...
Ми стояли в кукурудзі : Ти в напрузі, я в напрузі. В бур'янах росли волошки, Ми мурликали як кошки. Де вже ж взявся той Петро - Уж не знає тут ніхто. Щоб напругу тую зняти, Поцілунків не достатньо. Стало вже усе серйозно, Руки лапають курйозно, Перший стогін з уст злітає Тут Петро до нас влітає. Зрозуміло, що нікуди вже подітися від люду. Починаю я сміятись, Та Петру брехню втирати. Мов, прийшла я в кукурудзу, наламати качанів, Та зустріла я тут Гудзу і тепер удвох стоїм. Бо згадала, що у липні ще немає качанів, То ж ми підемо до млину, наберемо там муки. Я бігом по кукурудзі, через всі ті бур'яни, Полетіла геть відтуди, Ще й пройшлась по кропиві. Із волосся реп' яхи Я чесала зо дня три. Ось такі ото були Романтичні вечори.
2020-02-08 17:44:46
2
0
Інші поети
Fatima Arif
@FA_Arif
Hanna Mad
@Hanna_Mad
secret
@secretnoclue
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
44
34
8076
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1702