабенько...
З часом дім, гладкий і щильний
(що надійно захищав)
підростаючиму Диву
невимовно(!) тісним став.
Те ув'язнення терпіти
вже не може ні хвилини...
Та немає у шкарлупі
ні отвіра, ні щилини.
Життя впевненість вселило,
що для дії час настав!
Диво чуло,
як іззовні
поклик волі наростав.
Життя Диву дарувало
наполегливість і силу,
щоб з безвиході яйця
воно вибратись зуміло.
Диво ж раптом, зрозуміло:
за Життя боротись треба!
Діяти!
Хоч, щось робити
відчувалась ним потреба.
Лапкой шкрябло.
Товклося.
Стінку дзьобиком довбало.
Диво
в щильному яйці
хід на волю пробивало.
А, як втома вимагала,
хоч трішечки відпочити,
Дух Нескори примушував
рухи знову повторити.
Скільки часу те тривало
Диву було неважливо.
Для отримання свободи
ним робилось надможливе.
.................
Якщо ж, в когось майне думка,
що безвихідь оточила.
Недоцільність рухів, дій
задухою охопила...
Хай згадає каченя,
замкнене в тісній шкарлупі,
що в потрібний час зуміло
сили позбирать до купи.
Бо Життя дарує сили тим,
хто зможе Дар цінити.
Та безвихідь від бездії
зможе чітко відрізнити.
І обставини не зможуть
з ніг, крокуючого, збити.
Якщо ж виходу нема -
то його треба зробити.
31.07.22