Їй нічого не залишалося, як повернутися додому, що вона б зрадістю зробила якби не журналісти які чекали її на кожному кроці. Машини у неї не було, а у Джексона вона була, і вона вирішила діяти. Вона сподівалася, що він ще не від'їхав він їхнього офісу, і зібравшись з силами вона побігла за ним.

Вона минула головний офіс, спустилася в холл і побігла до виходу. Коли вона вибігла з головних дверей, Джексон тільки-но відчинив дверцята, щоб сісти у своє червоне Феррарі. Не гаячи часу, Кетрін підбігла до машини, поки натовп журналістів не встиг закрити єдину можливість повернутися додому, відчинила двері автомобіля і застрибнула на переднє сидіння. Джексон якраз завів двигун і збирався рушати та застиг на мить і подивився на непроханого гостя.

- Поїхали!! Поговоримо по дорозі. - викрикнула Кетрін віддихаючись.

Це забавляло Джексона. "А ти змінилася Кетрін." Не повівши навіть бровою, він рушив з місця. 

Хвилин з п'ять вони точно не говорила, поки Кетрін не порушила цю мовчанку.

- Я б ніколи не сіла до тебе в машину, якби не обставини в яких я зараз через тебе. - сказала вона, не чекаючи ніякої від нього відповіді. При його вигляді вона нервувала, вона трусила ногою, її руки покрилися краплинами поту, а в роті пересохло.

- А в якій ви зараз ситуації? Кетрін, так? Якщо я не помиляюся. - йому хотілося її понервувати, він продовжував вдавати, що не знає її, хоча коли вперше її побачив в холлі свого будинку, впізнав відразу ці виразні очі, які не міг ніколи забути. Вона глянула на нього косо, і було видно, що вона злится.

- Це через тебе під моїм будинком тисячі фотокамер, які чекають щоб я зробила якусь дурницю, щоб висвітлити все в ЗМІ. - нахмурилася вона ніби про щось думаючи. - Через тебе всі проблеми.

- Що ж не можу з цим не погодитися, я втягнув вас у цю ситуацію, і я її вирішу, за це не хвилюйтеся. Але відколи ми перейшли на "ти"? Мені здається, ми про це не домовлялися, я взагалі вас вдруге бачу. Як мінімум це неповога. - збрехав він і чекав її реакції.

Її щоки порожевіли, а очі дивилися всюди тільки не на нього. Ох, як йому подобалося бачити її такою, ще з шкільних років. Він знав як її задіти так, щоб побачити цей рум'янець на щоках.

"Чорт, в нього провал в пам'яті чи він мене насправді не пам'ятає?" Кетрін навіть трохи засмутилася, але взяла себе в руки. Їй не можна показуватися перед ним слабачкою.

- Ой, я вибачаюся. У мене не було наміру вас принизити. Але в мене одне прохання до вас. - і зібравшись з усіх сил глянула йому в очі.

- Що побажаєте? - усміхнувся він.

- Можете мене підвести додому? - невпевнено запитала вона і щоб не було так ніяково сказала, що саме через нього вона тепер не може дістатися додому.

Він всього лиш засміявся і сказав:

- Ви ж говорите, що саме через мене у вас проблеми з ЗМІ і самі ж просите підвезти додому. Не думаєте, що після цього у вас будуть ще більші проблеми? - він глянув на неї з викликом та вона уже не та Кетрін, яку він знав.

- А знаєте ви праві, зупиніться біля найближчого метро. Я нічого поганого не зробила, щоб ховатися від журналістів. - сказала вона та глянула у вікно.

"Кетрін, Кетрін ти лиш хочеш здаватися сильною, але та дівчина з минулого тебе не покидає." Вона махнула рукою.

- Ось тут поверніть будь ласка я вийду. - все ще злилася Кетрін, уже не так на нього, як на себе.

"Слабачка, не показуй йому, що у тебе залишилося до нього хоч якісь почуття." Проговорювала вона собі в голові.

Джексон повернув як вона сказала і зупинився, та коли вона збиралася відкрити двері авто, натиснув кнопку що зачиняла їх. Кетрін аж пересминуло, коли вона почула, як клацнули замки на дверях.

- Що це все означає? - повернулася вона до Джексона та його обличчя було так близько, що вона витріщила на нього очі і замокла, тільки кліпала очима. Він дивився на неї уже таким знайомим її  поглядом, але на мить їй здалося, що в його очах вона побачила біль. Та чи правда це? Вона лиш потрусила головою, та Джексон зхопив її обличчя і змусив подивитися в його очі знову.

- У мене теж є до вас прохання. Послуга за послугу, так ведуться всі справи. Завтра у мене зустріч з черговою маминою кандидаткою на моє серце і ви ідете зі мною.

- Якого ... - не стигла вона сказати, як Джексон накрив її губи своїми. Поцілунок був рішучим і не давав жодного шансу вирватись. Кетрін ніби загіпнотизовано відповіла на нього, що викликало в Джексона легкий стогін. Відчіпивши ремінь безпеки він опустив спинку крісла на якому сиділа Кетрін і навис над нею. Та цей рух ніби розбудив Кетрін від солодкого сну, і вона відштовхнула його.

- Якого чорта, що ви собі дозволяєте? - кипіла вона від злості. Кетрін відчинила дверці авто і вийшла з машини у великому шоці. Джексон лиш витер рукою губи і сказав:

- Послуга за послугу Кетрін! - крикнув їй в слід.

- Пішов ти! - не витримала вона.

"Тепер мені точно треба випити."

Вона якось добралася додому, сама не зрозуміла як. У неї в голові крутилася лиш ситуація з машини. 

"Ну що я за дура, як могла відповісти на його поцілунок?" картала вона себе. Набравши  номер, який вона знала безпам'ять вона приклала телефон до вуха.

- Так Кетрін, ти чого не на роботі? - запитав Тревіс та не почув жодної відповіді, лиш як хтось шмигнув носом. - Ти що плачеш? Що сталося? - він почав переживати, давно вона не дзвонила йому в такому стані.

- Джексон ... - лиш сказала вона.

- Знову цей придурок! Чекай я зараз буду, ти вдома?

- Угу. - лиш і відповіла вона. - Тревіс не потрібно приїжджати, я збираюся напитися сьогодні, так щоб забутися і ти мені потрібний. Вечором на нашому місці. - зупинила вона його.

- Точно не потрібно, щоб я приїхав? З тобою все буде добре? - хвилювався Тревіс.

"Ну, що за лапочка. За що мені такий друг?"

- Точно Тревіс, все буде добре. - запевнела вона.

- Ну що ж, тоді зустрінемося в нашому кафе, 20:00? - запитав він.

- Так, заїдеш по мене?

- Звичайно малятко, будь готова до 20:00. Ти запам'ятаєш цей день назавжди.