Tu me manques
Je ne sais pas par où commencer. En vrai j'ai pas la force de faire un poème, De te parler, de t'appeler. Les rimes et vers sont nullissimes. C'est vrai, pour celui si, je n'ai pas beaucoup travailler. Mais je voulais le faire, Pour la faire taire, Cette petite voix, A la gorge, qui me serre, Qui me parle pour te dire à toi, De te laisser tomber, sans un mot, sans une prière, Sans indice, Avec caprice, Sans avoir eu de tes nouvelles actuelles. Les étoiles sont belles, De toi, c'est se que je pensais, Tu étais une étoile brillante, Chaleureuse, brave, généreuse et accueillante. J'étais ta sœur, la grande-frangine qui faisait semblant d'être forte, Tu sais le manque de confiance, tu n'es pas la seule à l'avoir, Mais je reste droite, faisant semblant d'être sérieuse et souriante, Quand tu parles de tes problèmes, et tu as en toi, Pour pleurer, Pour tout délaisser, Pour le lâcher, Ta tristesse, Ta rage, Ta colère, Ton dégoût. Et moi, je reste là, j'aimais bien t'écouter tu sais. Un drôle d'effet tout cela faisais. Je me sentais importante à tes yeux, Mais cet égard pour moi avait disparu, A force de toujours être disponible, Le vide était devenu supportable chez toi, Mais pas pour moi. Tu me manques, c'est les seuls choses que je pourrai dire, que je suis capable de dire, mais que je ne pourrai sûrement jamais te dire en face. _____________ Poème écris sur un coup de tête entre la nuit du 21 et du 22 novembre concernant ma meilleure amie, je caricature un peu mais c'est un peu prêt se que je ressens.
2020-11-22 08:52:49
0
0
Схожі вірші
Всі
Why?
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
8229
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11169