Вірші
Город
В кав'яних стаканчиках -
Трошечки життя.
По бруківці вуличок
Прямо в небуття
По вітринам й іграшкам, -
Хтось котрі забув, -
Біль усього городу:
Крики, плач і гул.
Карти підворіттями,
Ставки на дітей
Кішки, відьми, демони -
Посеред тіней.
Бог по церквам бігає,
Молить за життя,
Демон в сердці кається.
Мов би кошеня
Йду на світ ліхтариків
Дім собі шука.
Привид, демон, мариво?
Доля нелегка.
8
0
244
Пейзаж
Я образи малюю на вікні,
Обличчя, очі, усмішку сумну.
Шукаю чогось зимнього в вісні,
І часом навіть скаржуся вікну.
Щоб сльози мої стримати в очах,
Тугу по тому, чого вже нестало,
Воно шукає спалахи в свічах,
Колядки, щось, що б серце врятувало.
Воно як телевізор. Силуети
Спішать кудись. Хотіла б я до них.
Вікно відкрито. Стрибнути? Щоб вмерти?
Закрилось. Що ж. Вікно мій рятівник
9
1
187
Чекати
Я так би хотіла сказати, зірвати
Кайдани. Та ринути в мить.
Туди, де пітьма буде міцно тримати
В обіймах. І де не болить.
Де сердце не плаче, кохання не ріже,
Мов ніж на різдво ягненя.
Знов стану собою, лиш трохи пізніше.
Знов в тіні наступного дня
Яскраві побачу я в ній силуети,
До них марно лине рука,
Скажіть мені, браття та сестри поети,
Що в муці мене цій чека?
13
14
279
Зима
Заховай під льдяним покривалом,
Ще гарячі від крові кістки.
Щоб сніжинки багряними стали,
Мовби макові ті пелюстки.
Обірви мій ізламаний подих,
Щоб віхола застигла в легенях.
Дай зими той зворушливий дотик,
Про який я лиш чула в легендах.
І зіжми мою пальці так міцно,
Щоб осипались з них крихти льоду.
Я чекатиму сніга як пісні,
Мовби бога взмолю я природу.
11
8
184
Пташеня
В долонях я міцно тримаю,
До болю мале пташеня.
І в бога спасіння благаю:
Прожило б воно хоча б дня.
Тендітне, легеньке мов подих,
Мов вітру по травам мазок.
В очах його тих загадкових -
Дива найдивніших казок.
Покоїться в них справжнє світло:
Там мир, чисте небо, земля.
В них сердце моє враз розквітло,
Навіки застигла в них я.
13
2
216
Пощадіть мене
Роздирая рани, розкривая вени,
Видихая рвано в льодяному морі
В божевіллі ночно, в божевіллі денно
Тонучи самотньо в злому ре мінорі.
Там де сльози стелять по зимі дорожки,
З моїх вік спадають теплі каплі крові.
Плаче бідне сердце, більше так не може,
Мучить божевілля душу в ре мінорі.
Кількістю таблеток замість купи друзів,
Вічними сльозами. В сердці купа скла.
Прошу, пошкодуйте в тій моїй потузі,
Відшукати в комусь крапельку тепла.
8
2
221
Людовик ХVI
Людовик, ганьбою розмиті чорнила
На книжок старих сторінках
Історія, друже, тебе не взлюбила
Бо доля твоя наче жах.
Людовик, сім'ї ти був тільки заміна,
Тому, хто займе білий трон.
Померла сім'я, залишилась дитина,
Людовик, життя наче сон.
Людовик, ти станеш народу монархом,
Хай лілій тремтять пелюстки.
Нехай обернеться твоя влада крахом,
Давлінням німої тоски.
Людовик, ти втратиш єдиного сина,
Кохану візьме трибунал.
Людовик, для всіх нині ти не людина.
Король, що народ свій продав.
Людовик, зависло над шиєю лезо,
Покайся пред смертю в гріхах.
Ти кажеш, що прожив життя своє честно.
Твоя правда в твоїх руках.
8
0
204
Привиди
Привиди, привиди, кличуть додому,
Тих хто внóчі серед снів заблукав.
Привиди плачуть по часу булому,
Часу коли хтось про них пам'ятав.
Привидам смішно коли люди плачуть,
В сердце коли їм всаджають кинжал.
Привиди з іншого світу неначе,
Світу, в якому ніхто не страждав.
Привиди граються в пошуки сенсу,
Сенсу життя, сенсу марних сварок.
Привидам інколи навіть здається
Мов би вони - витвір чиїх'сь казок.
Пісня до твору для атмосферності:
https://drive.google.com/file/d/1Ogyq21iWAEb4CWt9BjWcLpBlxOlHz5p1/view?usp=drivesdk
10
5
229
Сердце
Дивно, синіють руки та божевільне сердце
З часом тебе вбиває, з часом йому нейметься,
Хочеться більше болю, більше того, що було,
В сердці тім жили люди, більше їх там не буде.
Дивно, ти так страждаєш, перше що з цим ти робиш,
В сердце другого цілиш і на шматочки дробиш,
Прямо в чужі судини квіти розлуки сієш,
Квіти ті поливаєш, квітами і хворієш,
В них ти шукаєш рештки сердця яке розбила,
Квіти колись завянуть, хай ти їх так любила.
5
0
172
Хіос
Хлопче, чого ти плачеш?
Швидше вставай на ноги
Греком родився, значить
Греком помреш без Бога.
Хлопче, ти витри сльози.
Кров тут позамість бруду
Доля така Хіосу*:
Трупи позамість люду.
Хлопче, ти посміхнися,
Вижив - велике щастя.
В гарне майбутнє рвися,
Де не чека напасті,
Де по бажанню слова,
Турки різню не вкоять.
Де лиш чужа є мова,
І ні душі щоб поряд.
"Я не втечу, не треба,
Жереба свого кинув**.
Пороху дали б з неба,
Вбити щоб всіх їх, вбити".
*Хіос - грецький острів, де в 19-ому віці Турки провели массову різню, в результаті якої погибло з 40 тисяч людей - все населення острову.
Жереб кинутий** - "alea iacta est", відома фраза Цезаря, означаюча, що вибір був зроблений і дороги назад більше нема.
8
0
170
Свічки
Виріжте мені уламком скла,
Очі, щоб не бачив цю жорстокість,
Хтось щоб не помітив серед зла,
Всю мою образу та самотність.
Виріжте мені шматок душі,
Я його віддам до фонду бідним,
І спаліть усі мої вірші,
Хай вони згорять вогнем тендітним.
Хай палають мов би цигарки,
Як свічки тремтять посеред ночі.
Їм я присвячу свої рядки,
Котрих не побачать мої очі.
6
0
190
Пташко, чому ти мовчиш?
Скажи мені, будь ласка,
Моя ретива пташко,
Чому розбивши сердце,
Ти так над ним скорбиш?
Тобі було неважко,
Віддавши каплю ласки,
Його відбудувати,
Чому же ти мовчиш?
Моя ретива пташко,
Сміюся я скрізь сльози,
Який несу я гріх,
За те щоб так страждав?
Моя ретива пташко,
Всю біль віддавши прозі,
Ти знову прячеш сльози,
Бо правда що кинжал.
9
4
329
Крига
Звалилась якось одного разу
Підбита пташка з обіймів неба.
Сховатись їй дуже було треба,
Щоб в сердце бідне мороз не вразив.
Шукала серед зими пушинок
Притулок щоб пережити бурю,
Боялась холоду та сніжинок
Сміялась ніби то не хвилює:
Що вмерти може в любу секунду,
Що сердце може навічно здатись -
Бо пташці ніде було ховатись.
Вона знайшла тільки пеплу груду,
І ткнувшись поміж руїн згорілих,
Сховалась серед дощечок цілих,
Грязюки, пилу та купи бруду.
Її просили руїни дому:
"Втікай скоріше, та йди скрізь втому,
Ти вийдеш з лісу та зможеш жити,
Зі мною все тебе може вбити'.
Але уперто сказала пташка:
"Я знаю що це життя не сказка,
Я не боюся, вся справа в тому,
Що в мене, пташки, немає дому".
І віддавали їй ці руїни
Все те, що мали, і так постійно:
Весь жар із пеплу, вогонь, що стіни
Колись в цім домі зламав повільно.
І переживши страшенну зиму,
Пташинка знову змогла взлетіти
Набравши хворосту, гілля, квіти,
Вона зібралась свій дім чинити.
Сьогодні в лісі холоне осінь,
Чекає пташку той дім і досі.
Вогню не має, тепер лиш крига,
В печі згоріла остання книга.
10
0
275
Солдат
Вийди, візьми рушницю, пулею привітай,
В небі дурну синицю, кòтра шукала гай,
Друга, що якось братом кликав тебе, солдат,
Брешеш собі? Не варто. Не повернеш назад,
Тих, в кого влучив вистріл. В сердце кому ножа,
Якось всадить замислив. Кров'ю твоя душа
Плаче. І плаче сердце. Знову рука тремтить,
Нащо ж, солдате, мнешся? Швидше скінчи цю мить.
Братом ти був, солдате. Ворог тепер ти мій,
Знав би я що додати, щоб приглушити біль.
Плачу я, сердце плаче. Плачеш і ти солдат,
Тих, кого вбив всласнòруч, спробуй, верни назад.
9
0
221
Перстне
Перстне, обернись
Олова кільцем,
Розумом моїм
Знов заволодій,
Ти в минулом був
Молодим митцем,
А сьогодні ти
- привид-лиходій.
Перстне, обернись,
Перекривши кров,
Хочеш щоб я вмер?
Трішки потерпи.
Я піду в той світ,
Ми побачимсь знов,
Шелестом віток,
Піснею верби.
Перстне, поспішай,
Я тебе прошу,
Я ледь-ледь живий,
Кров шука тепла.
Бо свою всю біль
Я в тобі ношу,
В пам'яті того,
Хто спалав дотла.
8
0
249
Дім
Позабув ось я
Де моя сім'я
Хто мене чека?
Де тече ріка?
В річці що лежить,
На скляному дні:
Нещаслива мить
Чи щасливі дні?
Блискнуть хрусталем
Сльози на очах,
Так багато тем
Стинуть на вустах.
Те що не сказав,
Те що не схотів,
В собі поховав
Я свій рідний дім.
8
5
251
Попіл
Погадайте мені на таро,
Підскажіть мені скору погибель
Де в обійми б забрав місяць липень
Де би січень залишив тавро
На холодному тілі із льоду,
Що топилося би в непогоду,
А під сонцем льдяніло за мить.
Там де березень навіть тремтить,
Я б бажав навіка залишитись,
Наче ковдрою квітами вкритись, -
Я втомився життям цим хворіти.
Так нестерпно болить, так трагічно,
Сердце, тіло, душа. Кров застине,
Завтра березень, вчора був січень,
Завтра попіл, а вчора - людина.
15
0
280
Віра
Я дякую всім тим, хто залишився,
І від падіння в прірву утримав,
Коли я з безнадії ледь ступав,
Коли я йшов по леза гостром краї,
Хто не позволив більш щоб оступився,
Я вам ці строки вдячно посвящаю.
Я поміняв свої думки на мить,
І зрозумів, що більше не щасливий.
Що кождна рана ще мене болить,
Що сердце плаче і душа кричить,
Що хоче врятуватись від цих жахів,
Що це життя для неї гірше плахи,
Що ніж трима моя рука тремтить,
І відмовля скінчить сюжет жахливий.
Я потірявсь, очами я осліп,
Я перестав надіятись на близьких,
Опісля шкода, а спочатку вистріл,
Я не Ікар і навіть не Едип,
Я не взлечу, штовхайте й далі в прірву,
Немає крил, є тільки в сердці віра.
12
0
274
Привид
Там в краю де світанок ховався,
Де співали лиш квітки, дожді,
Блідний місяць у річці вмивався,
З вітром хмурим ігрались вогні.
Там над прірвою висився замок,
Де ворони носились в квача,
Де горгульї носили меча,
І навколо хранили порядок.
Був там цар, що давно вже помер,
Добрий привид, що полюбляв книги,
Чий ну зовсім не страшним був вигляд.
Але пишуть в легендах тепер,
Що то привид був злий, безпощадний,
Що він вкрав і вбив купу дітей,
Катував, в лісі вішав людей,
І ніхто в світі більш не знав правди:
Привид той до сих пір плаче в замку,
Як злочинець нічиїх смертей.
11
3
337
Врятувати
Я вже не знаю, що я мав сказати,
Щоб обернулось все це навпаки.
Себе не зміг від себе врятувати,
Собі я посвящаю ці рядки.
На них дивлюся, як на божий образ,
Я в них питаю, що мене чека.
Мені диктує мій захрипший голос,
Молити неба, щоб мені сказав
Хоча б хто-небудь. Де погибла муза?
І де ж Фортуна залишила слід?
Я по слідам її піду в потузі,
Знайти для себе новий, кращий світ.
9
3
307
