***
Сірий ґрунт лісів вічно зелених,
Крізь пальці його сію, ніби він зерно.
В літню спеку, в ньому і в мені
Проростають спогади минулих літ.
Десь там, точно вже не тут
Знайшов би радість, а за нею сум.
Згубитись хочу я завжди в лісах ось тих,
Серед берез і вільх, осик і лип.
Через браму ту зайти зелену
І ніколи не вертатись.
Подумки вже там
І вже давно молю,
Аби мене ніхто й ніколи
Більше не знайшов!
Потрібно йти.
Знаю я, але гублюсь завжди,
Серед дитячих мрій
Надій та спогадів чудесних,
Що мене весь час кликали й вели.
Збудувати б хижу як колись,
Шугатись від тої безмежної краси.
Ні, потрібно йти!
Але чим далі я від тих часів,
Від тих чудових сновидінь,
Тим більше плачу і реву.
Сяду у тіньку, в траві сухій
І зачерпну жменю сірого піску.
2023-10-16 21:18:43
0
0