"Спогад"
І знову цей спогад вертається до мене, Він в пам'яті моїй назавжди там буде, Палало від болю серце стражденне, Горіла душа, вона теж не забуде. Я довіряла так безкінечно, Дивилася в очі щиро йому, Так в житті буває, безперечно, Що, кохаючи, віриш всьому. Раділа, що знайшла кохання своє, Й щасливішої не було на світі, Та насправді, воно було не моє, Чужі показали правду на світлі. Там інша дівчина була, Що правду велику носила, І повірити в це я не могла, Бо правда ця - його дитина. Краялось серце від болю, Падало в саме небуття, Як я могла бути такою сліпою, Що ледь не зіпсувала своє життя? У своїх думках сиділа, Шукала, що мені робити, Бо хоч як би не кохала, Але треба відпустити. Не знаю, чи буде він із нею, Все вже назад не повернути, Хай кожен йде дорогою своєю, І я вірю, що ще моєму щастю бути! Яна Войвич 23.06.2020р.
2020-06-23 20:46:29
13
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Radianta
І сумний, і водночас позитивно налаштований вірш 😊, так, ми не повинні втрачати віру у краще майбутнє 💞 Дякую! Я практично всі ваші вірші зберегла в закладки, щоб не загубити їх 😍
Відповісти
2020-07-13 22:04:58
1
Яна Войвич
@Radianta Велике дякую! 😘
Відповісти
2020-07-13 22:12:48
Подобається
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1763
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4360