в пітьму
не ходи за мною в пітьму я сам в ній тону. і я знаю чому. тут тихо і я тут один. мій крик звучить відлунням німим. я не бачу слідів. і ти їх не шукай. йди за світлом світів. за криком птахів. за шумом морів. за блиском пісків. з тобою Бог. з ним і крокуй. ризикуй. сподівання, надії і віру руйнуй. забудь ким була. забудь ті слова. в той день перо в руки взяла ти сама. вогонь в очах. і кров на зубах. я чую твій страх. я чую твій біль. причина була в тобі лиш самій. ти повертаєш за ріг. бачиш сотні доріг. ти біжиш. ти кричиш. ти від люті ричиш. згубила той шлях. збилася з ніг. не розумієш звідки в травні на вулицях сніг. ти молишся Богу. він вже не почує. а травень лютує. і тебе не жалкує. ти згадуєш як усе починалось. як повітря гойдалось. і серце стискалось. неважливо: ти тут. ти сідаєш. ти загнана в кут. сльози спиняєш. затихаєш. із подихом вітру повільно зникаєш. @_Salvatore_
2023-08-05 23:18:26
0
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3195
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12088