Врятувати

Domina Mortem

Я вже не знаю, що я мав сказати, Щоб обернулось все це навпаки. Себе не зміг від себе врятувати, Собі я посвящаю ці рядки. На них дивлюся, як на божий образ, Я в них питаю, що мене чека. Мені диктує мій захрипший голос, Молити неба, щоб мені сказав Хоча б хто-небудь. Де погибла муза? І де ж Фортуна залишила слід? Я по слідам її піду в потузі, Знайти для себе новий, кращий світ.

2022-09-30 15:33:06

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Відьма

Чарівно

Відповісти

2022-10-01 06:51:01

1

Лілія Гулик

Врятувати себе можна тільки самостійно, інші люди лише знаряддя для цього розуміння, на мою думку. Чудовий вірш)

Відповісти

2022-10-02 17:20:20

1

Domina Mortem

@Лілія Гулик для мене життя без близьких це мука. Я всім сердцем кохаю оточуючих мене людей (не всіх, звісно, але тих що мені близькі, вибачте за повторення) і зникнення любого з них із мого життя переношу дуже важко. Якщо точніше - роками. Нажаль.

Відповісти

2022-10-02 17:29:47

1

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2409

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12000