У часопросторі карантину
(18+)
У часопросторі карантинну… Я шукав стежку розмиту дощем… Бруд хапав своїми руками І кричав від розчарування… Вітер стирав мої вуста та щоки З ліктів росли квіти… З клітки мого черепа виривався птах… Чорний журавель. У грудях палало вогнище, Що плавило мою плоть разом з кістками. Зі спини, з смачним хрускотом росли крила… Не мої. Не пухкі. Мов мокре ганчір’я, гострі, мов льодоруби… Що зі мною ? Чим викликано таке пекло ? Горло наповнювали бджоли Їх гудіння зводило з розуму… Це є мука ? Це є необхідне страждання грішної плоті ? Страждання які допомагають зрозуміти Красу світу цього ? Скутий всім цим бісовим ланцюгом Провалився Під кригу У воду Все глибше і глибше… Крила затріпотіли. Вогонь у грудях не шкварчить. Бджоли виздихали. Дно. Птах не встиг покинути своєї мозкової клітки. Тихше, тихше… Смерть ? Мить і я лежу в лузі. Ніч. Зорі. Цвіркуни та коники. Фіть, фіть. Цок, цок, гук, гук… Тіло моє вільне. Кричу сука, кричу бляха…та пішло все на … Вже не знаю чого хоче моє грішне тіло, До чого лине моя хвора свідомість… Мої груди розірвані, а з них линуть кроваві метелики… Ще, хочу ще болю… Рвіть мою плоть, смокчить усю кров, дайте свідомості свободу… Хочу свободи, волі! Сука!, сука! А що то є воля ? Що таке в біса воля ? Хто небуть скажіть мені, що робити ? Я заплутався… Мені не вистачає досвіду. Бракує почуттів… Не вірю собі… своїй наївності. Ні, йдіть всі до біса з повчаннями. Хочу побути один. А може лише думаю, що хочу, Щоб навмисно хтось врятував… Тішусь. Тішусь. Тішусь…
2020-12-08 10:57:28
7
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2367
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1666