Тригерить минуле щоночі у снах
Юлія Гаргат
Тригерить минуле щоночі у снах Волосся обстигла щоб стерти капкан, Психологи не здатні вказати на злам А може це просто життя, а не план? Тригерять події в шаленому світі Й люди, що в посмішки одіті Хтось скаже як так можливо Сміятись коли на душі паршиво. Тригерять люди, які емоційні вампіри Котрі кладуть себе вище наче сувеніри В котрих начальники спершу А потім перепалки без рими. Тригерить погода й новини Є речі, що змінити не можливо Є люди, котрі за замовчуванням скотини А є життя, де інколи красиво!
2023-03-04 22:17:20
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Юлія Гаргат
спасибі♥️
Відповісти
2023-08-13 17:04:38
Подобається
Інші вірші поета
Змінюється все... Закохалась... Наш вогонь Ти поринаєш у сни...
Інші поети
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16593
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12207